Загальні відомості про облицювальні роботи.
Роботи, які виконують для закріплення опоряджувальних матеріалів на лицевих поверхнях конструкцій, називають облицювальними. Облицювання поділяють:
· на внутрішнє ;
· зовнішнє.
Його виконують з природного декоративного каменю або зі штучни матеріалів.
Для облицювальних робіт найчастіше використовують такі породи каменю, як :
· мармур, граніт, лабрадорит, габро, вапняк, туф і піщаники;
· зі штучних матеріалів — облицювальні плити і плитки керамічні (матові, глазуровані, мармуроподібні),
· цементно-піщані,
· мозаїчні;
· скляні,
· пластмасові,
· гіпсові,
· азбестоцементні,
· дерев'яні та пластикові листи.
Дедалі більшого поширення набуває застосування цегли, керамічній блоків, бетонних і залізобетонних виробів, металевих панелей як обли цювальних матеріалів.
Виконують облицювальні роботи і в заводських умовах, і в умовах будівельного майданчика.
Конструкція облицювання складається з трьох основних елементів:
· підготовки;
· проміжного прошарку,;
· облицювального покриття (див. рис. 2.136).
Підготовку найчастіше виконують цементно-піщаним розчином, за допомогою якого вирівнюють облицьовану поверхню, а прошарок — цементно-піщаним розчином, мастикою або клеєм.
За призначенням облицювальні покриття можуть бути:
· захисними;
· санітарно-гігієнічними;
· декоративними.
Найчастіше вони відповідають усім цим вимогам.
Технологія облицювальних робіт залежить:
· від виду облицювальних матеріалів;
· способу закріплення їх ;
· місця виконання робіт (завод чи будівельний майданчик).
Облицювальні роботи на будівельному майданчику можна поділити на такі процеси:
· підготування облицювальних матеріалів,
· приготування клеїльних сумішей
· виготовлення засобів кріплення;
· підготування поверхні, яку облицьовують;
· облицювання поверхні.
Підготування облицювальних матеріалів полягає :
· в сортуванні плиток (плит, листів) за кольором і розміром;
· свердлінні отворів у плитках ;
· обрізуванні їх.
За кольором плитки (плити, листи) відбирають, порівнюючи їх зі зразками.
Отвори у плитках свердлять за допомогою спеціального пристрою (рис. 2.137), а обрізують за допомогою плиткорізів (рис. 2.138). Полістиролові плитки та листи пластика обрізують ножівками.
Цементно-піщаний розчин завозять на будівельний майданчик або готують прямо на місці залежно від обсягу робіт. Мастики та клеї зазвичай надходять із заводів у готовому для використання вигляді.
Рухливість цих розчинів має дорівнювати 6—9 см за осіданням стандартного конуса.
Для підвищення водонепроникності та пластичності до складу цих розчинів додають:
· емульсію ПВА;
· розчин хлориду феруму (заліза);
· рідке скло;
· бітумну емульсію.
Найчастіше для облицювання використовують такі мастики та клеї:
· кумароно-каучукові;
· сечовино формальдегідні;
· полімер цементні;
· казеїново- цементні;
· каніфольні.
В умовах будівельного майданчика мастики та розчин готують у малогабаритних розчинозмішувачах типу СО-23Б, С0-80, найчастіше використовують спеціальні товарні сухі цементно- піщані суміші, виготовлені в заводських умовах.
Підготування поверхні для облицювання залежить від способу закріплення матеріалів. Якщо плити кладуть на цементно-піщаному розчині, підготування поверхні передбачає:
· очищення поверхні;
· видалення масляних та іржавих плям,
· очищення висолів.
На рівній поверхні роблять насічку або заґрунтовують її цементним молоком з емульсією ПВА. У разі значних перепадів площини поверхні (більше ніж 20 мм) до неї перед облицюванням прикріплюють металеву сітку.
Якщо плитки закріплюють клеєм, поверхню обов'язково вирівнюють сухою або мокрою штукатуркою.
Металеві кріплення використовують, якщо товщина плитки перевищує 20 мм і має значну масу.
У процесі підготовки поверхні, яку облицьовують плитами з природного каменю, крім перелічених операцій6
· свердлять отвори в плитах;
· кріплять арматурні елементи в бетонних конструкціях;
· заготовляють гачки, пірони та скоби.
Поверхні стін і перегородок з гіпсових матеріалів краще облицьовувати на мастиках або клеях, оскільки гіпс інтенсивно вбирає воду з розчинів, що значно зменшує зчеплення плитки з основою.
Перед облицюванням ретельно перевіряють вертикальність поверхні та вертикальність кутів, розраховують кількість рядів, розмічають їх на поверхні стін.
Технологія облицювання поверхні залежить від :
· виду облицювального матеріалу;
· способу його кріплення ;
· положення в просторі і передбачає використання ручних інструментів
(рис. 2.141).
Облицювання керамічними та скляними плитками на розчині виконують за допомогою шаблона (рис. 2.142) або з використанням маякових рядів і шнура-причалки. Облицювання поверхні, як правило, здійснюють знизу вгору, орієнтуючись за нижнім маяковим рядом. Розчин тонким шаром накладають на зворотну частину плитки і притискують дерев'яною ручкою облицювальної лопатки до поверхні стіни. Якщо облицьовують без шаблона, то для отримання однакової ширини швів використовують інвентарні пристосування.
Шви між плитками заповнюють через добу тим самим розчином, який використовували для облицювання, або декоративним розчином (на ко-
льоровому цементі, на звичайному розчині з пігментом). Поверхню плиток протирають вологою ганчіркою.
Облицювання полістироловими плитками здійснюють на каніфольній або кумароновій мастиці, яку наносять шаром 1 — 1,5 мм завтовшки на зворотний бік плитки. Поверхня стіни перед цим має бути заґрунтована тією самою мастикою, на якій закріплюють полістиролові плитки.
Мастику наносять на зворотну частину плитки металевим шпателем до рівня бортика. Плитку притискують до стіни так, щоб її бортик щільно прилягав до обґрунтованої поверхні по всьому периметру. Мастику, що виступає крізь шви, знімають лезом ножа або металевого шпателя. Поверхню плитки протирають сухою чистою ганчіркою. Якщо на плитці залишаються сліди мастики, їх змивають скипидаром.
Плитами з природного каменю облицьовують внутрішні й зовнішні поверхні стін. Для внутрішніх поверхонь використовують пиляні плити та профільні деталі завтовшки 5, 10, 15, 20 і 25 мм, які прикріплюють до поверхні за допомогою полімерцементного розчину.
Для скріплення суміжних деталей між собою і до поверхні стіни використовують різні закріпки, виготовлені з оцинкованої або нержавіючої сталі, бронзи, латуні. Плити площею до 0,5 м кріплять закріп ками діаметром Змм; площею 0,5—1 м2 — 4 —5 мм; площею понад 1м2 — 6 мм.
Роботу починають з установлення плінтуса, кожний елемент якого закріплюють не менше ніж двома гаками і з'єднують між собою піронами або скобами. Положення плінтуса відносно стіни фіксують дерев'яними клинами, які знімають після заповнення проміжку між плінтусом і стіною розчином.
Перший ряд плит ставлять на плінтус і з'єднують з ним штирями. Отвори в стінах свердлять напроти гнізд у кромках облицювальних плит. Наступні ряди плит ставлять на нижні й кріплять гаками. Встановлювати кожний наступний ряд починають лише тоді, коли розчин у нижньому затужавів.
Проміжок між плитами заповнюють розчином у три етапи:
· спочатку на 1/3 висоти плити;
· потім — на половину її висоти,
· а далі — на всю висоту, не доходячи на 5 см до верхньої грані плити.
Остання операція — оформлення швів кольоровим розчином.
Зовнішнє облицювання, як правило, починають з установлення цоколю, який може бути в одній площині зі стіною, западати в неї або виступати на кілька сантиметрів. Цоколь ставлять на опорний виступ у стіні, зроблений з бетону, цегли або металевого кутика.
Якщо робочої арматури немає, на рівні цокольного ряду в стіні свердлять отвори для гаків, завглибшки 100 мм діаметр отвору має бути втричі більшим за діаметр гака. Потім поверхню стіни і плити (нели цеву) зволожують, на опорний виступ розстилають шар цементно-піщаного розчину і на нього ставлять цокольні плити. Отвори в стіні й цокольних плитах заповнюють цементним тістом і вставляють у них закріпки. Цементне тісто готують з пуцоланового портландцементу. Цокольні плити з'єднують між собою штирями та скобами, а зі стіною — гаками, які закріплюють за робочу арматуру або фіксують в отворах стінки металевими клинами до заповнення цементним тістом.
Простір між стіною й облицювальними плитами заповнюють цементно-піщаним розчином у два етапи. Спочатку заливають розчин на 1/2 висоти плити, а через 2 — 3 доби заповнюють решту об'єму, залишаючи 5 см від рівня верхньої грані плити. Елементи цоколю в кутах будівель з'єднують між собою металевими скобами.
На цокольний ряд плит наносять шар цементно-піщаного розчину 5 —6 см завтовшки, на нього ставлять плити першого ряду і перевіряють їх горизонтальність нівеліром. Горизонтальність наступних рядів контролюють за допомогою рівня, виска чи шнура.
Плити попереднього і наступного рядів облицювання з'єднують штирями — по два на кожну плиту; вздовж горизонтальних швів плити з'єднують зі стіною за допомогою двох гаків, які закріплюють за робочу арматуру стіни. Закріплені штирями та гаками плити фіксують відносно стіни дерев'яними клинами.
Після цього заливають розчином простір між плитами та стіною на висоту 200 — 250 мм (пуцолановий портландцемент марки М300 і пісок у співвідношенні 1:3). Через дві доби цим самим розчином заливають залишений об'єм порожнини.
У разі облицювання білим мармуром, доломітом, травертином, черепашником, вапняком вертикальні шви заповнюють тістом з білого цементу, а у випадку облицювання кольоровим каменем — кольоровим цементним тістом під колір каменю.
Верхній ряд облицювання на ділянках фасаду, які виступають, виконують з плит зі скошеною кромкою для стікання води.
Облицювання внутрішніх поверхонь великорозмірними листами дає змогу значно підвищити продуктивність праці й зменшити термін виконання робіт. Технологія виконання робіт залежить від способу закріплення листів :
· на мастиках і клеях,
· на шурупах по каркасу,
· на розкладках.
На мастиках і клеях кріплять листи з полістиролу, вініпласту, деревоволокнисті, деревошаруваті та деревостружкові; на шурупах по каркасу — листи з азбестоцементу, гіпсу, склопластику.
Листи з гіпсу, склопластику, деревоволокнисті та деревостружкові можна кріпити також на розкладках (рис. 2.143).
![]() |
Мастики або клеї наносять тонким шаром на поверхню стіни і на зворотну поверхню облицювальних листів, після чого листи притискують до поверхні стіни за допомогою спеціальних розпірок, які знімають лише після затужавлення клею (мастики).
Облицювання внутрішніх поверхонь декоративно-акустичними плитами можна виконувати як по вертикальних, так і по горизонтальних площинах. Найчастіше для цього використовують гіпсові перфоровані плити, а також плитки типу «Акмігран» і «Акмініт», закріплені на металевому або дерев'яному каркасі (рис. 2.144). Гіпсові плити на вертикальних поверхнях можна кріпити на гіпсових мастиках. Між собою їх з'єднують за допомогою пластмасових шпонок, які по дві на плиту та ставляють у спеціальні пази. До дерев'яного каркаса плити прикріплюють за допомогою оцинкованих цвяхів чи шурупів.
Після встановлення декоративно-акустичні плити покривають водоемульсійними фарбами на синтетичній основі.