Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку приходиться на 1 грн вкладеного капіталу.
3) Рентабельність виробничих фондів :
,
4) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:
де САК — середня сума активів балансу підприємства.
5) Рентабельність власного {акціонерного} капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
,
ПБ — чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;
СВ.К. — сума власного капіталу.
Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням всіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
6) У багато номенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність певного виробу
В процесі аналізу фінансового стану можуть розраховуватися і інші приватні показники: рентабельність поза обернених активів, рентабельність інвестицій.
Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.
Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.
4. Суть, характеристика і показники загальної ефективності діяльності
підприємства.
Фінансово-економічний стан підприємства перебуває в центрі уваги керівництва підприємства, оскільки відображує всі позитивні та негативні впливи прийнятих ним рішень на ефективність діяльності організації.
Основними джерелами інформації, на підставі якої можна зробити висновки про фінансово-економічний стан підприємства, є Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) і Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).
Баланс — це фінансовий звіт підприємства, що складається на певну дату і в якому відображається інформація про склад господарських ресурсів підприємства та джерел їх формування.
В активі балансу відображується розміщення господарських засобів підприємства в оборотні та необоротні активи, а також витрати майбутніх періодів.
Підсумок балансу відображує балансову вартість усіх ресурсів (активів), які контролює підприємство.
У пасиві балансу подається інформація про склад джерел формування ресурсів підприємства.
За структурою пасив балансу складається з таких розділів:
1. власний капітал;
2. забезпечення наступних витрат і платежів;
3. довготермінові зобов'язання;
4. поточні зобов'язання;
5. доходи майбутніх періодів.
Підсумок пасиву балансу відображує загальну суму джерел коштів фінансування діяльності підприємства.
На підставі інформації, що міститься в балансі, можна обчислити аналітичні показники, за якими можна охарактеризувати фінансово-економічний стан підприємства (поділяються на декілька груп).
До першої групи належать аналітичні показники майнового стану, що призначені для експрес-оцінювання стану та структури ресурсів підприємства.
1. Частка основних засобів в активах підприємства характеризує частку ресурсів підприємства, що інвестована в основні засоби. Розраховують її за формулою
де ВП3 — первісна вартість основних засобів на початок (кінець) періоду, гр. од.; Зо.з — сума накопиченого зношення на початок (кінець) періоду, гр. од.; В°.3 — залишкова вартість основних засобів на початок (кінець) періоду, гр. од.; А — вартість активів підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од..
Якщо протягом кількох років ця частка зменшується при незмінних або зростаючих обсягах реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), це свідчить про позитивні зміни на підприємстві.
2. Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах характеризує частку обігових коштів підприємства, розміщених у сфері виробництва продукції. Обчислюють її за формулою
де Во.в.ф — оборотні виробничі фонди на початок (кінець) періоду, гр. од.; Воа — оборотні активи підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од..
3. Частка оборотних виробничих активів у загальному обсязі ресурсів характеризує частку мобільних виробничих фондів у загальній сумі ресурсів підприємства. Обчислюють її за формулою
4. Коефіцієнт мобільності активів визначає частку обігових коштів підприємства, що припадає на одиницю необігових. Обчислюють її за формулою
де Вм.а — вартість мобільних активів підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од.; Вна — вартість немо-більних активів підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од..
До другої групи показників фінансово-економічного стану підприємства належать показники його фінансової стійкості.
Фінансова стійкість підприємства визначається його спроможністю фінансувати формування своїх запасів і витрат за рахунок стабільних джерел коштів. Розглянемо основні показники фінансової стійкості.
1. Обсяг власних обігових коштів характеризує оборотні активи підприємства, що фінансуються за рахунок власного капіталу і довготермінових зобов'язань. Наявність власних обігових коштів означає не лише спроможність підприємства фінансувати свою поточну діяльність, а й можливість розширювати виробництво продукції. Власні обігові кошти підприємства визначають за формулою
де ВК — власний і прирівняний до нього капітал підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од.; ДЗ — довготермінові зобов'язання підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од.; Вна — вартість необоротних активів на початок (кінець) періоду, гр. од.
Позитивним вважається збільшення обсягів власного обігового капіталу.
2. Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними обіговими коштами характеризує частку оборотних активів підприємства, що фінансуються за рахунок його власних обігових коштів. Обчислюють цей коефіцієнт за формулою
де Воа — вартість оборотних активів підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од..
3. Коефіцієнт маневреності визначає частку запасів (тобто матеріальних оборотних активів) у власних обігових коштах. Обчислюють цей коефіцієнт за формулою
де Взап — вартість запасів підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од..
4. Коефіцієнт автономії характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування і відображує частку власних джерел фінансування в загальній сумі джерел його коштів. Обчислюють цей коефіцієнт за формулою
де П — пасиви підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од..
5. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених джерел коштів
відображує забезпеченість заборгованості власними коштами. Обчислюють цей коефіцієнт за формулою
де ДЗ — довготермінові зобов'язання підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од.; ПЗ — поточні зобов'язання підприємства на початок (кінець) періоду, гр. од.
Перевищення власних коштів над залученими свідчить про фінансову стійкість підприємства. У цьому разі Квк/зк >1.
До третьої групи належать показники, що характеризують ліквідність (платоспроможність) підприємства.
Ліквідність характеризує спроможність майна підприємства швидко перетворитись на грошові кошти для негайного погашення його поточної заборгованості. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення на грошові кошти, розрізняють певні показники ліквідності. Розглянемо основні з них.
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності відображує частину поточної заборгованості, яку підприємство може погасити найближчим часом. Розраховують цей коефіцієнт за формулою
де ГКЕ — грошові кошти та їх еквіваленти на початок (кінець) періоду, тис. грн..
Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно перебувати в межах 0,2.. .0,35. Якщо ж Кабс лікв < 0,2, то це означає, що підприємству не вистачає грошових коштів на покриття невідкладних зобов'язань.
2. Коефіцієнт критичної ліквідності характеризує очікувану платоспроможність підприємства через період, що дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості. Розраховують цей коефіцієнт за формулою
де ПФІ — поточні фінансові інвестиції на початок (кінець) періоду, тис. грн; ДебЗ — дебіторська заборгованість на початок (кінець) періоду, тис. грн..
Нормальним вважається стан, коли Ккр.лікв > 1.
3. Коефіцієнт покриття, або коефіцієнт поточної ліквідності, характеризує здатність підприємства погасити поточні зобов'язання протягом періоду, що дорівнює тривалості обороту його оборотних активів. У цьому разі розглядається не тільки забезпечення своєчасних розрахунків з дебіторами та реалізації готової продукції, а й продажу в результаті потреби інших оборотних засобів (сировини, матеріалів тощо). Розраховують цей коефіцієнт за формулою
де З — запаси на початок (кінець) періоду, тис. грн..
Нормальним вважається стан, коли Кпокр > 2.
Другим важливим фінансовим документом є Звіт про фінансові результати. У ньому міститься інформація про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Він складається з трьох розділів:
1. Фінансові результати.
2. Елементи операційних витрат.
3. Розрахунок показників прибутковості акцій. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію, обчислюють так:
де ЧП — чистий прибуток акціонерного товариства за звітний період, гр. од.; КА — середньозважена кількість простих акцій товариства в обігу.
На підставі інформації Балансу та Звіту про фінансові результати можна визначити показники ділової активності підприємства, тобто віддачу застосовуваних ним ресурсів і ефективність використання джерел фінансування його діяльності.
1. Ресурсовіддачу, або оборотність активів підприємства, обчислюють за формулою
де ЧВ — чиста виручка підприємства за звітний період, гр. од.; А — середня сума активів підприємства за звітний період, гр. од..
Цей показник відображує чисту виручку, яку підприємство заробляє, використовуючи одну грошову одиницю вартості всіх своїх ресурсів.
2. Фондовіддача відображує чисту виручку, що припадає на одиницю вартості основних засобів, і характеризує ефективність їх використання. Обчислюють цей показник за формулою
де ЧВ — чиста виручка підприємства за звітний період, гр. од.; В^ір — середня вартість основних засобів підприємства за звітний період, гр. од..
3. Коефіцієнт оборотності обігових коштів характеризує кількість оборотів обігових коштів за звітний період. Обчислюють його за формулою
де Во.к — середня вартість обігових коштів у звітному періоді, гр. од..
Що більше оборотів здійснюють обігові кошти, то вища ефективність їх використання.
4. Період одного обороту обігових коштів обчислюють за формулою
де Дк — кількість календарних днів у звітному періоді
1. Коефіцієнт завантаження обігових коштів обернений до Коок і характеризує участь обігових коштів у кожній грошовій одиниці, отриманій підприємством від реалізації продукції виручки. Що менше обігових коштів припадає на одну грошову одиницю виручки, то краще їх використовують.
2. Коефіцієнт ефективності (прибутковості) обігових коштів характеризує прибуток, що припадає на одну грошову одиницю оборотних коштів. Обчислюють цей показник за формулою
7. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості відображує, у скільки разів чиста виручка підприємства перевищує середню дебіторську заборгованість. Обчислюють цей показник за формулою
де Дз — середня дебіторська заборгованість у звітному періоді, гр. од
8. Середній термін обороту дебіторської заборгованості характеризує середній термін її погашення. Обчислюють цей показник так:
9. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості відображує, у скільки разів чиста виручка підприємства перевищує його кредиторську заборгованість. Обчислюють цей показник за формулою
де Кз — середня кредиторська заборгованість у звітному періоді, гр. од.
10. Середній термін обороту кредиторської заборгованості характеризує середній термін її погашення. Обчислюють цей показник за формулою
11. Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує віддачу власного капіталу підприємства, тобто визначає чисту виручку, що припадає на одиницю власного капіталу:
де ВК — середній розмір власного капіталу підприємства.
5. Резерви та чинники підвищення ефективності виробництва.
Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.
Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).
Головні внутрішні і зовнішні чинники підвищення ефективності діяльності підприємства:
1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості.
Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі товару недостатньо. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи.
7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.
8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства.
9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:
а) практична діяльність владних структур;
б) різноманітні види законодавства;
в) фінансові інструменти (заходи, стимули);
г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);
д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;
е) макроекономічні структурні зміни;
є) програми приватизації державних підприємств;
ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.
10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій. Їхню діяльність треба зосередити на:
1) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;
2) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.
11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.
12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:
а) склад та технічний рівень основних фондів;
б) масштабів виробництва та діяльності;
в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.
Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.