Люблінська унія 1569 р. та її вплив на долю українських земель

На початок XVI ст. стало очевидним, що Велике князівство Литовське близьке до занепаду. У 1522 р. Москва відібрала у нього Чернігів і Стародуб на північному сході України. А у 1549 та 1552 рр. воно не змогло протистояти двом великим вторгненням татар. У1562-1570 рр. наростаюча криза сягнула критичної межі, коли Литва ув'язла в нову триваючу війну з Московським царством.

Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике Князівство Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформувалися лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок поразки в Ливонській війні (1558–1583 pp.) від Московської держави. Передумови Люблінської унії:

• Глибока криза Великого Князівства Литовського, зумовлена поразками в московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало правлячі кола Литви на пошук реального союзника.

• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки.

• Українська сторона сподівалась, що об'єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.

• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта.

• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини, сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше товарного хліба, що експортувався на захід.

• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і місцевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська.

Об'єднання Польського королівства і Великого Князівства Литовського в одну державу відбулося на спільному сеймі представників еліт, що зібрався в 1569 р. в польському місті Люблін.

За умовами Люблінської унії, Велике Князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу – Річ Посполиту (у перекладі з польської "республіка") з єдиним королем, сеймом, монетою, зовнішньою політикою та католицизмом як державною релігією. Польська і литовська шляхта отримала рівне право володіти землями в обох частинах держави. Водночас Польща зберігала окремий державний політичний статус. У Литві також зберігалося своє законодавство, уряд, військо, але власний сейм ліквідовувався. Усі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під безпосередню владу Польщі.

Українські землі в складі Польщі поділялися на великі адміністративно-територіальні одиниці – воєводства: Руське (Львів), Белзьке (Белз), Підпяське (Дорогочин), Волинське (Луцьк), Подільське (Кам'янець), Брацлавське (Брацлав, а згодом Вінниця), Київське (Київ). За Великим Князівством Литовським залишалося лише Берестейське воєводство.

В українських землях, що перейшли від Литви до Польщі, зберігалися давні кордони і судовий устрій, продовжувало діяти законодавство за Литовськими статутами. Українські магнати і шляхта отримали виняткове право на посади в місцевих урядах, незалежно від віросповідання.

Наслідки Люблінської унії 1569 р.:

• Більшість українських земель було об'єднано в межах однієї держави, що сприяло культурному й політичному згуртуванню українського народу.

• Зросли західноєвропейські культурні впливи, розширилась мережа культурно-освітніх закладів.

• Через Польщу на українські землі поширилися нові форми соціального та правового життя (принципи шляхетської демократії, корпоративної організації суспільства, міського самоврядування тощо).

• Українське населення стало зазнавати національно-релігійних утисків, що посилювалися з кожним роком.

• Поступова полонізація і покатоличення української шляхти призвела до втрати українством своєї еліти.

Проте поступово в Україні стали дедалі більше відчуватися негативні наслідки Люблінської унії. Так, Польща не змогла налагодити ефективну систему захисту від татарських набігів, і за цю справу українському населенню довелося братись самотужки. Зокрема, для селян та міщан суттєво збільшилися податки й погіршилося їхнє соціальне становище. Особливо відчутними для українців були національно-релігійні утиски. За належність до православної віри людей переслідували, обмежували їх права. В урядових установах і закладах освіти запанувала польська мова та латина. У містах православні українці усувалися від участі в самоврядуванні, українські ремісники й купці опинились у набагато гірших умовах.