ТЕМА 3: ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1. Класичні теорії міжнародної торгівлі.

1.1 Меркантилізм.

1.2 Теорія абсолютних переваг А. Сміта.

1.3 Теорія порівняльних переваг Д. Рикардо.

1.4 Теорія співвідношення факторів виробництва.

1.5 Парадокс Леонтьєва.

2. Альтернативні моделі міжнародної торгівлі.

2.1 Теорія життєвого циклу продукту.

2.2 Теорія конкурентних переваг М. Портера.

2.3 Теорія „ефекту масштабу”.

 

1. Питання – чому країни торгують одна з одною, виникло разом з першими школами економічної думки на початку XVII ст.

1.1 Період розвитку і занепаду середньовікового феодалізму в Європі був ознаменований відкриттям нових багатих золотом та корисними копалинами континентів. Значно зросла можливість використання золота в якості грошей. Укріплювалися національні держави, причому найсильніші з них розпочали боротьбу за поділ сфер впливу. Зросла роль міст як економічних центрів. В епоху Відродження відбувся якісний скачок у загальному рівні освіти. Це зумовило необхідність розробки нової економічної теорії, яка б вийшла за рамки (межі) феодальних теорій самозабезпечення і довела необхідність економічної експансії за кордон. Такою теорією став меркантилізм (Томас Манн, Уїльям Петті та ін.).

Згідно точки зору меркантилістів, світ мав у розпорядженні обмежену кількість багатства. Тому збільшення багатства однієї країни є можливим тільки за рахунок зменшення (втрати) багатства іншої. Внаслідок цього кожна країна потребує сильної державної машини, яка включає (охоплює) армію, військовий (воєнний) і торговельний флот. Економічна система повинна складатися з 3-х секторів: виробничого, сільського та іноземних колоній. Торговці розглядались як найбільш вільна група для функціонування економіки, а праця – як основний фактор виробництва.

Для забезпечення розвитку економічної системи та укріплення національних позицій держава повинна:

- підтримувати додатний (позитивний) торговельний баланс (Х>M), що забезпечує приплив (притік) золота, дозволить збільшити внутрішні видатки (витрати), виробництво і зайнятість;

- регулювати зовнішню торгівлю за допомогою тарифів, квот та ін. інструментів торговельної політики;

- заборонити або значно обмежити вивезення сировини і дозволити безмитний імпорт сировини;

- заборонити колоніям будь-яку торгівлю з іншими країнами, крім метрополії, а також заборонити їм виробництво готової продукції.

Меркантилісти вважали, що економіка функціонує в умовах неповної зайнятості.

Англійський економіст Девід Хьюм розробив механізм взаємодії „цін-золота-потоків”, що поставив під сумнів можливість нескінченного нагромадження (накопичення) золота країною.

 

	Країна 1	Країна 2
Вихідна ситуація	Х>М	Х<M
Етап1	Чистий притік золота	Чистий відтік золота
Етап 2	Зростання грошової маси	Скорочення грошової маси
Етап 3	Зростання цін і заробітної плати	Зниження цін і заробітної плати
Етап 4	Зростання імпорту і скорочення експорту	Скорочення імпорту та зростання експорту
Результат	Х=М	М=Х

Висновок: рух золота між країнами є механізмом налаштування (настройки) національної економіки, який забезпечує рівність експорту та імпорту і нульове сальдо торговельного балансу.

 

1.2 Підґрунтя класичної школи економічної думки заклав англійський вчений Адам Сміт. Він вперше сформулював, що добробут нації залежить від її здатності виробляти кінцеві товари та послуги. Тому основним завданням економіки є розвиток виробництва за рахунок поділу праці та її кооперації. Найбільша ефективність економіки спостерігається в умовах державного невтручання і вільної конкуренції. Така державна економічна політика одержала назву „ЛЕССЕ-ФЕР”.

Модель зовнішньої торгівлі А. Сміта ґрунтується на множині допущень:

- у міжнародній торгівлі беруть участь лише 2 країни;

- країни виробляють тільки 2 товари;

- єдиним фактором виробництва є праця;

- економіка розглядається при повній зайнятості ресурсів;

- витрати виробництва товарів залишаються постійними незалежно від обсягів виробництва;

- транспортні витрати дорівнюють нулю;

- зовнішня торгівля є вільною від обмежень.

Теорія абсолютних переваг полягає у тому, що країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами.

Країна має абсолютну перевагу, якщо виробляє одиницю товару з витратами меншої кількості часу, ніж інша країна.

В умовах повної зайнятості ресурсів:

t1*Q1 + t2*Q2 <=L

где t1, t2 – витрати часу на виробництво одиниці товарів 1 і 2, годин за штуку;

Q1, Q2 – обсяги випуску товарів 1 і 2 (штук);

L – кількість (трудових) ресурсів в країні (годин).

Як видно з формули, збільшення виробництва товару 1 можливо тільки при зменшенні випуску товару 2.

Вводимо до моделі 2-гу країну:

t1’ – час на виробництво товару 1 країною 2;

t2’ – час на виробництво товару 2 країною 2.

Якщо t1> t1’, то країна 2 має абсолютну перевагу у виробництві товару 1.

Теорія базується на трудовій теорії вартості (цінності)і показує явні (наявні) переваги поділу праці не тільки всередині країни, але і на міжнародному рівні. Обмеженість теорії полягає у тому, що вона не відповідає на питання: чому країни торгують з іншими навіть за відсутності абсолютної переваги?

 

1.3 Відповідь на дане питання була дана вченим-економістом Давидом Рикардо у теорії порівняльних переваг. Виходячи з тих самих допущень, що і теорія абсолютних переваг, теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни чи витрат заміщення.

Альтернативна ціна – робочий час на виробництво одиниці товару, що виражений через робочий час, який є необхідним для виробництва одиниці іншого товару.

Якщо у країні одиниця товару Х виробляється за 2 години, а одиниця товару У – за 4 години, то альтернативна ціна товару Х через товар У:

Px/y=tx/ty=2/4=0,5

Py/x=ty/tx=4/2=2

Витрати заміщення – кількість товару 1, від виробництва якого повинна відмовитись країна для виробництва додаткової одиниці товару 2.

Якщо в країні за одну годину виробляється 4 од. товару А або 10 од. товару Б, то для виробництва 1 од. А необхідно відмовитись від виробництва 2,5 од. товару Б, а для виробництва 1 од. товару Б – від виробництва 0,4 од. товару А.

4А=10Б

А=(10/4)Б=2,5Б Б=(4/10)А=0,4А

Теорія порівняльних переваг – якщо країни спеціалізуються на виробництві товарів, які вони можуть виробляти з нижчими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною, незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві товару.

Після встановлення торговельних відносин на світовому ринку встановиться ціна товарів у межах (границях) цін, що існують у 2-х країнах:

(Px/y)1<(Px/y)w<(Px/y)2

(Py/x)2<(Py/x)w<(Py/x)1

(Px/y)x=1:(Py/x)w

Приклад розв’язання задачі на тему “Теорія порівняльних переваг Давида Рикардо”.

Вхідні дані: В країні А з використанням одиниці ресурсів може бути вироблено 50 одиниць товару X, або 200 одиниць товару . В країні В – 75 одиниць X, або 150 одиниць Y. Визначте відносні ціни на товари та спеціалізацію країн. Встановіть межи коливання світової ціни на товари. Накресліть криві виробничих та торгівельних можливостей для країн, якщо країна А має 10 одиниць ресурсів, а країна В – 12 одиниць ресурсів. На світовому ринку одиниця товару X обмінюється на 3 одиниці товару Y.

Розв’язання:Відносна, або альтернативна ціна товару є вираження одиниці одного товару в одиницях іншого. Якщо у задачі надані дані про виробництво кількості двох товарів з використанням одиниці ресурсу, то альтернативні ціни товарів складають:

Для країни А: Для країни В:

50X = 200Y; 75X = 150Y

1X = 4Y; 1X = 2Y;

0,25X = 1Y 0,5X = 1Y

Згідно з теорією відносних переваг Давида Рикардо, країна повинна спеціалізуватись на виробництві товару, який вона може виробляти з відносно меншими витратами ресурсів. Таким чином країна А повинна виробляти товар Y, а країна В – товар X. Ціни на світовому ринку встановляться на рівнях:

0,25X < 1Y < 0,5X

2Y< 1X < 4Y;

Крива виробничих можливостей країни показує всі можливі комбінації максимальних випусків двох товарів. За умови, що обидві країни мають тільки по однієї одиниці ресурсів, криві виробничих можливостей для країн мають такий вигляд: (рис. 2-3).

Побудова кривих торговельних можливостей здійснюється на тому ж графіку. Для цього необхідно визначити конкретний рівень цін на світовому ринку. Наприклад P_W:1X=3Y. В цьому випадку криві торговельних можливостей для країн визначаться таким чином. Країна А за теоремою відносних переваг повинна спеціалізуватись на виробництві товару Y. Тобто вона виробляє 200 одиниць товару Y й обмінює на світовому ринку на 200 : 3 = 66 одиниць товару X. Країна В повинна спеціалізуватися на виробництві товару X. Вона виробляє, використовуючи усі ресурси, 75 одиниць цього товару й обмінює на світовому ринку на 75 * 3 = 225 одиниць товару Y. Таким чином обидві країни отримують виграш від участі у світовій торгівлі, на графіку це відображено збільшенням площини трикутників.

Якщо у вхідних даних задачі надані витрати часу на виробництво одиниці товару, то альтернативні витрати розраховують за формулами:

P_x/y = ; P_y/x =

де: P_x/y – ціна товару X в одиницях товару Y;

P_y/x – ціна товару Y в одиницях товару X.

 

 

 

 

Рис. 2-3. Криві виробничих та торгівельних можливостей

Для побудови кривих виробничих можливостей, обсяги виробництва товарів X та Y розраховують за формулами:

Q_x = – обсяг виробництва товару X;

Q_y = – обсяг виробництва товару Y.

(L – кількість ресурсів відповідної країни).

1.4 Теорія співвідношення факторів виробництва.

Підґрунтям теорії співвідношення факторів виробництва є теорема Хекшера – Оліна. Теорія пояснює відмінності у відносних цінах на товари у різних країнах їх різною забезпеченістю факторами виробництва.

Найважливішими допущеннями теорії є різна фактороінтенсивність товарів та різна факторонасиченість країн. У моделі розглядаються 2 країни, 2 товари та 2 фактори виробництва. Повної спеціалізації на виробництві будь-якого товару бути не може, технологія у 2 країнах є однаковою.

Фактороінтенсивність – показник, що визначає відносні витрати факторів виробництва на створення певного товару.

K2/L2>K1/L1 – умова відносно більшої капіталомісткості товару 2. Товар 1 – більш трудомісткий.

Факторонасиченість – показник, який визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.

Визначення цього показника відбувається 2-ма способами: через відносні ціни факторів виробництва та через їх розміри.

Припустимо, Р – ціна ресурсу.

PK2/PL2>PK1/PL1 – умова відносно більшої капіталонасиченості країни 1. Тоді країна 2 є відносно більше праценасиченою.

Ціною капіталу є відсоткова (процентна) ставка, ціною праці – заробітна плата.

ТK2/ТL2>ТK1/ТL1 - умова відносно більшої капіталонасиченості країни 2. Країна 1 є відносно більше праценасиченою.

Оскільки у першому випадку визначення характеристики країни здійснюється через ціну, то воно враховує попит і пропозицію на ресурс. Це дозволяє відобразити ступінь доступності факторів у країні та рівень технологічного розвитку. Тому цей метод є точнішим, ніж другий, що базується на оцінці тільки обсягів пропозиції факторів виробництва.

Теорема Хекшера – Оліна – кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові фактори виробництва, та імпортує ті товари, для виробництва яких вона має відносну нестачу факторів виробництва.

Теорема вирівнювання цін на фактори (Хекшера–Оліна –Самуельсона) – міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва.

Вирівнювання в результаті торгівлі відносних цін на товари приводить і до вирівнювання цін на фактори виробництва.

Гомогенний капітал – це капітал з однаковою продуктивністю та ризиком.

Гомогенна праця – це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності.

 

Приклад розв’язання задачі на тему “Теорія співвідношення факторів виробництва (теорема Хекшера – Оліна)”.

Вхідні дані: В країні А для виробництва одиниці товару Y необхідно витратити 8 годин праці й 16 од. капіталу, для виробництва товару Z – 10 годин праці й 18 од. капіталу. Країна є капіталонасиченою. Який товар Y чи Z повинна експортувати країна згідно з теоремою Хекшера-Оліна ?

Рішення.Якщо країна А є капіталонасиченою, то вона , згідно з теоремою повинна експортувати більш капіталомісткий товар. Капіталомісткість визначається співвідношенням витрат капіталу та праці на виробництво одиниці товару. Для товару Y: 16 / 8 = 2; для товару Z: 18 / 10 = 1,8. Отже, товар Y, як більш капіталомісткий і повинна експортувати капіталонасичена країна А.

 

1.5 Парадокс Леонтьєва.

Найвідоміше дослідження теореми Хекшера – Оліна було проведене американським вченим – економістом Василем Леонтьєвим. Розрахунки здійснювались для США у 1947р. У цей час США вважались найбагатшою та капіталонасиченою країною.

Тому, відповідно до теорії, вони повинні були експортувати капіталомісткі (капіталоємні) товари. Проте, розрахунки показали, що капіталомісткість американського імпорту на 30% перевищила експорт. У 1951р. розрахунки були проведені повторно, та висновки знову були протилежними теорії! Послідовники В. Леонтьєва проводили розрахунки для багатьох країн. Так, праце насичена Японія у 50-ті роки XX ст. експортувала капіталомісткі товари. Результати дослідження увійшли в історію економічної науки як „парадокс Леонтьєва”.

Парадокс Леонтьєва – теорія співвідношення факторів виробництва не підтверджується на практиці: праце насичені країни експортують капіталонасичену продукцію, тоді як капіталонасичені – працемістку (трудомістку).

Існують спроби пояснення парадоксу:

- робочу силу необхідно ділити на кваліфіковану і некваліфіковану. У цьому випадку США експортують продукцію висококваліфікованої праці, яка може розглядатися як капітал;

- США імпортували більшу кількість сировини, видобуток якої потребує більшої кількості капіталу. Повторний перерахунок без галузей, які сильно залежать від капіталомісткої сировини, показав, що парадокс зник;

- тест Леонтьєва не враховував фактор існування у США імпортного тарифу, спрямованого у першу чергу на захист працемістких галузей;

- уподобання (смаки) американських споживачів традиційно спрямовані на капіталомістку продукцію;

- реверс факторів виробництва: один і той самий товар може бути капіталомістким в одній країні і праце містким – в іншій.

Висновок: Численні емпіричні тести поставили під сумнів теорію співвідношення факторів виробництва Хекшера – Оліна. Проте, парадокс Леонтьєва залишив без відповіді багато питань, а більш тонкі та детальні тести підтвердили справедливість теорії. Таким чином, теорія продовжує посідати достойне місце в арсеналі економічних інструментів аналізу міжнародної торгівлі.

 

2. Альтернативні моделі міжнародної економіки.

Теорії ефекту масштабу Круг мана, життєвого циклу товару Вернона і конкурентних переваг М. Портера являють собою принципово нові, відмінні від класичних підходи до пояснення міжнародної торгівлі. Вони практично заперечують класичні моделі, як застарілі та нездатні пояснити складну структуру міжнародної торгівлі сьогодні.

2.1 Теорію життєвого циклу товару створено у 60-х рр. XX ст. вченим - економістом Раймондом Верноном для пояснення участі США у міжнародній торгівлі.

Життєвий цикл товару охоплює 4 етапи і може бути відображений графічно.

На етапі зрілості товару стає доцільним його впровадження на ринки інших країн. На цьому етапі компанії отримують (одержують) максимальні прибутки від продажів та можуть витратити кошти на просування товару на зовнішній ринок. Тоді ж здійснюється налагодження випуску товарів безпосередньо у країнах-імпортерах. Розвинувши виробництво, країна 2 стає експортером товару у країну 1 (для задоволення залишкового попиту на товар) та в країну 3 для продовження життєвого циклу товару.

 

2.2 Теорію конкурентних переваг створено М. Портером на початку 90-х рр. XX ст. Згідно цієї теорії конкурентоспроможність країни залежить від конкурентоспроможності компаній, які представляють її на світовому ринку. Для успіху у конкурентній боротьбі необхідно мати одну з двох переваг: мати низькі витрати виробництва або орієнтувати якість продукції на більш високий рівень цін.

Жодна з країн не може бути конкурентоспроможною за всіма позиціями внаслідок обмеженості ресурсів.

Успіх країни у конкретній галузі залежить від 4-х груп факторів:

1) факторні умови – це конкретні фактори виробництва, якими володіє країна. Фактори виробництва бувають основні, тобто дані від природи, та розвинуті, тобто придбані країною в результаті інтенсивних наукових розробок та капітальних вкладень. Розвинуті фактори виробництва дають країні конкурентні переваги, які важко скопіювати іншим країнам.

Крім того, існує поділ на загальні та спеціалізовані фактори. Перші застосовують у різних галузях виробництва, другі є вузько спеціалізованими та слугують базою для конкурентної переваги країни.

2) умови внутрішнього попиту: його структура, обсяг і характер зростання, вимогливість, прийнятність смаків (уподобань) для світового ринку;

3) наявність суміжних та обслуговуючих галузей: інтеграція по горизонталі та по вертикалі робить конкурентоспроможними цілі групи галузей, у т.ч. кластери;

4) структура та стратегія фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

До випадкових подій належать:

- винаходи;

- великі технологічні зрушення (Інтернет);

- різкі зміни цін на ресурси;

- значні потрясіння на світових валютних і фінансових ринках;

- неочікуване (раптове) збільшення попиту на світовому чи місцевому ринку;

- політичні рішення закордонних (зарубіжних) урядів;

- війни, епідемії, стихійні лиха.

Для одержання та утримання конкурентної переваги країна повинна мати перевагу у всіх складових ромбу.

 

2.3 Модель економії від масштабу Пола Кругмана.

Із загальної економічної теорії відомо, що по мірі зростання масштабів виробництва собівартість одиниці товару знижується. Причинами цього є:

- зростання спеціалізації (працівник спеціалізується на будь-якій одній функції, доводячи її до досконалості, зростаючі можливості автоматизації);

- неподільність (неділимість) виробництва (зниження умовно-постійних витрат);

- технологічна економія (витрати на покращення характеристик товару є меншими, ніж приріст його вартості);

Економіка масштабу – розвиток виробництва, при якому зростання затрат на одиницю приводить до зростання виробництва, більшого за одиницю.

Теорія застосовується для пояснення існування міжнародної торгівлі між країнами, які однаково наділені факторами виробництва, а також технологічно близькою чи однорідною продукцією.

Ефект масштабу може бути:

Зовнішнім – зниження витрат на одиницю товару у рамках фірми в результаті зростання масштабів виробництва в галузі в цілому

Внутрішнім – зниження витрат на одиницю товару в рамках фірми в результаті зростання масштабів її виробництва.

У першому випадку – це збільшення кількості фірм на ринку, досконала конкуренція та відсутність впливу на ціни.

У другому – монополія, недосконала конкуренція та можливість диктату цін.