Інтегральна оцінка фінансового стану підприємства

 

Наявність великої кількості різнопланових показників ускладнює однозначні висновки про фінансовий стан підприємства в цілому. В той же час, існує велика кількість ситуацій, коли необхідна інтегральна оцінка підприємства: при аналізі кредитоспроможності й інвестиційної привабливості, прогнозуванні кризових явищ і банкрутства, виборі форм і методів реструктуризації, обґрунтуванні можливості санації і визначенні санаційної привабливості підприємства та ін. З цією метою в міжнародній практиці використовуються різні математичні моделі, за допомогою яких формується узагальнюючий показник фінансового стану підприємства.

Найбільш широке розповсюдження набула багатофакторна модель Э. Альтмана, яка розроблена в 1968 р. Для її побудови були використані показники діяльності 66 американських підприємств за 20-річний період, половина яких збанкрутіла, а інші продовжували функціонування. З 22 початкових показників шляхом аналізу були відібрані п’ять найбільш значущих, що характеризують з різних сторін фінансовий стан підприємств. Модель Альтмана має наступний вигляд:

, (9.27)

де К1 – відношення оборотного капіталу до суми активів;

К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

К3 – відношення прибутку до оподаткування і сплати відсотків до суми активів;

К4 – відношення ринкової вартості власного капіталу до заборгованості;

К5 – відношення виручки до суми активів.

При оцінці фінансового стану підприємства за допомогою моделі Альтмана використовуються наступні критерії:

Z 2, 675 – фінансове положення підприємства стійке, а вірогідність банкрутства є низькою;

1,81 Z < 2,675 – фінансове положення підприємства характеризується нестійкістю, мають місце проблеми в окремих областях діяльності, існує вірогідність банкрутства;

Z < 1,81 – на підприємстві має місце кризова ситуація, можливість його банкрутства висока.

Широке застосування моделі Альтмана в закордонній практиці обумовлене наступними перевагами:

· модель включає невелику кількість значущих показників, що забезпечує низьку трудомісткість її використання при високій точності результатів;

· модель припускає інтегральну оцінку і дає можливість порівняння різних об’єктів;

· інформація для розрахунку всіх показників доступна і міститься в основних формах звітності;

· існує можливість не тільки оцінки фінансового стану, але й прогнозування банкрутства, оцінки зони ризику, в якій знаходиться підприємство.

Перераховані особливості роблять модель Альтмана привабливим інструментом прогнозування банкрутства.

Для оцінки фінансового стану підприємств, акції яких не котируються на фондовій біржі, модель Альтмана в 1983 р. модифікована шляхом визначення показника К4 як співвідношення балансової вартості власного і позикового капіталу (табл. 9.5). Крім моделей Альтмана існує багато інших інтегральних характеристик фінансового стану підприємства (табл. 9.5).

Таблиця 9.5

Моделі інтегральної оцінки фінансового стану підприємства

Вид моделі	Розрахунок показників	Критерії діагностики стану
Модель Альтмана 1968 р.	К1 - відношення оборотного капіталу до суми активів; К2 - відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; К3 - відношення прибутку до оподаткування і сплати відсотків до суми активів; К4 - відношення ринкової вартості власного капіталу до заборгованості; К5 - відношення виручки до суми активів	Більше 2,675 - фінансове положення підприємства стійке; в інтервалі від 1,81 до 2,675 – фінансове положення нестійке; менше 1,81 – можливість банкрутства є високою
Продовження табл. 9.5
Модель Альтмана 1983 р.	К1 - відношення оборотного капіталу до суми активів; К2 - відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; К3 - відношення прибутку до оподаткування і сплати відсотків до суми активів; К4 - відношення балансової вартості власного капіталу до заборгованості; К5 - відношення виручки до суми активів	Більше 1,23 – фінансовий стан стійкий; менше 1,23 – не стійкий
Модель Лиса, 1972 р.	К1 - відношення оборотного капіталу до суми активів; К2 - відношення прибутку від реалізації до суми активів; К3 - відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; К4 – відношення власного капіталу до позикового	Більше 0,037 – фінансовий стан стійкий; менше 0,037 – не стійко
Модель Таффлера, 1997 р.	К1 - відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань; К2 - відношення оборотних активів до сукупних зобов’язань; К3 - відношення короткострокових зобов’язань до суми активів; К4 – відношення виручки до суми активів	Більше 0,3 – фінансовий стан стійкий; менше 0,2 – не стійко

 

Ці моделі дають для відповідних умов достатньо добрі результати і використовуються для інтегральної оцінки фінансового стану підприємств, прогнозування виникнення кризових ситуацій і загрози банкрутства, оцінки кредитної політики і т.ін. Особливості функціонування вітчизняних підприємств потребують адаптації інтегральних моделей з використанням відповідної інформаційної бази. Виконуючи таку адаптацію, потрібно пам’ятати, що всяка екстраполяційна модель даватиме надійні результати тільки при постійності умов функціонування досліджуваних об’єктів, наявності достатнього обсягу достовірної інформації та коректного застосування математичного інструментарію.

Слід зазначити, що інтегральна оцінка фінансового стану може виконуватись також за допомогою єдиного показника, який акумулює всі фінансові аспекти діяльності підприємства. В якості такого інтегрального індикатора може використовуватись коефіцієнт Бівера, який має наступний вигляд:

, (9.28)

де ЧП – чистий прибуток підприємства;

А – амортизаційні відрахування;

ДФЗ, КФЗ – відповідно, довгострокова та короткострокова заборгованість (фінансові зобов’язання) підприємства.

Вважається, що значення коефіцієнта Бівера, яке перевищує 0,2, свідчить про задовільний фінансовий стан підприємств.

Інтегральні методи оцінки, безумовно, мають окремі складності та недоліки, зокрема: складність економічної інтерпретації узагальнюючого показника, необхідність використання великих обсягів інформації, недостатність (часто – відсутність) коректної інформації, необхідність високої кваліфікації аналітиків для використання математико-статистичних методів та ін. Але їх визначальна перевага - забезпечення єдиної узагальненої оцінки фінансового стану підприємства - дає змогу порівнювати різні суб’єкти, визначати рейтинг, оцінювати в динаміці стан підприємства і т.ін. Саме цим обумовлюється їх досить широке використання в практичній діяльності підприємств та зовнішніх оцінювачів: інвесторів, кредиторів, податкових органів, аудиторів і т.ін.