Стаття 240. Безоплатне вилучення прибутку (доходу)

1. Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також су­ми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, не сплаченого за при­хований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повтор­ного порушення протягом року після застосування цієї санкції- у трикратному розмірі вилученої суми.

2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, пе­редбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

Коментована стаття присвячена одному з видів адміністративно-господарських санкцій -безоплатному вилученню прибутку (доходу), одержаного суб'єктом господарювання вна­слідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльно­сті. Чинне законодавство передбачає таке вилучення у цілому ряді випадків. Так, прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у результаті порушення норм Закону України «Про природні монополії» [419], вилучається в судовому порядку до державного бюджету. Стаття передбачає також вилучення сум прихованого (заниженого) прибутку (доходу) та сум податку, не сплаченого за прихований об'єкт оподаткування.

Слід спеціально зауважити, що положення коментованої статті стосуються не тільки і не стільки податкових правопорушень, а й порушень інших правил здійснення господар­ської діяльності. Наприклад, згідно з частиною 2 статті 75 Закону України «Про телекому­нікації» [464] прибуток, отриманий, оператором, провайдером телекомунікацій внаслідок діяльності без повідомлення Національної комісії з питань регулювання зв'язку та/або без ліцензії, порушення встановлених цією комісією тарифів, вилучається в судовому порядку і спрямовується до Державного бюджету України. Згідно з частиною 6 статті 8 Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» [356] прибу­ток, отриманий в результаті діяльності з порушенням вимог цього Закону, стягується у судо­вому порядку та зараховується до Державного бюджету України.

Крім того, у випадках, передбачених законодавством, згідно з даною статтею, з суб'єктів господарювання може бути стягнуто штраф, але не більше як у двократному розмірі вилуче­ної суми, а в разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

 

Стаття 241. Штраф як адміністративно-господарська санкція

1. Адміністративно-господарський штраф- це грошова сума, що сплачується суб'єк­том господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

2. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відноси­ни, в яких допущено правопорушення.

3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених зако­ном випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, перед­баченими статтею 239 цього Кодексу.

 

1. Одним з видів адміністративно-господарських санкцій, які найчастіше застосовуються у законодавстві, є адміністративно-господарський штраф. Коментована стаття визначає його як грошову суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

2. Закони, що регулюють податкові та інші відносини, визначають перелік порушень, за які із суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення. Так, За­коном України «Про державну податкову службу в Україні» [112] передбачене право орга­нів державної податкової служби застосовувати до юридичних і фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які в установлений законом строк не повідомили про відкриття або закрит­тя рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам дер­жавної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або почали здійснення видаткових операцій за рахунком платника подат­ків до отримання документально підтвердженого повідомлення відповідного органу держав­ної податкової служби про взяття рахунка на облік в органах державної податкової служби, штрафні санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 7 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюдже­тами та державними цільовими фондами» [403] передбачено штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Платник податків, що не подав податкову декларацію у строки, визначені законодав­ством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку.

У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків, якщо останній не подає у встановлені строки податкову декларацію, до­датково до названого вище штрафу платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсот­ків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки подат­кової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пп. 17.1.1, 17.1.2 ст. 17 згаданого вище Закону).

Якщо контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання плат­ника податків у разі, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника свідчать про заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявлених у податко­вих деклараціях, такий платник повинен сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від су­ми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для даного податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недопла­та, та закінчуючи податковим періодом, на котрий припадає отримання вказаним платником податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пп. 17.1.3). А якщо контролюючий орган виявляє арифметичні чи методологічні помилки у поданій платником податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податко­вого зобов'язання, — штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зо­бов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (пп. 17.1.4 ст. 17 згаданого вище Закону).

Коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків (1095 календарних днів від дня узгодження зобов'язання), він повинен сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за остан­нім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - десять від­сотків такої суми; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно — двадцять відсотків;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, - п'ятдесят відсотків узгодженої суми по­даткового зобов'язання.

Органи Антимояопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання суб'єктів господарювання - юридичних осіб, фізичних осіб, груп суб'єктів господарювання за антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, невико­нання рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не у повному обсязі - у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реаліза­ції продукції (робіт, послуг) за останній звітний період, що передував року, в якому накла­дається штраф. V разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять від­сотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку; за узгоджені дії, які можуть бути дозво­лені відповідними органами Антимонспольного комітету, якщо вони здійснені до отримання в установленому порядку такого дозволу, примушення інших суб'єктів господарювання до певних узгоджених дій та участі у концентрації суб'єктів господарювання, неправомірне ви­користання ринкового становища, дискримінацію конкурентів, недотримання умов перепро­дажу часток (акцій, паїв), придбаних у суб'єкта господарювання, порушення положень пого­джених з органами Антимонопольного комітету установчих документів суб'єкта господарю­вання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції, концентрацію без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету в ра­зі якщо наявність такого дозволу необхідна, невиконання учасниками узгоджених дій, кон­центрації вимог і зобов'язань, якими обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію - у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому на­кладається штраф; схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законо­давства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень, непо­дання Антимонопольному комітету, його територіальному відділенню в установлені органа­ми комітету, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки інформації або подання її в неповному обсязі чи недостовірної, створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету, його територіального відділення у проведенні пе­ревірок, огляду, вилученні чи накладанні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, - у розмірі до одного від­сотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладено штраф.

 

Стаття 242. Стягнення зборів (обов'язкових платежів)

1. У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звіт­ності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі

до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу).

Право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів недоїмок і штрафних санкцій надано, зокрема, органам державної податкової служби. Крім того, вони можуть накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, орга­нізацій, винних у відсутності податкового обліку чи веденні його з порушенням установле­ного порядку, неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), — від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стяг­ненню за відповідне правопорушення, - від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 п. і і ст. і І Закону України «Про державну податкову служ­бу в Україні»).

Стаття, що коментується, встановлює граничний розмір адміністративно-господарських штрафів - до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу).

 

Стаття 243. Зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання

1. У разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів), операції цього суб'єкта за його рахун­ками в установах банку зупиняються.

2. Порядок і строки зупинення операцій суб'єктів господарювання за їх рахунками визначаються законами.

 

Право зупиняти операції платників податків в установах банків, інших фінансово-кре­дитних установах, за винятком операцій щодо сплати податків, інших платежів, у разі відмо­ви у проведенні документальної перевірки чи недопущення посадових осіб або органів дер­жавної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів; неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтер­ських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків) та інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів), було надано органам державної податкової служби Законом України від 5 лютого 1998 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (п. 5 ст. 11), а Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» цей пункт з вказаного Закону виключений. Проте слід мати на увазі, що стаття 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає такий виключний спосіб забез­печення можливості погашення податкового боргу як адміністративний арешт активів плат­ників податків. Це означає, що зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання може бути реалізоване в рамках цього способу забезпечення погашення податкового боргу.

 

Стаття 244. Застосування антидемпінгових заходів

1. У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоеконо­мічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здій­снення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаю­ться законом як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону.

2. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосу­вання заходів, зазначених у цій статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України від­повідно до закону.

 

1. Україна - учасниця господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, а тому з ме­тою запобігання здійсненню окремими учасниками цих відносин діяльності, пов'язаної з одер­жанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидовано­го імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), в Україні прийнято низку законів, зокрема Закон «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [283]. Для захисту національного товаровиробника від субсидованого імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань в Україні прийнятий Закон «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [284].

З метою запровадження механізмів захисту інтересів національного товаровиробника для ре­гулювання засад і порядку порушення та проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, що заподіює знач­ну шкоду або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи, 22 грудня 1998 р. в Україні прийнято За­кон «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» [148].

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281] визначено правові засади захисту господарюючих суб'єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції, передбачено правові заходи, спрямовані на встановлення, розвиток і забезпе­чення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємниць­кої діяльності в умовах ринкових відносин.

Використані у вказаних вище законодавчих актах окремі терміни мають такі визначення:

- демпінг - ввезення на митну територію України товару за цінами, нижчими від порів­нянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаро­виробнику подібного товару;

- субсидований імпорт — ввезення на митну територію країни імпорту товару (товарів), що користується пільгами від субсидії, яка надається для виробництва, переробки, транспор­тування або експорту такого товару;

- антидемпінгові заходи - попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до Закону «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» під час або за результатами антидемпінгового розслідування;

- недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, тор­говим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності;

- шкода — істотна шкода, заподіяна національному товаровиробнику, або загроза запо­діяння істотної шкоди національному товаровиробнику, або істотне перешкодження ство­ренню чи розширенню національним товаровиробникам виробництва аналогічного товару.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» застосовується щодо імпорту товару, який є об'єктом демпінгу, якщо такий імпорт заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

Товар вважається об'єктом демпінгу, якщо в Україні його експортна ціна є нижчою від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту в звичайних торговельних операціях.

У випадках встановлення факту порушення антидемпінгового законодавства обов'язко­вим є антидемпінгове розслідування, яке у відповідності з наведеним законодавством прово­дять уповноважені на це центральні органи виконавчої влади - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба України, а також Міжвідомча ко­місія з міжнародної торгівлі. Порядок створення та роботи Комісії визначається Законом України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».

Згідно зі статтею 6 цього Закону право на прийняття рішення і вчинення дій Комісією за результатами антидемпінгового розслідування здійснюється у відповідності із строками, які обчислюються роками, місяцями і днями.

Документи, подані після закінчення строків, визначених Законом, Комісія чи Мінеконо­міки залишають без розгляду, але можуть прийняти рішення про продовження або поновлен­ня цих строків за наявності достатніх для того підстав.

Закон «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» застосо­вується щодо субсидованого імпорту товару (товарів), що ввозиться в Україну з території країни походження або з території країни-посередника. У разі коли товар ввозиться на митну територію України не безпосередньо з країни походження, а через країну-посередника тран­зитом, одна або більше операцій вважаються, якщо це можливо, такими, що здійснені між країною походження товару (товарів) та Україною.

Застосуванню відповідних заходів і санкцій у випадках порушення згаданого вище Зако­ну передує антисубсидиційне розслідування, що провадять Мінекономіки, Державна митна служба України або Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.

На засіданнях Комісії приймаються рішення про:

- порушення антисубсидиційного розслідування;

- позитивні або негативні висновки щодо наявності нелегітимної субсидії (визначення нелегітимної та легітимної субсидії викладене у розділі II Закону) та методів, що дають мож­ливість визначити її суму;

- позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір;

- визначення причинно-наслідкового зв'язку між субсидованим імпортом і шкодою.

Комісія вирішує також інші питання в межах повноважень, передбачених законом.

Розділом III Закону «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпор­ту» передбачено порядок порушення антидемпінгової процедури та антидемпінгового роз­слідування, у процесі проведення або за результатами яких на підставі положень IV—VI роз­ділів цього Закону та статті, що коментується, можуть бути застосовані попередні анти­демпінгові заходи шляхом запровадження справляння попереднього антидемпінгового мита і остаточні антидемпінгові заходи через запровадження справляння остаточного антидемпін­гового мита.

Попереднє або остаточне антидемпінгове мито справляється за ставкою і на умовах, вста­новлених у відповідному рішенні Комісії про застосування антидемпінгових заходів. Зазна­чене мито сплачується незалежно від сплати інших податків і зборів (обов'язкових плате­жів), у тому числі мита, митних зборів тощо.

У відповідності із Законом «Про захист національного товаровиробника від субсидо­ваного імпорту» після порушення антисубсидиційної процедури та антисубсидиційного роз­слідування з встановленням наявності субсидування і шкоди застосовуються попередні та остаточні компенсаційні заходи щодо імпорту товарів, які ввозяться на митну територію України, від дати набрання чинності відповідним рішенням Комісії про застосування вказа­них заходів за винятками, визначеними цим Законом (розділи V—VII).

При порушенні вимог Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» за вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, настає накладення штрафів Антимонопольним комітетом України, а також цивільна, адміністративна і кримінальна від­повідальність.

Вчинення господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, які кваліфікуються як недобросовісна конкуренція, тягне накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірах до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній рік, що передував року, в якому накладається штраф (ст. 21 Закону).

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовом заінтересованих осіб у порядку, визна­ченому законодавством України.

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбачених статтею 4 названого Закону, або факту копіювання ви­робів, передбаченого статтею 6 цього Закону, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних органів із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарю­ючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

З метою запровадження механізмів захисту інтересів національного товаровиробника чинним законодавством, зокрема Законом України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», до порушників передбачені спеціальні заходи.

Цей Закон застосовується до імпорту в Україну будь-якого товару походженням з інших країн, митних союзів або економічних угруповань.

Вказаний Закон (ст. 5) не виключає застосування разом із спеціальними заходами інших заходів, передбачених актами законодавства, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у рамках Генеральної угоди з тари­фів і торгівлі (ГАТТ) і Світової організації торгівлі (СОТ).

Після порушення та проведення спеціального розслідування у відповідності з цим Зако­ном можуть застосовуватись попередні спеціальні заходи у вигляді спеціального мита неза­лежно від інших податків і зборів.

Якщо у процесі спеціального розслідування, що проведено Мінекономіки, буде встанов­лена загроза заподіяння значної шкоди, Комісія за поданням Міністерства може застосувати заходи нагляду або регіонального нагляду за імпортом в Україну.

Якщо зростання обсягу імпорту в Україну відбувається у таких розмірах та (або) у такі строки або на таких умовах, що заподіюється або існує загроза заподіяння значної шкоди, з метою захисту національних інтересів Комісія може прийняти рішення про застосування та­ких спеціальних заходів:

- обмеження строку дії дозволів на імпорт, які були видані Мінекономіки;

- запровадження режиму квотування імпорту в Україну, що є об'єктом спеціального розслідування, з визначенням квот та порядку їх розподілу.

2. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосування заходів, зазначених у статті, що коментується, встановлюється Кабінетом Міністрів відпо­відно до зазначеного Закону, а також законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (глави V—VI), «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (розділи IV—V), «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (розділи II та IV), «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (розділи II, III, IV, VI, VIII) та додатками 1-7 до цього Закону.

 

Стаття 245. Припинення експортно-імпортних операцій. Застосування індивіду­ального режиму ліцензування

1. У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з пору­шенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів госпо­дарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом.

2. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономіч­ної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єк­тів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки засто­сування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.

 

1. Будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, визнаються чинним законодавством (гл. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») як недобросовісна конкуренція.

Україна зобов'язана здійснювати захист прав та законних інтересів її суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності. Розміщення валютних цінностей учасниками зовнішньоеконо­мічної діяльності має здійснюватись у відповідності з чинним законодавством: законами України «Про економічну самостійність Української РСР» [128], «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність» [293], «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» [399], а та­кож іншим чинним законодавством, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правлін­ня Національного банку України від 12 листопада 2003 р. [152]

Прояви недобросовісної конкуренції, порушення порядку розміщення валютних ціннос­тей на рахунках та вкладах за межами України, порушення іншого чинного законодавства, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шко­ди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання у відпо­відності з вимогами частини 11 статті 5 та статті 37 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» можуть бути припинені на умовах і в порядку, визначених Законом.

2. За порушення суб'єктами господарювання правил зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, за­значених у частині 1 статті, що коментується, у відповідності із статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та положеннями Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (із змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. «Про затвердження переліку органів ліцензування» [175] застосовуються такі санкції, як індивідуальний режим ліцензування, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави, тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, у випадках порушення Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов'язаних з ним законів України, а також зупинення проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Зазначені санкції застосовуються Міністерством економіки України за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Ці санкції діють до моменту застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону.

Застосування зазначених санкцій може бути оскаржене в судовому порядку.

Стаття 246. Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання

1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю лю­дей або становить небезпеку для довкілля, забороняється.

2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими упов­новаженими органами в порядку, встановленому законом.

3. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразо­во допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встанов­лені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транс­портування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, можуть застосовуватися також спеціально передбачені за­коном про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи ви­лучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку.

4. Органи державної влади з питань захисту споживачів мають право у випадках і по­рядку, передбачених законом, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єк­том господарювання виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів.

 

1. Поява у національному законодавстві України міжгалузевого інституту права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище пов'язана з необхідні­стю забезпечення екологічної безпеки громадян, збереження генофонду Українського наро­ду, його нинішнього й майбутнього поколінь. Вперше у Законі України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» [364] серед екологічних прав громадян зафіксовано пра­во на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Потім воно проголошено в Основному Законі - Конституції України.

Конституцією України, норми якої, порівняно з іншими нормами права, мають вищу юри­дичну силу (ст. 8), визначений еколого-правовий статус людини і громадянина.

Серед найголовніших конституційних норм, які відображають цей статус, насамперед слід назвати: право на безпечне для її життя і здоров'я довкілля; право на відшкодування завданої екологічними правопорушеннями шкоди (ст. 50); право людини на охорону здоров'я (ст. 49); право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу (ст. 13), право власності на землю як один з найголовніших природних об'єктів (ст. 14), конституцій­ний обов'язок кожного не заподіювати шкоди природі, відшкодувати завдані ним збитки.

Основний Закон України передбачає також правові норми, що стосуються обов'язків дер­жави із забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного мас­штабу, збереження генофонду Українського народу (ст. 16), забезпечення санітарно-епіде­мічного благополуччя населення (ст. 49). Серед гарантій дотримання екологічних прав лю­дини і громадянина можна виділити право громадян на звернення до державних та інших ор­ганів чи посадових осіб, право на оскарження в судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади. Крім того, Конституцією України передбачено право кожної людини звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради Укра­їни з прав людини; захищати свої права від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, а також звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних органів чи установ, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Укра­їні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Тому здійснення будь-якої діяльності, в тому числі й господарської, що загрожує життю і здоров'ю людей, становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

2. Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього середовища» (п. «в» ст. 13, п. «ж» ст. 14, п. «й» ст. 15, п. «з» ст. 17, п. «ж» ст. 20) Верховна Рада України, Кабінет Міні­стрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, органи управлін­ня, а також спеціальні компетентні органи управління у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, інші уповноважені органи у межах своєї компетенції, відповідно до Конституції України - приймають рішення про зупинення (тимчасово) або припинення гос­подарської діяльності підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища.

Для визначення й запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан нав­колишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінки ступеня екологічної безпечності господарської діяльності і екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах у відповідності із Законом України «Про екологічну експертизу» [127] має проводитись еко­логічна експертиза.

Правові підстави прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного се­редовища відображені у відповідному Порядку, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. [238]

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1995 р. № 870 затверджено Поря­док передачі документації на державну екологічну експертизу [402].

3. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та спо­живачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ст. 42 Конституції України).

До порушників таких прав, окрім господарських та адміністративно-господарських санк­цій, передбачених цим Кодексом (більш детально — ст. 20), можуть застосовуватися також санкції, спеціально передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» [285].

У відповідності із статтею 17 цього Закону та нормами Кодексу, що коментується, а також Цивільного кодексу України шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача то­варами (роботами, послугами), які містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню у повному обсязі, якщо законодавством не передбачено підвищеної відповідальності.

Право на відшкодування заподіяної шкоди має кожний потерпілий споживач незалежно від того, перебував він у договірних відносинах чи ні з виробником, виконавцем, продавцем. Таке право зберігається за потерпілим протягом усього строку служби товару, а якщо такий строк не встановлено, - протягом 10 років з часу його виготовлення.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору, а продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти йому у вільному виборі товарів і послуг.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства Укра­їни про захист прав споживачів центральними і місцевими органами виконавчої влади та суб'єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо за­хисту прав споживачів і мають право застосовувати, окрім штрафних, такі санкції:

- забороняти суб'єктам господарської діяльності реалізацію споживачам товарів (вико­нання робіт, надання послуг), на які немає належних документів щодо їх якості, а також від­повідності нормативно встановленим вимогам із забезпечення безпеки життя і здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари внесені до переліку товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, а вона відсутня, в інших ви­падках, передбачених названим вище Законом;

- вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

- припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам норматив­них документів, до усунення суб'єктами господарської діяльності виявлених недоліків;

- приймати рішення про припинення у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення виявлених недоліків;

- накладати на суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчуван­ня і послуг стягнення, передбачені статтею 23 згаданого вище Закону, в порядку, що визна­чається Кабінетом Міністрів України, тощо.

4. Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і по­рядку, передбачених вказаним вище Законом та Кодексом, що коментується, приймати рішення про:

- тимчасове припинення діяльності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського харчування, сфери послуг, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують неякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, — до усу­нення виявлених недоліків;

- вжиття заходів щодо вилучення з обороту і відкликання від споживачів товарів (наслід­ків робіт), які при додержанні споживачем правил використання, зберігання чи транспорту­вання завдають або можуть заподіяти шкоду життю, здоров'ю, майну споживача чи навко­лишньому природному середовищу. Виробник (виконавець), продавець зобов'язаний негай­но припинити їх виробництво (реалізацію) до усунення причин шкоди.

Порядок припинення відвантаження і реалізації товарів суб'єктами господарської діяль­ності, тимчасового припинення виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, діяльності підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, а також вилучен­ня неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав спо­живачів, визначаються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сирови­ни» [496] передбачено правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення. Він регулює відносини між органами ви­конавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розроб­лення, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберіган­ня, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.

Цим Законом, зокрема розділом V, передбачено вилучення з обігу або знищення харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, що не відповідають встановленим вимогам.

Вилученню з обігу підлягають неякісні, небезпечні, фальсифіковані, неправильно марко­вані харчові продукти та продукти, що не отримали позитивного висновку державної са­нітарно-гігієнічної експертизи і сертифіката відповідності або строк придатності до спожи­вання яких закінчився, а також харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали, на котрі відсутні документи, що підтверджують їх якість та безпечність.

Такі вилучені з обігу харчові продукти, сировина, супутні матеріали тощо підлягають від­повідній державній експертизі для визначення шляхів їх подальшого використання, утиліза­ції або знищення у порядку, визначеному законодавством України.

Власник-сільгоспвиробник зобов'язаний вилучити з обігу харчові та інші продукти, що не відповідають встановленим вимогам, і забезпечити їх подальше використання, утилізацію або знищення за власний рахунок.

 

Стаття 247. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання за пору­шення закону

1. У разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господар­ську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації.

2. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішен­ням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу.

 

1, Поки не набрав чинності Закон про державну реєстрацію суб'єктів господарювання (від 19 травня 2003 р.), порядок такої реєстрації, перереєстрації та її скасування регламентується Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. [396]

Згідно з цим Положенням підставами для скасування реєстрації суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності можуть бути: здійснення ним діяльності, що суперечить зако­нодавству і установчим документам; несвоєчасне повідомлення про зміну його назви, орга­нізаційної форми, форми власності та місцезнаходження (для підприємця — фізичної особи -про зміну свого постійного або тимчасового місця проживання); неподання протягом року органам Державної податкової служби податкової декларації, документів бухгалтерської звітності у відповідності із законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта господарської діяльності — юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом вилучення його з Реєстру суб'єктів гос­подарської діяльності після проведення ліквідаційною комісією заходів з ліквідації цього суб'єкта. Скасування державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності є підставою вилучення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється також шляхом вилучення його з Реєстру суб'єктів господарської діяльності.

За Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - під­приємців» [115], який набирає чинності з 1 липня 2004 р., припинення суб'єктів господарю­вання здійснюється за судовим рішенням, винесеним на таких підставах: провадження ними діяльності, що суперечать установчим документам або такої, що заборонена законом; ви­знання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, до­пущені при їх створенні, які не можна усунути, та деяких інших. Судове рішення про припи­нення суб'єкта господарювання вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

2. Коментована стаття закріплює положення про те, що для скасування державної ре­єстрації суб'єкта господарювання необхідне відповідне рішення суду (господарського суду). На підставі такого рішення суб'єкт господарювання ліквідується у відповідності зі стат­тею 59 ГК, яка передбачає випадки, за яких виникає необхідність ліквідації суб'єктів госпо­дарської діяльності, у тому числі й у разі скасування їх державної реєстрації.

 

Стаття 248. Порядок ліквідації суб'єкта господарювання за порушення закону

1. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із скасуванням його державної ре­єстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 цього Кодексу.

Відповідно до цієї статті орган або особа, які прийняли рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строк проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами. Останній не може бути меншим, ніж два місяці з дня ого­лошення про ліквідацію.

Ліквідація проводиться ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власника­ми) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим ор­ганом, визначеним законом. Ліквідацію може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію, вміщує у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» або в офіційному друкованому виданні органу держав­ної влади чи місцевого самоврядування повідомлення про ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних кредиторів повідомляє персонально у письмовій фор­мі. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, що ліквідується, і

392розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або ор­гану, який призначив дану комісію. Претензії кредиторів задовольняються з майна суб'єкта, що ліквідується.

 

Стаття 249. Гарантії прав суб'єктів господарювання у разі неправомірного засто­сування до них адміністративно-господарських санкцій

1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

2. У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядуван­ня акта, що не відповідає законодавству і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуван­ням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в по­рядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.

 

1. Стаття, що коментується, встановлює право суб'єкта господарювання у випадках засто­сування до нього адміністративно-господарських санкцій оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, як і в інших випадках, коли суб'єкт господарювання вважає порушеними його права і законні інтереси.

У нормативних актах, які регламентують господарські відносини у певних сферах господа­рювання, також передбачається можливість оскарження рішень і дій органів державної влади чи самоврядування. Так, Законом від 5 лютого 1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [77] ст. 14 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [112] викладена у такій редакції: «Рішення, дії або бездіяльність органів державної по­даткової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому Законом поряд­ку». Закон України «Про захист економічної конкуренції» [282] передбачає право суб'єктів гос­подарювання на оскарження рішень органів Антимонопольного комітету (ст. 60).

2. Уразі неправомірного застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-гос­подарських санкцій, які не відповідають законодавству і порушують їх права чи законні інте­реси, останні мають право звернутись до суду з заявою про визнання таких актів недійсними. Це є одним із шляхів захисту прав суб'єктів господарювання і споживачів, передбачених статтею 20 ГК. Деякі нормативні акти встановлюють порядок оскарження. Так, за згаданим вище Законом України «Про захист економічної конкуренції» рішення Антимонопольно­го комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету та державного уповноваженого цього Комітету оскаржуються до Вищого господарського суду України; рішення адміністративної колегії територіального відділення Комітету - до господарського суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських гос­подарських судів. Ним також визначено випадки, за якими прийняття судом до розгляду за­яви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету зупиняє його ви­конання (та сама стаття).

3. Як зазначено вище, деякі нормативні акти, що регулюють відносини у певній сфері гос­подарювання, визначають порядок оскарження рішень органів державної влади чи місцево­го самоврядування, а окремі обмежуються посиланням на встановлений законодавством порядок. Стосовно відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання неправомір­ним застосуванням адміністративно-господарських санкцій, знову ж законодавчі акти поси­лаються на те, що порядок їх відшкодування передбачається законодавством. Так, збитки, що виникли в результаті прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єкта природних монополій, що порушують норми цього Закону, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законодавством України. Коментова­на стаття визначає, що відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами. У Кодексі порядок відшкодування збитків у сфері господарювання передбачений статтями 224-229.

Стаття 250. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій

1. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта госпо­дарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

 

За загальним принципом правового регулювання суспільних відносин різними галузя­ми законодавства при притягненні до відповідальності за правопорушення застосовуються строки давності. Але у чинних нормативних актах, які встановлюють адміністративно-гос­подарські санкції, такі строки не передбачаються. Так, за Законом України «Про порядок по­гашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда­ми» [403] податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платників податків у випадках, передбачених цим Законом, не пізніше закінчення 1095-го дня, наступного за останнім днем граничного строку податкової декларації. Але строки на­кладення штрафів за порушення податкового законодавства не встановлені. Це пояс­нюється, напевне, тим, що норми стосовно давності містяться, як правило, у кодифікованих нормативних актах. У зв'язку з цим строки застосування адміністративної відповідальності у господарській сфері цілком виправдано знайшли місце у Кодексі, що коментується.

 

Глава 28 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 251. Накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання -юридичних осіб за:

вчинення дій, передбачених статтями 29, ЗО і 32 цього Кодексу, ухилення від виконан­ня або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його тери­торіальних відділень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного зако­нодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антимонополь-но-конкурентному законодавству;

створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарюван­ня, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користуван­ня) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів під­приємств чи їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність одержання такої згоди;

неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його терито­ріальним відділенням.

2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, юридич­ними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в розмірі,

Передбаченому законом.

 

1. Основними обставинами, що враховуються при визначенні розміру штрафів за пору­шення антимонопольно-конкурентного законодавства суб'єктами господарювання, є: істотність впливу на конкуренцію на конкретному ринку; розмір незаконно отриманого прибутку;

розмір збитків, заподіяних внаслідок неправомірних дій відповідача; вчинення порушення повторно;

тривалість здійснення правопорушення;

поведінка суб'єкта господарювання після виявлення ознак правопорушення;

фінансове становище відповідача;

одночасне скоєння декількох порушень антимонопольно-конкурентного законодавства.

Під повторністю розуміється вчинення суб'єктом господарювання порушення після то­го, як рішенням Антимонопольного комітету України суб'єкт господарювання повинен був призупинити інше порушення або на нього накладався штраф за порушення антимоно­польно-конкурентного законодавства.

Накладення штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства мож­ливо в таких розмірах:

- до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф за:

антиконкурентні узгоджені дії;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету Укра­їни або їх виконання у неповному обсязі;

- до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф за:

здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання без отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету України антиконкурентних узгоджених дій, що сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалі­зації товарів; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємств; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уні­фікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва;

здійснення обмежувальної та дискримінаційної діяльності у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання;

узгоджені дії малих або середніх підприємців;

узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів;

узгоджені дії щодо прав інтелектуальної власності, а також узгоджені дії, які можуть бути дозволені;

недотримання умов безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у влас­ність іншим способом чи одержання в управління часток, акцій, паїв, що забезпечує досяг­нення або перевищення 25 чи 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання;

концентрацію без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна;

невиконання учасниками узгоджених дій концентрації вимог і зобов'язань, якими обу­мовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

- до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф за:

схиляння інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства чи сприяння вчиненню таких порушень;

неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному від­діленню в установлені органами Антимонопольного комітету, головою його територіально­го відділення чи нормативно-правовими актами строки;

подання інформації у неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його тери­торіальному відділенню в установлені органами Антимонопольного комітету, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територі­альному відділенню;

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладанні арешту на май­но, предмети, документи або інші носії інформації;

обмеження у господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Рішення про накладення штрафів у розмірі понад 400 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України.

2. Вчинення господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, визначених Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281] як недо­бросовісна конкуренція, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислення виручки господарюючого суб'єкта неможливе або виручка відсутня, зазначені штрафи накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21).

Нарахування пені за прострочення сплати штрафу, що накладений органами Антимонопольного комітету України за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, може припинятись у разі:

сплати штрафу (ч. 2. ст. 31 Закону України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції»);

прийняття господарським судом ухвали про припинення виконання рішення органів Ко­мітету в частині сплати штрафу (ст. 66 ГПК України);

відстрочення або розстрочення виконання рішення господарським судом про стягнення штрафу (ст. 121 ГПК);

дії мораторію щодо задоволення вимог кредиторів і з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (абз. 2 ч. З ст. 12, абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» [71]).

Стаття 252. Адміністративна відповідальність громадян - підприємців та поса­дових осіб

1. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій, а також громадяни, зареєстровані як підприємці, несуть адміністративну відповідальність згідно із законом за:

вчинення дій, передбачених статтями 29-32 цього Кодексу;

неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його терито­ріальним відділенням;

ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного ко­мітету України, його територіальних відділень.

2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, громадянами-підприємцями, а також вчинення в інтересах третіх осіб зазначених дій громадя­нами, які не є підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність, перед­бачену законом.