Стаття 320. Права замовника 6 страница

Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, відображені в збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила по інкасо (в ре­дакції 1995 р.) [31], Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редак­ції 1993 р.) [511], Уніфіковані правила стосовно договірних гарантій (в редакції 1978 р.) [509], Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимо­гою (1992 р.) [509].

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Де­крету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю» [444].

Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і носять характер реко­мендацій) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 [467].

4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнарод­ними договорами (див., наприклад, Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорномор­ського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 р. [506]).

Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

Згідно із статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю» уповноважений банк - це будь-який банк, офіційно зареєстро­ваний на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення ва­лютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспон­дентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

Для здійснення банківської діяльності у вигляді міжнародних розрахункових операцій банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки в банках за межами України.

У той же час банки-нерезиденти відповідно до Положення про відкриття та функціону­вання кореспондентських рахунків банків - резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків - нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. [180], відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в банках на території України. Порядок реєстрації кореспондент­ських рахунків банків, банківських об'єднань та здійснення контролю за кореспондентськи­ми відносинами встановлено Правилами реєстрації кореспондентських рахунків банків На­ціональним банком України [264].

6. Частина 6 коментованої статті містить примірний перелік комерційних документів, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків. До цього переліку, зокрема, входять: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сер­тифікат), документ про право власності та інші комерційні документи.

Ця ж частина вказує на фінансові документи, що використовуються для здійснення між­народних розрахунків: простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

 

Стаття 345. Кредитні операції банків

1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умо­вах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і бан­ківську діяльність.

2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладаєть­ся між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі перед­бачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

 

1. Кредитні операції банків відносяться до основних банківських операцій. Вони поляга­ють у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Стаття 1 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобо­в'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Положенням про кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. [185], кредит визначається як позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості по­вернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція -це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунка­ми, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Як передбачено коментованою статтею, кредитними визнаються банківські операції, ви­значені як такі Законом «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статтей 47, 49 цього Закону до кредитних відносяться такі операції:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі-продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені това­ри чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Банківське кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права на захист своїх інтере­сів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повер­нений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною пла­тою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором (ч. З ст. 1056 ЦК).

2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором (згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК - кредитодавцем) і позичальником у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, поря­док плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

 

Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання

1. Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета викорис­тання кредиту, сума позички і строк користування нею;

техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи.

2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гаран­тії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під за­ставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практи­ці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

3. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

 

1. Банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарювання незалежно від їх галу­зевої приналежності, статусу, форми власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (ко­місійних) за користування кредитом.

Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

техніко-економічне обгрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефек­ту від його реалізації.

Так, відповідно до пунктів 17-19 Положення про кредитування [185], позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цін­ностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих кон­трактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передба­чається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для збе­рігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного спожи­вання тощо, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає вста­новленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також ви­сновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на виграти, які не перекриваються надходженнями про­тягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою;

інші необхідні документи (якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншо­му банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наяв­ності заборгованості за позичками).

2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Відповідно до пункту 20 Положення про кредитування банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповер­нення кредиту і приймає рішення про надання або відмову в наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

- забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

- репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

- оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер по­слуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

- економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

3. Принцип платності, на якому, зокрема, здійснюється процес банківського кредитуван­ня, полягає в тому, що кредити надаються банком під відсоток. За загальним правилом став­ка відсотка не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Як виняток у випадках, передбачених законом, дозволяється надання безвідсоткових кре­дитів.

 

Стаття 347. Форми та види банківського кредиту

1. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

2. Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки); способом забезпечення; ступенем ризику; методами надання; строками погашення; іншими умовами надання, користування або погашення.

 

1. Відповідно до частини 1 коментованої статті, статті 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» та Положення про кредитування суб'єкти господарської діяльності можуть ви­користовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, блан­ковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при ко­мерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім бан­ків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу неру­хомого майна.

Консорціумний кредит- це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням креди­ту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучен­ня інших банків для участі в консорціумній операції.

2. Кредити, які надаються банками, поділяються: за строками користування на:

а) короткострокові - до одного року. Можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забез­печених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років. Можуть надаватися на оплату обладнання, поточні ви­трати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки. Можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, іншими фінансовими установами);

в) з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розумієть­ся згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують за­здалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціаль­них переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням ко­місії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).