Територіальні міжгалузеві комплекси - це підсистеми народногосподарських комплексів, які функціонують на певній території. Вони бувають регіональні і локальні.
Регіональні міжгалузеві комплекси діють на макро-, мезо-і мікрорівнях. Макро- - це групування, що діють в межах країни, мезо— у межах адміністративних областей, які поділяються на мікрорайони.
Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах низових адміністративних районів. На локальній території чітко проявляється дія економічних, демографічних та інших структурних елементів.
Ядром локального комплексу виступає організаційно-господарський центр, що обумовлює його розвиток і існування як цілісної системи, або окреме підприємство, біля якого формується певна виробнича зона. Наприклад, Калитянський відгодівельний комплекс Броварського району на Київщині виступає ядром комплексу, а біля нього діють комбікормовий завод, агропідприємство по виробництву кормів та ін.
Рівень діяльності міжгалузевих комплексів і їх регіональних утворень дозволяє визначити рівень розвитку виробництва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудових ресурсів, рівень споживання ресурсів.
Так, наприклад, створення локальних комплексів у машинобудуванні забезпечує ефективне кооперування підприємців для виготовлення деталей і вузлів. Спеціалізований машинобудівний кущ формується навколо головного складального підприємства. В результаті створення таких мікрорегіональних комплексів вирішується проблема зайнятості трудових ресурсів та підвищення матеріального і культурного життя населення певної території.
Найбільш ефективне локальне (кущове) розміщення виробництва в легкій промисловості. В текстильній промисловості найбільш доцільно створювати спеціалізовані ткацькі підприємства в безпосередній близькості одне від одного, а фарбувальне - в центрі прядильних фабрик. Тут основним виступає фарбувальне підприємство.
Аналогічна ситуація і в агропромисловому комплексі, де на базі переробної промисловості створюються міжгалузеві агропромислові формування: цукробурякові, виноградарсько-виноробні, овочеконсервні, молокопереробні, м'ясопереробні та інші види формувань. Переробні підприємства переважно отримують сировину з декількох сільськогосподарських підприємств.
У більшості сільськогосподарські підприємства виробляють декілька видів продукції і є одночасно членами багатьох міжгалузевих формувань.
Контрольні запитання
1. Основні передумови економічної ефективності територіально-виробничих комплексів.
2. Мікрорайонні комплекси.
3. Галузеві комплекси.
4. Міжгалузеві комплекси та умови їх формування.
5. Види міжгалузевих комплексів.
6. Поділ міжгалузевих комплексів залежно від просторових масштабів.
Рекомендована література
і. Територіальна організація продуктивних сил /За ред. М.О. Ковтонюка, Є.П. Качана, М.О. Петриги. - К: НМКВО, 1992.
2. Іщук СІ. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування (Методологія, теорія). -К.: Укр. фін. ін-т менеджменту і бізнесу, 1996.
3. Розміщення продуктивних сил України/За ред. проф. Е. П. Качана. - К.: Юридична книга, 2002.
4. Дорогунцов СІ., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та ін. Розміщення продуктивних сил. - К.: КНЕУ, 2000.
5. Іщук СІ.. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. ~ К.: Задруга, 2002.
18. Економіка регіонів та регіональна економічна політика
Розглядаються наступні питання:
18.1. Сутність регіональної економіки
18.2. Економіка регіонів та особливості регіонального розвитку
18.3. Регіональна економічна політика України та управління економічним розвитком
183.1. Сутність державної регіональної економічної політики
18.3.2. Основні принципи державної регіональної економічної політики
18.3.3. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики
18.3.4. Особливості розміщення продуктивних сил за умов ринкової економіки
18.3.5. Основні напрямки розвитку продуктивних сил України
18.1. Сутність регіональної економіки
Економіка - це наука про вміння раціонально вести господарство, незалежно на якому рівні, - підприємства, населеного пункту, області та країни в цілому.
В мініатюрі господарство країни являє собою певну територію - регіон, найважливішою ознакою якого є цілісність і єдність природного, матеріального і соціального середовища.
З поняттям "регіон" пов'язаний термін "регіональна економіка" і у її сфері повинно бути матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт), торгівля, а також зовнішньоекономічна діяльність.
Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.
Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:
- комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;
- єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;
- територіальна спільність виробництва;
- відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;
- цілісність системи соціальної інфраструктури;
- поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.
Інтегральну характеристику регіону дає соціально-економічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багат-сва, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості регіону, його економічну спроможність.
Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні в єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.
Для здійснення регіональної політики та побудови господарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах:
- комплексна оцінка дійсного соціально-економічного потенціалу регіону;
- виявлення джерел та масштабів розвитку;
- визначення та оцінка варіантів перспективного соціально-економічного розвитку регіону.
Таким чином, одним із найважливіших завдань розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільової функції із загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс і завдання не можуть вирішуватись окремо одне від одного. їх реалізація нереальна без ефективної системи управління на територіальному рівні.
Звідси випливає, що територіальна система повинна здійснювати керівництво народним господарством, соціальною сферою та питаннями екології, мати для цього необхідні повноваження, методику і важелі управління, а також відповідні структурні підрозділи.
Звичайно, розробка широкого кола проблем території можлива і через галузеві органи управління - міністерства та відомства. Але питання розвитку регіону не є їх основною функцією, а значить, вони, як правило, вирішуватимуться складно і повільно. Крім того, в умовах все більш широкого розповсюдження різноманітних форм власності галузева система, яка розрахована на організацію в основному державного сектору, стає неефективною. При подальшому розвитку ринкових економічних відносин можливості діяльності галузевого органу управління звужуються. Це веде до втрати керованості народним господарством, як наслідок - до диференціації суб'єктів господарської діяльності, їх хаотичності та безпорадності, послідовного руйнування економіки.
Ситуацію об'єктивно ускладнює ще один фактор. Сучасні тенденції в розвитку економіки направлені на все більш масове розповсюдження виробництв і технологій, що виникають на стику галузей, та тих, які характерні своїм міжгалузевим характером. Споживчий ринок диктує умови господарської діяльності, визначає її доцільність і ефективність, примушує виробників випускати продукцію, виконувати роботи та послуги, визначені не галузевою належністю підприємств, а виключно питан-
нями кон'юнктури. До того ж потрібно враховувати значні відмінності регіонів щодо їх демографічних, природних, гео-політичних та соціально-економічних умов, рівня розвитку продуктивних сил тощо.
Все це свідчить, що при впровадженні складових ринкової економіки здійснення галузевого управління народним господарством як визначальний фактор об'єктивно неможливе. Потрібний невідкладний і енергійний перехід до територіальної системи державного управління, який потребує передусім чіткого розмежування функцій держави і регіону. Основними напрямками територіального управління мають бути:
У соціальній сфері:
- забезпечення розвитку соціальної інфраструктури;
- здійснення комплексу заходів для відтворення населення;
- ефективне використання трудових ресурсів;
- підтримка сприятливого середовища для проживання і роботи людей;
- сприяння розвитку закладів освіти, охорони здоров'я, спорту, мистецтва;
- задоволення потреб у продуктах харчування, товарах і послугах.
У сфері виробництва і нематеріальної діяльності людей:
- раціональне використання виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу;
- створення сприятливих умов для розміщення і ефективного функціонування виробничих об'єктів, розвиток територіальної виробничої інфраструктури та міжгалузевих проектів, виконання робіт загальнобудівельного профілю і т.ін;
- розширення територіальних виробничо-господарських комплексів;
- відлагодження спільної діяльності підприємств, внутріре-гіональний розподіл праці, спеціалізація і кооперування;
- керівництво підприємствами місцевої промисловості, координування на випуск продукції і надання послуг внутрірегіонального характеру.
Ефективне вирішення передбачених напрямків в регіонах можливо в процесі роботи на всіх рівнях і в усіх ланках суб'єктів господарської діяльності.
18.2. Економіка регіонів та особливості регіонального розвитку
На сучасному етапі управління народним господарством передбачається поєднання народногосподарського підходу з розвитком економічних районів та адміністративних областей з метою підвищення ефективності виробництва.
Економічний район - це цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає нерозривною ланкою, складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію в рамках національного ринку.
В нашій країні, де поки що офіційно не проведено економічне районування, а діє лише адміністративне районування, роль регіону відіграють області та райони. До складу України входять 24 області, Автономна Республіка Крим, два міста республіканського підпорядкування - Київ та Севастополь, 490 районів. Різні території України мають свої особливості та відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному та мовному аспектах.
Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних та соціальних проблем.
Для розв'язання цих проблем постає необхідність створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи для забезпечення ефективного районування.
Аналіз виробничого і трудового потенціалу регіонів України та результатів їх економічної діяльності за останні роки свідчить, що вкраїні є значні відмінності між регіонами (табл. 18.1.).
За розміром території: при средньореспубліканському показнику 4% на Чернівецьку область припадає 1,3%, Закарпатську - 2,1% , Івано-Франківську і Тернопільську - по 2,3 %. Найбільші області Одеська - 5,5%, Дніпропетровська і Чернігівська - 5,3%, Харківська - 5,2%.
За чисельністю населення: найменше його у Чернівецькій області - 1,9%, Волинській - 2,2%, Тернопільській і Рівненській
- по 2,4%, Закарпатській - 2,6%, Івано-Франківській - 2,9%.
Найбільше населення у Донецької області - 9,9%, Дніпропет
ровській - 7,4%, Харківській - 6,0%.
За вартістю основних засобів: на Чернівецьку область приходиться 1,2%, Волинську і Тернопільську - по 1,3%, Закарпатську - 1,4%. На Донецьку область приходиться - 12%, Дніпропетровську - 9,9%, Харківську - 7,3%.
За виробництвом валової доданої вартості у фактичних цінах у 2003 р. вироблено продукції: на Чернівецьку область припадає 1%, Тернопільську - 1,3%, Волинську - 1,5%, Закарпатську і Херсонську - по 1,6%, Ровенську, Житомирську і Кіровоградську - по 1,7%.
Найбільша частка виробництва валової доданої вартості приходиться на м. Київ - 17,2%, Донецьку область - 12,4%, Дніпропетровську - 8,8%, Одеську - 5,3%.
За виробництвом продукції промисловості в Чернівецькій області частка її виробництва становить 0,4%, в Тернопільській
- 0,6%, Закарпатській - 0,7%, Кіровоградській і Херсонській -
по 0,8%, у Волинській і Житомирській - по 1,1%, у Рівненській і
Хмельницькій областях - по 1,2%. На Донецьку область прихо
диться 21,2%, Дніпропетровську - 14,1%, Запорізьку - 8,2%, Лу
ганську - 7,6%.
За виробництвом продукції рослинництва: на Київську область приходиться 6,5%, Вінницьку і Харківську області - по 5,6%, Черкаську, Донецьку і Одеську - по 4,9%, Полтавську -4,8%.
Таблиця 18.1. Частка регіону в загальнодержавних основних соціально-економічних показниках у 2003 р.
(в процентах)
Регіони | Територія | Кількість наявного населення на 1.01.2004 р. | Валова додана вартість (у фактичних цінах 2003 р.) | Основні засоби | Продукція промисловості | Продукція сільського господар ства | Гжспорт товарів і послуг | Імпорт товарів і послуг | Інвестиції в основний капітал |
По Україні | |||||||||
Автономна Республіка Крим | 4,3 | 4,2 | 3,0 | 4,1 | 1,5 | 3.4 | 1,6 | 0,7 | 3,8 |
Вінницька | 4,4 | 3,7 | 2,6 | 2,5 | 1,7 | 5,6 | 1,2 | 0,8 | 1,7 |
Волинська | 3,3 | 2,2 | 1,5 | 1,3 | 1,1 | 3,3 | 0,8 | 0,8 | 1,4 |
Дніпропетровська | 5,3 | 7,4 | 8,8 | 9,9 | 14,1 | 5,8 | 13,5 | 7,3 | 8,3 |
Донецька | 4,4 | 9,9 | 12,4 | 12,0 | 21,2 | 4,9 | 18,4 | 5,9 | 9,5 |
Житомирська | 5,0 | 2,9 | 1,7 | 1,9 | 1,1 | 3,6 | 0,8 | 0,8 | 1,2 |
Закарпатська | 2,1 | 2,6 | 1,6 | 1,4 | 0,7 | 2,6 | 1,6 | 1,9 | 2,0 |
Запорізька | 4,5 | 4,0 | 4,2 | 5,5 | 8,2 | 3,2 | 6,6 | 3,8 | 4,2 |
Івано-Франківська | 2,3 | 2,9 | 2,2 | 2,5 | 1,5 | 2,9 | 2,6 | 1,5 | 2,2 |
Київська | 4,7 | 3,8 | 3,4 | 3,5 | 3,3 | 6,5 | 1,4 | 2,9 | 5,7 |
Продовження табл. 18.1.
Кіровоградська | 4,1 | 2,3 | 1,7 | 1,9 | 0,8 | 4,0 | 0.4 | 0,2 | 1,4 |
Луганська | 4,4 | 5,2 | 4,2 | 4,7 | 7,6 | 2,8 | 5,0 | 1,2 | 3,7 |
Львівська | 3,6 | 5,5 | 4,2 | 4,6 | 2,8 | 5,0 | 2,0 | 2,9 | 5,0 |
Миколаївська | 4,1 | 2,6 | 2,3 | 2.4 | 2.2 | 2.7 | 2,2 | 1,2 | 2,6 |
Одеська | 5,5 | 5,1 | 5,3 | 4,9 | 3,0 | 4,9 | 5,7 | 4.2 | 6,5 |
Полтавська | 4,8 | 3,3 | 3,8 | 3,7 | 5,3 | 4,8 | 3,8 | 1,3 | 4,2 |
Рівненська | 3,3 | 2,4 | 1,7 | 1,6 | 1,2 | 3,1 | 0,7 | 0,8 | 2,1 |
Сумська | 3,9 | 2,7 | 2,1 | 2,5 | 1,9 | 3,6 | 1,4 | 0.9 | 1,8 |
Тернопільська | 2,3 | 2,4 | 1,3 | 1,3 | 0,6 | 3,2 | 0.8 | 0,3 | 0,9 |
Харківська | 5,2 | 6,0 | 5,8 | 7,3 | 5,3 | 5,6 | 2.2 | 3,4 | 7,0 |
Херсонська | 4,7 | 2,4 | 1,6 | 2,1 | 0,8 | 2,9 | 0,6 | 0,4 | 1,1 |
Хмельницька | 3,4 | 2,9 | 1,9 | 1,9 | 1,2 | 4,2 | 0,6 | 0,6 | 1,8 |
Черкаська | 3,5 | 2,9 | 1,9 | 2,2 | 1,5 | 4,9 | 1,1 | 0,8 | 0,9 |
Чернівецька | 1,3 | 1,9 | 1,0 | 1,2 | 0,4 | 2,1 | 0,3 | 0,3 | 1,0 |
Чернігівська | 5,3 | 2,5 | 1,9 | 2,6 | 1,6 | 4,4 | 0,9 | 0,9 | 1,6 |
м. Київ | 0,1 | 5,5 | 17,2 | 9.9 | 9.1 | - | 12,3 | 21,7 | 16,6 |
м. Севастополь | 0,2 | 0,8 | 0,7 | 0,6 | 0.4 | - | 0,3 | 0,2 | 0,8 |
За експортом товарів і послуг: на Тернопільську і Чернівецьку область приходиться по 0,3%, Кіровоградську -0,4%, Херсонську і Хмельницьку - по 0,6%, Рівненську - 0,7%, Волинську і Житомирську - по 0,8%, Черкаську - 1,1%, Вінницьку - 1,2%.
На Донецьку область приходиться 18,4%, Дніпропетровську - 13,5%, м. Київ - 12,3%, Запорізьку область - 6,6%.
За імпортом товарів і послуг: на Чернівецьку і Тернопільську області приходиться по 0,3%, Вінницьку, Волинську, Черкаську і Рівненську - по 0,8%, Сумську і Чернігівську - по 0,9%, Миколаївську і Луганську - по 1,2%.
На м. Київ приходиться 21,7%, Дніпропетровську область -7,3%, Донецьку область - 5,9%.
За виробництвом валової доданої вартості в розрахунку на одну особу, при загальному показнику 5,1 тис. грн, у Чернівецькій і Тернопільській областях вироблено продукції лише на 2,7 тис. грн, у Закарпатській - на 3,2 тис. грн, у Волинській, Херсонській, Черкаській областях на 3,3 тис. грн, Донецькій - 6,4 тис. грн і в м. Дніпропетровську - 6,1 тис. грн, а в м. Києві - на 16,7 тис. грн (табл. 18.2).
Таким чином, у більшості регіонів України по основних виділених соціально-економічних показниках результати значно нижчі середньореспубліканських. Це в основному Західний регіон і центральна сільськогосподарська частина країни.
В той же час деякі регіони - Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Харківська області вносить вагомий вклад у виробництво валової доданої вартості, виробництво промислової продукції та в експорт продукції. Серед вказаних областей особливе місце займає Донецька область, яка за всіма показниками у 2-3 рази перевищує середньореспубліканські показники, а по виробництву промислової продукції це перевищення становить 5,3 рази і по експорту продукції - 4,6 рази. На другому місці Дніпропетровська область.
Таблиця 18.2. Валова додана вартість за регіонами
Область | Всього, млн грн | В розрахунку на 1 особу, грн | ||||
Україна | ||||||
Автономна Республіка Крим | ||||||
Вінницька | ||||||
Волинська | ||||||
Дніпропетровська | ||||||
Донецька | ||||||
Житомирська | ||||||
Закарпатська | ||||||
Запорізька | ||||||
Івано-Франківська | ||||||
Київська | ||||||
Кіровоградська | ||||||
Луганська | ||||||
Львівська | ||||||
Миколаївська | ||||||
Одеська | ||||||
Полтавська | ||||||
Рівненська | ||||||
Сумська | ||||||
Тернопільська | ||||||
Харківська | ||||||
Херсонська | ||||||
Хмельницька | ||||||
Черкаська | ||||||
Чернівецька | ||||||
Чернігівська | ||||||
м. Київ | ||||||
м. Севастополь |
Особливу роль у загальнореспубліканському виробництві відіграє місто Київ, в якому проживає 5,5% населення країни та сконцентровано 9,9% основних засобів, створюється 17,2% валової доданої вартості, 12,3% експорту і приймає 21,7% імпорту. На м. Київ приходиться 16,7% інновацій в основний капітал.
З однієї сторони, це дуже добре, що на столицю припадає десята частина основних фондів і виробляється шоста частина валової доданої вартості та п'ята частина імпорту продукції в країну, а з іншої - це порушення принципів розміщення продуктивних сил, що веде до погіршення соціально-економічного становища в інших регіонах країни.
Отже, регіони помітно відрізняються один від одного. Єдність тільки через спільний бюджет, валюту, енергетичну та транспортну системи зовсім не є гарантією реальної єдності. Регіони добровільно й ефективно об'єднуються під дахом центральної влади тільки тоді, коли влада здатна дати їм такі переваги, які їм неможливо одержати поодинці.
Консолідуючим чинником для українських регіонів може бути тільки така політика центру, яка дасть їм нові можливості реформування і розвитку та гарантує захист цих можливостей.
Це буде неможливо зробити без надання широких економічних свобод територіям, без залучення потужних інтелектуальних та фінансових ресурсів як вітчизняних, так і зовнішніх.
Ефективно розвиватись країна може лише при наявності сильних регіонів. Тому кожний регіон повинен мати власну програму розвитку, націлену на зростання в усіх галузях господарської діяльності.
Значну роль у розвитку регіонів відіграє управлінський аспект. Покищо управління регіонами складається з двох різнорідних систем - виборної у вигляді Рад народних депутатів і їх виконавчих комітетів в областях, містах, селищах та селах, а також призначеної Президентом у вигляді державних адміністрацій на рівні областей і районів. Встановлення єдиної системи управління, яка виключала б двовладдя при керуванні економічним розвитком, сприятиме економічному зростанню, але потребує змін в законодавстві.
Врахов/ючи той факт, що регіони (області) України дуже різко різня? ься за розміром і обсягом виробництва продукції, постає питання про проведення економічного районування з тим, щоб регіони були порівняно рівнозначні. Причому при проведенні цієї роботи слід притримуватись принципів і критеріїв економічного районування з тим, щоб була можливість статистичного моніторингу \ озвитку регіонів.
18.3. Регіональна економічна політика та управління економічним розвитком
18.3.1. Сутність державної регіональної економічної
політики
Державна регіональна економічна політика - це сукупність організаційних, правових і економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку відповідно до нинішніх і стратегічних цілей.
Ці заходи спрямовуються на:
- стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів;
- раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалів;
- створення нормальних умов для життєдіяльності населення;
- забезпечення екологічної безпеки.
В цілому регіональна економічна політика характеризується сукупністю цілей, які стоять перед суспільством і визначають її стратегію й тактику. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі потреби, вирішення яких сприяє економічному піднесенню регіонів.
Основні напрями регіональної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада України, яка в процесі розробки бюджету на наступні роки передбачає пріоритети розвитку галузей, затверджує регіональні програми розвитку та розміщення продуктивних сил депресивних (відсталих) регіонів.
Основною метою державної регіональної економічної політики є:
- збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалів кожного регіону і тісної співпраці між ними;
- послідовне здійснення заходів, спрямованих на вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням ефективності територіального поділу праці,
раціоналізації системи розселення, соціальних та інших особливостей;
- підтримка внутрішньорегіональної збалансованості еко
номічного розвитку, екологічного стану, соціально-демо
графічних та соціально-політичних процесів.
Головним завдання державної регіональної економічної політики є:
В економічній сфері:
- поліпшення функціонування галузей виробництва в ринкових умовах;
- створення сприятливих умов розвитку підприємництва і ринкової інфраструктури при проведенні приватизації державного майна, земельної реформи та інших ринкових перетворень;
- облаштування державних кордонів і налагодження зв'язків між прикордонними регіонами;
- удосконалення економічного районування та узаконення на найвищому рівні мережі економічних регіонів.
В соціальній сфері:
- забезпечення повної зайнятості населення;
- підвищення рівня добробуту та стабілізація рівня життя населення;
- гарантування продовольчої забезпеченості;
- запобігання погіршенню демографічної ситуації і депопуляції населення;
- здійснення заходів щодо продовження життя населення і підвищення його природного приросту.
В екологічній сфері:
- запобігання забрудненню довкілля;
- ефективне використання природних ресурсів;
- екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил.
18.3.2. Основні принципи державної регіональної економічної політики
Сучасна державна регіональна економічна політика ґрунтується на таких основних принципах:
- забезпечення єдності завдань соціально-економічного
розвитку країни та окремих регіонів;
- правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;
- дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;
- досягнення економічного та соціального ефекту за рахунок раціонального використання ресурсів, системи управління і розвитку міжрегіональних зв'язків.
Реалізація вказаних принципів сприятиме реформуванню системи управління державним сектором економіки, зміцненю економічної основи місцевого самоврядування і розширенню прав місцевих органів влади у бюджетній сфері.
18.3.3. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики
Механізм реалізації державної регіональної економічної політики - це система конкретних економічних важелів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток та вдосконалюється структура господарського комплексу регіону.
Основними складовими цього механізму виступають:
а) Відповідна законодавчо -нормативна база. Вона визна
чає взаємовідносини держави і регіонів. Через законодавчу базу
держава проводить політику, спрямовану на підвищення еко
номічної самостійності територій. Вона координує діяльність
місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і
місцевих бюджетів.
Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через надання регіонам різних заохочувальних премій за спорудження об'єктів, які дозволять покращити економіку регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, або поліпшити екологічну ситуацію.
б) Бюджетно-фінансове регулювання регіонального роз
витку. Доступне державне втручання в господарські процеси,
які вимірюються показником питомої ваги державних видатків у внутрішньому валовому продукті. їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів та встановлення науковообгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів.
в) Прогнозування і програмування. З допомогою розробки
довгострокових і середньострокових програм розвитку регіонів
(районів, областей) досягається планомірність розвитку продук
тивних сил, узгоджуються інтереси окремих галузей. На сьо
годні розробляються окремі проекти соціально-економічного
розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля та ін., але вони
майже не життєві, оскільки відсутні єдині органи управління ци
ми регіонами.
г) Розвиток різних форм територіальної організації про
дуктивних сил (створення спеціальних економічних зон,
міжрегіональне та прикордонне співробітництво). Створення
спеціальних економічних зон дасть змогу збільшити надходжен
ня іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транс
портну і ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність ви
користання природних ресурсів. Пільговий режим оподаткуван
ня та митного режиму сприятиме зростанню економічної актив
ності об'єктів господарювання.
Особливе місце в регіональній економічній політиці відводиться різним формам прикордонного співробітництва. Створюються зони спрощеного перетину кардону, взаємовигідної торгівлі, добросусідства.
18.3.4. Особливості розміщення продуктивних сил за умов ринкової економіки
Сучасна концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки, особливостей природно-ресурсного та
науково-технічного потенціалів, активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах, забезпечення умов для прискореного розвитку галузей. Положення про розміщення продуктивних сил реалізується на основі прогнозів і державних програм розвитку.
До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил відносяться:
- органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під час розміщення нових об'єктів;
- формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової інфраструктури з метою створення регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг;
- пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат;
- орієнтація на структуру економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення споживчого сектора економіки;
- розвиток недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких структур.
18.3.5. Основні напрямки розвитку продуктивних
сил України
У перспективі основним завданням суспільства повинно бути:
- технічне переоснащення підприємств вугільної, металургійної та хімічної промисловостей, машинобудування та енергетики;
- конверсія оборонних підприємств з метою використання їх потужностей для виробництва цивільної продукції;
- проведення заходів по забезпеченню повної зайнятості населення;
- нарощування потужностей легкої та харчової промисловостей;
- поліпшення екологічної ситуації;
- реструктуризація АПК, інтенсивний розвиток рослинництва і тваринництва. Особлива увага приділятиметься
розвитку овочівництва, садівництва, виноградарства, молочно-м'ясного скотарства, свинарства та вівчарства. - формування ефективних рекреаційно-туристичних та лікувально-оздоровчих комплексів, які б сприяли перетворенню України у всесвітньовідому зону відпочинку і оздоровлення людей.
Контрольні запитання
1. Сутність регіональної економіки.
2. Особливості регіонального розвитку територій України.
3. Сутність державної регіональної економічної політики.
4. Основні принципи державної регіональної економічної політики.
5. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.
6. Особливості розміщення продуктивних сил за умов ринкової економіки.
7. Основні напрямки розвитку продуктивних сил України.
Рекомендована література
1. Дорогунцов СІ., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. і ін. Розміщення продуктивних сил. - К.: КНЕУ, 2000.
2. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. - К.: Задруга, 2002.
3. Продуктивні сили економічних районів України. - К.: НАУ України, РВПС України, 2000.
4. Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития/ Под ред. А.П. Голикова. - X., 1994.
5. Розміщення продуктивних сил/ За ред. проф. Е.П. Качана. - К.: Юридична книга, 2000.
6. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. - К.: Вікар, 2001.
19. Зовнішньоекономічні зв'язки та їх роль у розвитку продуктивних сил
Розглядаються наступні питання:
19.1. Об'єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв'язків
19.2. Основні форми зовнішньоекономічних зв'язків
19.3. Географія зовнішньоекономічних зв'язків України
19.4. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків
19.5. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України
19.1. Об'єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв'язків
В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - це одна з найважливіших сфер діяльності в напрямі входження України в світовий економічний простір. Розвиток відносин з усіма країнами сприяє розширенню виробництва, поліпшенню технологій та підвищенню якості продукції.
Входження України в світовий економічний простір проявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою народне господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі міжнародного поділу праці.
У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин, продукції чорної металургії, сільського господарства, виробництві продукції хімічної промисловості та будматеріалів.
Україна входить в число семи країн світу, які мають можливість проводити повний цикл проектування і виробництва
Q448 305
літаків, має вітчизняну ракетно-космічну галузь, спроможна виконувати замовлення на будівництво різних видів морських і річкових суден.
Україна володіє значними запасами рудних ресурсів. В її надрах 20% світових запасів залізної руди та 80% європейських запасів марганцю.
Маючи великий-промисловий, науковий і природно-ресурсний потенціали та 1% населення світу Україна поки що має дуже малу частку у світовому експорті - лише 0,2%.
Якщо в Канаді в розрахунку на душу населення експортується продукції на 5,6 тис. дол., Німеччині - на 5,1 тис, Франції - на 4,1, Італії - на 3,3, Японії - на 3,2, Великобританії -3,1, СІЛА - 2,0, то в Україні - на 0,5 тис. дол.
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює і урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин, сприяє взаємообміну з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами і інформацією, які потрібні для інтегрування країни у всесвітні структури з метою зміцнення миру та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури.
Зовнішньоекономічні зв'язки - це система господарських зв'язків між національними економіками на основі міжнародного поділу праці.Вони сприяють:
- по-перше, зростанню валютних надходжень;
- по-друге, прискореному розвитку науково-технічного прогресу;
- по-третє, позитивно впливають на загальну довіру між країнами і зміцнюють відносини взаєморозуміння і доб-росусідства.
Україна, як молода держава, не має достатньо налагоджених зовнішньоекономічних зв'язків. Тільки створюється своя правова і законодавча база та митна служба.
Недосконалою є і система управління зовнішньоекономічною діяльністю, тільки встановлюється інфраструктура зовнішньоекономічної діяльності.
Серед об'єктивних причин, що гальмують вихід України в світове господарство як повноправного партнера, є низька кон-
курентоспроможність її продукції. Поки що на ринках далекого зарубіжжя лише 1% товарів України конкурентоспроможні.
До основних причин, що зумовлюють низький рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, відносяться:
1. Україна недавно з'явилась на міжнародній арені як суверенна держава.
2. Через розпад колишнього Союзу РСР Україна втратила традиційні ринки збуту.
3. Переважання в структурі експорту сировинних ресурсів, а не готової продукції.
4. Відсутність своїх коштів та невпевненість іноземних інвесторів в Україні як у партнері.
5. Недостатній державний контроль за експортом і імпортом товарів.
19.2. Основні форми зовнішньоекономічних зв'язків
Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза.
В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:
- взаємовигідна міжнародна торгівля;
- надання кредитів і позик;
- створення спільних підприємств;
- торгівля технологіями або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;
- спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;
- міжнародний туризм;
- запозичення досвіду і підготовка кваліфікованих кадрів за кордоном;
- співробітництво у галузі науки та техніки;
- співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної інформації;
- культурні зв'язки між країнами світу;
20* 307
- залучення іноземних інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;
- обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними розробками, сприяння їх використанню.
Найтісніші зв'язки з усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва ми маємо з Російською Федерацією. Це пояснюється багатьма факторами: багатовікова співпраця в науковій галузі, спільна робота над різними проектами, однакові долі поколінь людей і т. ін. та і експортний потенціал України був досить вагомий.
Протягом багатьох років вона займала провідне місце серед інших країн СРСР. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді - 98%, по марганцевій руді - 100%, по чавуну і трубах - 75%, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах - 70%, екскаваторах і сортовому прокату - 60%.
В останні роки дещо змінилась структура експорту в сторону переважання сировинних ресурсів.
Зовнішньоекономічна діяльність України, зрозуміло, потребує докорінної перебудови. Насамперед необхідно обмежити обсяг експорту сировини і підвищити в ньому частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту. Реальними основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати вітчизняні підприємства військово-промислового комплексу, адже на них зосереджено високоякісне обладнання, сучасні технології, висококваліфіковані фахівці.
Значне місце у зовнішньоекономічному співробітництві повинні відігравати і підготовка кваліфікованих кадрів для іноземних країн у наших вищих навчальних закладах, співробітництво в галузі науки та техніки, обмін технологіями, ліцензіями і розробками, міжнародний туризм, культурні зв'язки між країнами і т. ін.
Основним напрямком зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення співробітництва з державами колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвинутими країнами світу. Це позитивне явище, але слід розуміти, що найбільша частка експорту й імпорту продукції приходиться на найближчих
наших сусідів - Російську Федерацію, Білорусь, Казахстан, Туркменистан, Польщу і Німеччину. Форми зовнішньоекономічного співробітництва із кожною з країн світу різні, але вони підпорядковані отриманню як економічного, так і політичного зиску.
19.3. Географія зовнішньоекономічних
зв'язків
Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилася, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Зовнішньоекономічні зв'язки сприяють прискореному розвитку науково-технічного прогресу і зростанню національного доходу, впливають на атмосферу довіри між народами та підвищення рівня життя народу.
Україна як самостійна країна уже налагодила зовнішньоекономічні зв'язки більше, ніж зі 180 країнами усіх континентів -європейського, африканського, азіатського та американського в тому числі в 34 країнах створено торгові місії.
З країнами СНДзовнішньоекономічні зв'язки розвиваються переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торгівельних режимів на засадах взаємної рівності. Основні форми зв'язків - торгівля товарами гірничодобувної промисловості та розташування підприємств нафтопереробки, створення спільних підприємств.
Основною метою розвитку зв'язків із країнами ЄвропейськогоСоюзу є забезпечення економічної інтеграції у загальноєвропейський економічний простір. Основна мета - розширення доступу українських товарів на європейські ринки, поглиблення виробничих кооперацій, гармонізація економічного законодавства до стандартів ЄС та світової системи торгівлі.
З країнами "Великої вісімки" - США, Великою Британією, Канадою, Японією, Італією, Францією, Німеччиною основна робота направляється на: отримання постійного статусу найбільш сприятливої нації з метою запобігання дискримінаційним обмеженням у торгівлі; врегулювання питань щодо обмежень ряду товарів на північноамериканські ринки (метал, ядерні матеріали, текстиль та
ін.); залучення інвестицій в українську економіку; розвиток наукових досліджень у сферах енергетики, космосу, екології, охорони здоров'я, інформатики, агропромислового комплексу і т.ін.
З країнами Чорноморської зони економічного співробітництва (Туреччина, Болгарія, Румунія) проводиться робота по організації торгівлі, туризму, судноплавства та розвитку придунайської торгівлі.
Країни Близького та Середнього Сходу (Ліван, Кувейт, Єгипет, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) цікавлять Україну як такі, що мають значні запаси енергоносіїв. Крім того, цей регіон потребує спорудження промислових і цивільних об'єктів, і Україна зацікавлена надавати інженерно-технічну допомогу у їх спорудженні та українські підприємства військово-промислового комплексу можуть отримати необхідні замовлення на забезпечення цих країн озброєнням.
Значним резервом для збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій можуть бути Індія і Китай.Крім того, країни цікавлять Україну як постачальники дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості.
Пакистан являється значним закупівельником продукції військово-промислового комплексу України, особливо танків.
Багато років Україна має різні форми співробітництва з Іраном. В цій країні налагоджено масове виробництво літаків АН-140, на електростанції поставляються електротурбіни, і наші інженери беруть участь у налагодженні обладнання на цих підприємствах.
Країни Південно-Східної Азії - В'єтнам та Індонезія можуть стати значними партнерами для торгівлі з ними продукцією машинобудівної промисловості України та надання інженерно-технічних послуг та підготовки кадрів. Крім того, в ці країни збільшувався обсяг експорту металопрокату, виробів важкого машинобудування, мінеральних добрив.
В країни Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Чилі, Мексика й ін.) Україна поставляє енерготурбіни, трактори, екскаватори, автонавантажувачі, крани, а українські спеціалісти беруть участь у будівництві різних об'єктів. Україна надає послуги Аргентині, Бразилії і Чилі у реалізації їх космічних програм.
Для революційної Куби з України поставляються трактори, сільськогосподарські машини, мінеральні добрива. На цукрових заводах України переробляється їхній цукор-сирець з цукрової тростини, раніше велась підготовка кадрів різних спеціальностей в начальних закладах. В знак подяки, починаючи з 1986 р. на Кубі щорічно лікується понад тисячу дітей із забруднених після Чорнобильської катастрофи територій.
У багатьох країнах світу інтереси України спрямовуються на реалізацію економічних інтересів і безпеки, проникнення її товарів та послуг на їх ринки, збільшення її експорту й надходження в країну валютних надходжень та інвестицій.
Вигідне геостратегічне положення України дасть можливість стати в майбутньому однією з головних транспортних перехресть автомобільних і залізничних доріг, магістральних нафто- і газопроводів, портів. Ринкові відносини вимагають певної плати за транспортні операції, та за забруднення навколишнього природного середовища. В країні ведеться велика робота по впорядкуванню всієї транспортної системи. Будуються автомобільні дороги Харків-Дніпропетровськ, Київ-Одеса, українська ділянка автотраси Варшава-Київ, впорядковуються залізничні колії та вокзали.
Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати дружні відносини з країнами світу Україна засвідчила, уклавши угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, з Російською Федерацією та іншими країнами світу.
19.4. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків України
Україна ще молодий суб'єкт зовнішньоекономічних відносин з країнами світу. Знаходячись у складі колишнього СРСР, вона мала обмежені можливості для укладання зовнішньоекономічних контрактів та здійснення експортно-імпортних операцій, не дивлячись на те, що Україна за свої межі реалізовувала значну кількість як промислової так і сільськогосподарської продукції. Так, у 1990 р. з України експортувалось 10,1 млн т
![]() |
В Україні заборонено:
- експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;
- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення і тваринного світу або призвести до руйнування навколишнього середовища;
- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.
Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов'язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам.
Що стосується імпорту, то 52,4% його надходить із країн СНД, а безпосередньо в 2004 р. із Російської Федерації 41,8%. На Туркменістан приходиться 6,7% імпорту, на Білорусь - 1,9% і на Казахстан - 1,4%. Із країн колишнього Радянського Союзу на Російську Федерацію приходиться 79,7% імпорту і з цим не можна не рахуватись (табл. 19.2).
Менше половини (47,6%) імпорту приходиться на інші країни світу, в тому числі 9,6% - на Німеччину (переважно автомашини); 2,6% - на Китай, звідки завозиться продукція легкої промисловості; 3,3% - на Африканський континент, звідки, в основному, завозиться продукція субтропічного землеробства.
Американський континент представлений у імпорті слабо, лише 3,3%, а на США приходиться 2%. До нашої країни із США завозиться в основному продукція тваринництва.
В перспективі набуватимуть подальшого розвитку економічні зв'язки з нафтодобувними країнами - Мексикою, Південноафриканською Республікою, Іраном та Іраком.
За 1996-2004 pp. з 14,4 млрд дол. США до 32,7 млрд дол., або у 2,3 рази, зріс обсяг експорту продукції.
У загальному обсягу експорту в 2004 р. 38,4% приходиться на метали та вироби з них. Від реалізації цієї продукції країна отримувала 13,0 млрд дол. валютних надходжень (табл. 19.3). За обсягами реалізації на другому місці мінеральні продукти, яких у 2004 р. реалізовано на 4,3 млрд дол., що становить 13,2% надходжень від ек-
Таблиця 19.2. Динаміка розвитку зовнішньої торгівлі товарами в Україні
(млн дол. США).
Континенти і країни : | Експорт | Імпорт | ||||
Всього: в т.ч.країни снд | 14441,2 7733,4 | 14572,5 4497,5 | 32666,1 8557,0 | 18639,1 11175,9 | 13956,0 8039,9 | 28996,8 15208,0 |
з них: Російська Федерація | 5527,7 | 3515,6 | 5886,2 | 8816,6 | 5824,9 | 12127,9 |
Білорусь | 732,7 | 272,1 | 550,8 | 382,4 | 601,9 | 545,0 |
Казахстан | 89,7 | 76,8 | 622,8 | 242,7 | 412,8 | 395,0 |
Туркме-ністан | 271,6 | 148,8 | 225,1 | 1604,9 | 946,2 | 1953,7 |
Інші країни світу | 6707,8 | 10075,0 | 24109,1 | 6232,9 | 5916,1 | 13788,8 |
в т.ч. Європа | 3456,9 | 4680,2 | 11746,3 | 4655,6 | 4311,5 | 9887,2 |
з них: Німеччина | 418,7 | 741,4 | 1891,0 | 1155,2 | 1134,4 | 2772,5 |
Азія | 2711,0 | 3437,9 | 8030,7 | 668,8 | 832,0 | 2574,0 |
з них : Китай | 769,2 | 628,9 | 829,2 | 89,7 | 131,9 | 741,2 |
Африка | н/д | 731,5 | 1758,0 | н/д | 136,4 | 279,7 |
Америка | 598,3 | 1217,5 | 2544,2 | 931,0 | 581,4 | 966,1 |
з них: США | 364,1 | 725,3 | 1506,9 | 562,1 | 360,4 | 570,9 |
Австралія і Океанія | 19,0 | 7,0 | 11,7 | 24,3 | 54,7 | 81,5 |
спорту. Від реалізації транспортних засобів та шляхового обладнання отримано 2,0 млрд дол., понад 2,2 млрд дол. надходжень,от-римано від реалізації готових харчових продуктів та продуктів рослинного походження, 2% валютних надходжень отримано від експорту живих тварин і продукції тваринного походження.
Що стосується імпорту продукції в країну, то на закупівлю мінеральних продуктів (нафтопродукти і природний газ) витрачено 10,8 млрд дол. США, або 37,4%, 8,6% - на завезення транс-
Таблиця 19.3. Динаміка і структура зовнішньої торгівлі України за 1996 - 20004р.р.
(млн дол. США)
Види товарів | Експорт | Імпорт | ||||
ВСЬОГО | 14441,2 | 14572,9 | 32666,1 | 18639,1 | 13956,0 | 28996,8 |
в т.ч. Живі тварини, продукти тваринного походження | 596,0 | 366,0 | 648,5 | 313,0 | 104,0 | 315,0 |
Продукти рослинного походження | 876,0 | 368,0 | 1135,9 | 251,0 | 302,0 | 439,5 |
Жири та олії росл, та твар, походження | 185,0 | 240,0 | 545,8 | 39,0 | 61,0 | 149,3 |
Готові харчові продукти | 1408,0 | 1403,0 | 1140,7 | 845,0 | 440,0 | 1004,6 |
Мінеральні продукти | 1169.0 | 1399,0 | 4324,3 | 9042,0 | 6540,0 | 10845,4 |
Полімерні матеріали, пластмаси та каучук | 592,0 | 243,0 | 439,2 | 775,0 | 627,0 | 1406,8 |
Недорогоцінні метали та вироби | 4670,0 | 6468,0 | 13048,0 | 807,0 | 680,0 | 1752,9 |
Транспортні засоби та шляхове обладнання | 862,0 | 439,0 | 2034,8 | 583,0 | 503,0 | 2494,4 |
Апарати оптичні, для фотографування або кінематографії, апарати медико-хірурп, муз. інструменти | 58,0 | 63,0 | 592,3 | 179,0 | 185,0 | 559,6 |
иортних засобів і шляхового обладнання, 6% - на недорогоцінні метали та вироби з них, 4,8% виплачено за полімерні матеріали і каучук, 3,4% - за готові харчові продукти, 1,5% - за продукти рослинного походження, 1,1% - за живі тварини і продукти тваринного походження та ін.
Серед країн, куди експортувалася наша продукція у 2004 p., то 26,2% її на суму 8,6 млрд дол. вивозиться до країн СНД, а без-
посередньо до Російської Федерації -18%. Із тієї продукції, яка експортується в країни СНД, 68,8% приходиться на Російську Федерацію, 1,9% вивозиться до Казахстану, 1,6% - в Республіку Білорусь.
В структурі вартості експорту на інші країни світу приходиться 73,8%, в тому числі: на країни Європи - 36,0%, з них на Німеччину - 5,7%; на країни Азіатського континенту - 24,5%, з них на Китай - 2,5%; на Американський континент реалізується нашої продукції лише 7,8%, а безпосередньо до США - 4,6%.
Велике значення для розвитку країни має її участь в міжнародній інвестиційній діяльності.Для України особливо важливе залучення прямих іноземних інвестицій. На початок 1996 р. в економіку України було залучено прямих інвестиції на суму 897 млн дол., а на початок 2005 р. - 8354 млн дол. (див. табл. 19.4).
Таблиця 19.4 Прямі іноземні інвестиції в Україну на початок року
(млн дол.)
Країна | ||||||
Всього | 896,9 | 3875,0 | 4555,3 | 5471,8 | 6794,4 | 8353,9 |
США | 183,3 | 639,5 | 777,5 | 890,6 | 1060,2 | 1153,7 |
Кіпр | 51,5 | 377,7 | 493,0 | 672,1 | 901,9 | 1035,6 |
Нідерланди | 46,5 | 362,2 | 374,1 | 396,3 | 459,9 | 548,3 |
Російська Федерація | 50,0 | 286,6 | 315,5 | 323,2 | 388,6 | 457,5 |
Велика Британія | 53,9 | 312,0 | 414,2 | 534,0 | 701,2 | 895,9 |
Німеччина | 156,9 | 240,9 | 250,5 | 317,7 | 451,6 | 631,6 |
Однією з форм міжнародного співробітництва є утворення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). У таких зонах встановлюється пільговий режим для іноземних інвесторів -зниження або скасування податкових ставок на певний період, ліквідація митних податків на експорт та імпорт та інші. СЕЗ ут-
ворюються для розвитку пріоритетних галузей економіки і для пожвавлення економіки регіонів, що відстають у розвитку.
В Україні створено такі спеціальні економічні зони і встановлено спеціальні режими інвестування територій: