Форми і способи реалізації норм міжнародного права.
Увага до цього питання була прикута з 1954 року, після проведення першої наукової
дискусії по з’ясуванню сутності застосування правових норм. Під час дискусії було встановлено,
що дотримання, застосування, виконання і використання є окремі форми реалізації суб’єктивних
прав і суб’єктивних обов’язків, норм міжнародного права в цілому.
Системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права:
а) через правовідносини;
б) поза правовідносинами.
Така реалізація здійснюється двома шляхами:
а) через дію;
б) утриманням від дії суб’єктом права.
Існує чотири способи реалізації розпоряджень міжнародно-правових норм в суспільно
бажані результати:
- виконання,
- використання,
- дотримання,
- застосування.
Існують деякі юридично необхідні обмеження щодо способів норм міжнародного права
різними суб’єктами МП. В силу того місця, яке займає держава серед суб’єктів міжнародного
права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або
наділити такими повноваженнями інших суб’єктів.
В міжнародно-правовому механізм реалізації норм міжнародного права виділяють два
компоненти:
а) нормативно-правовий, направлений на юридичне забезпечення реалізації норм МП;
б) інституційний компонент, який сприяє такій реалізації.
Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права складається з:
- національного нормативно-правового забезпечення;
- інституційного (організаційно-правового) механізму.
МЕЖДУНАРОДНЫЕ СУДЕБНЫЕ ОРГАНЫ.
1. Международный Суд ООН.
МС ООН внес определенный вклад в развитие МЭП (Corfu Channel case
1946; Nuclear Test Case 1974; Gabíkovo-Nagymaros Project/ Danube Dam case
1992; Legality of the Threat or Use of Nuclear Weapons 1996; Herbicide spraying
case 2008).
В 1993 г. в МС ООН создана камера по разрешению экологический
споров. Успехом не воспользовалась: сложно выделить только экологические
споры; нет преимуществ камеры перед полным составом МС ООН;
отсутствует возможностей выбора судей в состав камеры.
Существуют и иные проблемы при рассмотрении МС ООН: судьи не
являются специалистами в МЭП; суд минимально затрагивает экологические
аспекты в рассматриваемых делах; правом на подачу заявления о разрешении
спора обладают только государства, запроса о толковании – основные органы
ООН и спец. учреждения ООН с разрешения ГА ООН.
2. Международный трибунал по морскому праву.
Создан на основании частей XI, XV Конвенции по морскому праву
1982 г., Приложения VI. Действует с 1994 г. Место пребывания – Гамбург.
Состоит из 21 эксперта в ММП, действующих в личном качестве,
представляющих различные правовые системы. Избираются на 9 лет с
правом переизбрания, ротация на 1/3 кажд. 3 г.
Юрисдикция: споры, вытекающие из применения и толкования
Конвенции по МП 1982 г. и иных связанных с ней соглашений, запросы о
толковании, связанные с деятельностью Органа по морскому дну и из иных
МД, связанных с Конвенцией 1982 г.
Сторонами могут быть: государства-участники К. 1982 г.; Орган –
государство; Орган – конрактор, за которого государство поручилось;
контракторы (Орган, государство-участник К 1982 г., Предприятие Органа,
государственные предприятия, ФЛ, ЮЛ); будущий контрактор.
Решение окончательно, обязательно для сторон спора, но не для иных.
Обеспечение выполнения решений – в порядке как для решений высших
судов государств-участников
3. Суд справедливости Европейского союза
Отсутствует специальная процедура или камера. Суд ЕС рассматривает
дела, связанные с ООС в общем порядке и согласно общей процедуре. ВЕ.Ф. Довгань, МЭП (кафедра международного права ФМО, БГУ, 2011 ) 10
рамках ЕС вопросы ООС регулируются актами первичного и вторичного
права. Суд ЕС рассмотрел значительное число дел по вопросам ООС, как по
спорам между государствами, государствами и органами ЕС, так и по
запросам национальных судов в порядке преюдиции.
129. Особливості національно-правової імплементації міжнародних еколого-правових норм.
Серед багатьох підходів до цього питання можна виділити наступні:
1. Механізм дії національного права непридатний для регулювання міжнародних відносин,
МП не здатне регулювати внутрішньодержавні взаємини. Щоб бути спроможними регулювати
взаємини за участю фізичних і юридичних осіб, правила, які містяться в міжнародному праві,
необхідно включити до правової системи країни у встановленому нею порядку. Норми МП
інкорпоруються в національне право. Процес входу норм МП в правову систему -
“імплементація”, “трансформація” – це засіб імплементації (Лукашук І.І.).
Отже основними концепціями в цій галузі є концепції “імплементації”, “трансформації” і
“узгодження”, які відображають форму і методи закріплення у ВП положень міжнародних угод.
Концепція імплементації. Імплементація норм МП - є цілеспрямованою організаційно-
правовою діяльністю держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в рамках
міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації ухвалених ними
відповідно до МП зобов'язань. У випадку реалізації міжнародно-правових норм на національному
рівні, необхідні додаткові внутрішньодержавні заходи для перетворення цілей, закладених у
нормах МП, у реальні дії юридичних осіб і громадян, які знаходяться під державною
юрисдикцією.
Національне право виступає основним інструментом імплементації норм МП. Перша
правова стадія процесу імплементації норм МП – це рецепція національним правом правил
міжнародних договорів. Два основних види рецепції:
- загальна рецепція;
- часткова рецепція.
Загальною рецепцією є закріплення в конституціях держав положення, що міжнародні
договори є частиною національного права. Часткова (індивідуальна) рецепція може відбуватися у
формі:
- інкорпорації,
- трансформації
- конкретного відсилання.
Інкорпорація - це включення до національних систем права норм, які зовнішньо цілком
ідентичні з нормами акту МП. У більшості випадків зазначений міжнародний-правовий акт
зберігає форму, найменування, хоча і виступає в якості закону.
Трансформація - не лише відтворення, але і переробка норм міжнародного договору
відповідно до загальних принципів національного права. Правовим результатом трансформації,
на відмінність від інкорпорації, є не тільки доповнення чинного внутрішнього права, але і зміна
норм у зв'язку з вимогами міжнародної угоди.
Під терміном відсилання розуміється вказівка у національному законодавстві на те, що
певна поведінка державних органів, посадових осіб, громадян регулюється загальними
положеннями або конкретними нормами договорів МП.__