Співробітництво України з країнами-учасницями СНД 1 страница
№58
Валютна зона та складові валютної політики.
Валютна зона-це об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень. Особливості валютних зон:
· Підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;
· Зміна курсів своїх національних валют по відношенню до ін. валют зд. тільки зі згоди держави основної валюти;
· Зберігання в банках країни основної валюти більшої частини нац. валютних резервів;
· Вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;
· Вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до 3 країн;
· Зосередження зовн. розрахунків країн-учасниць у банках країни , яка очолює вал. зону.
Валютна політика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.
№12
Теорема Гекшера-Оліна-Самуельсона та парадокс Леонтьєва.
Теорема Гекшера–Оліна–Самюелсона:у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичної техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів, міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.
Таким чином, за Гекшером, Оліном, Сомюелсоном порівняльна оцінка факторів виробництва призводить до таких висновків:1) у країнах-учасницях міжнародного обміну існує тенденція до вивозу тих товарів, для виготовлення яких використовуються переважно надлишкові фактори виробництва, і ввозу тієї продукції, для виготовлення якої потрібні дефіцитні фактори;2) розвиток міжнародної торгівлі вирівнює «факторні» ціни, тобто доходи, які отримують власники факторів у різних країнах;3) за умови міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням факторів між країнами.
У цілому структура зовнішньої торгівлі сформувалася відповідно до такої наділеності факторами виробництва: Японія експортує техноємні продукти, а імпортує сировину; Канада експортує сировину та продукцію металургійної, деревообробної, целюлозно-паперової галузей, нафту, а імпортує працеємні товари та послуги. Ця теорія має і певні обмеження. Вона не спроможна пояснити таку тенденцію у післявоєнному розвитку, як зростання зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі між подібними країнами. Результати досліджень були парадоксальні: у США галузі, яким найбільше таланить в експорті, мають вищу працеємність, ніж ті галузі, що страждають від конкуренції імпортних товарів. Сам же Леонтьєв та інші науковці-прибічники теорії Гекшера – Оліна – Самюелсона запропонували шукати пояснення цьому парадоксу в надто спрощеному підході шведських вчених, які не враховували якості факторів. Парадокс Леонтьєва—спостереження, що спростувало теорему Гекшера-Оліна при аналізі зовнішньої торгівлі США за 1947 р. Розв'язування парадокса Леонтьева полягає в тому, що коректне дослідження вимагає не двохфакторну, а багатофакторну модель зовнішньої торгівлі. Якщо брати до уваги якість факторів, то теорема Гекшера – Оліна – Самюелсона залишається справедливою, адже фактор праці, що входив у той час до складу американського експорту, був специфічним, оскільки США мали кваліфікованішу робочу силу порівняно з країнами-партнерами. Крім цього, на той час за критерієм надлишку перше місце у США належало землі, що оброблялась, друге – кваліфікованим кадрам, а вже потім – капіталу. Тому й експорт з США, у першу чергу, складався з товарів, які поглинули фактори, що займали провідні місця. Під цим кутом зору теорія Гекшера – Оліна – Самюелсона не заперечувалась, а, навпаки, підтверджувалась.
№ 14
Меркантилізм, теорія абсолютних переваг(А.Сміт) та порівняльних переваг (Д.Рікардо). Теорія меркантилізму стверджувала, що багатство країни вимірюється кількістю золота та інших цінностей, якими володіє держава, а тому держава повинна більше експортувати товарів, ніж імпортувати, щоб більше золота надходило в країну (Т. Мен, А. Монкретьєн). Теорія абсолютних переваг А. СмітаНайчіткіше теоретичні постулати класичної школи втілив Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.). Обґрунтувавши, що основою багатства є поділ праці, спеціалізація всіх економічних структур, а для держави – міжнародний поділ праці, Адам Сміт довів, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами.Він виступав за широкий розвиток міжнародної торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Абсолютні переваги, за А. Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн).Його загальне правило зводиться до наступних фраз: «Не потрібно вагатись, купуючи за кордоном усе те, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні.Сміт доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, то кожна країна почне спеціалізуватись на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи, збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство. Можливості виробництва, на думку А. Сміта, сприятливі умови для його здійснення визначаються природними факторами. Переваги у наділеності цими факторами спричиняють ведення того чи іншого виробництва, зокрема, й для продажу за кордоном . Д. Рікардо про порівняльні переваги Вважаючи положення А. Сміта правильним, але окремим випадком він сформулював ідею про порівняльні (компаративні) переваги, які, як і А. Сміт, визначав як різницю у витратах, але не абсолютними, а відносними розмірами. Він запропонував правило: кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на такому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість. Теорія порівняльних переваг стверджує, що доти, доки за відсутності торгівлі у співвідношеннях цін між країнами зберігаються хоч найменші відмінності, кожна країна матиме порівняльні переваги, тобто у кожної з них знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим за існуючим співвідношенням витрат, ніж виробництво інших товарів.
№33
Іноземні інвестиції – користь і проблеми , економічний ефект.
Іноземні інвестиції - сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей , що вкладаються в об’єкти інвестування іноземними інвесторами для отримання прибутку. Користь від імпорту капіталу зводиться до:
1. Отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;
2. Легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;
3. Порівняно швидкий розвиток виробництва;
4. Розширення експорту;
5. Підвищення рівня кваліфікації робітників;
6. Розвиток сфери послуг;
7. Створення нових робочих місць;
8. Поповнення національного бюджету;
9. Набуття передового іноземного досвіду в господарюванні.
Негативні наслідки імпорту капіталу:
1. Можливе вивезення сировинних ресурсів;
2. Іноземне втручання у національну банківську справу;
3. Посилення конкуренції з виробниками ;
4. Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку нац. е-ки;
5. Втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;
6. Вивезення прибутків з країни;
7. Деякі втрати політичної свободи.
Виникає первинний (прямий) ефект,а також може виникати вторинний (непр) ефект, який виявляється у розвитку супровідних вир-цтв. Розмір цього ефекту може у декілька разів перевищувати розміри прямого ефекту. Суттєва додаткова вигода країн-експортерів капіталу може виявитися у створенні нових ринків збуту, гарантованому забезпеченні своїх підприємств дешевою сировиною, можливості обійти тарифні та нетарифні бар´єри.Для країн — імпортерів капіталу вторинний ефект має багато проявів, часто суперечливих. Імпорт капіталу супроводжується виникненням численних внутрішніх та зовнішніх проблем. На нього впливають структура та спеціалізація виробництва, стан фінансових ринків, рівень конкуренції, становище у соціальній сфері, курс національної валюти. Залежно від цих чинників імпорт капіталу може приводити до тіснішого співробітництва та виступати однією з його форм або загострювати існуючі економічні суперечності між державами, особливо тими, що знаходяться на різних ступенях економічного розвитку.
№38
Кризи новітньої фінансової системи.
Першою фінансовою кризою стала криза в Мексиці 1995 p. Для подолання кризи було надано грошову допомогу з Фонду валютної стабілізації, та із із спеціального фонду для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Потім була криза в Японії. Уже влітку – восени 1998 p. поширювалися думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серпні–вересні 1998 p. прискорив події. Цей процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС.Таким чином, фінансова криза поширюється на всю глобалізовану фінансову систему. В умовах розгортання кризи необхідно здійснити інституційні реформи з перебудови економіки і рекапіталізації банківської системи. Саме це має бути пріоритетним напрямом подолання фінансової кризи. Чимало аналітиків і політиків вважають, що дедалі повніша інформація про фінансову систему, її прозорість є переконливою гарантією проти кризових явищ. Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регулювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. розвивається через суперечності між її дедалі глобальнішим характером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними залишаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз. Інфляція у світі також є кризою світової фінансової системи.
Різке збільшення інфляції відбувається в періоди фінансових криз:
• 1992-1993рр.-в ЄС;
• кін. 1994 р. - поч. 1995 р. - в Мексиці, переросла на всю Латинську Америку;
• 1997 р. - Таїланд, переросла на Сх. і Пд.-Сх. Азію, а потім - і на весь світ;
• серпень - вересень 1998 р. – Росія
Види фінансових криз:
Валютна -зумовлює девальвацію національної валюти.
Банківська — Вимагає великої державної фінансової підтримки.
Боргова -пов'язана із загостренням проблеми внутрішнього або
зовнішнього боргу.
Системна — охоплює всю фінансову систему.
Причини фінансових криз:1) неспроможна макроекономічна політика;2)слабка національна фінансова система;3) несприятливі зовнішні умови (напр, падіння цін на основні товари національного експорту;4)неправильний обмінний курс (як правило,завищений);
5)політична нестабільність.
№35
Суть, функції та класифікація міжнародного кредиту.
Міжн кредит–це форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин , пов’язана з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати%. Ф-ції: - забезпечення перерозп. між країнами фінансових і матер.ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;- збільшення нагромадження в межах всього світ. г-ва за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі. Класифікація МК: 1.За цільовим призначенням: Зв’язані– надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:
- комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;
- інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
- проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг,
Фінансові – це кр, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.
2. За загальними джерелами:-Вн.– це кр, що надаються нац. суб’єктами для зд. ЗЕД іншим нац. суб’єктам.-Іноземні (зовнішні)–кр, що надаються іноземними кредиторами нац. позичальникам для зд. зовн-ек. операцій.-Змішані – це кр. як вн, так і зовн. походження.
3. За формою кредитування:-Товарні – міжн кр, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.-Валютні (грошові) – кр, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.
4. За формою забезпечення:-Забезпечені – кр, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, ЦП, золотом та ін цінностями як заставою.-Бланкові–кр, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. 5. За кредиторами:-Приватні–надаються приватними особами.
-Фірмові (комерційні)– кредити, що надаються фірмами.
-Банківські – кр, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).
-Урядові (державні)– кр, надані урядовими установами від імені держави.
-Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
-Змішані – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.
-Фірмовий (комерційний) є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. 6.За терміном дії: Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.
Короткострокові –до 1р. Середньострокові –1-5р.
Довгострокові – понад 5-7 років.
№36
Умови, напрямки і види кредитування.
Умови: Вартість кредиту;Строк кредиту;Валюта кредиту. Вартість кредиту включає такі елементи:1.Договірні:-основні(суми які позичальник безпосередньо сплачує кредитору %, витрати на оформлення, різні комісії);+ процентна ставка:---фіксована-встан при розміщ залученні депозиту, та залиш незмінною протягом усього строку депозиту4---плаваюча-може змінюв протягом дії депозиту. ЛІБОР-являє собою середню ставку за якою найб. Британські банки кредитують першокласних позичальників на міжбанківському ринку. -додаткові(суми, що сплачуються позичальником третім особам).2. Приховані – ті витрати, які не зафіксовані в угоді. Строк кредиту:Мета кредиту;Аналогічна практика надання попередніх кр. на такі ж цілі;Нац.законодавство;Міждержавні угоди. Валюта кредиту:Національна; Іноземна; Євровалюта; Міжнародні розрахункові одиниці.Напрями кредитування:
№53
Формування й еволюція світової валютної системи.
ПАРИЗЬКА ВС:1867-1922рр (С-ма золотого стандарту.):-основа ВС золотомонетний стандарт; -вал курси були твердими; -випуск паперових гр.. було обмежено золотим запасом країни; -діяли золоті паритети. Позит сторони: -повна конверт нац.. вал; -стабільн купів здатності гр.; -стаб вал. Курсів; Стаб світових цін. Негат сторони: -залежність від рівня видобутку золота; -недостатня гнучкість ВС; -стихійне регулювання ВС; -виключення державного втручання в сферу валютних відносин. ГЕНУЕЗЬКА ВС:1922-1944рр.Друга світова валютна система - механізм золотодевізного стандарту, який прийшов на зміну золотомонетному стандарту після 1світової війни, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.). БРЕТТОН_ВУДСЬКА ВС:1944-1976рр.основні принципи валютно-фінансового устрою, що були узгоджені на міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США). ЯМАЙСЬКА ВС:з 1976. С-ма багато валютного ринкового стандарту.С-ма, що набула чинності 1 квітня 1978р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Основою її створення стала угода, що була досягнута на нараді країн—учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976р. ЄВРОПЕЙСЬКА ВС: 1979р. Базувалась на ЕКЮ потім на ЄВРО. Використовувала золото в якості реальних резервних активів; режим вал курсів заснований на спільному плаванні валют.
№56
Сутність валюти та валютний курс
Міжнародні вал відносини-с-ма відносин, що виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн і зд. Міжн. Вал. Розрахунків за продукцію. Валюта-гр.од тієї чи іншої країни яка використовується для виміру вартості товару чи послуг. -іноземна; -національна; -колективна. Конвертованість- здатн однієї валюти вільно обмінюватись на інші валюти.Види конвертованості:1.вільноконвертовані-валюти, які вільно й необмежено обмінюються на інші валюти;2. частково конвертовані- валюти, які обмінюються тільки на деякі ін. валюти;3. неконвертовані- валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни й не обмінюються на ін. валюти. Вн. Конверт-право резидентів вільно обмінювати нац. Гроші на іноземну валюту.Зовн конвертованість-передбачає відсутність обмежень та безперешкодне використання валюти в усіх видах операцій тільки для іноз , фіз. і юр осіб.Повна конверт-безперешкодний обмін. Резервна валюта- валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторгівельних операціях, іноз інвестиціях, і при визначенні світових цін. Валютний паритет-співвідношення між валютами різних країн яке встановлено законодавчо. Валютний курс-ціна гр. од. однієї країни виражена в гр. од. ін. країни. Види вал курсу: Фіксований-встан у законодавчому порядку нац. Банком як співвідношення між нац.. валютою та вал ін. країн.1)реально-фіксований; 2)договірно фіксований. Плаваючий-вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції але межі плавання можуть регулюватись. Котирування валют-встановлення курсів іноз валют у відповідності з діючими нормами і практикою.Пряме –од іноз валюти вираж у певній кількості нац. Гр. од. Не пряме- вираж у певній к-кості іноз гр. од. Крос-курс-обмінний курс 2 валют розрахований на основі курсу кожної з них до третьої валюти.
№50 Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції. Державне регулювання міжнародної трудової міграції.
Соц-ек наслідки МТМ мають, як позитивні так і негативні сторони. Виграш країни-імпортера трудових ресурсів. 1)країна отримала дешеву, молоду робочу силу. 2)Отримала готових спеціалістів.3)прискорюється економічне зростання; 4) зростає державний бюджет.Виграш країни- експортера трудових ресурсів:1)Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).2)Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.3)Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів: 1)виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистомімігрантів; 2)відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу; 3)втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.Негативні наслідки міграції для країн-експортерів: 1)втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”; 2)додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів; 3)виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.Адміністративне правове регулювання передбачає: 1)Установлення правових норм, які згладжують спірні моменти міграційного процесу; 2)Установлення міграційних квот;3)Установлення меж можливостей мігрування; 4)Депортація нелегальних мігрантів. Економічне регулювання:1)Установлення митних внесків чи барєрів; 2)Установлення відповідних візових ставок; 3)Регулювання зарплати мігрантів; 4)Запровадження різного роду штрафних ставок. Одностороннє міжн регул - держ регул переміщенням трудових ресурсів у відповідності з власними інтересами і без обов’язкового узгодження з іншими державами.Двостороннє регул- регул міграційних потоків на основі двосторонніх міждержавних угод.Багатостороннє-базується на підписанні міжн угод, конвенцій на регіональному чи загальносвітовому рівні, а також на домовленостях, що приймаються в межах окремих інтеграційних угрупувань. Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними завданнями, які вирішує ця організація, є:- управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції; -сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;- організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину. У світовому масштабі питання міграції робочої сили регулює Міжнародна організація праці (МОП), створена в 1919 році.
Документи, розроблені і затверджені МОП, спрямовані на ліквідацію різних форм дискримінації іноземних працівників.
№51
Україна у світових міграційних процесах: напрямки і форми інтеграції.
Найпомітнішим наслідком глобалізації в Україні сьогодні є долучення її до світових міграційних процесів. Україна стала країною прийому емігрантів і водночас країною, що зумовлює імміграцію, одним з основних суб'єктів євроазійських міграційних процесів.
Україна більше експортує робочих рук, аніж товарів. Трудова міграція – глобальне світове явище, вона позначається і на країнах-донорах, і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення – найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони – носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному бутті. Це сприяє формуванню соціально неповного суспільства, і може мати незворотній ефект для держави. Україна вже 10 років співпрацює з Міжнародною організацією з міграції, а 2002 р. стала її членом. За її допомогою в країні у 2005 р. був розгорнутий проект «Зміцнення потенціалу в сфері управління міграційними процесами», на який Євросоюз виділив 3,8 млн. євро. Він був розрахований на півтора року, за які планувалося створити ефективну систему управління міграційними потоками через Україну. Сьогодні Україна має спільний кордон iз чотирма країнами-членами ЄС (Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією), 80% усього потоку нелегальних мігрантів, які використовують Україну як «трамплін» на шляху до країн Західної Європи, приїжджають із Росії. За неофіційними оцінками уряду, правоохоронним органам вдається затримати лише 10 – 15% усіх незаконних мігрантів, які перетинають територію України.
№52
Світова валютна система: її складові елементи.
ВС-являє собою державно-правову форму ор-ції валютних відносин. -національна(форма ор-ції валютних відносин, що визнач її вал законодавстввом) Складові елементи:-нац. вал од; -склад офіційних заготовлених резервів. Умови конвертованості валюти:наявність чи відсутність валютних обмежень; порядок міжн розрах країни; ор-ція вал ринку та ринку золота; держ установи які зд вал регулювання. -регіональна(являє собою договірну правову форму ор-ції вал відносин між групами країн). Складові елементи:1)регіон міжн розрахункова одиниця; 2)спеціальний режим регулювання валютних курсів; 3)загальні валютні фонди; 4)регіональні кредитні фінансові організації. -світова(форма ор-ції міжн вал відносин, що обумовлюється розвитком МЕ, як цілісної системи). Складові елементи: 1)основні міжн платіжні засоби; 2)механізм валютних паритетів та курсів ; 3)умови взаємної конвертованості валют; 4)обсяги валютних обмежень; 5)форми міжн розрах; 6)режим міжн вал ринків та ринків золота;7)міждерж вал-кред ор-ції, що регулюють вал відносини у св. г-ві. Підсистеми СВС:1)Валютний механізм- правові норми та інститути, які ці норми виробляють та представляють. 2)Валютні відносини-плинні поточні зв’язки які виникають між різними суб’єктами МЕВ на вал ринках з метою зд міжн розрах вал і кредитних операцій. Ключові вимоги, які необх для успішного функціонування СВС: 1.забезп відповідної ліквідності; 2. дія механізму регулювання; 3. впевненість у міжн гр. с-мі.
№54
Роль МВФ у регулюванні валютних відносин
Міжнародний валютний фонд – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.
За статутом, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду.
МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.
МВФ – організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць. Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р. і стала 167-им членом цієї міжнародної організації.
Головним акціонером МВФ є США. На кінець 1992 р. квота США становила 19,62%. Крупними акціонерами є Німеччина і Японія (по 6,1%), Франція і Великобританія (по 5,48%), Саудівська Аравія (3,7%), Італія (3,4%), Канада (3,2%), Нідерланди (2,55%), Китай (2,5%). Квоту для Росії встановлено на рівні 3,0%, України – 0,7%.
МВФ підтримує тісні зв’язки зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, з іншими міжнародними фінансово-кредитними організаціями.
№57
Валютні ринки, їх види і структура.
Валютні ринки – це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах. Принципи формування валютних ринків:§ розвиток міжнародних економічних зв’язків;§ створення світової валютної системи;§ широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;§ посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;§ вдосконалення засобів зв’язку;§ розвиток інформаційних технологій. До головних функцій валютних ринків можна віднести :
1)Забезпечення виконання міжнародних розрахунків. 2) Забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків. 3) Страхування валютних та кредитних ризиків . 4)Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют. 5) Визначення валютних курсів . 6)Диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав. 7) Регулювання економіки. Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку : I. Державні установи , основне місце серед яких займають:§ центральні банки;§ казначейства окремих країн.
II. Юридичні та фізичні особи , зайняті у різноманітних сферах
зовнішньоекономічної діяльності:§ компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; § компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів;§ приватні особи. III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків: § комерц банки–проводять основний обсяг вал операцій, акумулюють загальні потреби ринку у вал конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на ін. банки; IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.§ валютні біржі;§ валютні брокерські фірми . Структура валютного ринку:
За суб’єктами § Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)§ Клієнтський § Біржовий § Торгівля через валютну біржу§ Торгівля деривативами. За терміном операцій§ Спот ринок (поточний)§Форвардний ринок (терміновий)§ Своп ринок. За функціями § Обслуговування міжнародної торгівлі § Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)За валютними обмеженнями§ Вільні § Обмежені. За застосуванням валютних курсів§ З одним режимом § З кількома режимамиЗа об’ємом і характером валютних операцій§ Глобальні (світові) § Регіональні (міжнародні)§ Внутрішні (національні).За територіальною ознакою:1.Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.2.Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.3.Азіатський – Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.