РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ВИГУКАХ ТА ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИХ СЛОВАХ

 

Відокремлюються	Не відокремлюються
1. Вигуки від інших членів речення	1. Вигуки, які стоять перед
комою: 0, скільки у тобі краси,	звертаннями: Ой лимане-ли-
життя моє незгасне (Сос); Тут	маночку, хвиле каламутна!
чисто, ясно, весело, ох, як весело	Де поділась наша воля, слава
(Фр.).	тая смутна (Укр.).
2. Вигуки чи звуконаслідувальні	2. Вигуки на початку речен-
слова, що стоять на початку речення	ня, якщо стоять перед осо-
або всередині й вимовляються з ви-	бовим займенником, після
разною окличною інтонацією —	якого йде звертання: Ой ти,
знаком оклику: Агов! — чути	дівчино, 3 горіха зерня. Чом
здалеку Явтухів голос (Ян.); Скрізь	твоє серденько — Колюче
тільки й чути було: фінь-фінь, —	терня (Фр.)
коротка мовчанка, і а-ха-ха!..
Фінь-фінь, а-ха-ха! (Донч.)

ПУНКТУАЦІЯ ____________________

Пунктуація(від лат. рипсіит — крапка)—це система правил, які регулюють вживання розділойи* знаків у письмовому тексті, а також самі розділові знаки.

До найуживаніших розділових знаків належать: крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дуж­ки, лапки і три крапки.

Розділові знаки використовуються для позначення в писемному мовленні (в реченні і тексті) меж смислових відрізків.

Розділові знаки поділяються на:

1) видільні, які служать для виділення синтаксичної конст­рукції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого, — це лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак,-

2) відокремлювальні, які служать для розмежування синтак­сичних одиниць (однорідних членів речення, предикативних час­тин складного речення та ін.). Вони вказують також на тип речення за емоційно-функціональною ознакою; крапка, три крапки, знак питання, знак оклику в кінці речення, кома, крапка з комою, дво­крапка, тире всередині речення.

Постановка тих чи інших розділових знаків мотивується син­таксичними, смисловими й інтонаційними ознаками, але визна­чальною є синтаксичне членування писемної мови.

Вживання розділових знаків регулюється пунктуаційними пра­вилами, які вказують на умови вибору розділового знака.

Тире між підметом і присудком

В іменному складеному присудку дієслівна зв'язка є (тепе­рішній час від дієслова бути)дуже часто випускається. її відсут­ність у вимові позначається паузою, а на письмі — тире.

4?2

 

Тире ставиться між підметом і присудком, якщо:

1. Підмет і присудок виражені іменником або кількісним чис-

лівником у формі називного відмінка: Праця людини — окраса і

слава, праця людини — безсмертя її (Сим.). П'ять на п 'ять —

двадцять п 'ять.

2. Обидва головні члени виражені неозначеною формою дієслова

або один із них — іменник у називному відмінку: Боятися

смерті — на світі не жить (нар. тв.). Найгірша помилка —

вважати неминуче за доцільне (Підм.).

3. Перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною фор-

мою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить:

Війна — це тир, де цілий світ — мішені (Кост.). Україна — то

народ, А народи не вмирають, А живуть із рада в род (Мов.)

Тире не ставиться між підметом і присудком, якщо:

1. Підмет або присудок виражається займенником, прикметником

або порядковим числівником: Я атеїст, що знає тільки Бога...

(Кул.). Ваші розрахунки помилкові (Н. Рибак).

2. Присудок має порівняльне значення і до його складу входять

частки як, ніби, мов, неначе:Хоч дівка як сова, аби з другого села

(нар. тв.).

3. Перед присудком стоїть заперечна частка не: Ні, ні! Прийдешнє

не казарма. Не цементовий коридор (Рил.)

Примітка. Для інтонаційного та стилістичного виділення присуцка перед ним у всіх названих випадках може ставитися тире: Люди — пре­красні. Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема (Сим.). Це — мій народ (Олійн.). Маленьке — не смішне, Адже мале і зерно, Що силу велетням і геніям несе (Сим.).