Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта

1. Пульс, його характеристика, АТ.

2. ЧД, його характеристика. Лікар спостерігає за екскурсією грудної клітки, частотою та ритмом дихання.

3. Аускультація легень: наявність вологих або сухих хрипів.

4. Встановлення (у разі травми) підшкірної емфіземи, крепітації реберних уламків.

5. Вимірювання артеріального тиску на обох руках.

6. Перкусія ділянки серця: звернути увагу на наявність збільшення границь серцевої тупості.

7. Пальпація в ділянці серця: оцінити верхівковий поштовх та його локалізацію.

Слід мати на увазі, що у деяких пацієнтів з ГДН при фізичному обстеженні причиною відхилень від нормальних показників може бути: інтоксикація, зневоднення, як наслідок хірургічного або інфекційного захворювання.

1. Реєстрація ЕКГ у 12 відведеннях.

2. Коли на початку клінічних проявів ГДНна фоні серцево-судинних порушень, відсутні ЕКГ ознаки, ЕКГ повторюють з інтервалом 20-30 хвилин.

3. Пульсоксиметрія (визначення сатурації крові киснем, норма – 85% - 100%).

Лікувальна тактика

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів. Очищення ротової порожнини від слизу, блювотних мас, крові, пошкоджених зубів, сторонніх тіл. Положення пацієнта за відсутності дихання: на спині. За наявності ефективного дихання: на боку. У хворих з регургітацією за наявності ефективного кровообігу: на боку з опущеним головним кінцем. Лежачи з піднятою злегка головою або на боці (якщо причина не травматичного походження). При западанні -язика потрійний прийом Сафара.

Хворим з ГДН необхідно не дозволяти самостійно пересуватись. Використання 100% кисню та седація сприяють зменшенню інспіраторного зусилля, а відповідно і набряку легень.

2. Проведення оксигенотерапії показане пацієнтам зі зниженням сатурації менше 95%. Інгаляцію зволоженим киснем зі швидкістю 3-5 л/хв.

Лікування ГДН проводиться з урахуванням причин. Комплекс терапевтичних заходів має бути направлений на відновлення газообміну та підтримку гемодинаміки.

1. Знеболення у випадках важкої торакальної або поєднаної травми .

2. Оксигенотерапія.

3. Підтримка належної прохідності дихальних шляхів.

4. Бронхо- та муколітики.

5. Стимулятори дихального центру.

6.ШВЛ, у разі неефективного спонтанного дихання (ЧД 40 і більше дихань за хвилину).

- рекомендований контроль рівня АТ.

- низький рівень АТ погіршує кровообіг у коронарних судинах, що призводить до збільшення зони інфаркту та є предиктором електричної нестабільності міокарду.

- для підвищення АТ введення допаміну зі 2-10 мкг/кг/хв. під контролем ЧСС та АТ.

- для зниження АТ застосовуються b-адреноблокаторам і/або нітрати .

Бронхиальная астма — хроническое заболевание дыхательных путей . Ключевым звеном является бронхиальная обструкция, проявляющаяся повторяющимися эпизодами свистящих сухих хрипов, одышки, чувства заложенности в груди и кашля. Экспираторное удушье.

В механизме приступа бронхиальной астмы играют определенную роль сочетание бронхоспазма, отека слизистой оболочки и наличия вязкого густого секрета в бронхах.

Лікування.

1. Використовуйте схему обстеження АВСДЕ.

2. Киснева терапія повинна проводитись у режимі, що забезпечує сатурацію > 92%.

3. Сальбутамол (5 мг інгаляційно) - першочергове лікування. При необхідності повторно вводити препарат кожні 15 - 20 хв. У тяжкому та небезпечному для життя нападі астми сальбутамол вводять в/в у дозі 250 мг повільно.

3. Кортикостероїди (преднізолон 30-40 мг перорально, або гідрокортизон 200 мг в/в). Клінічні ефекти перорального і в/в застосування кортикостероїдів не відрізняються. В/в шлях введення приорітетний, оскільки у пацієнтів з астмою можлива блювота, що перешкоджає орального прийому препаратів.

4. Антихолінергічні ліки введені за допомогою небулайзера (іпратропіум 0,5 мг кожні 4-6 год.) ефективні у пацієнтів, що не зреагували на лікування - агоністами.

5. Сульфат магнію в дозі 2 г (8 ммоль - повільно в/в).

6. Еуфілін застосовується тільки у тяжкому та небезпечному для життя нападі астми. Доза насичення становить 5 мг/кг, вводиться протягом 20-30 хв. Підтримуюча доза у тривалій інфузії становить 500 - 700 мг/кг/год.

7. В/в бронходилататори. Бронходилататори у інгаляторах є препаратами першого вибору для лікування гострої тяжкої і життєвозагрожуючої астми. Загалом, застосування в/в бронходилятаторів слід призначати пацієнтам, що не реагують на лікування інгаляціями.

Симптомы пневмонии могут быть схожи с симптомами простуды или гриппа. В зависимости от этиологии пневмонии могут иметь различные симптомы.

Симптомы бактериальной пневмонии могут появляться как остро, так и постепенно.
Они включают: лихорадку, дрожь, острую боль в груди, сильное потоотделение, кашель с густой, рыжеватой или зеленоватой мокротой, учащенный пульс и ускоренное дыхание, цианотичность губ и ногтей.

Для вирусной пневмонии характерны: жар, сухой кашель, головная боль, мышечная боль, слабость, переутомление и сильная одышка.

Астматический статус — тяжёлое угрожающее жизни сложнение бронхиальной астмы, возникающее обычно в результате длительного некупирующегося приступа. Характеризуется отёком бронхиол, накоплением в них густой мокроты, что ведет к нарастанию удушьяи гипоксии.

I Стадия: Больной принимает вынужденное положение с фиксацией плечевого пояса. Сознание не нарушено, но может появляться сильный страх, возбуждение. Губы синюшные. Частота дыхания 26—40 в мин, выдох затруднен, мокрота не отходит. При прослушивании лёгких дыхание проводится во все отделы, но слышно множество сухих хрипов. Тоны сердца приглушены, тахикардия, артериальная гипертензия

II Стадия: Больной неадекватен, обессилен, не может есть, пить, заснуть. Цианоз кожи и видимых слизистых, набухают шейные вены. Частота дыхания становится более 40 в минуту, хрипы слышны на расстоянии. При выслушивании лёгких выявляются участки "немого лёгкого"

III Стадия. Больной в крайне тяжёлом состоянии, без сознания, возможны судороги. Разлитой цианоз, зрачки расширены, слабо реагируют на свет, частота дыхания более 60 в минуту, при прослушивании - "немое лёгкое" (дыхательные шумы не прослушиваются).

АСТМАТИЧЕСКИЙ СТАТУС МЕД.ПОМОЩЬ

Оксигенотерапия. Проводится ингаляция увлажненного O₂ через носовые катетеры или через маску со скоростью 1-2 л/мин

1.Адреналин. Применяют «тестирующие» дозы адреналина. Его вводят подкожно: при массе тела меньше 60 кг – 0,3 мл; при массе от 60 до 80 кг – 0,4 мл, при массе более 80 15-30 мин. Если улучшение все таки не наступает, то устанавливают систему для внутривенных инфузий с адреналином, и внутривенное введение адреналина начинают 4-6 капель в минуту.

2.Эуфиллин. Разработаны новые схемы лечения препаратами, содержащими теофиллин. Для расчета используют как правило: 1 мг теофиллина равен 1,2 мг эуфиллина. При этом определяют так называемые нагрузочные дозы и дозы, необходимые для поддержания постоянной концентрации эуфиллина в крови.

3.Кортикостероиды Чем тяжелее АС, тем больше показаний для немедленной терапии кортикостероидами. Следует подчеркнуть необходимость первоначально высокой дозы кортикостероидов, вводимой внутривенно. Минимальная доза – 30 мг преднизолона или 100 мг гидрокортизона, или 4 мг дексаметазона.

Ингаляционная терапия. Большинству больных показана ингаляционная терапия -адреномиметиками; используют фенотерол, алупент, сальбутамол и другие препараты. Исключения составляют случаи лекарственной тахифилаксии или передозировки симпатомиметиков.

Инфузионная терапия. Инфузионная терапия является важнейшим компонентом лечения АС, направленным на восполнение дефицита жидкости и ликвидацию гиповолемии, общий объем инфузионной терапии 3-5 л/сут.