З судовими рішеннями у справах про захист прав людини і громадянина магістри можуть ознайомитися на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень [125].
Новелою КПК України є закріплення ст. 8. Верховенство права:
1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ключовим в КПК України є положення ст. 17 (Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини):
1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Роль Верховного Суду України в сфері захисту прав особи наразі нівельована. Як зазначає І. Шицький, за новим сценарієм, початок якому покладено Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2010 р.[126], теоретична цінність якого відкарбована ототожненням форм інстанційного провадження, визначених Конституцією вичерпно, і засад судочинства, які до цього проблем розуміння не становили, Верховний Суд України втратив касаційну компетенцію, громадяни втратили право на касаційне оскарження до Верховного Суду України, ліквідована система загальних судів шляхом суцільної спеціалізації[127].
В Рішенні, зокрема, зазначено, що визначення у частині другій статті 125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Розкриваючи третє питання, варто виходити з того, що роль органів прокуратури з часів проголошення незалежності України істотно змінилась.
Так, ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.[128] до функцій органів прокуратури відносила:
1) нагляд за додержанням законів усіма органами,
підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та
громадянами;
2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть
боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують
діяння, що містять ознаки злочину;
3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;
4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в
судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні
правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;
5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих,
попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні
інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;
6) нагляд за додержанням законів у Збройних Силах і органах
Служби національної безпеки України.
Наразі, ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами на 28.12.2014 р.[129] відносить:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.Таким чином, до функцій не належить традиційний загальний нагляд – тобто нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Разом з тим, ст. 1 зазначеного закону закріплює, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, непередбачених Конституцією України і Законом.Головним пріоритетом визначається захист прав і свобод людини[130].
Прокуратура в Україні, крім інших функцій, здійснює забезпечення реалізації політичних, економічних, соціальних, культурних, особистих та інших свобод людини і громадянина.
Як зазначає Подкопаєв С.В., сучасний етап реформування прокуратури України обумовлений виконанням нашою державою зобов’язань перед Радою Європи. Так, прийнятий у 2012 році Кримінальний процесуальний кодекс України суттєво змінив статус прокурора у кримінальному судочинстві та отримав схвальні відгуки не лише в Україні, але й міжнародної спільноти. Законом України від 18 вересня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» змінено повноваження прокурора щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів, представництва інтересів громадян і держави в судах. Зокрема, встановлено вичерпний перелік підстав для перевірок та порядок їх проведення, можливість оскарження у судовому порядку постанов про проведення перевірок, оптимізовано акти прокурорського реагування та ін.[131]
Повноваження прокурора як сторони обвинувачення в кримінальному процесі, закріплено в ст. 36 КПК України. Так, Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
6) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;
16) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;
17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;
18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;
19) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;
20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
Іншими словами, діяльність прокуратури зводиться практично до кримінальної сфери.
Діяльність прокуратури поза кримінальною сферою почала обговорюватися на міжнародному рівні: на 4-й конференції генеральних прокурорів країн Європи в Братиславі (Словацька Республіка) у 2003 році, потім у Целле (Німеччина) в 2004 році, в Будапешті (Угорщина) в 2005 році, а також у 2006 році в Москві (Російська Федерація).
7-8 грудня 2011 року у м. Страсбурзі (Франція) відбулося засідання групи спеціалістів щодо ролі прокуратури поза межами кримінального судочинства, звіт якого свідчить про розробку проекту рекомендації щодо ролі прокуратури поза межами кримінального судочинства. 19 вересня 2012 року КМ РЄ було ухвалено Рекомендацію (2012) про роль прокурорів поза сферою кримінального судочинства[132].
Ухвалюючи дану Рекомендацію, КМ РЄ, усвідомлює, що в багатьох державах-членах, внаслідок їх правових традицій, прокурори грають роль поза сферою кримінальної юстиції, і що ця роль істотно відрізняється між національними правовими системами; в різних національних правових системах вона може включати представлення загальних або публічних інтересів, включаючи надання юридичної допомоги приватним особам у захисті прав і основних свобод, представлення інтересів держави в судах, здійснення нагляду над державними органами та іншими юридичними організаціями та здійснення консультативної функції в судах, і що, крім цього, характер цієї ролі може відрізнятися стосовно публічного та приватного права. При цьому до завдань прокурорів відноситься представлення спільних чи публічних інтересів, захист прав і основних свобод людини та підтримання верховенства закону (п. В. 2.).
Повноваження прокурорів поза кримінальною сферою не повинні бути такими, які б обмежували право будь-якої фізичної або юридичної особи на ініціювання процесуальних дій або участь у якості відповідача перед незалежним і безстороннім судом навіть по тим справам, в яких прокурор є або має намір бути стороною процесу (п. D. 10).
В підрозділі Е зазначено роль прокурорів як наглядового органу: виконуючи функції з нагляду над державними, регіональними та місцевими органами влади, а також щодо інших юридичних суб’єктів, з метою забезпечення законності їх діяльності, прокурори повинні здійснювати свої повноваження незалежно, прозоро і в повній відповідності з принципом верховенства закону (п. 23). Прокурор має реалізовувати наглядову функцію щодо недержавних юридичних суб’єктів тільки у випадках, коли існують обґрунтовані та об’єктивні підстави вважати, що недержавний юридичний суб’єкт порушує свої правові зобов’язання, включаючи зобов’язання, які витікають з виконання міжнародних договорів з прав людини (п. 24). Органи влади або інші юридичні суб’єкти, відносно яких були реалізовані дії прокурора, передбачені п.п. 23 і 24, повинні мати право представляти пояснення і оскаржити такі дії в суді (п. 25)[133].
Належне виконання державних функцій (внутрішніх) у сфері забезпечення та захисту прав людини наразі тісним чином пов’язане з забезпеченням національних інтересів України.
Розкриваючи питання роль Служби Безпеки України в забезпеченні основних прав і свобод людини і громадянина, їх захисту, варто виходити в першу чергу з положень закону. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження,виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки
людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності
у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України[134].Іншими словами, діяльність СБУ спрямована здебільшого не на безпосередній захист прав конкретної особи, а на попередження порушень та злочинів, які загрожують життєво важливим інтересам України.Разом з тим, виконуючи свої завдання, спецпідрозділи СБУ доволі часто безпосередньо захищають права і свободи конкретних осіб. Особливо це має прояв, коли захищаються права осіб, постраждали від тероризму.Разом з тим, в історії України останніх років траплялися випадки порушення прав особи саме органами чи співробітниками СБУ.Це зумовлено специфікою даного органу. Служба безпеки України (СБУ) є одночасно спецслужбою та правоохоронним органом. Значна частина підрозділів СБУ виконує правоохоронні функції, пов’язані із боротьбою з корупцією, організованою злочинністю, контрабандою, продажем наркотиків, економічними злочинами. Зазначені повноваження фактично дублюють функції інших правоохоронних органів – прокуратури, Державної податкової інспекції, Державної митної служби, Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України та інших.Наразі йде обговорення про перетворення СБУ в спецслужбу.Загальні проблеми захисту прав людини, пов’язані з діяльністю СБУ освітлені на сайті інформаційного порталу Харківської правозахисної групи[135].
Розкриваючи п’яте питання – роль міліції в механізмі забезпечення реалізації та захисту прав людини і громадянина, магістрам варто виходити з того, що міліція є правоохоронним органом. Однак, при виконанні своїх повноважень можливі незаконні, безпідставні порушення чи обмеження прав людини.
Міліція є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону України «Про міліцію»[136]). Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку;виявлення кримінальних правопорушень;участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху;захист власності від злочинних та кримінально протиправнихпосягань;виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Стаття 7 Закону України «Про міліцію» передбачає, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки;транспортної міліції;державної автомобільної інспекції;міліції охорони;судової міліції;спеціальної міліції;внутрішньої безпеки.Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.Загальну структуру та чисельність Міністерства внутрішніх
справ України затверджує Верховна Рада України. Структуру міліції
затверджує Міністр внутрішніх справ України.Права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до Закону.У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. Наведене дає підстави для висновку, що міліція вживає безпосередніх заходів щодо попередження порушень прав і свобод осіб, відновленню чи сприяння відновлення порушених прав осіб. Іншими словами, до правоохоронної діяльності міліції по забезпеченню конституційних свобод і недоторканності людини та громадянина відноситься кримінально-процесуальна, адміністративна, охоронна і оперативно-розшукова діяльність. Правоохоронна діяльність міліції як правова форма забезпечення реалізації конституційних свобод людини ігромадянина охоплює виявлення, профілактику, попередження, припинення і розкриття правопорушень і притягнення винних до юридичної відповідальності. Не дивлячись на правову регламентацію, наявність механізмів забезпечення прав людини в діяльності органів внутрішніх справ доволі частими є порушення прав людини. Так, приміром, непоодинокими є наступні види порушень:
1. Застосування катувань під час допиту (справа Афанас’єв проти України (березень 2000 року, Київський райвідділ міліції, Харків);
2. Надмірне використання сили під час затримання (питання про невиправдане використання сили у справі Федоров та Федорова проти України (№ 39229/03);
3. Неналежне розслідування (у справі Сергій Шевченко проти України (Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону, розслідування з 2002 року);
4. Щодо пору шення статті 5 Конвенції (право на св ободу та особисту недоторканність). Невиконання рішення суду (Справа Миханів проти України (березень та грудень 2000 року, Генеральна прокуратура);
5. Запізнення із звільненням. Справа Кац та інші проти України (Солом’янський рійвідділ міліцій, м. Київ);
6. Використання адміністративного затримання для кримінального переслідування. Справа Доронін проти України (квітень 2000 року, Жовтневий райвідділ міліції, м. Полтава);
7. Затримання свідка/незареєстроване затримання. Поширена практика затримання та тримання у райвідділі свідка. Ахметова проти України (№ 5583/04) — червень 2003 року, Ленінський райвідділ міліції, м. Донецьк;
8. Умови тримання під вартою міліції. Справа Яковенко проти України. Yakovenko v. Ukraine, no. 15825/06, 25 October 2007;
9. Порушення права на справедливий судовий розгляд. Справа Яременко проти України10 (січень 2001 року, Харківський райвідділ міліції,м. Київ). Yaremenko v. Ukraine, no. 32092/02, 12 June 2008.[137]
Протягом 2013-14 років ОВС України продовжували виконувати роль «комплексного» порушника прав людини, оскільки реформування стратегічних завдань, принципів роботи та структури цього найбільш чисельного правоохоронного органу так і не були вирішені державою. В той же час, негативні тенденції в діяльності МВС України, отримуючи подальший свій розвиток, одночасно сприяли усвідомленню їх суспільством й активізацію громадського контролю за діями правоохоронців.Так, непоодинокими є корупційні діяння та перевищення службових повноважень. Докладний перелік проблем правового захисту прав людини, зумовлений організацією діяльності та її правової регламентації ОВС, висвітлено на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини, з матеріалами якого магістрам варто ознайомитись[138].¨Основні терміни та поняття
Конвенція, Конституція, Закон, Постанова, Указ, Рішення, рішення, вирок, катування, повноваження, компетенція, надмірне використання сили, правоохоронна діяльність, неналежне розслідування, верховенство права, верховенство закону, досудове слідство, право на свободу, спецслужба, висновок, експерт, право на недоторканість житла, презумпція невинуватості, таємниця телефонних розмов, листування, кореспонденції, право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода думки, свобода вираження поглядів, зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень, корупція, безпека руху, адміністративне стягнення, арешт, загальний нагляд, запит, доручення, обвинувальний акт.Тематика рефератів
1. Правові засоби протидії застосування катувань під час допиту.
2. Правові засоби протидії надмірного використання сили під час затримання.
3. Право на житло через призму рішень ЄСПЛ.
4. Право на свободу та особисту недоторканність в кримінальному процесі.
5. Право на захист та право на правову допомогу: аналіз національного законодавства і практики ЄСПЛ.
6. Протидія використанню адміністративного затримання для кримінального переслідування.
7. Право на свободу пересування та його обмеження за національним законодавством та практикою ЄСПЛ.
8. Роль СБУ в захисті прав людини під час проведення АТО.
9. Верховний Суд України в судовій системі та в механізмі захисту прав людини.
10. Перспективи реформування органів внутрішніх справ (ОВС) України з метою забезпечення ефективного механізму охорони та захисту прав людини і громадянина.
Тестові завдання
1. Верховний Суд України є:
а) органом судової влади;
б) найвищою касаційною інстанцією;
в) найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції;
г) найвищим судовим органом у судовій системі України;
д) найвищим органом судової влади в Україні.
2. Міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається
право: а) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб;б) проводити огляд осіб, речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров'ю;в) проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб;г) У разі опору, вчинення протидії працівник міліції може вжити
заходів до їх подолання, передбачених Законом;д) входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх; в жилі та інші приміщення громадян.
3. Суб'єктом права на безоплатну первинну правову допомогу є:
а) будь-яка особа;
б) потерпілий;
в) особа, щодо якої висунуто підозру;
г) особи, які перебувають під юрисдикцією України;д) підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.4. Право на захист згідно Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» мають:а) працівники суду;
б) судді, працівники суду, працівники правоохоронних органів;
в) близькі родичі працівників суду і правоохоронних органів - батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати ісестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров’я, житло і
майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і
правоохоронних органів покладених на них законом обов’язків і
здійсненню наданих прав;
г) співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
д) особи, зазначені в п. а, в, г.
5. До видів спеціальних заходів забезпечення безпеки відповідно до Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» відносяться:
а) надання оплачуваної відпустки;
б) встановлення домашнього телефону;
в) надання транспортного засобу;
г) забезпечення надання візи на виїзд до іншої держави;
д) тренування по застосуванню заходів самооборони.
6. Конституційний Суд України є:
а) органом конституційної юрисдикції в Україні;
б) найвищим судовим органом в судовій системі України;
в) найвищим органом судової влади в Україні;
г) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні;
д) судовим органом України.
7. До функцій прокуратури не відносяться:
а)підтримання державного обвинувачення в суді;б) представництво інтересів громадянина або держави в суді увипадках, визначених законом;
в) нагляд за додержанням законів усіма органами,
підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та
громадянами;
г) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян.
8. Право на свободу та особисту недоторканність може бути обмежене шляхом:
а) тримання під вартою у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити;
б) застосування тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід;
в) застосування тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід протягом 48 годин у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити;
г) застосування тримання особи під вартою у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити як тимчасовий запобіжний захід протягом 72 годин, обґрунтованість якого має бути перевірена судом;
д) у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити лише і виключно на підставі вмотивованого судового рішення.
9. Кримінальне провадження:
а) система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів;б) діяльність з охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний;в) досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
г) досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії щодо особи, визнаної винною у скоєнні кримінального злочину;
д) оперативно-розшукова діяльність, досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
10. Відповідно до ст. 2 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод визнається порушенням права особи на життя:
а) виконання смертного вироку;
б) виключно необхідне застосування сили для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
в) виключно необхідне застосування сили для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
г) виключно необхідне застосування сили при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання;
д) виключно необхідне застосування сили при вчиненні правомірних дій для розгону мітингів і демонстрацій.
11. У разі необхідності провести обшук:
а) слідчий звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням;
б) слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням;
в) прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням;
г) слідчий за своює постановою проводить обшук;
д) санкцію на обшук надає відповідний прокурор.
12. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» дитиною визнається:
а) особа, що перебуває під батьківським піклуванням;
б) особа віком до 18 років;в) особа до набуття повноліття;
г) особа віком до 14 років;
д) особа віком до 16 років.
13. Початок досудового розслідування:
а) Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 4 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
б) Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
в) Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 48 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
г) Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 72 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
д) Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 8 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
14. Строки досудового розслідування:
а) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину;
б) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
в) протягом трьох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину;
г) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;
д) протягом шести місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального злочину.
15. Згідно положень ст.8 Конвенції приватне життя полягає у :
а) вирішення питань власного життя на власний розсуд;
б) імені, статі, сексуальній орієнтації, стилі одягу;
в) особистому житті особи;
г) фізичній та моральній стороні життя індивіда, удосконаленні власної особистості для розвитку між людських стосунків;
д) стосунках між членами групи людей.
Задачі з теми
Задача №1
09.01.2013 р. громадянка України Літковець Ю.В., 1956 р.н., не маючи власного житла, не маючи можливості його придбати чи винайняти, оскільки не була працевлаштована та не маючи засобів до існування, звернулася до виконавчого комітету міської ради з проханням надати їй соціальне житло.
У зв’язку з відсутністю у останнього вільних приміщень та не перебуванням заявниці на обліку осіб, які потребують соціального житла, останній 08.02.2013 р. було відмовлено.
Гр. Літковець Ю.В., викопавши землянку на окраїні міста, обладнала її для проживання – спорудила з плівки дах, принесла зі звалища стіл, стільці, ліжко, поставила піч на твердому опаленні.
08.03.2013 р. слідчим Жовтневого РВ УМВС України в Запорізькій області було проведено обшук у зв’язку з необхідністю проведення слідчих дій.
Мотивоване рішення суду про надання дозволу на проведення обшуку слідчий не надав, мотивуючи тим, що землянка не є житлом.
Літковець Ю.В. звернулась до суду з вимогою про захист її права на недоторканість житла та про захист права на житло у відповідності до ст. 47 Конституції України.
Дайте правовий аналіз ситуації.
Які права гр.. Літковець Ю.В. було порушено і який механізм їх захисту?
Відповідь аргументуйте з посиланням на діюче національне житлове, цивільне, кримінально-процесуальне законодавство, рішення ЄСПЛ (справа Баклі проти Сполученого Королівства[139]).
Задача №2
18 лютого 2000 року заявникам Л., С., і ще двом підозрюваним Т.і К. було пред'явлено офіційне обвинувачення у викраденні дитини, здійсненому раніше того самого місяця. Хоча батькам було висунуто вимоги про викуп, викрадачі звільнили дитину, не одержавши суму викупу.21 лютого 2000 року другого заявника і 22 лютого 2000 року
першого заявника було затримано за підозрою у причетності до
викрадення.7 червня 2000 року, коли провадження у справі перебувало ще на етапі попереднього слідства, слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи стосовно заявників на підставі Закону України «Про амністію» від 11 травня 2000 року та про звільнення їх з-під варти. Двох інших підозрюваних, Т. і К., було віддано до суду в липні 2000 року.17 серпня 2000 року суддя Дарницького районного суду м. Києва (далі - Дарницький суд) Б., розглядаючи справу одноособово, задовольнив клопотання представників потерпілих про проведення додаткового розслідування у справі. Дарницький суд постановив, що викрадення дитини було обтяжене вимаганням – більш тяжким злочином, який не підпадав під амністію. Слідчі органи не змогли встановити, хто саме телефонував батькам дитини і вимагав викуп. У цьому зв'язку суд взяв до уваги показання першого
заявника, який стверджував, що не знає, хто це зробив. Дарницький суд дав вказівку слідчим органам перевірити достовірність цього показання методом ідентифікації особи за голосом.22 жовтня 2000 року слідчий повторно заарештував заявників.24 жовтня 2000 року заступник прокурора м. Києва дав санкцію на тримання заявників під вартою.8 листопада 2000 року заявники звернулися до Московського районного суду м. Києва (далі - Московський суд) зі скаргою на зазначену санкцію прокурора.10 і 13 листопада 2000 року та 4 січня 2001 року Московський суд безуспішно намагався витребувати з прокуратури м. Києва матеріали справи, на підставі яких було винесено рішення про тримання заявників під вартою.
16 листопада 2000 року батько дитини у присутності слідчого ідентифікував записаний голос першого заявника як голос особи, яка телефонувала з вимогою викупу.20 листопада 2000 року попереднє слідство було закінчено і заявникам надали матеріали справи для ознайомлення. 10 січня 2001 року Московський суд направив до Генеральної прокуратури України лист щодо вжиття заходів у зв'язку з тим, що прокуратура м. Києва не надала необхідних матеріалів
справи. 15 січня 2001 року Московському суду було повідомлено про те, що попереднє слідство у справі заявника було закінчено 20 листопада 2000 року.
17 січня 2001 року Московський суд за відсутності заявників та їхнього захисника закрив провадження за скаргою заявників щодо санкціонування прокурором їхнього арешту у зв'язку із закінченням попереднього слідства у справі, як це передбачено Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 вересня 1994 року № 10 (v0010700-94). 13 лютого 2001 року прокурор направив матеріали справи щодо заявників разом з обвинувальним висновком до Дарницького суду, який згодом провів розпорядче засідання, на якому визнав, що справа готова до судового розгляду, і виніс постанову про тримання заявників під вартою під час розгляду справи в суді.Дарницький суд розглядав справу у складі судді Б. 20 березня і 16 липня 2001 року заявники зверталися до голови Дарницького суду із клопотаннями про відвід судді Б., стверджуючи, що у зв'язку з його попередньою участю у провадженні в нього вже сформувалася упереджена думка про те, що вони винні у вимаганні.20 березня і 23 липня 2001 року голова Дарницького суду відмовив заявникам у задоволенні їхніх клопотань, зазначивши, що наведені ними аргументи про стверджувану упередженість судді Б. не можуть служити підставою для його відводу. Під час засідань суд задовольнив кілька клопотань заявників про допит додаткових свідків і проведення певних слідчих дій. Водночас суд відмовив у задоволенні їхніх клопотань про допит власника квартири, в якій тримали дитину до її звільнення, про встановлення особи невідомого чоловіка, який нібито примусив першого заявника здійснити викрадення, та про дослідження тих записів телефонних розмов, які були зроблені службою безпеки під час розшуку дитини. Суд визнав, що запропоновані докази не мають стосунку до справи, зазначивши, зокрема, що розмови по телефону з
батьками дитини почали записувати після дзвінка, під час якого їм
висунули вимоги про викуп, і що, отже, такі записи не можуть бути
використані у якості доказів. 3 січня 2002 року Дарницький суд одноособово суддею Б. визнав заявників винними у вимаганні та незаконному позбавленні волі. Дарницький суд послався, зокрема, на часткові зізнання заявників та інших підсудних у справі (вони зізналися у викраденні дитини, але заперечували, що вимагали викуп, тобто факт вимагання), показання дитини та її батька, а також результати ідентифікації голосу. Першого заявника засуджено до десяти років позбавлення волі, а другого - до дев'яти років.
Заявники оскаржили вирок в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі вони стверджували, зокрема, що спосіб, в який було здійснено ідентифікацію голосу, є незаконним, і висловили сумнів щодо неупередженості судді Б.Дайте правовий аналіз справи.Вирішіть задачу з урахуванням національного законодавства на момент скоєння злочину та у відповідності з новим КПК України.Відповідь аргументуйте з посиланням на практику ЄСПЛ[140].
Задача №3
23 листопада 1999 року заявника Пшонку В.С. було заарештовано за підозрою у вчиненні злочину.
За твердженнями заявника під час тримання його під вартою з 23 до 25 листопада 1999 року та подальших допитів працівниками органів внутрішніх справ до нього було застосовано незаконні заходи фізичного впливу.
Пан Пшонка В.С. стверджує, що після його затримання з 23 по 25 листопада 1999 року і наступних допитів він був підданий жорстокому поводженню, щоб примусити його визнати свою вину у вчиненні тяжких злочинів (вбивства та крадіжки з проникненням у житло). Заявник зазначав, що він отримав численні синці та поранення голови і тіла, перелом кількох ребер та зубів. Пшонці не було надано медичну допомогу, а травми не були зафіксовані.
25 листопада 1999 року заявнику було призначено захисника за законом, який представляв його інтереси аж до повного закінчення провадження у справі. Того ж дня Пшонку було переведено до Маріупольського ізолятора тимчасового тримання (далі - Маріупольський ІТУ), а 29 листопада 1999 року - до Маріупольського слідчого ізолятора № 7 (далі - Маріупольський СІЗО).
Заявник стверджував, що він скаржився прокурорам на жорстоке поводження з ним, однак заступником прокурора Донецької області його скарга була визнана безпідставною. Це рішення до суду не оскаржувалося.
Донецький обласний суд не відреагував на скарги Пшонки В.С., а Верховний суд України у своєму рішенні від 26 вересня 2002 року вирішив, що немає достатніх доказів для того, щоб вважати пояснення і зізнання заявника такими, які були отримані незаконно.
31 травня 2000 року досудове слідство у кримінальній справі заявника було закінчено і справу передано на розгляд до Донецького обласного суду. Під час судового засідання Пшонка заявляв клопотання про виклик та допит кількох свідків, однак ці клопотання залишилися без відповіді.
19 липня 2001 року Донецький обласний суд як суд першої інстанції визнав Пшонку та трьох інших осіб винними у вчиненні злочинів, котрі мали місце у 1998-1999 роках, включаючи декілька кваліфікованих вбивств, крадіжку з проникненням у житло та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Пшонку було засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією його майна.
Рішення суду грунтувалося на: заявах, зроблених підсудними як під час судового розгляду, так і під час досудового слідства, в яких вони зізнавалися у вчиненні деяких злочинів, у яких вони обвинувачувалися; показах десяти потерпілих та свідків, допитаних у судовому засіданні; письмових показаннях шести інших потерпілих та свідків, отриманих на стадії досудового слідства; висновках п'ятнадцяти експертів.
Пшонка подав касаційну скаргу.
26 вересня 2002 року Верховний суд України частково змінив рішення суду попередньої інстанції від 19 липня 2001 року. Однак кримінально-правова кваліфікація та покарання щодо заявника залишилися без змін. Верховний суд України вирішив, що рішення суду попередньої інстанції є обгрунтованим, а жодних порушень процесуального законодавства як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи не було допущено. 25 жовтня 2002 року Пшонка отримав це рішення.
У своїй заяві до ЄСПЛ заявник скаржився на те, що працівники Донецького СІЗО часто не доставляли або затримували його кореспонденцію, що вони відмовили йому у наданні копій документів, необхідних для звернення до Суду (зокрема, поданих заявником скарг і клопотань та відповідей суду), а також на те, що працівники СІЗО застосовували до нього психологічний тиск, аби він відмовився від звернення до Суду. Пшонка стверджував, що у зв'язку зі зверненням до Суду його помістили до камери з особою, яка хворіла на відкриту форму туберкульозу.
Чи мало місце порушення прав гр.. Пшонки В.С.?
Вирішіть справу з посиланням на норми національного законодавства та рішень ЄСПЛ[141].
Складіть Скаргу до ЄСПЛ[142].
Рекомендації щодо заповнення формуляру заяви розміщено на сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини[143].
Задача №4
У липні 2012 року заявник Семеняк звернувся до суду в порядку окремого провадження зі заявою про встановлення факту права власності на будинок. Третьою особою викликано в судове засідання комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що він є власником будинку за адресою м. Київ, вул. В. Білик 16.
Як стверджує заявник, він втратив правовстановлюючий документ на згаданий будинок та не має можливості відновити його.
Третя особа заявила, що не має змоги надати інформацію щодо будинку, оскільки архів згорів, про що надається суду копія акту.
Третя особа, що заявляє самостійні вимоги – Київська міська державна адміністрація заперечувала проти можливості визнання права власності на будинок за гр. Семеняком, оскільки в плані забудови міста за місцем розташування будинку передбачено будівництво транспортної розв’язки.
Вирішіть справу.
Розкрийте порядок захисту прав гр. Семеняка.
Відповідь аргументуйте з посиланням на норми національного законодавства.
Розкрийте міжнародно-правові механізми захисту права власності за даною задачею[144].
Задача №5
01.11.2014 р. гр. України Скуйбіда С.С. разом зі своєю дружиною С.В. вилетіли рейсом 37-12 Запоріжжя (Україна) – Хургада (Єгипет).
08.11.2014 р. о 4 ранку в аеропорту м.Хургада їх сповістили, що зворотній рейс відкладається на 6 годин у зв’язку з погодніми умовами.
08.11.2014 р. о 10 годині пасажирів було сповіщено, що рейс переноситься до м. Київ у зв’язку з нестабільною терористичною ситуацією в м. Запоріжжя ще на 2 години.
08.11.2014 р. о 15 годині пасажирів сповістили, що МАУ скасували рейси у напрямку Єгипет-Україна.
У гр. Скуйбід було заброньовано квитки на рейс Дніпропетровськ – Джакарта на 08.11.2014 р. на 23 годину вечора. Вартість квитків складає 17000,00 грн. Скористатися чи відмовитися від них змоги немає.
Кошти на повернення в Україну іншими авіакомпаніями (Німеччина, Австрія) відсутні.
Дайте правовий аналіз ситуації, з посиланням на норми національного законодавства та Монреальську Конвенцію 1999 року.
Які права громадян Скуйбід порушено?
Розкрийте порядок, підстави та обсяг захисту прав гр. Скуйбід.
Задача № 6
Гр. Костянтинов К.К. в травні 2004 року отримав іпотечний кредит в ПАТ «Креді агріколь банк» у розмірі 20.000 доларів США на придбання квартири. На момент отримання кредиту курс гривні до долара США скаладав 4,8 грн. / долар.
29.01.2015 року позичальник офіційно сповістив банк про неможливість сплати тіла кредиту та відсотків по ньому у зв’язку з тим, що курс складає 16,65 грн./долар США, що, виходячи з заробітку позичальника є неможливим, оскільки всі гроші витрачаються на їжу та сплату комунальних послуг.
Костянтинов К.К. звернувся до суду з вимогою визнати договір недійсним, оскільки він передбачає кредитування не в національній валюті України.
Вирішіть справу.
Відповідь аргументуйте.
ÑПитання для самоконтролю
1. Процесуальний порядок захисту цивільних, сімейних, трудових прав згідно Цивільного процесуального кодексу України.
2. Механізм забезпечення дотримання і не порушення прав людини за Кримінальним процесуальним Кодексом України.
3. Повноваження адміністративних судів у сфері захисту прав людини.
4. Повноваження органів прокуратури у сфері захисту прав людини.
5. Функції прокуратури у сфері забезпечення реалізації прав людини.
6. Судовий захист прав людини і громадянина. Способи захисту прав особи.
7. Роль Конституційного Суду України в механізмі захисту прав людини.
8. Роль Верховного Суду України в механізмі захисту прав людини.
9. Повноваження Служби Безпеки України у сфері захисту прав людини і громадянина.
10. Повноваження органів внутрішніх справ у сфері захисту прав людини і громадянина.
Рекомендована література:
Основна [1;8-12] ; додаткова [17;18;20-23].
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 5
Тема № 8
Діяльність інших правоохоронних органів (державних та недержавних) з забезпечення реалізації та захисту прав, свобод людини і громадянина. Суб’єкти громадянського суспільства в механізмі забезпечення основних прав, свобод людини і громадянина та їх захисту