Зосередження у вихідному районі для десантування. Розташування на місці. Відділення у складі сторожової та безпосередньої охорони
Підготовка відділення до десантування повинна здійснюватися у короткий термін. Це досягається підтриманням особового складу, озброєння, техніки та засобів десантування у постійній бойовій готовності; умінням командира відділення здійснювати підготовку ОВТ до десантування та бойового застосування; умілими, злагодженими діями особового складу з підготовки, швартуванню та завантаженню бойової техніки у літаки (вертольоти).
Підготовка до десантування та виконання бойових завдань включає:
організацію десантування та бою;
зосередження підрозділів десанту у вихідному районі для десантування, марш у райони очікування;
підготовку до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів;
завершення організації десантування та бою у підрозділах та постановку особовому складу бойових завдань;
вихід підрозділів на аеродроми (посадкові площадки);
завантаження озброєння, техніки та вантажів у літаки (вертольоти); (після виконання цього пункту командир десанту доповідає старшому командиру про готовність до десантування, а перевірений особовий склад розміщується поблизу літаків (вертольотів);
посадку особового складу десанту у літаки (вертольоти).
Підготовка аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) відділення до десантування та виконання бойових завдань включає:
екіпіровку особового складу;
підготовку озброєння, техніки, матеріальних засобів та особового складу до десантування та бою;
постановку особовому складу відділення бойових завдань;
вихід відділення на аеродром (посадкову площадку);
завантаження озброєння, техніки та вантажів у літак (вертоліт);
посадку особового складу відділення у літак (вертоліт).
Організація десантування та бою, в залежності від умов обстановки та наявності часу, може проводитись методом паралельної або методом послідовної роботи, а також їх поєднанням і включає: прийняття командиром рішення на десантування та бій; постановку бойових завдань підрозділам; організацію взаємодії, всебічного забезпечення та управління; планування десантування та бою.
Після отримання бойового завдання командир десанту:
усвідомлює його;
визначає заходи, які необхідно виконати негайно для скорочення термінів підготовки підрозділів до виконання бойового завдання;
проводить розрахунок часу;
віддає начальнику штабу вказівки про орієнтування заступників командира, начальників родів військ та служб, командирів підрозділів щодо майбутніх дій та підготовки даних, необхідних для прийняття рішення, або орієнтує їх сам;
оцінює обстановку;
приймає рішення та доповідає його старшому начальнику для затвердження;
віддає бойовий наказ;
організує взаємодію, всебічне забезпечення бою, управління та морально-психологічне забезпечення;
організує контроль за підготовкою підрозділів до виконання завдань.
При плануванні десантування та бою розрахунок часу ведеться від встановленого часу “Ч”, який визначає старший начальник. Час “Ч” доводиться до командира десанту окремим розпорядженням.
Робота командира парашутно-десантного (аеромобільно-десантного) відділення з організації десантування та бою починається з отриманням бойового наказу від командира взводу.
Командир відділення, отримавши бойове завдання, усвідомлює його, віддає необхідні розпорядження особовому складу відділення на підготовку до десантування та виконання бойового завдання, оцінює обстановку, визначає бойові завдання особовому складу та віддає бойовий наказ.
При усвідомленні бойового завдання командир відділення повинен зрозуміти завдання взводу, відділення, завдання сусідів, порядок та терміни виконання бойового завдання, час готовності до десантування.
При оцінці обстановки командир відділення повинен вивчити об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, склад, положення та можливий характер дій противника на об’єкті та на підступах до нього, місця розташування його вогневих засобів, сильні та слабкі сторони, найбільш вірогідні напрямки дій танків, літаків та вертольотів на малих та гранично малих висотах, можливі місця влаштування засідок, систему загороджень, охорони та оборони об’єктів противника на напрямку дій відділення, напрямки можливого відходу противника з об’єкта; стан, забезпеченість та можливості відділення, приданих вогневих засобів; склад, положення, характер дій сусідів, порядок підтримки зв’язку та взаємодії з ними; місцевість, її прохідність, захисні та маскувальні властивості, вигідні підступи до об’єкта захоплення, умови спостереження та ведення вогню, можливі райони завалів, руйнувань, затоплень та шляхи їх обходу. Крім того, необхідно врахувати радіаційну та хімічну обстановку, час доби та стан погоди.
Після оцінки обстановки командир аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) відділення визначає бойові завдання особовому складу відділення та віддає бойовий наказ.
У бойовому наказі командир відділення вказує:
орієнтири;
об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, склад, розташування та характер можливих дій противника на об’єкті, місця розташування його вогневих засобів;
завдання взводу та відділення;
завдання сусідів;
завдання особовому складу: місце у бойовому порядку, порядок спостереження та ведення вогню;
сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними;
час готовності до виконання завдання та заступника.
Після віддачі бойового наказу командир відділення керує підготовкою відділення до десантування та бою, у встановлений час доповідає командиру взводу про готовність, у подальшому діє за його командами.
Для підготовки повітряного десанту, авіації СВ та ВТА до десантування і бойових дій призначається вихідний район для десантування (ВРД). Він включає: основні і запасні аеродроми (посадкові площадки: 1,5 км х 0,5 км) для частин авіації СВ та ВТА, основні і запасні райони зосередження (для бригади, полку – до 100 кв. км; для батальйону – до 10 кв. км; роти – до 3 кв. км) та основні і запасні райони очікування військ, що десантуються (на відстані 5 – 10 км від аеродромів зльоту). ВРД призначаються на відстані 50 – 120 км (авіації СВ) і більше (ВТА) від лінії зіткнення сторін та обмежуються радіусом польоту авіації СВ та ВТА. Розмір ВРД залежить від складу повітряного десанту, його завдань, характеру місцевості, наявності аеродромної мережі (посадкових площадок) придатних до прийому авіації СВ і ВТА, способів та умов десантування.
Коли десантування проводиться тільки вертольотами, райони очікування, як правило, не призначаються.
Аеродроми (посадкові площадки) у ВРД призначаються для завершення підготовки до десантування підрозділів, частин і з’єднань ВТА та авіації СВ, завантаження в літаки (вертольоти) озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів, посадки особового складу десанту і зльоту на десантування. Аеродроми призначаються, по можливості, поблизу районів зосередження. Посадкові площадки для вертольотів призначаються, як правило, безпосередньо у районах зосередження десанту або поблизу них. Розміри площадок (до 1,5 км в довжину і 0,5 – 0,7 км в ширину) повинні дозволяти одночасне розміщення на кожній не менше ескадрильї вертольотів і їх зліт. Запасні аеродроми (посадкові площадки) використовуються у випадку виходу з ладу основних.
Райони зосередження призначаються для прихованого (скритого) розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту та підготовки їх до десантування та виконання бойових завдань. Вони повинні забезпечувати: розосереджене і приховане розміщення особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів; можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у вказаному напрямку; умови для укладки парашутів та підготовки до застосування багатокупольних, парашутно-реактивних і парашутних безплатформних систем; сприятливі санітарно-епідемічні умови; достатню кількість джерел води, доріг та під’їзних шляхів для автотранспорту.
Райони очікування призначаються для прихованого (скритого) розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту, які десантуються літаками, та завершення їх підготовки до десантування і бойових дій. Вони повинні забезпечувати: приховане розміщення підрозділів десанту; зручність підготовки до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів; захист від зброї масового ураження та високоточної зброї; швидкий вихід на аеродроми.
Райони очікування завжди призначаються з тієї сторони аеродрому звідки дує вітер. Це підвищує живучість десанту тому, що у випадку нанесення по аеродрому ударів зброєю масового ураження заражене повітря не понесе на підрозділи десанту, які втратили рухомість після швартовки техніки та вантажів.
Вихід підрозділів з району зосередження (пункту постійної дислокації) у вихідний район для десантування здійснюється своїм ходом (маршем на бойових машинах, бронетранспортерах, автомобілях), а при значному його віддаленні – перевезенням повітряним або залізничним транспортом
В умовах, які обмежують чи виключають можливість перевезення підрозділів в задані строки наземним транспортом, велике значення набувають перевезення повітряним транспортом.
Можливості літаків (великі розміри вантажної кабіни, запас палива, десантне навантаження і дальність польоту) дозволяють перевозити аеромобільно-десантні (парашутно-десантні) підрозділи з всім штатним озброєнням та бойовою технікою в короткі строки та на великі відстані.
Перевезення повітряним транспортом здійснюється, як правило, одним рейсом. Озброєння, техніка та запаси матеріальних засобів можуть перевозитись підготовленими до десантування. До завантаження підрозділи знаходяться в районі очікування, а після розвантаження виходять в район збору.
Район очікування призначається в 5 – 10 км від аеродрому в місцях, що забезпечують приховане розташування та зручність виходу підрозділів на завантаження. Час перебування в районі очікування використовується для підготовки до завантаження та наступних дій.
При перевезенні взимку передбачаються заходи по забезпеченню швидкого запуску двигунів, попередженню обморожування, обігріву особового складу та розчищенню маршрутів виходу на завантаження.
Висування на аеродром із району очікування здійснюється батальйонною або ротними колонами. В установлений час підрозділи зосереджуються у вихідному положенні для завантаження (посадки) та за сигналом виходять на завантаження (посадку).
Завантаження, розміщення та швартовка техніки і вантажів у літаках виконуються особовим складом екіпажів бойових машин (завантажувально-розвантажувальної команди) під керівництвом командирів екіпажів літаків.
У польоті особовий склад знаходиться на вказаних йому місцях та дотримується установленого порядку.
При дозаправці літаків особовий склад виводиться із літаків для відпочинку в готовності до посадки в установлений час.
Розвантаження після перевезення проводиться в короткі строки під керівництвом командирів екіпажів літаків. Підрозділи після розвантаження виводяться в район збору. Командири підрозділів перевіряють наявність особового складу, озброєння, техніки та вантажів, доповідають по команді та діють за вказівками старшого командира.
Перевезення залізничним транспортом – найбільш поширений вид перевезення. Залізничний транспорт має ряд переваг перед іншими перевезеннями:
велику перевізну та пропускну здатність;
можливість перевезення на великі відстані;
спроможність перевезення будь-якої військової техніки;
незалежність від часу року, доби та погодних умов;
забезпечення відпочинку військ та збереження їх боєздатності.
Для завершення підготовки підрозділів до перевезення залізничним транспортом призначається район очікування на віддаленні 3 – 5 км від станцій завантаження.
Завантаження озброєння, техніки, засобів десантування, запасів матеріальних засобів та посадка особового складу проводиться у вказаний час з дотриманням заходів маскування, безпеки. Зенітні засоби, виділені для прикриття району завантаження, а також тягачі, призначені для забезпечення швидкого завантаження техніки, вантажаться на платформи в останню чергу.
Паливо та боєприпаси, як правило, завантажуються в різні вагони. Вся техніка та майно надійно закріплюються, а машини, крім того, ставляться на гальма та знижувальну передачу.
Посадка особового складу у вагони проводиться по закінченню завантаження озброєння, техніки та інших матеріальних засобів, як правило, безпосередньо перед відправкою військового ешелону, але не пізніше ніж за 10 хв до відправлення. Відповідальність за завантаження, розміщення, закріплення, зачехлення техніки, озброєння, майна, а також посадка особового складу лягає на командирів підрозділів.
Для спостереження за повітряним противником та місцевістю в ешелоні призначаються спостережні пости з приладами спостереження та РХР.
Зенітні засоби в дорозі, розміщуються на платформах, в місцях, які забезпечують круговий огляд та обстріл повітряних цілей. В підрозділах призначаються чергові вогневі засоби, які повинні знаходитись в постійній готовності до відкриття вогню.
Для усунення пожеж у дорозі призначається черговий підрозділ, який забезпечується необхідними засобами пожежогасіння та знаходиться в постійній готовності до дій. Для своєчасного надання медичної допомоги під час перевезення в ешелоні розгортається медичний пункт батальйону. Управління в ешелоні здійснюється з використанням проводових засобів зв’язку, особистим спілкуванням, зв’язківцями, а також світловими та звуковими сигналами.
Підготовка вихідного району для десантування проводиться завчасно. Вона, як правило, полягає в підготовці аеродромів до прийняття воєнно-транспортної авіації, зосередженні на них комендатур авіаційно-технічних частин і необхідних запасів матеріально-технічних засобів, перевірці місцевості на наявність мін, прокладенні колонних шляхів, інженерному обладнанні районів зосередження і районів очікування, проведенні заходів щодо маскування, підготовки пунктів управління та розгортання зв’язку.
У запасні райони зосередження та очікування підрозділи переводяться за розпорядженнями старших начальників.
Для захисту військ від високоточної зброї організується оповіщення підрозділів про радіоактивне, хімічне та біологічне зараження, проводяться санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, обладнуються сховища та готуються заходи з ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ. Для захисту військ від високоточної зброї використовуються звичайні сховища, техніка ретельно маскується, широко застосовуються штучні маски, кутові відбивачі, поглинаючі покриття, передавачі перепон.
Інженерне обладнання районів розташування починається негайно з прибуттям до них підрозділів, а при можливості і достроково. Для схову і маскування підрозділів використовуються складки місцевості, ліс, кущі, яри.
Бойові машини десанту (бронетранспортери) розташовуються у вказаних командиром взводу місцях під кронами дерев, в ярах, у радіолокаційній тіні від місцевих предметів на віддаленні 25– 50 м одна від одної, а на відкритій місцевості в умовах загрози застосування противником високоточної зброї – 100– 150 м. Особовий склад розміщується поблизу своїх машин. Для нього відриваються щілини, а при наявності часу влаштовуються перекриті щілини або бліндажі. Для бойових машин десанту (бронетранспортерів) обладнуються окопи та укриття.
Місця розміщення особового складу та розташування бойової техніки ретельно маскуються. Поблизу бойових машин десанту (бронетранспортерів), обладнуються фальшиві об'єкти (теплові пастки).
У районі розташування і на підступах до нього готуються шляхи для виходу підрозділів з нього та маневру під час відбиття нападу противника.
Підрозділи в районі розташування повинні знаходитися в постійній готовності до відбиття нападу наземного та повітряного противника, знищення його повітряних десантів і диверсійно-розвідувальних груп.
У підрозділі на випадок нападу наземного та повітряного противника, при загрозі застосування противником ЗМУ, запалювальної зброї, при виникненні пожеж розробляється бойовий розрахунок, у якому визначається порядок дій усіх військовослужбовців.
У разі браку часу на обладнання бліндажів та укриттів, можуть встановлюватися табірні намети, намети на відділення, виготовлені з плащ-наметів.
У холодний час усі споруди, приміщення та намети, призначені для відпочинку особового складу, повинні опалюватися. З метою економії палива при недостатній кількості печей, може обладнуватися намет на роту (взвод) з використанням брезентів бойових машин.
При розташуванні в районі, звільненому від противника, заздалегідь організовується ретельна розвідка й очищення району від дрібних груп противника та його розвідувально-сигналізаційних приладів, які залишилися. Виявлені мінні поля, заміновані об’єкти та заражені ділянки місцевості позначаються та охороняються. При необхідності на шляхах руху пророблюються проходи або позначаються об’їзди. При наявності часу проводиться суцільна очистка району від мін. Для позначення пунктів і місць, несприятливих у санітарно-епідемічному відношенні, виставляються відповідні знаки.
Гаряча їжа готується в польових кухнях на батальйонному пункті господарчого постачання, як правило, три рази на добу. При неможливості організувати триразове харчування частина добової норми продуктів видається у сухому вигляді. Гаряча їжа з батальйонного продовольчого пункту доставляється призначеними в роті підношувачами їжі під керівництвом старшини роти у герметичних термосах та інших спеціально приготовлених ємностях. Місце і порядок прийому їжі визначає командир роти.
Доставка питної води з пункту водопостачання організується та здійснюється також старшиною і підношувачами.
Сухі пайки і бойові раціони, що знаходяться в особового складу (у бойових машинах), використовувати без дозволу командира батальйону забороняється.
Для надання медичної допомоги пораненим і хворим військовослужбовцям розгортається медичний пункт батальйону. В ротах для надання першої і долікарської медичної допомоги можуть розгортатися медичні пости.
Миття особового складу здійснюється відповідно до вказівок командира у польових лазнях чи в обладнаних місцях з використанням комплекту спеціальної обробки, передбаченого табелем до штату у кожному батальйоні.
У літню пору миття особового складу (купання) може бути організоване у водоймищах в строго визначених місцях.
Організація миття особового складу і зміна білизни покладаються на старшину роти та здійснюються відповідно до Статуту Внутрішньої служби.
Таким чином, вміла робота командирів підрозділів з організації розташування на місці, забезпечує своєчасне розміщення особового складу та техніки, охорону, матеріально-технічне забезпечення підрозділів, підготовку їх до відбиття нападу противника і до майбутніх дій.
Особливості розташування підрозділів на місці.
Розташування підрозділів у населених пунктах, як правило, здійснюється в умовах суворої зими або тривалої негоди, якщо немає часу на влаштування укриттів поза населеними пунктами, або при наявності населених пунктів, звільнених від місцевих жителів. Підрозділи у них розташовуються ближче до околиць. Як укриття використовуються підвальні приміщення будівель, місцеві сховища та інші міцні спорудження.
У горахпідрозділи розташовуються в місцях, які забезпечують швидкий вихід на дорогу або розгортання для відбиття нападу противника Не допускається розташування в районах, де можливі обвали, снігові лавини, повені та селеві потоки. Для укриття особового складу, озброєння і техніки використовуються складки місцевості, тунелі, гірські виробки, печери.
У лісі підрозділи розташовуються вздовж доріг і просік У випадку виникнення лісової пожежі підготовлюються шляхи виходу в запасні райони.
Зимою для розташування підрозділів вибираються райони, які захищені від вітру. Особливу увагу приділяють підтримці у проїжджому стані доріг для виходу підрозділів із району розташування. Для обігріву особового складу обладнуються утеплені та опалювані укриття. Двигуни машин при необхідності періодично прогріваються. При цьому вживаються заходи для запобігання отруєння особового складу чадним газом, переохолодження та обмороження.
При розташуванні підрозділів на місці вони охороняються безпосередньою охороною, а при загрозі нападу наземного противника і сторожовою охороною. Для безпосередньої охорони у підрозділах організовується патрулювання. Патрулі створюються у складі двох - трьох піших чоловік, або на автомобілі (БТР, БМД), які діють по зовнішньому периметру району розташування. Вночі та в умовах недостатньої видимості, в непогоду патрулювання посилюється.
Сторожова охорона організується з метою забезпечити підрозділи, що охороняються, від несподіваного нападу наземного противника і не дозволити проникненню в своє розташування його розвідки та диверсантів. Аеромобільно-десантним (парашутно-десантним) підрозділам, що розташовуються по кордону (периметру) району зосередження, призначаються смуги (сектори) охорони, в яких виставляється сторожова охорона. Кількість та склад підрозділів, які виділяються для сторожової охорони залежать від обстановки, що склалася, і визначаються віддаленням військ від противника і характером його дій, положенням та діями сусідів, важливості напрямку, складом військ, що охороняються, площею району розташування та його особливостями, погодними умовами. Підрозділи родів військ, як правило, в сторожову охорону не призначаються. Органами сторожової охорони є сторожові застави, а також виставлені від них патрулі, секрети та сторожеві пости. Сторожеві пости виставляються від батальйонів.
Сторожова охорона виставляється як з фронту, так і з боків відкритих флангів та з тилу. Вона повинна перехоплювати всі основні дороги та підступи до району, що охороняється. Для підтримки бою сторожовою охорони призначаються артилерійські підрозділи, а для її прикриття з повітря підрозділи ППО.
Для огляду місцевості в проміжках між сторожовими заставами від них висилаються патрульні відділення на БТР (БМД), а іноді і піші патрулі, які приховано слідують за вказаним маршрутом і ретельно оглядають місцевість. Одиноких солдат противника захоплюють у полон або знищують. Про групи противника командир патрульного відділення (старший патруля) негайно доповідає командиру сторожової застави і продовжує спостерігати за їх діями.
У проміжках між заставами виставляються секрети у складі двох - трьох солдат. Секрет виставляється на визначений час і приховано розташовується у вказаному йому місці. Виявивши противника, секрет веде за ним спостереження та доповідає командиру. При виході на нього окремих солдат противника він захоплює їх у полон або знищує. Після виконання завдання (закінченні часу) секрет самостійно повертається на позицію застави. Перед фронтом сторожових застав та на їх флангах від них виставляються сторожові пости. У складі кожного з цих постів може призначатись відділення на БМД або БТР. Сторожовому посту вказується позиція на відстані до 1500 м від підрозділу, що охороняється. Така позиція повинна забезпечувати кругове спостереження та ведення вогню, ретельно маскуватися, а її віддалення – виключити спостереженням сторонніх осіб за районом, що охороняється. Характер дій постів аналогічний діям секретів. Зміна складу сторожового посту проводиться через добу.
Марш у район очікування
Марш – організоване пересування частин, підрозділів у колонах по дорогах та колонних шляхах, з метою виходу у призначений район або на вказаний рубіж. Він є основним способом пересування підрозділу.
Під час здійснення маршу гусенична техніка може перевозитися залізничним транспортом. Марш може здійснюватися у передбаченні вступу у бій або поза загрозою зіткнення з противником, а у напрямку руху – до фронту, вздовж фронту або від фронту в тил.
В усіх випадках марш здійснюється скрито, як правило, вночі або в інших умовах обмеженої видимості, а в бойовій обстановці та в глибокому тилу своїх військ – і вдень.
За будь-яких умов підрозділи повинні прибути в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі та в готовності до виконання бойового завдання.
Середня швидкість руху на марші без урахування часу на привал може бути: на бойових машинах (бронетранспортерах) – 25– 30 км/год., на автомобілях – 30– 40 км/год.
У горах, лісисто-болотистій місцевості та в інших несприятливих умовах середня швидкість руху може зменшуватися до 15– 20 км/год. Під час здійснення маршу в пішому порядку середня швидкість руху може бути 4-5 км/год., на лижах 5-7 км/год.
В усіх випадках марш повинен здійснюватися з максимально можливою в даних умовах швидкістю.
Взвод, відділення здійснюють марш однією колоною у складі роти:
з ППД у вихідний район для десантування;
з району зосередження в район очікування;
до станцій навантаження (портів) при перевезенні залізничним чи морським (річковим) транспортом.
Дистанції між підрозділами та машинами у колоні складають 25 – 50 м. Під час руху по курних дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски і повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю дистанції між машинами збільшуються.
Під час руху на відкритій місцевості в умовах загрози застосування противником високоточної зброї дистанції, перш за все між бойовими машинами, збільшуються і можуть бути 100 – 150 м.
Для організованого початку та здійснення маршу підрозділам призначаються:
вихідний пункт;
пункти регулювання;
райони (місця) привалів.
При здійсненні маршу тривалістю більше доби після кожного добового переходу призначаються місця денного (нічного) відпочинку.
Вихідний пункт призначається на такому віддаленні від району (ППД), що забезпечує витягування батальйонної колони і може бути до 5 км. Час проходження вихідного пункту вважається початком маршу.
Привали призначаються через 3-4 години руху тривалістю до 1 години, а в другій половині добового переходу може призначатися один привал тривалістю до 2 годин.
Для підрозділів, що здійснюють марш у пішому порядку, привали призначаються, звичайно, через кожні 50 хвилин руху на 10 хвилин.
На привалах проводиться контрольний огляд техніки, постановка на своє місце в колоні відсталих машин, прийом їжі та відпочинок особового складу.
Пункти регулювання призначаються через 3-4 години руху і розташовуються на маршруті після районів (місць) привалів.
При призначенні вихідного пункту, пунктів регулювання, підрозділу вказується час їхнього проходження, а також тривалість привалів і час заняття району зосередження (очікування).
Підготовка до здійснення маршу включає:
організацію маршу (прийняття рішення; постановку завдань; підготовку особового складу, бойової та іншої техніки до здійснення маршу; поповнення запасів ракет, боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів, евакуацію поранених та хворих; вилучення надлишкового майна та несправного озброєння і техніки, які не можуть бути відремонтовані до початку маршу; контроль та надання допомоги).
Колона підрозділу формується у районі зосередження та витягується до вихідного пункту з урахуванням того, щоб пройти його головною машиною точно у визначений час, витримуючи задану швидкість. Колона кожного наступного підрозділу формується та проходить вихідний пункт у той момент, коли хвіст попередньої колони віддалиться від нього на встановлену дистанцію.
Підрозділи рухаються тільки по правій стороні дороги, дотримуючись установленої швидкості руху, дистанцій між машинами та заходів безпеки. Тіснини, тунелі і мости колона проходить безупинно з максимально можливою швидкістю. Під час руху по мостах, залізничних переїздах, тунелях та небезпечних ділянках маршруту вживаються заходи, що забезпечують безпеку руху, виключають затори на маршруті та загазованість тунелів.
Для захисту від високоточної зброї противника максимально використовуються поля радіолокаційної невидимості, які утворюються складками місцевості та місцевими предметами, населені пункти і придорожня рослинність. Під час руху по відкритих та незамаскованих ділянках маршруту не допускається скупчення машин та зупинка колон, швидкість руху і дистанції між машинами збільшуються.
Вночі машини рухаються з використанням приладів нічного бачення, світломаскувальних пристроїв, а під час руху на ділянках місцевості, які проглядаються противником, і в світлу ніч – з повністю вимкненим світлом (вимкненими приладами нічного бачення).
Під час здійснення маршу у лісі та під час руху в місті віддаленість похідної охорони та дистанції між машинами в колоні скорочуються. На перехрестях, де утруднене орієнтування, виставляються добре видні покажчики або організовується регулювання руху.
Відбиття ударів повітряного противника на марші здійснюється під час руху або з коротких зупинок вогнем зенітного підрозділу та виділених для цього засобів аеромобільно-десантних (парашутно-десантних) підрозділів.
За сигналом оповіщення про повітряного противника зенітний підрозділ, а також підрозділи, які виділені для ведення вогню по повітряних цілях, готуються до відкриття вогню, люки бойових машин десанту (бронетранспортерів), (крім люків, з яких буде вестись вогонь) зачиняються. Особовий склад переводить протигази в положення "напоготові".
За сигналом оповіщення про радіаційне, хімічне, біологічне зараження продовжується рух. У бойових машинах десанту (бронетранспортерах) перед подоланням зон зараження люки, двері, бійниці і жалюзі зачиняються, включається система захисту від зброї масового ураження. Особовий склад під час прямування в пішому порядку і на відкритих машинах одягає засоби індивідуального захисту.
Зони з високим рівнем радіації, райони зруйнувань, пожеж та затоплень на маршруті руху, як правило, обходяться; при неможливості обходу зони зараження долаються з максимальною швидкістю з використанням засобів індивідуального захисту та систем захисту від зброї масового ураження, які є на машинах.
Часткова спеціальна обробка проводиться після виходу із зон радіоактивного зараження, а при застосуванні противником отруйних речовин – негайно. Повна спеціальна обробка проводиться, як правило, в районі денного (нічного) відпочинку, або після прибуття у призначений район.
При нанесенні противником ядерних та хімічних ударів по колоні командир підрозділу вживає заходів щодо відновлення боєздатності, ліквідації наслідків ударів та продовження руху.
У випадку застосування противником запалювальної зброї, а також під час вимушеного подолання району пожеж люки, бійниці, жалюзі бойових машин десанту (бронетранспортерів) зачиняються. Командир підрозділу швидко виводить колону із району пожеж вперед або в навітряну сторону, зупиняє її, організовує гасіння осередків вогню на озброєнні та техніці, рятування особового складу і надання першої медичної допомоги тим, хто постраждав, після чого колона продовжує рух.
Мінні поля, встановлені системами дистанційного мінування противника, обходяться, а при неможливості їхнього обходу долаються по проходах, які пророблені інженерними підрозділами, групою розгородження (розмінування) із використанням возимих комплектів розмінування.
На привалах побудова колони не порушується, машини зупиняються на правому узбіччі дороги не ближче 10 м одна від одної або на дистанції, яка встановлена командиром. Бойові машини десанту (бронетранспортери), ставляться під крони дерев у радіолокаційній тіні місцевих предметів, а на відкритій місцевості маскуються штатними маскувальними покриттями та місцевими матеріалами.
Особовий склад виходить з машин тільки за командою (сигналом) своїх командирів і розташовується для відпочинку праворуч від дороги. У машинах залишаються тільки спостерігачі, чергові кулеметники (навідники гармат) та радіотелефоністи (радисти-заряджаючі) командирських машин.
Черговий зенітний підрозділ займає вказану командиром стартову (вогневу) позицію, а чергові стрільці-зенітники розташовуються поблизу своїх машин у готовності до знищення повітряних цілей противника. Інші зенітні засоби залишаються у колоні на своїх місцях в готовності до відкриття вогню.
Екіпажі машин (обслуга, водії) проводять контрольний огляд озброєння, техніки і разом з призначеним для допомоги їм особовим складом проводять технічне обслуговування.
Машини, які вийшли з ладу в ході маршу, зупиняються на правому узбіччі дороги або відводяться в сторону. Екіпажі (водії) машин визначають причини несправностей і вживають заходів щодо їх усунення. Після усунення несправностей машини продовжують рух, приєднуючись до колони, місця в колонах своїх підрозділів вони займають на привалах. Обгін колон під час руху забороняється.
Технічне замикання колони надає допомогу екіпажам (водіям) під час усунення несправностей, організовує передачу несправних (які не підлягають ремонту своїми силами) машин та машин, які застрягли, евакуаційним і ремонтним підрозділам, забезпечує прибуття машин, що відстали, у призначений район. Про машини, які відстали на шляху, командир підрозділу особисто доповідає старшому начальнику.
Поранені та хворі після надання їм медичної допомоги евакуюються у найближчі медичні пункти (заклади), а при неможливості евакуації слідують зі своїми підрозділами або з медичним пунктом.
Зв’язок на марші здійснюється рухомими засобами, а в підрозділах, крім того, встановленими сигналами. Радіозасоби працюють тільки на прийом.
Відділення може діяти у якості дозорного відділення для безпосередньої охорони головних сил та огляду місцевості або висуватися у складі головних сил взводу. Дозорне відділення висувається на віддаленні, яке забезпечує спостереження за ним та підтримку вогнем. У відділенні організовується спостереження за наземним та повітряним противником.
Порядок посадки та розміщення особового складу в БМД, (БТР) (рис.5.1.).
БМД БТР
 | |||
 | |||
Рис.5.1. Порядок посадки та розміщення особового складу в БМД, (БТР).
Командир відділення, отримавши завдання на марш у складі взводу, перевіряє знання особовим складом отриманої задачі, сигналів управління, оповіщення і порядку дій за ними, призначає спостерігача за сигналами, які подає командир взводу.
При підготовці до маршу командир відділення зобов'язаний перевірити справність машин, озброєння, засобів захисту та пожежогасіння, приладів нічного бачення, засобів зв'язку і світломаскування, наявність засобів спеціальної обробки; заправлення пальним; кріплення засобів десантування; наявність та правильність укладання боєприпасів, шанцевого інструменту і засобів підвищення прохідності машин. Про готовність до маршу він доповідає командиру взводу.
Командир відділення на марші зобов'язаний підтримувати встановлений порядок руху, не допускати затримок на переправах, перевалах, у тіснинах і населених пунктах, вести безперервне кругове спостереження за наземним, повітряним противником і сигналами командира взводу своєчасно оповіщати особовий склад про противника, а також про радіоактивне, хімічне та біологічне зараження, підтримувати постійну готовність відділення до ведення бою.