Див. список літератури до всіх тем у завданні № 1.

НАЦІОНАЛЬНА Академія прокуратури України

Інститут підготовки кадрів

методичнi рекомендації

для проведення семінарських,

практичних занять, ділових ігор

з навчальної дисципліни “СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ”

Тема 2. Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності. Змагальність у кримінальному судочинстві України.

Питання для обговорення.

1. Поняття і класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

2. Державні органи і посадові особи, які ведуть процес. Їх правовий статус і компетенція.-

3. Особи, які мають свій законний інтерес у справі або ті, що представляють інтереси зацікавлених у вирішенні справи осіб (учасники процесу). Цивільний позов в кримінальному судочинстві України.

4. Особи які не мають законного інтересу в кримінально-процесуальному провадженні, але залучаються до участі у ньому з метою виконання завдань кримінального судочинства.

5. Поняття і сутність процесуального інституту „Змагальність в кримінальному судочинстві України”. Суб’єкти змагальності у кримінальному судочинстві України.

Література:

Див. список літератури до всіх тем у завданні № 1.

Література до завдання № 2:

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 2 липня 2004 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна". Постанова № 3 від 31 березня 1989 року із змінами від 25.12.1992, 03.12.1997 року.

Белькова О.В. Особливості змісту правового статусу свідка в судових стадіях кримінального процесу України. Право і безпека. 2005/ 4‘4 с.44

Бережной О.І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах. Харків, Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. 176 с.

Божьев В.П. Состязательность на предварительном следствии. Законность. 2004. № 1. С.3-6.

Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном процессе.- К., 1998.

Волкотруб С.Г. Імунітет у кримінальному процесі України. Харків, "Консум", 2005 – 144 с.

Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. К.: Атака, 2003, 352 с.

Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - К., 1998.

Гармадір В.С. Засади диспозитивності та змагальності у кримінальному судочинстві України. Харків, 2002.

Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування. Монографія. Х.: ФІНН, 2008. -296 с

Застосування кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого (за матеріалами узагальнення судової практики). Вісник Верховного Суду України, 1999. № 1 (11) с. 25-36

Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі. К.: Юридична практика, 2004. 288 с.

Зеленецький В., Лобойко Л. Поняття потерпілого від злочину у кримінально-процесуальному праві. Вісник прокуратури. 2007. с.48

Каркач П.М. Державне обвинувачення в суді: конституційна функція прокуратури. Харків "Право", 2007. 208 с.

Колесник Р. Держава відповість? Український юрист. 2004. № 3. С. 13-14.

Комаха О.В. Використання спеціальних знань у кримінальному процесі як гарантія захисту прав людини. Актуальні проблеми політики. 2002. Вип..13-14. С.723-727.

Лобач В. Здійснення прокурором кримінального переслідування. Вісник прокуратури України. 2007. № 2 с. 79-85

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція. Дніпр-ськ, держ. Ун-т внутр. Справ. – 2006. – 188 с.

Маляренко В.Т. Змагальність сторін у кримінальному судочинстві. Вісник прокуратури. 2003. № 1. С.15-21.

Маляренко В.Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду (окремі аспекти). Вісник Верховного Суду України. 2002. № 6. С. 6-10.

Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: деякі проблеми та шляхи їх вирішення. Київ, 2001. – 240 с.

Марисюк К.Б. Питання правового захисту таємниці сповіді та перспективи його вдосконалення. Науковий вісник Юридичної Академії МВС України. 2004. № 1 с. 285-288

Михайленко О.Р. Прокуратура України. К., 2005

Михайленко О.Р. Прокурор, захисник і суд у кримінальному судочинстві України. Адвокат. 2004. № 3. С.10-11.

Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств - участников СНГ. Спб., 1996.

Півненко В.П. Впровадження конституційних принципів змагальності та рівності сторін на стадії досудового слідства: проблеми і шляхи їх вирішення. Вісник Верховного Суду України. 2003. № 2. С.48-52.

Пилипчук П. "Долю людини в судовому процесі не можна доручати любителям від права" //Закон і бізнес . - 2003. №18 . - с.2-3. Присяжнюк Т.І. Потерпілий від злочину: проблеми правового захисту. К.: Центр учбової літератури. 2007. 240 с Рогатинська Н. Процесуальний статус захисника та його участь у кримінальному судочинстві. Право України,2007.№ 5. Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві. НАВСУ, К., 2002. 185 с. Сенаторов М. Права потерпілого від злочину: міжнародні стандарти та вітчизняний шлях. Право України. 2006. № 5. Сухонос В.В. та інші. Прокуратура України. Академічний курс:Підручник. Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 566 с. Тертишник В., Тертишник О. Захист прав потерпілого в умовах змагального судочинства. Вісник прокуратури -№3, 2003. Трагнюк Р. Функції прокурора на досудовому слідстві. Право України. 2007. № 4. с. 60 Ульянова Л.Т. Роль адвоката-защитника в реализации принципа состязательности и равноправия сторон в уголовном судопроизводстве. Вестник Московского Университета. Серия 11. Право. 2006. № 4. с. 47 Черечукина Л. Інститут понятих: гарантія додержання законності або процесуальний архаїзм. Право України.-1999. №6.с.80-83 Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. - Х., 2003. Щербаковский М.Г., Кравченко А.А. Применение специальных знаний при раскрытии и расследовании прступлений. –Харьков: Изд-во Университета внутренних дел. 1999. – 78 с. Щербаковский М.Г. Суджебные экспертизы. Харьков, Эспада 2005. – 544 с. Глава 1. раздел 1.1.Судебный эксперт: обязанности,права, ответственность. С-52-63

Діяльність по розгляду заяв і повідомлень про злочини, розслідуванню та вирішенню кримінальних справ здійснюють різні суб’єкти кримінального процесу, які між собою вступають у кримінально-процесуальні првовідносини. Процесуальне становище, права та обов‘язки кожного, хто приймає участь в провадженні по кримінальній справі, суттєво відрізняються. Так, перші - державні органи та посадові особи, які ведуть процес, другі – громадяни та юридичні особи, що захищають у справі свій інтерес, треті – здійснюють допоміжну функцію у кримінальному судочинстві. Така різниця в діяльності суб’єктів і є підставою для їх класифікації. Показником засвоєння питання теми являється знання визначення “суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності”, а також вміння їх класифікувати.

2. Державні органи і посадові особи, що ведуть процес – це основні суб’єкти, оскільки без них неможлива кримінально-процесуальна діяльність. До них віднесені суд (суддя), прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, орган дізнання, особа, що проводить дізнання. Обговорюючи питання на семінарському занятті необхідно дати характеристику кожному суб’єкту. Рекомендується дотримуватися слідуючого порядку: а) дати пояснення відповідного терміну (“суд”, “прокурор” і таке інше), користуючись вимогами ст. 32 КПК України; б) розповісти про порядок призначення (звільнення, обрання) відповідної посадової особи на посаду для чого слід ознайомитись з нормами законів “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, „Про міліцію”; в) дати перелік обставин, які виключають участь того чи іншого суб’єкту у конкретній кримінальній справі (глава 4 КПК України), а також у якому порядку здійснюється відвід; г) дати характеристику повноважень кожного суб’єкту, посилаючись на відповідні статті КПК України.

3. До кримінально-процесуальної діяльності залучаються громадяни та юридичні особи, які мають свій особистий інтерес у кримінальній справі, або представляють інтереси інших зацікавлених у справі осіб (тобто, учасники процесу). Згідно із п. 8 ст. 32 КПК України до цієї категорії належать обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача. При обговоренні питання щодо цих суб‘єктів кримінального судочинства слід дати характеристику таким учасникам процесу як обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий і його представник. Насамперед, необхідно визначити кого кримінально-процесуальний закон визнає обвинуваченим (ст. 43 КПК), підозрюваним (ст. 43¹ КПК), захисником (ст. 44-48 КПК), потерпілим (ст. 49 КПК) і його представником (ст. 52 КПК). Крім того, дати характеристику їх процесуальних прав і обов’язків, назвати кримінально-процесуальну функцію, яку той чи інший учасник здійснює.

Під час вивчення питання слід звернути увагу на те, що громадяни набувають кримінально-процесуальний статус обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників після складання відповідного процесуального документу органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (постанова про притягнення як обвинуваченого, постанова при визнання потерпілим та ін.). Особа набуває статус підозрюваного після: 1) затримання у порядку ст. 106 (115 КПК України); 2) застосування відносно особи будь якого запобіжного заходу до складання постанови про притягнення як обвинуваченого.

4. Змагальність у кримінальному процесі України є прерогативою певних суб’єктів кримінального судочинства і за загальними правилами набуває свого втілення у судових стадіях кримінального процесу (ст.16 -1 КПК України). Але постає проблемне питання: хто є суб’єктом змагальності і чи діє принцип змагальності у досудових стадіях?

Завдання для практичних занять.

1. Під час розслідування кримінальної справи по обвинуваченню Трояна у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, слідчий прийняв рішення про закриття кримінальної справи у зв’язку із відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину. Начальник слідчого відділу після вивчення кримінальної справи своєю постановою скасував постанову слідчого, відновив слідство і дав слідчому письмові вказівки відносно провадження ряду слідчих дій. Але слідчий відмовився виконувати вказівки начальника слідчого відділу і звернувся до прокурора з письмовою скаргою, де вказав, що начальник слідчого відділу перевищив свої повноваження, перелік яких наведено у ст. 114¹ КПК України.

Хто правий у цій ситуації?

2.Слідчий порушив кримінальну справу по факту злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) і прийняв її до свого провадження. Через деякий час до слідчого звернувся гр. Зощенко, двоюрідний брат померлого, з заявою про те, що загибеллю брата, який проживав разом із ним йому, Зощенко, спричинено моральну і матеріальну шкоду у зв’язку із чим він прохає визнати його потерпілим у справі. Інших родичів, як пояснив заявник, у померлого немає. Слідчий визнав гр. Зощенка потерпілим, про що склав постанову, роз’яснив йому процесуальні права. Через кілька днів після цього до слідчого з’явився дід померлого з проханням визнати його потерпілим з приводу смерті онука. Однак слідчий відмовив у проханні і пояснив, що у справі може бути тільки один потерпілий і таким у справі уже визнано двоюрідного брата померлого.

Дайте оцінку правомірності рішення слідчого.

3.Під час розслідування кримінальної справи про заподіяння неповнолітньому Лєскову тяжких тілесних ушкоджень, з проханням визнати законним представником потерпілого звернувся його дід, який пояснив, що батьки Лєскова виїхали за межі України на заробітки, а хлопчик проживає з ним. Залишити місце роботи жоден батьків не може за умовами дворічного контракту. Зважаючи на такі обставини, слідчий склав постанову про визнання законним представником неповнолітнього його діда.

Дайте оцінку законності і обгрунтованості рішення слідчого.

З якого моменту особа набуває статус обвинуваченого?

4.Під час пред’явлення обвинувачення Сухоруку слідчий роз’яснив йому право користуватись послугами захисника. У зв’язку з тим, що адвокат Нікітін, з яким родичі обвинуваченого Сухорука заключили угоду, знаходився у відрядженні довгий час і приймати участь у справі не мав змоги, слідчий через адвокатське об’єднання призначив Сухоруку захисника Прийменко за вимогою. Обвинувачений заявив, що крім захисника Нікітіна, ніякого іншого він не бажає.

Слідчий в присутності захисника Прийменко склав постанову про відмову обвинуваченого від участі захисника у справі, а коли захісник пішов, ознайомив Сухорука із постановою, після чого пред’явив йому обвинувачення і допитав як обвинуваченого.

Чи правильне рішення прийняв слідчий у цій ситуації?

5. До ректора Національної Академії прокуратури України звернувся голова правління міжнародного комітету боротьби з організованою злочинністю, тероризмом та корупцією О.Бортник із листом від 18 грудня 2007 року № 15/12 вих., в якому зазначив, що останнім часом до міжнародного комітету, який він очолює, надходять звернення від громадян про порушення їх конституційного права на отримання правової допомоги під час проведення допиту як свідка по кримінальній справі. Коментуючи норми кримінально-процесуального кодексу і Конституції України, які на його думку надають свідку при допиті під час досудового розслідування право на допомогу з боку адвоката або іншого фахівця в галузі права, голова комітету просив дати відповідь на три запитання:

a) Чи має право адвокат або інший фахівець в галузі права надавати правову допомогу особі, яка підлягає допиту як свідок?

б) Чи має право адвокат або інший фахівець в галузі права бути присутнім під час допиту свідка у кримінальній справі?

в) Чи має право особа, яка провадить допит свідка, відмовити адвокату або іншому фахівцю в галузі права бути присутнім при допиті і надавати правову допомогу свідку під час допиту у кримінальній справі?

Що відповів ректор НАП України на ці питання?

6.В огляді місця події – квартири гр.Петрусенко, з якої були викрадені цінні речі, приймав участь як спеціаліст співробітник науково-дослідного експертно-криміналістичного центру обласного УВС Цурко. Під час огляду він виявив на дзеркалі у прихожій відбитки пальців, які могли належати злочинцеві, і в присутності слідчого вилучив їх, про що було оговорено у протоколі огляду місця події. Розслідуючи справу, слідчий виніс постанову про призначення дактилоскопічної експертизи по цих відбитках і, упевнившись в тому, що Цурко має посвідчення на право проведення дактилоскопічної експертизи, доручив йому проведення цієї експертизи.

Чи допустив слідчий помилку, доручивши провадження експертизи спеціалісту?

7.Внаслідок злочину, передбаченого ст. 123 КК України потерпілий Григоров 45 діб знаходився у лікарні. Прокурор, який приймав участь в судовому розгляді справи, в підготовчій частині засідання в присутності потерпілого заявив письмово цивільний позов, у якому вимагав, щоб обвинувачений Автюх відшкодував витрати лікарні на стаціонарне лікування Григорова, а також витрати самого потерпілого на додаткове харчування і ліки.

Чи підлягає позов прокурора задоволенню?

8.Розслідуючи кримінальну справу про привласнення головним бухгалтером районного відділу соціального захисту населення Петренком грошей в сумі 36 тис. гривень, слідчий прокуратури виніс постанову про накладення арешту на майно обвинуваченого. Виконуючи цю постанову, слідчий, складаючи протокол накладення арешту на майно Петренка, включив до опису майна і легковик “Фольксваген-Гольф”, який згідно із технічним паспортом належав останньому. Однак батьки Петренка почали заперечувати проти таких дій слідчого, доводячи, що машина належить батькові Петренка, оскільки гроші на придбання автомашини надані саме ним. На підтвердження, батько пред‘явив слідчому розписку, завірену нотаріусом, про позику грошей в сусіда Савченка для придбання автомобіля. Реєстрацію автомобіля на ім‘я сина він пояснив тим, що на нього, батька, вже був зареєстрованиий автомобіль ВАЗ-2199.

Як повинен діяти в цій ситуації слідчий?

Під час розгляду Євпаторійським міським судом АР Крим кримінальної справи за обвинуваченням І. За ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, Л. За ч. 2 ст. 187 КК України був допитаний як свідок слідчий, що розслідував названу кримінальну справу, з питань порушень права на захист обвинувачених Відповідно до протоколу судового засідання, слідчий – свідок стверджував, що не допустив під час розслідування справи порушень вимог кримінально-процесуального закону, проте в подальшому саме ті порушення, про які йшлося при його допиті, стали підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Зокрема, суд встановив, що слідчий не забезпечив ознайомлення обвинуваченого Л. та його захисника з усіма матеріалами справи внаслідок обмеження у часі; обвинувачення І. пред‘явлене без участі захисника за відсутності відмови з боку обвинуваченого від нього і т. п. Постановою вказаного суду справу було направлено на додаткове розслідування. Справу прийняв до свого провадження той самий слідчий і після виконання усіх необхідних слідчих і процесуальних дій закінчив досудове слідство складанням обвинувального висновку, після чого направив справу в порядку ст. 225 КПК України. У подальшому Євпаторійським міським судом АР Крим у справі було постановлено обвинувальний вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду АР Крим.

Прокурором АР Крим до Верховного Суду України було внесено клопотання про ініціювання перегляду вказаних судових рішень у порядку виключного провадження оскільки додаткове розслідування проводилось слідчим, який підлягав відводу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 60 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 370 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку. Клопотання прокурора було розглянуто суддею Верховного Суду України з витребуванням справи, але суддя дійшов висновку про відсутність підстав для внесення подання про перегляд справи у порядку виключного провадження на спільне засідання палат Верховного Суду України, оскільки слідчий допитувався в суді не як свідок вчинення засудженими злочинів, а з приводу розслідування ним справи, що не виключало його подальшу участь у провадженні в ній досудового слідства. Пізніше клопотання про перегляд зазначених вище судових рішень у порядку виключного провадження з аналогічних підстав вносилося заступником Генерального прокурора України. За результатами розгляду клопотання суддя Верховного Суду України у листі зазначив, що підстав для повторного витребування даної кримінальної справи не знайдено.

Хто правий?