Договір перевезення пасажира та багажу

Поняття та загальна характеристика договору перевезення пасажира та багажу. За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК України).

Не слід розрізняти окремо договір перевезення пасажира і договір перевезення багажу. Це один договір, адже перевезення багажу фактично є умовою договору перевезення пасажира - перевізник, беручи на себе зобов'язання щодо переміщення фізичної особи (пасажира), одночасно зобов'язується відповідно до правил перевезення доставити за її вимогою і надані нею речі (ручну поклажу і багаж).

Договір перевезення пасажира і багажу є двостороннім (оскільки кожна із сторін набуває за договором прав і обов'язків), відплатним (одним із обов'язків пасажира є оплата послуг з перевезення) і кон-сенсуальним (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами, що посвідчується видачею пасажиру квитка). Однак умова договору про перевезення багажу є реальною, оскільки набуває чинності лише з моменту здачі багажу перевізникові.

Сторонамидоговору перевезення пасажира і багажу виступають перевізник та пасажир, які мають взаємні права та обов'язки. Пасажиром може бути лише фізична особа.

Оплата за договором перевезення пасажира і багажу складається з проїзної плати та плати за перевезення багажу (ручної поклажі), що нараховуються відповідно до нормативне встановлених тарифів (наприклад, Тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 березня 2005 р. № 95), а при їх відсутності - за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Органи державної влади, а також транспортні організації можуть встановлювати пільгові умови перевезення пасажирів певних категорій (у тому числі безплатного) транспортом загального користування (ч. 2 ст. 916 ЦК України). Однак, якщо пільги щодо перевезення певних категорій пасажирів встановлені не транспортною організацією, вони будуть дійсними для перевізника лише в разі їх фінансового забезпечення за рахунок відповідного бюджету.

Специфіка перевезень різними видами транспорту визначає особливості визначення форми даного договору. Він може вчинятися усно з видачею проїзного документа (квитка), у простій письмовій формі або шляхом здійснення конклюдентних дій (посадка пасажира в транспортний засіб, опускання жетона в турнікет тощо). Проїзний документ не можна вважати письмовою формою правочину, оскільки він не містить підписи сторін. Таким чином, письмова форма договору перевезення пасажирів не є поширеною, і може мати місце лише при організованих перевезеннях груп пасажирів транспортними засобами, призначеними в рейс на замовлення юридичної або фізичної особи.

Від договору перевезення пасажирів слід відмежовувати подібні договори, а саме: договір морського круїзу (ст. 195 КТМ України), договір найму (оренди) транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798, ст. 805 ЦК України), договір підряду (ст. 837 ЦК України).

Права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу встановлюються законами, транспортними кодексами (статутами), правилами перевезень пасажирів і багажу, що видаються відповідно до них, а також за домовленістю сторін. Оскільки права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу є взаємними, нижче будуть розглянуті лише основні права та обов'язки пасажира, відповідно до яких можна визначити права та обов'язки перевізника.

Основні обов'язки пасажира:

1)сплатити встановлену проїзну плату;

2)дотримуватися правил користування транспортними засобами.

Основні права пасажиразакріплені в ст. 911 ЦК України, зокрема, пасажир має право:

1)одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2)провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3)купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4)перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5)зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6)відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7)отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

У разі здавання багажу пасажир набуває права вимагати від перевізника доставити в цілісності багаж до пункту призначення і видати його особі, яка мас право на одержання багажу, в строк, що встановлюється за домовленістю сторін або в актах транспортного законодавства.

Розглядаючи зміст договору перевезення пасажира і багажу, необхідно окремо проаналізувати поняття "багаж" і "ручна поклажа" , оскільки вони визначають деякі права і обов'язки сторін. Дані поняття вказують на речі, які перевозяться одночасно з пасажиром. Однак їх перевезення не можна ототожнювати з перевезенням вантажу, адже умови таких перевезень суттєво відрізняються.

Поняття "багаж" використовується в законодавстві в широкому і вузькому значеннях. У широкому розумінні багаж включає зареєстрований багаж і ручну поклажу (незареєстрованний багаж) пасажира, якщо інше прямо не визначено (ст. 3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568).

Однак, зазвичай, у нормативних актах багаж і ручна поклажа чітко розмежовуються, тобто поняття "багаж" вживається у вузькому значенні як речі, що передаються пасажиром у відання перевізника і за окрему плату перевозяться ним в окремому приміщенні транспортного засобу (багажному вагоні, відсіку, відділенні тощо), який прямує в тому ж напрямку, що й пасажир. На посвідчення прийому багажу пасажиру видається багажна квитанція, що визначає умови перевезення багажу.

Ручна поклажа(незареєстрований багаж) - це речі незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщуються в пасажирських приміщеннях транспортних засобів (купе, каюті, салоні тощо) на спеціально відведених місцях. Ручна поклажа перевозиться під наглядом пасажира, тому перевізник не несе відповідальності за її знищення, ушкодження чи втрату, що трапилися не з його вини. Правила перевезень пасажирів і багажу, що діють на окремих видах транспорту, визначають певні особливості перевезення ручної поклажі. Так, на кожний пасажирський квиток на автомобільному транспорті як ручну поклажу дозволяється перевозити речі вагою до 30 кг, на залізничному - до 36 кг, а на дитячий квиток - до 15 кг, на повітряному і морському транспорті вимоги щодо розміру та ваги поклажі встановлюються окремо коленим перевізником. Перевезення ручної поклажі зазвичай є безвідплатним, окрім випадків перевезення під наглядом пасажира певних речей, перелік яких нормативне визначено, а також речей, вага і розміри яких перевищують встановлені нормативи.

Відповідальність сторін за договором перевезення пасажирів і багажу. В разі втрати, нестачі, псування або пошкодження багажу перевіяний несе відповідальність на тих же засадах, що при порушенні зобов'язань за договором перевезення вантажів (ст. 924 ЦК України).

Заподіяння пасажиром шкоди майну перевізника або заподіяння перевізником шкоди внаслідок ушкодження здоров'я чи смерті пасажира е недоговірними відносинами, що регулюються положеннями гл. 82 ЦК України.

У разі ненадання чи неякісного надання послуг з перевезення транспортом загального користування, пасажири мають право на відшкодування їм матеріальної і моральної шкоди відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

На деяких видах транспорту діє система обов'язкового страхування пасажирів і багажу.

4. Договір чартеру (фрахтування)

Поняття та загальна характеристика договору чартеру (фрахтування). Особливим різновидом договорів перевезення є договір чартеру, або як його ще називають фрахтування, цертепартія.

Договір чартеру застосовують при неперіодичних вантажних або пасажирських перевезеннях морським і повітряним транспортом переважно в міжнародному сполученні.

Повітряні та морські чартери мають як спільні риси, так і свою специфіку, обумовлену відмінністю договірної практики, способом перевезень, об'єктами перевезень, порядком укладання договорів тощо, тому детальне регулювання чартерних перевезень здійснюється відповідними транспортними кодексами (КТМ України, ПК України) та правилами перевезень, що затверджуються відповідно до них. Також регулювання чартерних перевезень, особливо морських, зазвичай відбувається відповідно до звичаїв ділового обороту.

Об'єктом перевезень при морських чартерах переважно є вантаж, а при повітряних - пасажири і багаж.

Згідно з ч. 1 ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування)одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім та відплатним. Договір морського чартеру є консенсуальніин, оскільки вважається укладеним з моменту підписання рейсового чартеру сторонами договору. Договір повітряного чартерного перевезення вважається дійсним з моменту оплати чартерного рейсу або укладання відповідного кредитного договору, тобто він може бути як реальним, так і консенсуальним.

Сторонами договору чартеру є фрахтувальник і фрахтівник.

Фрахтувальником є особа, якій за договором надано право вимагати надання їй всієї або частини місткості транспортного засобу для перевезення у вказаний нею пункт призначення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або його переміщення з іншою метою, сплативши за це обумовлену плату.

Фрахтівник - це особа, яка за плату передає фрахтувальнику частину або всі місткості транспортного засобу для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти та переміщає їх у пункт призначення, вказаний фрахтувальником.

У договорі чартерного перевезення розрізняють фактичного і договірного перевізника.

Договірний перевізник є фрахтувальником, тобто це особа, яка бере на себе зобов'язання перед третіми особами (пасажирами, вантажовідправниками) організувати перевезення. Договірними перевізниками можуть бути туристичні агентства, експедиторські фірми тощо.

Фактичний перевізник виконує частину або все перевезення за договором чартеру згідно з повноваженнями, одержаними від перевізника за договором. Фактичний перевізник є фрахтівником.

Таким чином, у відносинах чартерного перевезення, окрім сторін договору, можуть брати участь ще й треті особи (особа): при перевезеннях вантажу — фактичний відправник і фактичний одержувач вантажу, при пасажирських перевезеннях - пасажири.

Формадоговору чартеру (фрахтування) встановлюється транспортними кодексами (статутами) і є, як правило, письмовою.

Складність експлуатації повітряних і морських суден обумовлює те, що нині договори чартеру укладаються на основі типових договорів, так званих проформ, розроблених і рекомендованих низкою міжнародних та іноземних неурядових організацій. Проформи детально визначають умови перевезень конкретного виду вантажу або містять загальні вимоги до чартерного перевезення будь-якого вантажу чи пасажирів, враховуючи інтереси обох сторін договору, що спрощує процедуру укладання договору чартеру.

Крім того, при укладанні договору морського чартерного перевезення вантажу зазвичай виписується коносамент, а договір повітряного перевезення вантажу оформляється авіавантажною накладною.

За договором чартерного перевезення пасажирів їм видаються чартерні квитки, що є чинними лише на перевезення у зазначені в них дати і рейси.

Договір чартеру відрізняєтьсявід подібних договорів найму (оренди): тайм-чартеру - найму транспортного засобу з екіпажем, та бербоут-чартеру - найму транспортного засобу, не укомплектованого екіпажем (ст. 203 КТМ України). Основною відмінністю даних договорів є те, що за договором чартеру транспортний засіб залишається у володінні й користуванні фрахтівника, тому капітан та члени екіпажу судна протягом усього часу виконання цього договору підпорядковуються йому. Фрахтувальник, не маючи право-мочностей щодо володіння й користування транспортним засобом, здійснює право так званої комерційної експлуатації всього або частини повітряного чи морського судна.

Права та обов'язки сторін за договором чартеру (фрахтування). Оскільки договір чартеру (фрахтування) є взаємним, тобто права однієї сторони відповідають обов'язкам іншої, розглянемо лише основні обов'язки фрахтувальника та фрахтівника.

Найважливішим обов'язком, фрахтувальника є сплата фрахту, тобто проїзної плати, розмір якого сторони визначають за взаємною домовленістю відповідно до чинного законодавства.

Фрахтівник зобов'язаний надати весь транспортний засіб або його частину для задоволення законних інтересів фрахтівника та перемістити транспортний засіб у вказаний фрахтівником пункт призначення. Крім того, фрахтівник зобов'язаний надати транспортний засіб, визначений домовленістю сторін щодо типу, виду тощо, у належному (технічному і комерційному) стані. Розміщення вантажу і пасажирів здійснюється в приміщеннях судна, визначених за взаємною згодою.

У договорі чартеру сторони можуть обумовити обов'язок фрах тівника надіслати фрахтувальнику повідомлення про готовність судна до завантаження й розвантаження, посадки та висадки пасажирів, про очікуваний час прибуття судна.

Відповідальність сторін за договором чартеру (фрахтування) за неналежне виконання своїх обов'язків аналогічна відповідальності сторін за договорами перевезення вантажу, пасажирів і багажу з урахуванням особливостей відповідальності на морському і повітряному транспорті. Однак фактичний перевізник несе відповідальність лише за шкоду, заподіяну безпосередньо перевезенням, яке він здійснює, а перевізник за договором є відповідальним щодо всього перевезення.