Проблеми побудови економіки ринкового типу в Україні.

Як вже зазначалося, ринок — загальний шлях розвитку всіх цивілізованих країн.Відомі та загальновизнані спільні шляхи переходу до ринку будь-якої країни. Насамперед це:

а) оновлення відносин власності, наявність багатьох її форм, у тому числі приватної (так званий "плюралізм");

б) надання рівних можливостей для реалізації всіх форм власності та правовий захист цього процесу;

в) створення сприятливих умов для розвитку різних форм підприємниць­кої діяльності;

г) роздержавлення економіки (приватизація, акціонування, справжнє, ре­альне кооперування та ін.);

д) демонополізація економіки та створення умов для добросовісної конкуренції;

е) радикальна перебудова фінансово-кредитної та грошової системи;

ж) здійснення активної структурної та інвестиційної політики;

з) створення сучасної системи соціального захисту населення, яке цього потребує, окремо для:

— працюючих (система компенсацій), щоб запобігти зниженню рівня жит­тя через зростання цін;

— допомога у разі безробіття;

— ще не працюючих (діти, молодь);

— вже не працюючих (інваліди, пенсіонери).

Економіка України, як і інших республік, що входили до складу колишнь­ого Союзу, характеризується глибокою деформацією відносин власності, ви­соким рівнем монополізму, а також домінуючою роллю у процесі відтворення відносин розподілу, що призвело до фактичного виключення із цього процесу належить ринок. Остання обставина сприяла створенню великого і міцного про­шарку бюрократії, яка завжди була лютим ворогом ринкових відносин, бо за умов ринку потреба у такому апараті відпадає.

Подолання цих досить серйозних вад в економіці України — першочергове завдання, бо шлях до ринку, як про це свідчить досвід Угорщини, Польщі та інших країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги, завжди складний, а для України, яка одержала у спадщину від тоталітарної командно-адміністративної системи таку деформовану економіку, він має бути ще більш тернистим.

Першим документом, де проголошувалася рішучість побудувати економі­ку нового типу, була "Декларація про державний суверенітет" від 16 липня 1990 р. (розділ VI "Економічна незалежність"), в якій зазначалося, що:

1) Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його у зако­нах;

2) створюється самостійна банківська, фінансова, митна, по­даткова системи, формується державний бюджет, а при необхідності і запро­ваджується власна грошова одиниця;

3) забезпечується захист усіх форм власності.

Основні положення "Декларації про державний суверенітет" зго­дом були закріплені в Законі "Про економічну самостійність України", де була зроблена перша спроба не тільки визначити шлях України до побудови ринко­вих відносин, а й визначалися певні заходи з:

а) реформування відносин власності та забезпечення свободи підприємництва:

б) оздоровлення фінансове-кредитної та грошової системи;

в) розвитку системи ринку та його інфраструктури.

 

Значна увага приділялася створенню механізму державного регулювання ринкових відносин і створення надійної системи соціального захисту населен­ня, визначалися основні принципи цієї системи.

Засвідчивши, що існують три моделі переходу до ринку(еволюційна,"шоко­вої терапії" та жорсткого регулювання) "Концепція..." наголосила, що Україна повинна виробити власний варіант переходу. Це обумовлювалося розбалансованістю грошової системи, низьким технічним рівнем виробничого потенціалу та кризовим станом усієї економіки. Проте така власна модель переходу не одержа­ла чіткого окреслення, а лише містила ряд загальних положень (введення влас­ної валюти, необхідність захисту споживчого ринку, орієнтація на прискорення роздержавлення та приватизації, визначення обсягу, структури та меж усіх форм власності, забезпечення відносно рівних стартових умов для кожного члена сус­пільства, створення гарантій соціального захисту населення та ін). Визначалися також два етапи переходу до ринку: підготовчий та перехідний; зазначалося, які завдання треба вирішувати на кожному із цих етапів.

 

Більш інтенсивного характеру процес розробки програм переходу України до ринку набув після прийняття Верховною Радою Акта "Про незалежність"(24 серпня 1991 р.). У жовтні 1991 р. Верховна Рада України схвалила розроблені Кабінетом Міністрів "Основні напрямки економічної політики України в умо­вах незалежності", а у квітні 1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив "Про­граму економічних реформ і політики України" для подання її Міжнародному валютному фонду.

У зв'язку з цим "Програмою..." намічалося здійснити комплекс заходів щодо поглиблення реформи, створення реальних гарантів невідворотності пе­реходу до ринкової економіки, зокрема у сфері:

а) фінансової політики;

б) грошово-кредитної політики;

в) лібералізації цін;

г) зовнішньоекономічної політики;

д) програми приватизації;

е) інвестиційної політики;

ж) програми розвитку конкурентних ринків;

з) антимонопольних заходів;

і) політики доходів і обмеження та регулювання заробітної плати;

ї) захисту більш вразливих верств населення.

 

До розбудови ринку в Україні треба підходити виважено, але водночас не можна гаяти час, бо економічна криза, яка триває занадто довго і яка призвела до небувалого падіння рівня суспільного виробництва, ускладнює вирішення цього справді епохального завдання. До того ж не можна ігнорувати деякі об’єктивні обставини, які випливають із специфіки економіки України, специфіки самого процесу переходу.

1. Україна, як складова частина колишнього Союзу, не мала власної економічної системи, її економіка обслуговувала єдиний народногосподарський комплекс і була фактично підсистемою економіки Союзу. Про це свідчить хоча б той факт, що в Україні вироблялося лише 20% кінцевого продукту, тобто економіка республіки значною мірою залежала від економічних зв’язків з іншими регіонами СРСР.

2. Україна сьогодні не має власних ресурсів сучасних енергоносіїв (нафти, газу) і майже на 90% залежить від їх імпорту (переважно з Російської Федерації). Єдина енергетична галузь — вугледобувна — складається з підприємств (шахт) переважно збиткових, які потребують або кардинальної конструкції, або повинні бути ліквідовані як безперспективні.

3. На території України розташовано майже 40% підприємств могутнього військово-промислового комплексу (ВПК) колишнього Союзу, більшість з яких підлягають конверсії (перебудови, зміни профілю), а цей процес тривалий і потребує значних коштів.

4. Завдання для України полягає в тому, щоб не тільки здійснити :монтаж командно-адміністративної системи, зробити структурну перебудову ринкового типу, а й фактично створити власну економічну систему, яка б синтезувала власні історичні здобутки і враховувала досвід розвинутих країн Заходу.

 

Класичний шлях формування ринкової економіки, який пройшли свого часу розвинуті країни Заходу, йдучи від аграрного суспільства до індустріального, не придатний для України. Вона має розробити та реалізувати власну модель ринкового трансформування, яка полягає в порушенні звичайного, класичного порядку, а саме в побудові, з одного боку, ринкової системи в умовах індустріального суспільства, якому притаманні риси командно-адміністративної системи, а з другого - здійснити структурну перебудову економіки з ура­хуванням сучасних новітніх технологій. Звісно, такі істотні, кардинальні зру­шення в суспільстві неодмінно супроводжуються:

а) первісним нагромадженням капіталу;

б) переструктуруванням економіки відповідно до вимог ринкової системи;

в) соціалізацією економіки, що спрямована гасити напруженості, які ви­никають під час двох попередніх процесів.

До того ж треба мати на увазі, що кожний із зазначених процесів має свої особливості. Так, процес первісного нагромадження капіталу на відміну від класичного типу переходу, де працівник відчужується від землі як основного засобу виробництва, в Україні відбувається інакше — як відчуження працівни­ка від засобів виробництва, створених в індустріальному суспільстві. Цей про­цес проходить за умов звуженого відтворення (глибока криза), не нагромад­ження суспільного багатства, а його "проїдання" і супроводжується перероз­поділом шляхом приватизації та інфляції. Такий перерозподіл нерідко здійснюється з порушенням чинного законодавства на користь спритних ділків і тіньового сектора економіки.

Структура перебудови також проходить важко, без належного впливу та інвестиційної підтримки виробництв, які б забезпечили нормальний відтворювальний процес у межах національної економіки, спрямованих на забезпе­чення, зміцнення економічної незалежності держави. Відхід від такої спрямо­ваності може мати досить негативні наслідки, аж до перетворення нашої дер­жави у справжній придаток країн Заходу.

Нарешті, і соціалізація економіки також має свої особливості, коли систе­ма соціальних гарантій, створена за часів панування командно-адміністратив­ної системи, фактично зруйнована, тоді як нова, що випливає з процесу соціа­лізації капіталу, перебуває в стадії формування, що призвело до соціальної не­захищеності широких верств населення. Це в поєднанні з стрімким зниженням життєвого рівня, зростанням рівня безробіття створює величезну соціальну напругу в суспільстві, підриває віру в доцільність і соціальну спрямованість са­мих перетворень ринкового типу. Важлива регулююча, координуюча та цілесп­рямована роль у цих умовах належить державі.

Разом з тим, слід мати на увазі, що навіть за найкращої програми переходу до ринку кінцевий результат буде залежати від послідовності та рішучості дій виконавчих структур влади на усіх рівнях, від міри готовності суспільства прий­няти ці рішення як такі, що відповідають його інтересам, від сучасного механіз­му їх реалізації. Велике значення при цьому має також правове забезпечення такого переходу, тобто прийняття відповідного пакету законодавчих актів, які б усебічно регламентували дії всіх суб'єктів ринкових відносин.

На жаль, саме таких умов бракує в Україні. Якщо процес прийняття відпо­відних законодавчих актів проходить більш-менш задовільно, то справжнього механізму реалізації їх поки що не створено,а не завжди послідовні та узгоджені дії законодавчої та виконавчої структур влади ведуть до уповільнення процесу переходу, породжують занепокоєність у населення щодо можливості їх реалі­зації у найближчому майбутньому. Безумовно, це негативно позначається на темпах розвитку самого процесу переходу до ринку.

 

Отже, треба сприйняти перехід до ринку як закономірний, загальноеконо­мічний процес, притаманний усім цивілізованим країнам, процес суперечливий, складний. Він має як позитивні, так і негативні сторони,але це єдина можливість побудувати ефективну, соціальне спрямовану економіку, зробити людину еко­номічно незалежною, надати їй змогу самій реалізувати свої здібності.

Переваги ринкової системи:

1) ефективність розподілу ресурсів, бо конкурентна боротьба між виробниками спрямовує ресурси у виробництво тих товарів і послуг, які найбільш необхідні суспільству, а це веде до максимальної економічної ефективності;

2) можливість успішного функціонування ринку за наявності обмеженої інформації (досить мати дані про ціну і витрати виробництва);

3) гнучкість, висока пристосованість до умов, що змінюються;

4) оптимальне використання досягнень НТП, новітніх технологій, що дозволяє тому, хто їх використовує, мати тимчасову перевагу над конкурентами;

5) свобода вибору дій і споживачів, і виробників;

6) здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості то­варів (послуг), більш швидке коригування нерівноваги ринку, диспропорцій в економіці.

 

Негативні сторони ринкової системи:

1) ринкова система допускає і навіть стимулює згасання свого головного контролюючого механізму — конкуренції;

2) в міру послаблення конкуренції підривається і суверенітет споживача, ринкова система втрачає можливість розподіляти ресурси в чіткій відповідності з бажанням споживачів. Ринок починає орієнтуватися не на виробництво соці­ально необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші;

3) ринкова система дозволяє найбільш спритним підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини з часом посилює цей процес нагромадження, що породжує надзвичайно нерівномір­ний розподіл грошових доходів;

4) ринкова система не сприяє збереженню не відтворюваних ресурсів, не має економічного механізму захисту навколишнього середовища, не може ре­гулювати використання ресурсів, які належать всьому людству;

5) ринкова система не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (шляхи, мости, громадський транспорт, освіта, охорона здоров'я тощо), не забезпечує фундаментальних досліджень у науці.

6) за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, відбувається розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціально­го захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп гро­мадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері еко­номіки.

 

Лекція 7.