Шляхи удосконалення техніко-технологічної бази підприємства.

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції відбувається в системі стратегічного, поточного й оперативного уп­равління підприємства з виконанням ряду спеціальних функцій за схемою, яка включає:

I. Загальне керівництво

• аналіз зовнішнього середовища підприємства (виявлення загроз
і можливостей);

• маркетингові дослідження внутрішніх і зовнішніх ринків товарів і

технологій;

• прогнозування розвитку перспективних технологій у галузях виробництва, що являють інтерес;

• розробка стратегії техніко-технологічного розвитку підприємст­ва і політики щодо якості продукції;

• вибір стратегічних позицій і конкуренції на ринках;

• конверсія виробництва у зв'язку зі змінами на ринках товарів і технологій;

• визначення відповідальності за якість продукції і рівень виробництва;

• організація підготовки й підвищення кваліфікації кадрів в інтересах реалізації політики щодо якості продукції і розвитку виробництва;

• мотивація праці і науково-технічної творчості;

• формування інвестиційного портфеля й фінансування програм якості продукції і техніко-технологічного розвитку виробництва;

• організація сертифікаційного супроводження проектів продук­ції, технологій і систем якості;

 

II. Управління на стадії досліджень і проектування

• планування процесів проектування нової продукції і технологій та їхньої модернізації;

• визначення технічного завдання на розробку продукції і технології;

• управління процесами розробки;

• дії на ринку технологій. Експертиза, відбір і придбання ліцензій і технологічного устаткування;

• експертиза якості проекту й оцінка конкурентоздатності роз­робленої продукції;

• нагляд за змінами на товарному ринку і внесення змін до проек­тів продукції і технологій (ведення проекту);

• управління якістю технічної документації на вироби;

• нормування вимог до якості виробу;

• мотивація відносин конкуренції чи кооперації з партнерами (су­противниками) і захист від рефлексивної дії;

• розробка технології утилізації й захоронення використаної продукції;

III. Управління на стадії виготовлення

• організація освоєння нової й модернізованої продукції у виробництві;

• забезпечення якості матеріалів, напівфабрикатів і комплектую­чих виробів і взаємодія з постачальниками;

• управління технологічними процесами і забезпечення стабіль­ності якості при виготовленні продукції;

• контроль якості і випробування продукції;

• організація метрологічного забезпечення якості продукції, забезпечення точності контрольно-вимірювальних приладів і устат­кування для випробувань;

• виявлення, ізоляція й утилізація недоброякісної продукції і відходів виробництва;

• сертифікація продукції і виробництва;

• внутрішньовиробничий облік і техніко-економічний аналіз якості продукції;

• аналіз відповідності якості продукції вимогам ринку й оцінка параметрів попиту і пропозицій;

IV. Управління якістю продукції на стадії обігу

• забезпечення стабільності (зберігання) якості продукції при її складуванні, відвантаженні і транспортуванні;

• організація взаємовідносин зі споживачами (замовниками) що­ до якості продукції. Захист прав споживачів;

• аналіз збереження параметрів якості в процесах обігу;

V. Управління якістю продукції на стадії споживання (експлуатації)

• організація сервісного (гарантійного) обслуговування товарів упродовж їхнього споживання;

• аналіз динаміки параметрів якості продукції в процесах спо­живання .

 

Використання науково-технічного потенціалу зовнішньої
системи для техніко-технологічного і інноваційного розвитку
підприємства.У теорії нововведень пропонується ряд моделей поширення технологічних нововведень:

· двоетапна — ранні новатори (підприємства, що сприймають
нововведення першими) здійснюють нововведення, орієнтуючись на зовнішні джерела інформації. Інші підприємства (пізні новатори) орієнтуються на ранніх;

· «інфекційна» — нововведення поширюється завдяки наявності і взаємозв'язків між споживачами нововведень. Ця модель являє собою ринковий аналог широко відомої вітчизняної моделі по­ширення передового досвіду;

· модель «головного користувача» — нововведення першим впроваджує підприємство, здатне повніше виявити можливості нової техніки, що сприяє прискоренню його поширення. У віт­чизняній практиці в ролі головного користувача виступало го­ловне підприємство, що було «раннім новатором» і поширюва­ло свій досвід впровадження серед інших підприємств галузі. , Дореформені аналоги цих моделей досить широко відомі фахівцям промисловості і можуть бути адаптовані до ринкових умов.

Процес виробництва нових виробів є тривалим і потребує пошукових і науково-дослідних робіт, виробничого й експлуатаційно­го освоєння. Перший період починається з наукового пошуку, нас­лідком якого є ідея про створення нового виробу, і закінчується про­веденням прикладних досліджень. Другий передбачає розробку технічного завдання на проектування і серійний випуск виробу. Тре­тій період триває від початку експлуатації виробу до освоєння його проектної потужності.

У ланцюзі, що з'єднує науку з виробництвом, найбільш склад­ними є ланки, пов'язані з практичною реалізацією досягнень науки. Тривалою й трудомісткою роботою в цьому циклі є підготовка ви­робництва. Вона являє собою комплекс взаємозалежних заходів, що забезпечують створення нових і вдосконалення існуючих видів про­дукції, впровадження передової технології, ефективних методів організації виробництва. Цей процес включає конструкторську, тех­нологічну й організаційно-економічну підготовку виробництва. Пер­ші два етапи складають технічну підготовку виробництва.

Проведення робіт, обсяг і форми організації підготовки вироб­ництва залежать від його типу, складності й ступеня новизни виро­бу. Під технологічною підготовкою виробництва розуміють сукуп­ність взаємозалежних процесів, що забезпечують конструкторську й технологічну готовність підприємства до випуску нової іннова­ційної продукції заданого рівня якості за встановлених термінів, обсягу випуску й витрат. Конструкторська підготовка виробництва (КПВ) — стадія ДКР, що включає розробку й удосконалення тех­нологічних процесів і документації на: основний вид продукції; технологічну оснастку; нестандартне устаткування; засоби для контролю якості й випробувань продукції. На цій стадії виготовля­ються макети, моделі, перевіряється робота елементів технологіч­ної оснастки та нестандартного устаткування. Стадія ДКР враховує результати попереднього етапу інноваційного процесу — НДР й ві­діграє вирішальну роль у формуванні технічного рівня майбутньої продукції, оскільки саме тут закладаються основні її параметри і конструкторські рішення нової техніки, недоліки котрих важко компенсувати на наступних стадіях. Це найбільш трудомістка і до­рога стадія інноваційного процесу (за оцінками фахівців, до 45 % витрат на розробку і впровадження нових продуктів припадає саме на стадію КПВ).

При конструкторській підготовці мають бути враховані такі ос­новні вимоги до нового виробу:

• економічні — зниження питомої собівартості порівняно з базо­вим виробом, зростання продуктивності праці тощо;

• експлуатаційні — висока продуктивність, транспортабельність, надійність збереження, безпека роботи, відповідність екологіч­ним, ергономічним, естетичним критеріям;

• конструктивні — відповідність параметрів виробу умовам його експлуатації, підвищення потужності і робочих швидкостей, автоматизація регулювання і керування, уніфікація матеріалів, деталей і вузлів;

• технологічні — відповідність конструкції виробу оптимальним

технологічним умовам його виготовлення, можливість типізації й

автоматизації виробничих процесів тощо.

Результати КПВ відображаються у відповідній конструкторсь­кій документації, створюваній на різних етапах підготовки, а саме: видачі технічного завдання і пропозиції, розробки ескізного й тех­нічного проектів, робочої документації.

Технічне завдання підготовляється замовником або розробни­ком. У ньому обґрунтовується доцільність і ефективність створюва­ного нового продукту, визначаються призначення й основні спожив­чі властивості нововведення, його експлуатаційні параметри, попит на виріб і річний обсяг випуску, а також його прогресивність (тех­нічний рівень).

Технічна пропозиція підготовляється розробником на основі технічного завдання і містить техніко-економічне обґрунтування конкретної продукції. Виконання робіт на цій стадії має цілком виз­начати можливість задоволення усіх вимог технічного завдання у конкретних виробничих умовах.

Ескізний проект містить кінематичні, електричні й інші необхі­дні схеми, креслення загальних видів, специфікації складальних одиниць, у т. ч. уніфікованих і придбаних, а також проміжний техніко-економічний аналіз.

Технічний проект містить результати конструкторської розроб­ки окремих вузлів і агрегатів виробу. Виконується конструктивне оформлення усіх компонентів виробу з розрахунками й забезпечується його висока технологічність. Під технологічністю виробу розуміють сукупність властивостей його конструкції, що характеризують можливість оптимізації витрат праці, ресурсів і часу на всіх стадіях розробки, виробництва, експлуатації виробу. Конструкція виробу має надавати можливість вибору й застосування найбільш ефективної технології, оптимізації витрат на створення, виробництво, експлуатацію, ремонт і поточне обслуговування виробу, включаючи контроль якості, випробування й підготовку виробу до експлуатації, перевірку його працездатності. Технологічність виробу характеризують показники трудомісткості виготовлення, питомої матеріалоємності, тривалості вироб­ничого циклу, маси виробу та його складових частин, загальної кількості деталей у виробі, точності виготовлення тощо. Узагаль­нюючим показником виробничої технологічності є собівартість продукції.

Робоча документація включає:

• креслення і документацію дослідного зразка, на основі яких його виготовляють і випробовують, а в разі потреби — коригують подані креслення і документацію;

• документацію установчих серій, на основі якої вони виготовля­ються і випробовуються, за результатами яких коригується конструкторська документація;

• документацію серійного або масового виробництва, що є основою для виготовлення і проведення випробувань дослідної партії. Після випробувань документи коригують і передають тех­нологічним службам для проектування технологічного процесу виробництва інноваційного продукту.

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) — сукупність і взаємозалежних науково-технічних процесів, що забезпечують тех­нологічну готовність виробництва: наявність повних комплектів; конструкторської й технологічної документації і технологічного ос­нащення, необхідних для випуску в задані терміни запланованого обсягу продукції зі встановленими техніко-економічними показни­ками та відповідними стандартами й технічними умовами якості. Основна мета ТПВ — забезпечення необхідних умов для досягнення повної готовності будь-якого типу виробництва (одиничного, серій­ного, масового) до випуску виробів заданої якості в оптимальні тер­міни за мінімуму трудових, матеріальних і фінансових витрат. Орга­нізація ТПВ залежить від типу виробництва. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва ТПВ здійснюється зазви­чай децентралізовано, тоді як на підприємствах великосерійного і масового виробництва — централізовано.

У процесі технологічної підготовки виробництва розроб­ляються:

• технічне завдання, у якому на основі аналізу діючої на під­приємстві системи ТПВ розробляються пропозиції з її вдоско­налення;

• технічний проект, у якому визначаються призначення, вимоги до системи ТПП та окремих її елементів, розробляються загаль­на структурна схема ТПП, організаційна структура служб, основні положення з організації і керування процесом ТПП, алгоритми для постановки й розв'язання задач засобами обчис­лювальної техніки тощо;

• робочий проект, що включає розробку оригінальних, типових і стандартних технологічних процесів, стандартів підприємства на засоби технологічного оснащення, документації на організа­цію спеціалізованих робочих місць і дільниць на основі типо­вих і стандартних технологічних процесів і методів групової обробки деталей, робочої документації для розв'язання задач за
допомогою ЕОМ, інформаційних масивів, організаційних поло­жень та посадових інструкцій.