Поняття, сутність та структура суспільного виробництва

ЗМІСТ

 

Вступ
1. Поняття, сутність та структура суспільного виробництва
2. Основні фактори суспільного виробництва
3. Форми організації суспільного виробництва
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

 

Актуальність теми. Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця і виробництво – не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об’єктивно визначити рівень процесу виробництва. Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сфе­рою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації. Саме це й визначає актуальність дослідження організації суспільного виробництва.

Метою даної роботи є з’ясування теоретичних засад організації суспільного виробництва.

Предметом дослідження є суспільне виробництво.

Об’єктом дослідження є особливості форм організації суспільного виробництва.

 

Поняття, сутність та структура суспільного виробництва

 

Виробництво складає вихідний пункт і першу ознаку економічної діяльності людей. Виробництво – це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства [7]. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

У вузькому змісті поняття «виробництво» звичайно асоціюється із процесом виготовлення матеріальних благ для задоволення потреб, у більше широкому – економісти до виробництва відносять будь-яку діяльність людей, завдяки якій вони задовольняють свої потреби. Оскільки природа не може забезпечити людини комплексом зручних для споживання благ, їх необхідно провадити, використовуючи не тільки природні ресурси, але й здатності самої людини. Тому виробництво є об’єктивною необхідністю й здійснюється в результаті взаємодії людини й природи й людей між собою. В економічній теорії загальновизнаний факт, що у виробництво включається як створення матеріальних благ, так і надання найрізноманітніших послуг (освітніх, охорони здоров’я, послуг працівників культури й мистецтва, транспортних і т.д.) [6, c. 75].

В економічній літературі існують різні трактування поняття «виробництво». Це пояснюється тим, що між виробництвом машин і виступом артистів, читанням лекцій і проведенням бухгалтерської ревізії є істотні «технологічні» розходження.

Загальновизнаним в економічній літературі є те положення, що виробництво являє собою процес створення не тільки товарів, але й послуг шляхом переробки сировини, матеріалів, використання встаткування й праці працівників [6, c. 76]. Отже, кінцевим результатом виробництва є товари й послуги. Щоб їх одержати більше й дешевше, необхідно найбільше раціонально використати всі наявні елементи виробництва. Від цього залежать рівень витрат виробництва й прибуток суб’єктів господарювання.

Виробництво – це процес взаємодії людини й природи з метою створення матеріальних і духовних благ [2, c. 53].

Найбільш вдалим визначенням можна вважати таке:

суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил приро­ди з метою створення матеріальних і нематеріаль­них благ, необхідних для їх існування та розвитку [1, c. 115].

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл; в) обмін; г) споживання [4].

Фази виробництва тісно між собою пов’язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.

Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки (рис. 1).

 

Рис. 1. Основні риси виробництва [1, c. 117]

 

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне виробництво. Воно, починаючи із первіснообщинного су­спільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь лише відокремлена особа так само безглуздо, як існування і розвиток мови без спілку­вання людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб’єкти господарювання об’єднані вза­ємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отри­мання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації го­тової продукції. Вся ця система господарських зв’язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв’язку, не може бути «справжнім» виробником, що відповідає його економічній природі.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виника­ють виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний ха­рактер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробниц­тва, що розглядається в неперервному потоці його віднов­лення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне ви­робництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складо­вою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка фун­кціонує і розвивається на основі властивих їй об’єктивних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці і засоби праці (рис. 2).

 

Рис. 2. Основні моменти процесу праці [1, c. 117]

 

Праця – свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелекту­альних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила – це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спря­мована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими лю­дина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробницт­ва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то струк­турно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 3).

 

Рис. 3. Сфери суспільного виробництва [1, c. 118]

 

Суспільне виробництво має і галузеву структуру (рис. 4).

У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалізованих благ – книг, картин, скульптур, кінострі­чок, фотографій. Але все ж таки духовне виробництво відно­сять до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетич­на ціннісність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини.

 

Рис. 4. Галузева структура суспільного виробництва [1, c. 118]

 

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми «товару-послуги», яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва (рис. 5).

 

Рис. 5. Ознаки товару-послуги [1, c. 119]

 

Між сферами матеріального та нематеріального вироб­ництва існує тісний взаємозв’язок та взаємодія (рис. 6).

Рис. 6. Взаємозв’язок матеріального і нематеріального виробництва [1, c. 120]

 

Сфера матеріального виробництва створює матеріально-тех­нічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. У свою чергу сфера немате­ріального виробництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, мораль­ному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва. Зростання загальноосвітнього, кваліфікаційного і культурного рівнів працівників сфери матері­ального виробництва значною мірою впливає на якість і продуктивність їх праці. Розрахунки спеціалістів, зроблені на основі даних багатьох країн, свідчать, що співвідношен­ня обсягу витрат на освіту й економічного ефекту від нього становить 1:4, а щодо витрат на науку – 1:10.

У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав.

Спираючись на досягнення науково-технічного прогре­су, ці країни досягли значного збільшення обсягів вироб­ництва продукції за менших витрат матеріальних та тру­дових ресурсів, що дало їм змогу спрямувати відносно більшу частину коштів на розвиток галузей нематеріаль­ного виробництва.

Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країн зайнято понад 55 % працездатного насе­лення й виробляється від 60 до 75 % валового національно­го продукту. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їхніх потреб.

В Україні ці показники значно нижчі. Тому найважли­вішим стратегічним завданням для нашої економіки по­винно бути прискорення розвитку галузей, що задовольня­ють духовні й соціальні потреби людей.