Органи місцевого самоврядування

Білет 11

1. А) Державні цільові фонди - це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок Їх формування і функціонування регламентується відповідними законодавчими актами.

У сучасних умовах розвитку незалежної України роль державних цільових фондів значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, оскільки сприяє здійсненню ефективного контролю за цільовим використанням коштів.

В умовах переходу до ринкових відносин відбувається різка поляризація доходів та рівня життя окремих категорій населення. Наявність певних груп громадян, низький рівень матеріального забезпечення яких пов'язаний з незалежними від їхніх зусиль причинами (кризові явища в економіці, стан здоров'я, вік, втрата роботи, збільшення утриманців тощо), зумовлює необхідність формування механізму соціального захисту населення.

Б) Джерелами утворення Пенс ф. Укр є:

- обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;

- кошти Державного бюджету України, призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;

- добровільні внески і пожертвування;

Ф. у зв'язку з тимчасовою втратою працездатн:

- страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;

- штрафи, пені та інші фінансові санкції, що застосовуються до страхувальників;

Ф. соц страх на випадок безроб: обов'язкові внески підприємств і організацій.

Ф. соц. страх від нещасних випадків на виробництві:

- внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці,

- штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;

- добровільні внески;

- інші надходження.

В) Мета Пенс фонду: - фінансування виплат державних пенсій, соціальних виплат, які згідно з чинним законодавством України здійснюються за рахунок його коштів, у тому числі громадянам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон; реалізацію державних, регіональних і міських, районних програм соціального захисту населення.

Завдання: пенсійне забезпечення населення; фінансування програм підтримки пенсіонерів та інвалідів; міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Створення позабюджетного Фонду соціального страхування на випадок безробіття пов'язане із загальною реформою в Україні системи страхування і спрямоване на вдосконалення системи матеріального забезпечення і соціальних послуг, що надаються безробітним.

Завдання: сприяти забезпеченню зайнятості насел, створенню нових роб місць, надання матеріальної допомоги та соц. послуг на випадок без роб. Проводить збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, надає забезпечення та соціальні послуги.

Мета Ф соц. страх у зв*язку з тимчасовою втратою працездатності: забезпечити гарантії у системі соц. страх громадян, які внаслідок певних обставин тимчасово не можуть брати участь у суспільно-корисній праці.

Завдання: Надання матеріального забезпечення у разі тимчасової непрацездатності, догляду за хворою дитиною, хворим членом сім*ї, вагітності та пологів, народженням дитини, необхідністю догляду за малоліт дитин.

Мета Ф соц. страх від нещасних випадків на вир-ві: соц. захист, охорона життя та здоров*я громадян в процесі трудової діяльності.

Завдання: проведення профілактичних заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків на вир-ві, проф. захворювань, відновлення здоров*я та працездатності потерпілих на вир-ві від нещасних випадків, відшкодув їм матеріальної та моральної шкоди.

2. А) Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

Б) Державні фінанси– це основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди і державний кредит.

Кожна складова державних фінансів виконує певні функції і забезпечує здійснення відповідної фінансово-економічної політики, сприяє розв’язанню певних соціальних проблем, підтримує розвиток культури та мистецтва. Одним із основних напрямків дії державних фінансів полягає в узгодженні інтересів усіх членів суспільства і секторів економіки.

У сферідержавних фінансівцентральне місце посідаютьбюджети,сукупність яких утворює бюджетну систему. До неї входять: Державний бюджет України, бюджет Автономної республіки Крим та місцеві бюджети.

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави.

Другою за значенням ланкою державних фінансів є система місцевих фінансів з відповідними їм бюджетами. В структурному значенні місцеві фінанси споріднені державним, але управління ними з регіональними органами громадської влади через прийняті у конкретній адміністративно-територіальній одиниці і законодавчо закріплені системи інститутів.

Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. В систему державних цільових фондів України входить біля 20 різноманітних фонів.

Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів.

Фінанси підприємств, організацій, установ – це сукупність економічних відносин на рівні окремих суб’єктів господарювання, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням коштів у процесі здійснення господарської діяльності. Фінанси підприємств відіграють важливу роль не тільки у фінансовій системі, а й у забезпеченні ефективного економічного та соціального розвитку країни.

Фінанси підприємств, організацій, установ: прибуткових (комерційних), неприбуткових -фінанси невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони та інших підрозділів.

Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Вони є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. У соціально орієнтованій ринковій економіці, до якої прямує Україна, стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому.

Доходи домогосподарств формуються головним чином із наступних джерел:

- заробітна плата працюючих членів;

- соціальна допомога та пенсії;

- доходи від підсобних господарств і присадибних ділянок;

- доходи від власного бізнесу;

- дивіденди та відсотки від цінних паперів;

- проценти від банківських вкладів тощо.

Видатки на житло, харчування, одяг та речі побутового вжитку

Фінанси страхування - сукупність фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких полягає в покритті витрат, що виникли з непередбачливих причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Ланки: цільових централізованих фондів загально-обов*язкового страхування, страхових компаній, товариств взаємного страхування.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Вони можуть використовуватись також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Фінансовий ринок – це ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно.

Ринок грошей – це фонди фінансових ресурсів, які передбачені для зовнішньоторговельних операцій.

Ринок капіталів або кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Він регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів – це кошти, які мобілізуються на потреби господарської діяльності шляхом випуску і реалізації цінних паперів і які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання прибутку.

В) Найважливіші проблемами розвитку фін сист Укр:

- відсутн політ захисту вітчизняного товаровироб;

- відсут ефект державн підтримки розвитку мал і серед бізнесу;

- недосконала процедура банкрутства підприємств;

- недосконалість діючої системи оподатк;

- неефективний контроль за сплатою податків;

- недостатній контроль за цільовим і раціональним використанням бюджетних коштів;

- високий рівень видатків на управління;

- недостатні обсяги тимчасово вільних коштів у підприємств і населення;

- низький рівень довіри до держави і до банківської системи;

- нераціональне використання коштів, залучених за допомогою державного кредиту;

- великі обсяги тіньової економіки;

- надлишкова кількість готівки в обігу.

Удосконалення фінансової системи України має грунтуватися на забезпеченні фінансової безпеки, зміцненні фінансової самодостатності її інститутів, фінансовій інтеграції України у світове співтовариство.

Удосконалення фін сист Укр можливе через здійснення комплексу таких заходів:

- чіткий розподіл фінансових ресурсів між центральними та регіональними органами влади

- розширення функцій, прав і можливостей регіонів

- перегляд витратної частини бюджету

- перегляд політики надання субсидій у напрямку їх скорочення, за винятком пріоритетних галузей

- формування необхідних централізованих резервів для їх використання замість залучення емісійних кредитів;

- чітка організація діяльності державного казначейства з метою контролю за надходженням коштів та їх цільовим використанням.

Білет 13

1.А) Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Б)Бюджетний кодекс України визначає такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України, а також рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування.

Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває у середньому близько двох років.

Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду і в Україні він співпадає з календарним роком.

В) Організація бюджетного планування передбачає такі етапи: складання, розгляд і затвердження бюджетів.

Складанню проекту бюджету передує велика тривала підготовча робота, яка проводиться Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та їх органами на місцях.

Не пізніше 1-го червня у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, де містяться пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет Укр;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету.

За результатами парламентських слухань Верховна рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Безпосередня робота по складанню проекту державного бюджету виконується за дорученням Кабінету Міністрів Міністерством фінансів України. На практиці процес складання проекту бюджету триває біля 7-ми місяців (з березня по вересень) і охоплює багато узгоджувальних операцій.

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України відповідно з термінами і порядком, встановленими Міністерством фінансів України.

На основі аналізу бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками бюджетних коштів, міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для розгляду.

Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15-го вересня року, що передує плановому.

Представлений проект Закону до 1-го жовтня підлягає попередньому розгляду комітетами Верховної Ради. Після цього проект розглядається у трьох читаннях на пленарних засіданнях Верховної ради і приймається Верховною Радою до 1-го грудня року, що передує плановому.

2. А)Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Б) Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки та реалізації збалансованої соціальної політики.

В) Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв:

- фіскальної достатності;

- економічної ефективності;

- соціальної справедливості;

- стабільності;

- гнучкості.

Білет 14

1.А) Фінансове планування – це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

Б) Об ’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо).

В) Фінансові плани це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).

За тривалістю дії такі плани поділяють на:

- перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року);

- поточні (складаються на один рік);

- оперативні (складаються на квартал, місяць).

Г)Принципами фінансового планування є:

- наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з урахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників);

- безперервність (взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

- стабільність (незмінність показників фінансових планів).

2.А) Бюджетний дефіцит –це перевищення видаткової частини бюджету над доходною. В умовах ідеального стану еконоіки таке явище практично відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяги своїх видатків відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства.

Б) Причинами виникнення дефіциту є спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін э економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави. На початку 90-х років в Україні спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено такими негативними явищами: 1) різким зниженням ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту; 2) значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків, 3) неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу в розвитку економіки і соціальної сфери; 4) недосконалістю і частими змінами фінансового законодавства, які в свою чергу сприяли невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України.

В) За формою прояву бюджетний дефіцит:• відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;• прихований — офіційно не визнається. Його форми: завищення плановихобсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит — негативніше явище, ніж відкритий.За причинами виникнення:-Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовленийнедостатністю фінансових ресурсів у країні. -Свідомий визначається характером фінансової політики держави — вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюєтьсямінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності — за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.За напрямом дефіцитного фінансування:-Активний — це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростаннюВВП.-Пасивний — покриття поточних витрат.

Г) В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов'язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують два основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутршшіх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових інститутів та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України та доходи від операцій з цінними паперами. Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Як наслідок, держава повинна здійснювати контроль та ефективне управління державним боргом. Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки він негативно впливає на економічну ситуацію у державі. Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Білет 15

1.А) Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і, як наслідок, створення необхідних умов для максимально ефективного виконання державою її функцій.

Б) Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрямки формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики.

Найважливіша мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

Фінансова політика пов’язана з діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади і об’єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

В)Складовими фінансової політики є:

- бюджетна політика;

- податкова політика;

- грошово-кредитна політика;

- інвестиційна політика;

- митна політика;

- валютна політика;

- цінова політика;

- антиінфляційна політика;

- зовнішньоекономічна політика;

- конкурентна політика;

- політика детінізації економіки;

- соціальна політика тощо.

2. А)Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади і управління.

Б) Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать:

1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та Інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку - кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів. Трансферти визначаються Кодексом як кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Трансферти в Україні існують у двох формах: дотація вирівнювання та субвенція. Принципова різниця між дотацією та субвенцією полягає в наявності чи відсутності мети використання коштів: в разі дотації мета відсутня, при наданні субвенції чітко визначено мету використання наданих коштів.

Доходи Державного бюджету України складає сукупність безповоротних надходжень, справляння яких передбачено чинним законодавством України, які використовуються для фінансування виконання державних функцій.

В) Відповідно до розділу І Бюджетної класифікації «Класифікація доходів бюджету» до податкових надходжень віднесені:

а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості

б) податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна; податок з власників транспортних засобів);

в) збори за спеціальне використання природних ресурсів

г) внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір, плата за ліцензії, торговий патент);

д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито);

е) інші податки (місцеві податки та збори; плата за надання послуг по оформленню документів на право виїзду за кордон;).

До неподаткових надходжень відносяться:

а) доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; рентна плата; інші надходження);

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціальної реабілітації; митні збори; єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України);

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стягнуті з осіб, що винні за шкоду, яка нанесена підприємству, установі, організації; адміністративні штрафи та інші санкції)

г) інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ; додаткові збори на сплату пенсій).

Доходи від операцій з капіталом складаються шляхом акумуляції:

а) надходжень від продажу основного капіталу

б) надходжень від реалізації державних запасів товарів

в) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів;

г) податків на фінансові операції та операції з капіталом.

До складу офіційних трансфертів віднесено:

а) офіційні трансферти від органів державного управління

б) кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій

в) кошти з іншої частини бюджету

Білет 16

Б)Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу ВВП та підвищення рівня зайнятості населення.

Реалізація цієї політики може здійснюватись трьома основними способами — зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики «дешевих грошей». Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП характеризує прямий державний вплив на основі бюджетного фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування забезпечує збільшення маси внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політика стабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва за стабільності цін. Її реалізація засновується на стабільних обсягах фінансових ресурсів, сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Вона, у свою чергу, може мати два різновиди: 1.політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер, 2.політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальне спрямування.

Політика обмеження ділової активності - це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реальних обсягів ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва.

Вона здійснюється тими самими основними способами, що й політика економічного розвитку, тільки у зворотному напрямі — скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих процентних ставок за кредитами.

Розглянуті напрямки фінансової політики є основними, але не єдиними в економічній науці та практиці. Їх застосування залежить від фази економічного циклу та конкретної соціально-економічної ситуації у країні.

В) Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення податкової системи, надання пільг окремим платникам податків, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

2. А) Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Б) До загальнодержавних податків і зборів в Україні належать:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухомість;

- плата за землю;

- рентні платежі;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

- податок на промисел;

- збір за геологорозвідувальні роботи, що проводяться за рахунок державного бюджету;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- збір на обов’язкове соціальне страхування;

- плата за торговий патент та деякі види підприємницької діяльності;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

- гербовий збір;

- єдиний збір, який стягується у пунктах перепуску через державний кордон України;

- збір за використання радіочастотного ресурсу України.

В) Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України та стягуються на всій території України. Місцеві встановлюються місцевими органами влади і є обов*язковими на певній території.

Загальнодержавні мають фіскальне значення, стягуються на основі законодавчих актів та надходять до того бюджету, який визначений у законі. Місцеві надходять лише до місцевих бюджетів.

Білет 17

2.А) Ресурси домогосподарств включають загальні доходи (грошові доходи: одержані членами домогосподарства у вигляді оплати праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів, надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель, пенсій, стипендій, соціальних допомог), а також суми використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані в обстежуваному періоді, незалежно від джерел їх надходження. Б) Сукупні витрати - сукупність платежів, які здійснються домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти.Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також - вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду в транспорті, туристичних послуг, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (у тому числі стоматологічних послуг, проведення обстеження та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо). Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам, витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на купівлю великої рогатої худоби, коней та багаторічних насаджень, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, податків (крім прибуткового), зборів, внесків та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів. В) Фінанси населення за джерелами формування належать до сфери споживання, але завжди від споживання у населення залишається частина коштів, що спрямовуються на заощадження, тобто нагромаджуються. Частина доходу домогосподарства, що не використовується на купівлю товарів і оплату послуг, а також на сплату податків, називається заощадженнями. Найпоширенішою формою заощаджень є використання частини доходу або для створення нагромаджень у вигляді готівки чи вкладів в ощадних банках, або для придбання цінних паперів. Інвестиції населення здійснює: у засоби виробництва для індивідуальної підприємницької діяльності; у цінні папери з метою отримання дивідендів за акціями або доходу за облігаціями; у банківські депозити та ощадні сертифікати; у валютні ресурси.

2.А) Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та обов’язкових

Б) Побудову та формування оптимальних податкових систем треба розглядати відповідно до таких принципів:

1) принципу вигоди та адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні відповідати тим вигодам, які платники отримують від суспільства. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною з точки зору механізму стягнення податків як для платника, так і для податкових працівників;

2) принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися відповідно до платоспроможності платника податку, а саме з обсягами його доходу, споживання або вартістю майна;

3) принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави, яка ґрунтується на прогнозуванні обсягу видатків держави. Цей прогнозований показник і є визначальною базою для встановлення норми оподаткування у країні.

Українською державою визначені такі принципи побудови її податкової системи:

а) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності шляхом введення пільг, спрямованих на розвиток виробництва;

б) обов`язковість;

в) рівнозначність і пропорційність (більші податки на більші прибутки);

г) рівність та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

д) соціальна справедливість

є) стабільність незмінності податків і зборів, а також їх ставок і пільг протягом бюджетного року;

ж) економічна обґрунтованість;

з) рівномірність сплати

і) компетенція;

к) єдиний підхід;

л) доступність до розуміння.

В) Елементами податку є:

Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, доход, майно). Об’єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника податку і вказувати на те, що саме оподатковується.

Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку. До суб’єктів податку належать держава та її органи, а також платники податків.

Масштабом вимірювання називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі якої податок визначається в межах даного об’єкта.

Ставка податку – це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників ставки, диференційований – декількох. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді і процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги – це повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі підгрупи:

- звільнення від сплати податку окремих осіб або категорій платників;

- повне або часткове звільнення об’єкта або податкової бази від оподаткування;

- зменшення ставки податку.

Білет 18 1.А) Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів Б) Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів у економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань. Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. За допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі. В) Складові фін механізму: Фін методи: фін планування, оперативне управління, контроль, забезпечення, регулювання Фін важелі, стимули, санкції:податки, обов*язкові збори, норми амортизації, нормативи бюджетних установ, відсотки по кредитах, орендна плата, інші фін важелі, фін стимули, фін санкції Нормативно-правове забезпечення:Конст Укр, ЗУ, Постанови Верх Ради Укр, Декрети Каб Мін-в Укр, Укази Президента,Постанови і розпорядження КМУ, Нормативні акти міністрів, Нормативні акти місцевих рад 2. А)Видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено Бюджетним Кодексом. Б)Згідно зі ст.10 Бюджетного Кодексу України існує наступна класифікація видатків бюджету: 1) за функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); 2) за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); 3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків). Функціональна класифікація видатків бюджету здійснюється шляхом їх групування відповідно до різновиду функцій держави та витрат на їх фінансування. Цей тип класифікації дозволяє проаналізувати динаміку витрат, зробити прогнози щодо наступних видатків. Вона має такі рівні деталізації: 1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування; 2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на: 1) загальнодержавні функції; 2) оборону; 3) функції охорони громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки та функції судової влади; 4) економічну діяльність; 5) охорону навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорону здоров'я; 8) духовний і фізичний розвиток; 9) освіту; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення. В)Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. До відомчої класифікації видатків Державного бюджету України входять видатки на фінансування Управління справами ВРУ, Державного управління справами, Господарського управління Секретаріату КМУ, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Генеральної прокуратури України, міністерств, державних комітетів, державних управлінь та комісій, обласних державних адміністрацій тощо. Відомча класифікація видатків місцевих бюджетів визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет. Г) Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом, тобто коли вона будується на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Згідно зі ст.2 Кодексу бюджетна програма є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Розробку, аналіз та відбір програм на стадії планування, складання проекту проводить головний розпорядник коштів, він же обґрунтовує свої пропозиції.

Білет 19

1.А) Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів

Б) Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій – фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Але треба зауважити , що вказані функції є певною теоретичною абстракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.

Фінансове забезпечення – це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основнимиі елемент:

- самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел);

- кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості та забезпеченості);

- бюджетне фінансування (надання коштів із бюджету на безповоротних засадах);

- оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);

- інвестування (вкладання коштів у ті чи інші об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

В) Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів.

Основні елементи:

- оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

- бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

2.А)Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку.

Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.

Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону.

Б) Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.

Зміст розподільчої функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва.

Специфіка розподільчої функції полягає ще й в масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує багаточисельні фонди цільового призначення. З Державним бюджетом пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і соціальної сфери.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають в структурних ланках економіки. Завдяки цій властивості бюджет формує уявлення про те, як поступають в розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб тощо.

Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю зверху донизу.

В)Бюджет є невід'ємним атрибутом держави, і одночасно він є фундаментальним її носієм. Адже саме через державний бюджет відбувається централізація фінансових ресурсів, що дає змогу маневрувати коштами, зосередити їх на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни.

Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами:

1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції;

2) здійснює утримання соціальної сфери;

3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями;

4) здійснює соціальний захист населення;

5) вирішує національні проблеми;

6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ;

7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Білет 20 1.А) Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів Б)Складові фін механізму: Фін методи: фін планування, оперативне управління, контроль, забезпечення, регулюванняФін важелі, стимули, санкції:податки, обов*язкові збори, норми амортизації, нормативи бюджетних установ, відсотки по кредитах, орендна плата, інші фін важелі, фін стимули, фін санкціїНормативно-правове забезпечення:Конст Укр, ЗУ, Постанови Верх Ради Укр, Декрети Каб Мін-в Укр, Укази Президента,Постанови і розпорядження КМУ, Нормативні акти міністрів, Нормативні акти місцевих рад В)Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: - заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; - бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни); - спеціальні фінансові пільги. У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені. Штрафи – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі. Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується на кожен день простроченого платежу.

Б) З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно важливе для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна вважати негативним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само як неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідливий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінансового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення дефіциту. Основні причнини виникнення бюджетного дефіциту можуть бути зумовлені: а) надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами), що потребує використання великого обсягу грошових коштів за умов нестачі звичайних резервів; б) необхідністю здійсненя великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст ВВП, зміцнити ек могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в ек житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві; в) кризовими явищами в економіці та її розвалом; г) неефективністю кредитно-фінансових зв’язків; д) недосконалістю фін законодавства

В) Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів щодо його подолання, проведенню активної фін політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги між бюджетними доходами і видатками шляхом балансованості Держбюджету на сьогодні є одним із головних завдань. В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують 2 основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фін інститутів та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фін допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити НБУ та доходи від операцій з цінними паперами. Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішного боргу держави. Як наслідок, держава повинна здійснювати контроль та ефективне управління державним боргом. Емісійний методпокриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки він негативно впливає на ек ситуацію у державі. Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Держбюджету України. Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається вимогами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юр та фіз особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають виконувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може дати зворотні наслідки. Дефіцит грошей — настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфляції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетного дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої політики, керованості бюджету і бюджетного процесу. Держава повинна формувати свою бюджетну політику так, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До таких заходів можна віднести: а) перегляд напрямків направлення бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень ек могутності держави та забезпечують впровадження передових наукових технологій у вироьництво; б) створення сприятливих ек умов для суб’єктів господарювання шляхом застосування пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму; в) широке залучення в Україну іноземного капіталу; г) скорочення обсягів державного сектору економіки і, відповідно, бюджетного фінансування; д) зниження видатків на оборону і управління.