Оцінка стану будівельної галузі та перспективи її розвитку.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ТА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВ"ВКФ"СЕН"

Оцінка стану будівельної галузі та перспективи її розвитку.

Внаслідок економічної кризи відбулася певна ланцюгова реакція, заручниками якої в будівельній галузі стали забудовники, інвестори, підрядні організації та банки. Звичайно, що кожен з цих суб’єктів зіткнувся з порушенням своїх прав та інтересів. Так, підрядні організації, через відсутність фінансування вимушені були припинити будівельні роботи, генеральні інвестори не здали, а інвестори не отримали об’єкти будівництва в передбачені строки, внаслідок девальвації гривні та інфляційних процесів, а також масових звільнень з роботи інвестори зіткнулися з проблемами виплати по кредитам, а банки відповідно – не повернення кредитів та їх незабезпеченості (у випадках, коли в іпотеку передавався майбутній об’єкт нерухомості) [1].

Відомо, що будівництво є специфічною галуззю. З одного боку, для національного господарства воно виступає важелем економічного зростання, оскільки реалізує більшу частину інвестицій в основний капітал усіх галузей виробничої сфери та інфраструктури, фактично формуючи структуру економіки. У цій ролі промислове будівництво на собі відчуває прискорення або сповільнення розвитку інших виробничих сфер, і з цих позицій, може вважатися індикатором економічної динаміки. З іншого боку, цивільне будівництво віддзеркалює вже результати соціально-економічного розвитку. Але у тій мірі, в якій споживання є важелем зростання виробництва, житлове будівництво знову-таки може виступати рушійною силою економіки.

Загальною теоретичною основою розробки проблем формування та розвитку підприємств будівельної галузі є роботи з теорії та практики функціонування підприємств, а також історичної спадщини Ю. С. Асєєва, М. Г. Бархіна, А. Е. Гутнова, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, А. В. Іконнікова, С. К. Кілессо, С. Д. Крижицького, Г. І. Лаврика, В. Ф. Макухіна, А. П. Мардера, З. В. Мойсеєнко, Т. Ф. Панченко, Л. В. Прибєги, А. М. Рудницького, В. І. Тимофієнка, Г. Й. Фільварова, Д. Н. Яблонського та багатьох інших українських і російських вчених.

Активний розвиток усіх галузей народного господарства, який спостерігався протягом 2002-2007 рр., був властивий і для будівельної галузі. Проте світова фінансова криза досить істотно вплинула на діяльність підприємств цієї галузі. Ціллю цього наукового дослідження є вивчення особливостей господарювання підприємств будівельної галузі в умовах світової фінансово-економічної кризи.

На національному та регіональному рівнях ця двоїстість виробничо-споживчих якостей будівництва проявляється у дуже складному і ще мало вивченому економічному механізмі його взаємовідносин з іншими галузями економіки. Так, будівництво залежить від тенденцій на фінансових ринках, соціальної, економічної і фінансової політики держави, зокрема, щодо методів державного регулювання галузі в умовах ринкових відносин, прямої державної підтримки будівництва. Зокрема, будівельна галузь одна з перших відчула наслідки світової фінансової кризи (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1 – Введення в експлуатацію загальної площі житла

та кількість збудованих квартир

З вище викладеного наглядно видно, що криза негативно відобразилась на будівельній галузі. Адже в 2009 році спостерігається зменшення введення в експлуатацію загальної площі на 4096 тис. м2, тобто на 39,02 %.

У січні-березні 2010 р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 5,7млрд. грн., що у порівнянних цінах становить 78,6% проти січня -березня попереднього року. Зниження обсягів будівництва у січні-березні 2010 р. проти відповідного періоду попереднього року відбулося за всіма основними видами будівельної діяльності. На загальну тенденцію найбільше вплинула діяльність підприємств, що займаються будівництвом будівель і споруд (частка яких у загальному обсязі становить 81,3 %). Серед них значно (на 69,7 %) скоротили обсяги робіт підприємства, що здійснюють будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітену. Також більш як на чверть знижено обсяги робіт з будівництва будівель, місцевих трубопроводів, ліній зв’язку й енергопостачання.

Водночас обсяги робіт підприємств, що будують у сфері енергетики, добувної та переробної промисловості, зросли проти відповідного періоду 2009р. на 30,9 %, монтаж і встановлення збірних конструкцій – на 8,6 %. Знизили обсяги будівництва підприємства 24 регіонів країни. Серед них найбільше – Чернівецької та Рівненської областей, відповідно на 60,7% та 55,4 %. Разом із тим зросли обсяги будівництва порівняно з січнем-березнем 2009 р. у Полтавській (на 10,6 %), Дніпропетровській (на 7,6 %) та Житомирській (на 4,8%) областях. Більше третини загального обсягу будівництва виконано підприємствами 4 регіонів країни (Донецької, Харківської, Дніпропетровської та Полтавської областей), ще 26,4 % – будівельниками м. Києва [2].

Отже, заради відродження будівництва як потужного важеля економіки і соціального розвитку, необхідно розглядати будівництво із системних позицій, а не лише як галузь та організаційно-технологічні процеси на будівельному майданчику. Звужене трактування будівництва успадковане нами від планового господарства, де питання доцільності будівництва, його розміщення, ефективності, фінансування, проектних рішень, учасників, ціни, подальшої експлуатації тощо – вирішувалися поза галуззю, централізовано, а будівельникам залишалося лише виконати свою місію на майданчику. В нових ринкових умовах, як бачимо, все змінилося.

Будівництво сьогодні має розглядатися на макрорівні у системі національного господарства як багатогалузевий інвестиційно-будівельно-експлуатаційний комплекс (будівельний комплекс), а у системі економічних відносин на мікрорівні – як процес конкуренції і взаємодії на об’єктах низки незалежних спеціалізованих суб’єктів ринку з їхніми інтересами і капіталами.

З методологічної точки зору в усіх випадках для стратегічного управління будівельним комплексом потрібне бачення моделі його функціонування у національній економіці – моделі, побудованої на новому, викладеному вище баченні будівництва і новому механізмі взаємовідносин суб’єктів господарювання. Тільки на основі такої моделі можна виявити основні чинники, макроекономічні взаємозв’язки та тенденції, залежність інвестиційно-будівельної активності від економічних циклів, процесів у галузях і регіонах, здійснювати науково обґрунтоване прогнозування і регулювання державою розвитку будівельного комплексу.

Так, стало зрозумілим, що у передкризовий період існували серйозні диспропорції між інвестиційно-будівельною діяльністю у певних галузях та сферах і економічною доцільністю їх розвитку. Наприклад, існувало величезне економічно невиправдане недофінансування будівництва і оновлення об’єктів житлово-комунального господарства, яке фактично призвело до погіршення якості комунальних послуг при збільшенні їх ресурсоємності. Або ж, в умовах нерозвиненого фондового ринку, прискорений штучним фінансовим попитом розвиток житлового будівництва, який незначно поліпшивши ситуацію із забезпечення населення житлом, призвів до економічно необґрунтовано збагачення певних груп на операціях із земельними ділянками, фінансуванні та кредитуванні будівництва, торгівлі нерухомістю тощо.

Держава не була готова вчасно помітити і оцінити диспропорції, що виникали під впливом ринкових факторів і вжити заходи регуляторного характеру для їхнього виправлення. Мабуть, чимало диспропорцій, тенденцій, зв’язків залишаються досі непоміченими, без прискіпливого аналізу, а інвестиційно-будівельні важелі гармонізації економіки – зовсім не використаними. Тому держава у найближчому майбутньому має спочатку економічно обґрунтувати, а потім і реалізувати більш ефективну модель земельних відносин, фінансування, оподаткування, експорту-імпорту матеріалів і робіт у будівництві, впливу інших, у тому числі кризових факторів на розвиток будівельного комплексу, з огляду на вплив останнього на економічний розвиток.

На відміну від планової економіки, де будівництво здійснювалося в основному за участі державних замовників, проектувальників і підрядників, а вартість і ціна співпадали і були повністю детермінованими, ефективне функціонування інвестиційно-будівельно-експлуатаційного ринку об’єктивно потребує нових гравців і нового механізму ціноутворення. Мабуть, це є ключовим моментом для усвідомлення, якщо ми хочемо задіяти ринкові регулятори ефективності будівництва, а не стихійні сили його деформацій, які проявилися у кризі.

Вихідна теза для розуміння функціонування ринкового механізму у будівництві: вартість робіт і послуг окремих учасників будівництва залежить від потреб та ринкової вартості ресурсів (в тому числі, фінансових), що використовуються; вартість кінцевої будівельної продукції складається в результаті економічних відносин між учасниками інвестиційно-будівельного процесу, а ціна - під впливом попиту-пропозиції на ринку нерухомості в регіональному і макроекономічному оточенні [3].

Фінансовий механізм будівельного комплексу потрібно вдосконалювати, задіявши нові джерела та форми фінансування, досягнувши таким чином баланс цілей стратегічного розвитку та його фінансового забезпечення .

Пріоритетні напрями розвитку будівництва мають випливати зі стратегій соціального і економічного розвитку держави, державних і регіональних цільових програм. Результативність та ефективність програм повинна забезпечуватись професійним плануванням і управлінням, запровадженням процедури коригування програм, контролем за фінансуванням і строками виконання заходів.

Необхідно прискорити розвиток ринкових економічних відносин між учасниками будівництва, формування раціональної регіональної структури, інфраструктури і спеціалізації учасників будівництва, структури капіталу галузі і рівня капіталізації, вдосконалити систему договірних відносин, формування вартості, ціни і прибутку учасників будівництва, достатніх для їхнього функціонування і розвитку.

Необхідно забезпечити постійне підвищення ефективності проектних рішень у містобудуванні, будівництві і капітальному ремонті, враховуючи увесь комплекс витрат протягом життєвого циклу будівельної продукції, запровадити механізм мотивації науково-проектних організацій у розробці ефективних проектних рішень.

2.2. Організаційно-правова характеристика ТОВ"ВКФ"СЕН".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма"СЕН" засноване та діє на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншого чинного законодавства України для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку на основі повного господарського розрахунку, самофінансування та самоокупності.

Товариство засновано на підставі рішення зборів Учасників Товариства (протокол №1 від 03 травня 1995 року.).

Товариство у своїй діяльності керується чинним законодавством України, Статутом, а також внутрішніми правилами, регламентами та іншими локальними актами Товариства.

Місце знаходження Товариства: 36014, Україна, м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 15а.

Товариство є юридичною особою у відповідності до законодавства України і набуває всіх прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Товариство має відокремлене майно, яке обліковується на його самостійному балансі, поточний та інші рахунки в банку, від свого імені виступає у правовідносинах, може укладати від свого імені договори, набувати майнових та особистих прав та нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді загальної юрисдикції, господарському та третейському суді

За статусом майна Товариства відноситься до приватній форми власності.

Майно підприємства складається з основних фондів та оборотних коштів, а також інших, належних йому на праві власності цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі. Майно підприємства створюється за рахунок:

- внесків і майна, переданого йому учасниками;

- виробленої в результаті господарської діяльності підприємства продукції;

- отриманих доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, які не заборонені законодавством.

Товариство відповідає по своїм зобов’язанням всім своїм майном і не несе відповідальності по зобов’язанням учасників. Учасники відповідають по зобов’язаннях Товариства в межах своїх часток в Статутному фонді.

Основною метою діяльності підприємства є задоволення потреб споживачів у продукції та послугах та отримання прибутку за рахунок виробничої, підприємницької, комерційної, торгівельної, посередницької діяльності, виконання робіт та надання послуг.

Предметом діяльності підприємства є: будівництво будівель, виробництво меблів для сидіння, виробництво меблів для офісів та підприємств торгівлі, виробництво кухонних меблів, оптова торгівля електропобутовими приладами, інші види оптової торгівлі, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Основним показником господарсько-фінансової діяльності підприємства є прибуток, який визначається за результатами діяльності після покриття матеріальних та інших необхідних витрат, а також витрат на оплату праці.

Чистий прибуток, отриманий після покриття витрат та розрахунків з кредиторами та бюджетом, залишається в повному розпорядженні підприємства і розподіляється між Засновниками пропорційно їх часткам в Статутному фонді.

Результативність підприємницької і невід’ємної її органічної складової – управлінської діяльності багато в чому залежить від вибору організаційної структури підприємства, що найбільшою мірою відповідає вимогам сфери діяльності, на яку орієнтовна фірма.

Організаційна структура – це одночасно спосіб і форма об’єднання людей для здійснення спільної для них виробничої і управлінської мети. Структура за допомогою відповідної сукупності відносин і зв’язків усередині колективу забезпечує єднання всіх її складових, стійке існування й стабільне функціонування підприємницької справи. Організаційна структура необхідна для управління різноманітними видами діяльності підприємства, а аналіз переваг і недоліків різних підходів до побудови системи управління дає змогу зробити правильний вибір на користь конкретної організаційної структури з урахуванням стану ринку і стратегії підприємства. За період своєї господарської діяльності підприємство мало традиційну організаційну структуру управління. Вона передбачає розподіл управлінської діяльності за функціями, підрозділами й посадами. Найважливішого значення надається повноваженням і відповідальності посад, а не кваліфікації і досвіду персоналу.

Організаційна структура наведена на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 – Організаційно-функціональна структура ТОВ"ВКФ"СЕН"

Організаційна структура обрана на підприємстві відноситься до найбільш поширеного типу побудови організації – лінійно-функціонального, або змішаного типу. Лінійно-функціональна структура поєднує переваги лінійної та функціональної структур і ґрунтується на єдності розпорядження й кваліфікованому здійсненні функцій управління спеціальним апаратом.

Вищим органом підприємства є збори Учасників, які складаються з Учасників чи призначених ними представників. Кожен з Учасників має кількість голосів, яка пропорційна їх частці у Статутному фонді підприємства. З усіх питань рішення приймаються простою більшістю голосів.

Контроль за діяльністю Директора здійснюється Ревізійною комісією Ревізійна комісія звітує про результати перевірок перед Учасниками.

Повноваження трудового колективу реалізуються загальними зборами його членів, їх виборним органом – Радою трудового колективу, які вправі представляти його інтереси у відносинах зі зборами Учасників і Директором підприємства.

Директор без доручення:

- здійснює оперативне управління справами Товариства;

- представляє інтереси Товариства у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами;

- укладає угоди та договори від імені Товариства;

- призначає та звільняє працівників;

- відкриває поточні рахунки в установах банків, має право підпису документів Товариства як перша особа ( в т.ч. фінансових), тощо.

Формування керівної ланки підприємства визначається особливостями її
господарської діяльності й полягає в доборі заступників директора. Тому різні функціональні обов’язки покладені на трьох заступників директора:

- по загальним питанням;

- по комерційним питанням;

- по будівництву.

Заступник директора по загальним питанням здійснює керівництво відділом головного механіка і відділом кадрів, безпосередньо контактуючи з начальниками цих відділів, головним механіком і начальником відділу кадрів.

Заступник директора по комерційним питанням здійснює керівництво комерційним відділом та відділом матеріально-технічного забезпечення, співпрацюючи з начальниками цих відділів.

Заступник директора по будівництву здійснює керівництво основною діяльністю підприємства. Для цього сформовані виробничі підрозділи відносно цільових завдань діяльності підприємства: архітектурно-дизайнерський відділ, технологічний відділ, планово-економічний відділ, відділ охорони праці і техніки безпеки, а також безпосередньо будівельні дільниці. Саме через головного інженера та начальників цих відділ здійснюється керівництво будівельною діяльністю підприємства.

Служба безпеки підприємства прямо підпорядкована директору підприємства.