Вироблення системи читання.

Затверджую

завідувач кафедри теорії і

методики практичної психології

кн.пс.н. Ковальчук З. Я.__________

«_____»__________________2009 р.

ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни «Основи психокорекції»

Спеціальність – «Психологія»

Курс– 3

Група (и) – ПП-31, ППД-31.

Тема 6/2: „Бібліотерапія, казкотерапія та лялькотерапія в психокорекції.”

Питання:

1. Суть та механізми впливу бібліотерапії в психокорекції.

2. Особливості роботи з казкою в психотерапії.

3. Лялькотерапія в психокорекції.

Час – 2 год.

Основна література:

1. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. М.: ТЦ “Сфера”, 2001 512 с.

Додаткова література:

1. Бретт Д. “Жила-была девочка похожая на тебя…”: Психотерапевтические истории для детей. /Пер.с англ. М.: Независимая фирма “Класс”, 1996 224 с. (Библиотека психологии и психотерапии).

Навчальна мета:

1. Повторити основні механізми впливу ігротерапії та артотерапії.

2. Засвоїти основні положення теоретичних концепцій про механізм дії бібліотерапії, казкотерапії та лялькотерапії.

3. Зрозуміти покази і ситуації для застосування бібліотерапії, казкотерапії та лялькотерапії.

4. Ознайомитися із основними техніками використання бібліотерапії, казкотерапії та лялькотерапії.

Виховна мета: Сприяти формуванню у майбутніх психологів професійної ідентичності, засвоєнню основ професійної етики при використанні методів психоаналітично-орієнтованої психокорекції.

Місце проведення:навчальна аудиторія за розкладом

Інформаційно-технічне забезпечення: програма презентації, екран, мультимедійний проектор та коп’ютер.

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)

І	Вступна частина: перевірка наявності курсантів (студентів), їх готовності до заняття; оголошення теми лекційного заняття і питань; надання основної та додаткової літератури за темою; визначення навчальної та виховної мети заняття; визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;	до 10
ІІ	Основна частина: 1. Суть та механізми впливу бібліотерапії в психокорекції. Висновки до 1-го питання. 2. Особливості роботи з казкою в психотерапії. Висновки до 2-го питання. 3. Лялькотерапія в психокорекції. Висновки до 3-го питання.
ІІІ	Підсумкова частина заняття 1) висновки до лекції; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Ми вже зазначали, що в межах нової парадигми надання психологічної допомоги були винайдені та легалізовані певні психокорекційні техніки та методи, котрі використовуються в межах різних психологічних підходів. Ми вже розглянули ігротерапію та арттерапію. До певної міри, ці техніки, які ми розглядаємо сьогодні займають проміжне становище між цими двома психотехніками.

І питання: Суть та механізми впливу бібліотерапії в психокорекції.

БІБЛІОТЕРАПІЯ

«Методика бібліотерапії є складним поєднанням книгознавства, психології, психотерапії, психокорекції», — писав В. М. М’ясищев.

Бібліотерапія — спеціальна коректувальна дія на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури в цілях нормалізації або оптимізації його психічного стану.

Коректувальне читання від читання взагалі відрізняється своєю спрямованістю на ті або інші психічні процеси, стани, властивості особи:

змінені — для їх нормалізації;

нормальні — для їх урівноваження.

Коректувальна дія читання виявляється у тому, що ті або інші образи і пов'язані з ними відчуття, потяги, бажання, думки, засвоєні за допомогою книги, заповнюють недолік власних образів і уявлень, замінюють тривожні думки і відчуття або направляють їх по новому руслу, до нових цілей. Таким чином, можна ослабляти або підсилювати дію на відчуття клієнта для відновлення його душевної рівноваги.

Методика бібліотерапії ібібліотерапевтична рецептура

Методику бібліотерапії можна розділити на декілька етапів:

1. Самопідготовка психокоректора.

Вона включає складання власної бібліотерапевтичної рецептури, тобто списків літератури і спеціального ознайомлення з книгами з коректувальної точки зору. Спершу береться декілька жанрів по 2—3 назви. З часом рекомендується розширення рецептури по жанрах і кількості книг. Необхідно скласти для себе короткі анотації з виписками як на окремі розділи, глави, так і на окремі книги, в яких фіксуються найважливіші, яскравіші теми, думки, проблеми глав, творів, особистісні особливості авторів.

На початку роботи це допоможе початківцю бібліотерапевту звертати увагу клієнта на відповідні тексти. Бажано мати більшість книг в окремій бібліотеці для того, щоб клієнти могли легко знайти цю книгу за відсутності її у власності. Крім того, в таких книгах можна дозволяти клієнту робити позначки на полях, що полегшує діагностику клієнта.

2. Орієнтування в можливостях бібліотерапії і її жанрів.

Під час чергової бесіди з клієнтом йому задається ряд питань. Наприклад, «Назвіть п'ять ваших улюблених книг»; «Які книги справили на вас в житті найбільше враження? Чому?»; «Які зробили на вас найбільший вплив?»; «Які автори, на вашу думку, найбільш на вас схожі?»; «Персонажі яких книг найбільш схожі на вас?».

Складання списку.

Далі йде складання списку літератури, великого і малого. Навіть якщо бібліотерапія використовується як допоміжний метод, наявність таких списків дозволяє враховувати інший побічний вплив книжок.

Вироблення системи читання.

Визначаються жанри, пріоритетні напрями і кількість книг. Рекомендуючи клієнту книги в бібліотерапевтичних цілях, А.М. Міллер указує на необхідність врахування трьох наступних принципів:

—міру доступності викладу (ступінь складності пропонованої книги);

—герой книги повинен бути клієнту «по плечу» (він не повинен бути абсоютно недосяжним);

—максимальна схожість ситуації книги з ситуацією, в якій знаходиться клієнт.

Врахування останнього принципу особливо важливе при наявності психологічного конфлікту особистого або міжособового характеру.

В ході бібліотерапії клієнт веде читацький щоденник. Аналіз щоденних записів нерідко розкриває процес суб'єктивної інтерпретації художніх творів, заснованих на сприйнятті як активній упередженій діяльності і може бути використаний у діагностичних цілях для об'єктивної оцінки процесу і ефективності корекції.

У разі використовування бібліотерапії як основного методу передбачається система читання з певною послідовністю, тематикою, відпрацюванням прочитаного. Більше уваги звертається на біографічну, світоглядну, спеціальну літературу.

Бібліотерапія може застосовуватися і як допоміжний метод для вирішення певних задач під час корекційних заходів, що носять вузьку спрямованість: корекція дитячо-батьківських стосунків, при емоційно стресових порушеннях тощо.

Перевагами бібліотерапії є: різноманітність і багатство засобів впливу, сила враження, тривалість, повторюваність, інтимність тощо.

Бібліотерапія рекомендується дітям і дорослим з проблемами особистісного і емоційного плану, застосовується як в індивідуальній, так і в груповій формі.

При груповій формі бібліотерапії окрім вимог, які враховуються при створенні будь-якої психокорекційної групи, необхідний ще підбір членів групи за рівнем начитаності і читацькими інтересами.

Складається група з 5—8 клієнтів, підбираються невеликі за об'ємом твори, які читаються під час групового заняття. Потім проводиться дискусія, в результаті якої виявляється структура міжособових стосунків у групі, визначається відношення членів групи до читання художньої літератури. У тих, хто читає мало, прокидається інтерес до читання. Люди, виказуючи своє ставлення до персонажів, проектують своє ставлення до цілого ряду проблем. І це дозволяє їм говорити про свої проблеми в опосередкованій формі. Однією з функцій бібліотерапії може бути надання додаткового матеріалу для дискусії. Бібліотерапія може також служити методом непрямої діагностики.

Психокоректувальні процеси при бібліотерапії умовно можна розділити на неспецифічні і специфічні. Неспецифічні процеси характеризуються широтою, універсальністю своєї дії вцілому на особистість і на конкретні зміни, як наслідок перебудови всієї особистості. Це заспокоєння; задоволення, радість; відчуття упевненості в собі, віра в свої можливості, задоволення собою; достатньо загальна психічна активність.

1. Заспокоєння. Клієнта може заспокоювати спеціально підібрана публіцистична, художня література. Читання такої літератури призводить клієнта в стан спокою, заспокоєння.

2. Задоволення. Люди з проблемами відчувають себе відділеними від світу своєю проблемою і обмежені в отриманні задоволення від життя. Читання хорошої книги, особливо якщо книга достатньо складна або динамічна, дасть клієнту необхідне додаткове задоволення.

3. Відчуття упевненості в собі, віра в свої можливості у клієнта виникає при читанні біографії, автобіографії, спогадів, листів видатних людей і читанні книг, де є персонажі з важкою долею, які, проте, з гідністю виходять з достатньо складної життєвої ситуації.

4. Більшість літературних жанрів може викликати високу психічну активність, яка стимулює нормальні і захисні психічні реакції, пригнічуючи негативні, що сприяє зникненню травмуючих переживань.

Цей вид бібліотерапії використовується як доповнення до інших методів, що використовуються в роботі з даним клієнтом. Звичайно неспецифічна бібліотерапія включає визначений, добре відомий список малих книг, достатньо простих, які гарантують ясне і легке розуміння проблеми.

З творів художньої літератури і публіцистики підбираються книги, пронизані відчуттями гуманізму, м'якості, доброти, інтелігентності.

Для більшої ефективності впливу клієнтам рекомендується резюмувати прочитані книги, розділи, писати резюме, «покращені» варіанти книг або розділів. Залежно від проблеми клієнта психолог або рекомендує клієнту строго певний набір книг, або тільки обмежує і звертає увагу клієнта на певну галузь літератури.

Специфічні корекційні процеси характеризуються вужчою спеціальною спрямованістю впливу на особу або на якийсь конкретний психічний процес: конкретні відчуття, діяльність, мислення. Вони простіші, конкретніші і легше регулюються. Це— контроль, емоційне опрацьовування, тренування, вирішення конфлікту.

Контроль надпсихічними процесами здійснюється шляхом посилення їх повторенням, відтворенням деталей або ослаблення за допомогою аналізу, витіснення іншими спогадами, емоціями. Можна змінювати дію на особу як при звичних, так і при сильних переживаннях.

Контроль можна розділити на декілька рівнів:

—розуміння свого становища, дії гетеро- і аутопсихогенних чинників;

—розуміння ролі власної особистості в розвитку свого стану;

—усвідомлення своїх істинних відношень до найважливіших життєвих проблем.

Читаючи книги, героями яких є яскраві неординарні особи, що знаходяться в трагічних нестандартних ситуаціях, клієнт може ототожнювати переживання героїв зі своїми власними, зрозуміти багато особистих особливостей, усвідомити свої помилки і подивитися на своє життя очима людини зі сторони. Література дає клієнту можливість, яку не може дати жоден, навіть найдосвідченіший психолог — ґрунтовно, не поспішаючи, в інтимній обстановці розпізнати, зрозуміти, навчитися аналізувати і, отже, контролювати своє емоційне ставлення і свої реакції.

Емоційне опрацьовування. Основне значення — допомагає людині проявляти особисті емоції, порівнювати їх з емоціями інших людей при підтримці і корекції з боку психолога. Це дозволяє клієнту навчитися реагувати та діяти більш оптимальним чином, допомагає уникати дуже бурхливих, слабких або спотворених емоційних реакцій.

Тренування. Програючи в уяві діалоги, альтернативну (в порівнянні з дійовими особами твору) поведінку, враховуючи свої особливості (недостатній досвід, сором’язливість тощо), клієнт одержує знання про альтернативні способи переживання, про інші можливі форми поведінки. При цьому його ніхто не засуджує, він уникає оцінювального підходу.

Вирішення конфлікту. Це своєрідний синтез контролю, емоційного опрацьовування і умінь, одержаних в результаті тренування в застосуванні до конкретної життєвої ситуації. Читання книг, сюжет яких співпадає з сюжетами життя клієнта, дозволяє йому побачити можливі шляхи виходу з ситуації і емоційно на них відреагувати, що іноді призводить до вирішення емоційного конфлікту

Цей вид бібліотерапії відрізняється більшою інтенсивністю, активнішим керівництвом з боку психолога. Практично це виглядає таким чином: психолог складає список літератури, найактуальнішої для клієнта, відповідно до його проблем, труднощів, цілей, особистісних особливостей; літератури, такої, що стимулює усвідомлення характеру ускладнень, причин труднощів, що викликали дисгармонію тощо.

Клієнт перед читанням одержує інструкцію: що із запропонованого списку вимагає його особливої уваги, що може бути опущене, що з прочитаного необхідно буде порівняти з своїм досвідом, що слід негайно перевірити на практиці.

Після того, як клієнт прочитає книгу, проводиться бесіда: «Що особливо цікаво було взнати?»; «Яку користь він з цього отримав?»; «Що викликало сумнів, побоювання?»; «Що залишилося неясним?»; «Як він ставиться до окремих персонажів?»

Аналіз жанрів літератури

з погляду їх можливості використовування в бібліотерапії

Спеціальна література по медицині, психології, психотерапії, педагогіці тощо має першорядне значення, оскільки здатна дати клієнту знання, які йому особливо важливі для стимуляції процесів заспокоєння, контролю. Авторитетність цієї літератури найчастіше ставить її вище інших жанрів. Тому бажано, щоб в бібліотерапевтичному рецептаріумі ця література була представлена достатньо чисельно.

Основні задачі цієї літератури — давати достатні для правильної оптимістичної орієнтації знання, усувати неправильні уявлення про себе, орієнтувати в процесах подолання наявних порушень, стимулювати загальну активність клієнта тощо.

Науково-популярна література. Виконує ті ж функції, що і спеціальна, але призначена для менш підготовлених читачів, для людей з не дуже високим культурно-освітнім рівнем. Її задача — дати найзагальніше уявлення про складні галузі знання з тих проблем, які переживає клієнт.

Філософська література. Їїпризначення — допомогти клієнту одержати більш цілісне, різностороннє уявлення про себе, про інших, про світ в цілому. Зрозуміти неминучість різниці певного конфлікту між зовнішнім реальним світом і внутрішнім суб'єктивним; між минулим, майбутнім, і тим, що є. Це розуміння приносить заспокоєння, задоволення багатьом клієнтам. До частини філософської літератури може бути віднесена літературна критика, публіцистика, історія літератури, історія філософії тощо.

Біографічна і автобіографічна література. Описані в ній яскраві особистості, їх видатні досягнення і життєві труднощі допомагають клієнту швидше і краще зрозуміти себе, використовуючи метод ідентифікації. Нерідко вони діють сильніше, ніж белетристика, тому що описуються реальні факти і реальні події. Найбільш ефективні короткі яскраві біографії, об'ємом 50—70 сторінок. Документальна література завдяки своєму фактографічному характеру і зменшеному пом'якшувальному чиннику художньої творчості дуже сильно впливає на багатьох людей.

Класична література. Має величезні можливості самої різної дії і тому відрізняється складністю практичного застосування. Рекомендується користуватися невеликими творами, уникаючи найпопулярніших, оскільки з ними пов'язані певні асоціації, труднощі (типу: вивчалися в школі), які доводиться долати.

Гумористична і сатирична література. Учить клієнта ширшому і об'єктивнішому погляду на життя. Суть гумору — виявлення смішних сторін в будь-яких явищах і перетворення їх. Гумор дозволяє клієнтам вільніше виражати себе у важких ситуаціях найрізноманітнішого характеру, учить техніці спілкування, дає можливість закріплювати упевненість в собі, стимулює позитивні емоції, дефіцит яких є дуже актуальним тощо.

Афористична література. Найясніші образи, що знаходяться в ній, вигострені ідеї, парадоксальні, суперечливі, але завжди довершені в своїй закінченості категоричні образи розширюють межі кругозору клієнта. Така література легко засвоюється, допомагає вносити порядок в психічну діяльність, динаміку. Клієнт, читаючи таку літературу, звикає спокійніше відноситися до крайнощів, суперечностей, знайомиться з перлинами людської думки.

Фольклор, казкова література. У фольклорі закумульований досвід і світогляд цілих націй, народів, поколінь. Протягом багатовікового усного існування твори фольклору пройшли особливий відбір. Передавалися лише ті казки і міфи, які приймала більшість людей і які задовольняли основні психічні потреби людей. Наявність ідеалів добра, правди, справедливості, простоти несе величезний психотерапевтичний заряд. Використовується в специфічній роботі з дітьми для усвідомлення ними труднощів, для поліпшення контакту з батьками, в жіночій терапії тощо.

Науково-фантастична література. Ця література відрізняється від будь-якої іншої виходом за межі звичного, характерного, буденного. Доводячи до крайнощів деякі властивості людини, ситуації, стосунки, фантастична література дозволяє краще зрозуміти і прийняти крайнощі своїх відчуттів, почуттів, стимулює активність і уяву клієнта.

Детективи і пригодницька література. Детективи і пригодницька література займає особливе місце в бібліотерапії завдяки цілому ряду своїх особливостей, таких як популярність, легкість, дохідливість; узагальнення багатьох буденних життєвих явищ.

Клієнт — та ж жертва, для нього в детективі також конденсуються багато буденних явищ.

У детективі велика увага надається негативним відчуттям, тренуванню інтуїції. Велике значення має таємничість як спосіб підтримки інтересу. Детектив спонукає читача до ризику, аналітичного мислення, винахідливості, дозволяє вимкнути його з реальної ситуації і включити у фантастичну, де клієнт переживає особливе почуття захищеності.

Драматургія. Причитанні п'єси клієнту нерідко доводиться більшою мірою ототожнювати себе з діючою особою, ніж при читанні книги. П'єса може навчити клієнта діалогу, правилам спілкування, особливо тих, хто має проблеми в особовому спілкуванні. П'єса залишає клієнту більше свободи для творчості, самостійності, розвитку уяви.

Педагогічна література. Широко застосовується разом із спеціальною науковою літературою для корекції та формування різних якостей у батьків, педагогів, людей, що переживають проблеми у стосунках з людьми молодшими за них, тих хто не відноситься до їх покоління.

Юридична література. Дає можливість клієнту розібратися в причинах багатьох видів неправильної поведінки, як власної, так і поведінки оточуючих, оцінити рівень девіантності поведінки.

Вузькопрофесійна література. Така література може дати дуже цінний матеріал завдяки можливості перенести досвід високого професіоналізму в практичну психологію, побутові ситуації.

Випадкова література. В процесі діагностики виявляються книги, які справили на клієнта особливе враження з тих або інших причин. Такі книги є особливо діагностичними. Клієнт, аналізуючи з психологом причини їх високої дії, може дійти усвідомлення власних проблем.

Висновки до 1-го питання

Отже: Бібліотерапія — спеціальна коректувальна дія на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури в цілях нормалізації або оптимізації його психічного стану.

Для більшої ефективності дії клієнтам рекомендується резюмувати прочитані книги, розділи, писати резюме, «покращені» варіанти книг або розділів. Залежно від проблеми клієнта психолог або рекомендує клієнту строго певний набір книг, або тільки обмежує і звертає увагу клієнта на певну галузь літератури.

Методику бібліотерапії можна розділити на декілька етапів. Різні жанри літератури мають свою специфічну корисну дію, що допомагає підібрати необхідний вплив для кожного клієнта індивідуально.

ІІ питання: Особливості роботи з казкою в психотерапії.

КАЗКОТЕРАПІЯ

Казкотерапія — метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодій з навколишнім світом. До казок зверталися в своїй творчості відомі зарубіжні і вітчизняні психологи: Е. Фромм, Е. Берн, Е. Гарднер, А. Менегетті, М. Осоріна, Е. Лісина, Е. Петрова, Р.Азовцева, Т. Зінкевіч-Євстігнєєва і багато інших.

Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс як у дітей, так і у дорослих. Образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що дає особливі можливості при комунікації. Особливо це важливо для корекційної роботи, коли необхідно в складній емоційній обстановці створювати ефективну ситуацію спілкування.

Виділяють наступні коректувальні функції казки: психологічну підготовку до напружених емоційних ситуацій; символічне відреагування фізіологічних і емоційних стресів; прийняття в символічній формі своєї фізичної активності.

Можливості роботи з казкою

1. Використовування казки як метафори. Текст і образи казок викликають вільні асоціації, які торкаються особистого життя клієнта, і потім ці метафори і асоціації можуть бути обговорені.

2. Малювання за мотивами казки. Вільні асоціації виявляються в малюнку, і далі можливий аналіз отриманого графічного матеріалу.

3. Обговорення поведінки і мотивів дій персонажу, що служить приводом для обговорення цінностей поведінки людини, виявляє систему оцінок людини в категоріях: добре — погано.

4. Програвання епізодів казки. Програвання епізодів дає можливість дитині або дорослому відчути деякі емоційно значущі ситуації і програти емоції.

5. Використовування казки як притчі-моралі. Підказка за допомогою метафори варіанту вирішення ситуації.

6.Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).

Казки розділяють на традиційні (народні) і авторські. Народні казки також діляться на декілька груп: побутові (наприклад, «Лисиця і журавель»); казки-загадки (історії на кмітливість, історії хитруна); казки-байки, що прояснюють яку-небудь ситуацію або моральну норму; притчі (історії про мудрих людей або про цікаві ситуації); казки про тварин; міфологічні сюжети (зокрема історії про героїв); чарівні казки, казки з перетвореннями («Гуси-лебеді», «Хлопчик-мізинчик» тощо).

Привабливість казок для психокорекції і розвитку особистості дитини полягає в наступному:

1. Відсутність в казках прямих моралей, повчань. Події казкової історії логічні, природні, витікають одні з інших, а дитина засвоює причинно-наслідкові зв'язки, що існуючі в світі.

2. Через образи казки дитина стикається з життєвим досвідом багатьох поколінь. У казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає в своєму житті кожна людина: відділення від батьків; життєвий вибір; взаємодопомога; любов; боротьба добра із злом.

Перемога добра у казках забезпечує дитині психологічну захищеність: щоб не відбувалося в казці — все закінчується добре. Випробування, що випали на долю героїв, допомагають їм стати розумнішими, добрішими, сильнішими, мудрішими. Таким чином, дитина засвоює, що все, що відбувається в житті людини, сприяє її внутрішньому зростанню.

3. Відсутність заданості в імені головного героя і місці казкової події. Головний герой — це збірний образ, і дитині легше ідентифікувати себе з героєм казки і стати учасником казкових подій.

4. Ореол таємниць і чарівництва, інтригуючий сюжет, несподіване перетворення героїв — все це дозволяє слухачу активно сприймати і засвоювати інформацію, що міститься в казках.

Т.Д. Зінкевіч-Євстігнєєва запропонувала систему «казкотерапевтичної психокорекції», яка розуміється як процес знайомства із сильними сторонами особистості дитини, розширення поля свідомості і поведінки дитини, пошук нестандартних оптимальних виходів з різних ситуацій, безумовне прийняття дитини і взаємодію з нею на рівних за допомогою роботи з казкою.

Розроблений автором курс казкотерапії включає безліч прийомів і форм роботи, які дозволяють розвивати творче мислення, уяву, увагу і пам'ять, сприйняття і координацію рухів, позитивну комунікацію і адекватну самооцінку. Казку можна: аналізувати, складати, переписувати, розказувати, малювати, драматизувати.

Основні прийоми роботи з казкою:

1. Аналіз казок.Мета — усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв.

Наприклад, для аналізу вибирається відома казка. При цьому дитині пропонується відповісти на ряд питань: «Як ви думаєте, про що ця казка?»; «Хто з героїв якнайбільше сподобався і чому?»; «Чому герой зробив ті або інші вчинки?»; «Що відбулося б з героями, якщо вони не зробили б тих вчинків, які описані в казці?», «Що було б, якби в казці були одні хороші або погані герої?», а також інші питання.

Дана форма роботи застосовується для дітей у віці від 5 років, підлітків і дорослих.

2. Розповідання казок.Прийом допомагає пропрацювати такі моменти, як розвиток фантазії, уяви, здатності до децентрування. Процедура полягає у наступному: дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або від третьої особи. Можна запропонувати дитині розповісти казку від імені інших дійових осіб, що беруть участь або не беруть участь в казці. Наприклад, як казку про Колобка розповіла б лисиця, Баба Яга або Василина-Премудра. «Давайте спробуємо розповісти історію Колобка очима Баби Яги, Лисиці, Василини-Премудрої або пенька, на якому сидів Колобок».

3. Переписування казок.Переписування і дописування авторських і народних казок має сенс тоді, коли дитині, підлітку або дорослому чимось не подобається сюжет, деякий поворот подій, ситуацій, кінець казки тощо. Це — важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи необхідні йому персонажі, клієнт сам вибирає найбільш відповідний його внутрішньому стану поворот і знаходить той варіант вирішення ситуацій, який дозволяє звільнитися йому від внутрішньої напруги — в цьому полягає психокорекційне значення переписування казки.

4. Складання казок. У кожній казці є визначені закономірності розвитку сюжету. Головний герой з’являється у домі (в сім’ї), росте, при визначених обставинах покидає будинок, відправляється у подорож. Під час подорожі він набуває та губить друзів, долає перепони, бореться та перемагає зло і повертається до дому, досягнувши мети. Таким чином, в казках дається опис не тільки життя героя, а у вибраній формі розповідається про становлення особистості.

Чарівні казки описують глибинний людський досвід проходження життєвих криз та подолання страху. Вони дають людині опору в ситуаціях невизначеного емоційного досвіду та готують її до кризових переживань. Кожна з чарівних казок містить інформацію про визначений тип дезадаптації та способі проживання визначеної кризи.

Події казки викликають у людини емоції, герої і їх стосунки між собою проектуються на буденне життя, ситуація здається схожою і впізнаваною. Казка нагадує про важливі соціальні і моральні норми життя у стосунках між людьми, про те, що таке добре і що таке погано. Вона дає можливість відреагувати значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти і складнощі. Під час прослуховування страшних казок або казок «із страшними» епізодами дитина вчиться розряджати свої страхи, її емоційний світ стає гнучким і насиченим.

5. Постановка казок за допомогою ляльок. Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно відображається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коректувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Робота з ляльками дозволяє вдосконалювати та проявляти через ляльку ті емоції, котрі дитина з яких-небудь причин не може собі дозволити проявити

Висновки до 2-го питання

Отже: Казкотерапія — метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодій з навколишнім світом. Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс як у дітей, так і у дорослих. Образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що дає особливі можливості при комунікації.

Чарівні казки описують глибинний людський досвід проходження життєвих криз та подолання страху. Вони дають людині опору в ситуаціях невизначеного емоційного досвіду та готують її до кризових переживань. Кожна з чарівних казок містить інформацію про визначений тип дезадаптації та способі проживання визначеної кризи.

Події казки викликають у людини емоції, герої і їх стосунки між собою проектуються на буденне життя, ситуація здається схожою і впізнаваною. Казка нагадує про важливі соціальні і моральні норми життя у стосунках між людьми, про те, що таке добре і що таке погано. Вона дає можливість відреагувати значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти і складнощі.

ІІІ питання: Лялькотерапія в психокорекції.

ЛЯЛЬКОТЕРАПІЯ

Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленими героями мультфільму, казки, з улюбленою іграшкою. Деякі автори вважають, що це один із методів арттерапії.

В якості основного прийому корекційної дії використовується лялька як основний об’єкт взаємодії дитини та дорослого (психолога, вихователя, батьків).

Дитина, пізнаючи реальний світ, його соціальні зв'язки і стосунки, активно проектує досвід, що сприймається в специфічну ігрову ситуацію. Основним об'єктом такої соціальної проекції достатньо довгий час є ляльки.

Лялькотерапія широко використовується для вирішення інтра- і інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, при коректувальній роботі із страхами, заїканням, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, що мають емоційну травму. Улюблена іграшка «бере» участь в постановці спектаклю, сюжет якого є травмуючим для дитини, потрапляє в страшну історію і успішно з нею справляється. У міру розгортання сюжету емоційна напруга дитини наростає і, досягнувши максимальної вираженості, заміняється бурхливими поведінковими емоційними реакціями (плач, сміх тощо) і зняттям нервово-психічної напруги.

Можливі індивідуальна і групова форми лялькотерапії. Лялькотерапія популярна як в зарубіжній (Ф. Зімбардо, 1991), так і у вітчизняній практиці коректувальної роботи (И.Г. Вигодськая, 1984; А.И. Захаров, 1986; А Співаковська, 1988, та ін.).

Гра з лялькою — це той світ реальності, в якому живе дитина. Лялькотерапія дозволяє об'єднати інтереси дитини і коректувальні задачі психолога, дає можливість найприроднішого і безболісного втручання дорослого в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики. Використовується цей метод в цілях профілактики дезадаптивної поведінки. Корекція протестної, опозиційної, демонстративної поведінки досягається шляхом розігрування на ляльках разом з батьками або однолітками типових конфліктних ситуацій, узятих з життя дитини.

Процес лялькотерапії проходить в два етапи:

1. Виготовлення ляльок.

2. Використовування ляльок для відреагування значущих емоційних станів.

Процес виготовлення ляльок також є корекційним. Захоплюючись процесом виготовлення ляльок, діти стають спокійнішими, урівноваженими. Під час роботи у них розвивається довільність психічних процесів, з'являються навики концентрації уваги, посидючості, розвивається уява.

У лялькотерапії використовуються такі варіанти ляльок, як ляльки-маріонетки, пальчикові ляльки, тіньові ляльки, мотузяні ляльки, площинні ляльки, ляльки рукавички, ляльки-костюми.

Ляльки-маріонетки. Принцип виготовлення простих маріонеток запропонований Вальдорфською школою. Така лялька складається з голови і плаття із зшитими рукавами, вона дуже проста в управлінні: одна нитка служить для управління головою, інша — руками. Лялькаможе мати одне обличчя або змінні лиця (що дозволяє дитині моделювати різні емоції), а може бути без обляччя (що дозволяє дитині фантазувати — в якому настрої знаходиться герой ляльки).

Робота з лялькою-маріонеткою дозволяє удосконалювати тонку моторику руки і загальну координацію рухів; проявляти через ляльку ті емоції, відчуття, стани, які дитина з якихось причин не може або не дозволяє собі проявляти. «Ожививши» ляльку, дитина вперше в житті відчуває дорослу відповідальність за дії ляльки, за її «життя»; може усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки між своїми діями і змінами рухів ляльки; вчиться знаходити адекватний тілесний вираз різним емоціям, відчуттям, станам; розвивати довільну увагу і здібність до концентрації.

Пальчикові (ковпачкові) ляльки. Найпростішим варіантом пальчикових ляльок є кульки від пінг-понгу або порожні шкаралупи від яєць, на яких намальовані різні вирази облич, різні персонажі. Пальчикові ляльки можуть також виготовлятися із щільного картону у вигляді невеликих циліндрів, розмір яких підбирається за розміром пальців дитини.

Тіньові ляльки. Тіньові ляльки використовуються для роботи тіньового театру і виготовляються з чорного або темного картону або паперу. Такі ляльки використовуються переважно для роботи над дитячими страхами. Граючи з такою лялькою в тіньовому театрі, дитина одержує досвід вирішення своєї проблеми.

Звичайно страх невидимий. Реалізовуючи страх у вигляді ляльки, дитина опановує ситуацією, і матеріалізований у ляльці страх позбавляється своєї емоційної напруженості, своєї лякаючої складової. Дитина може робити зі своєю «лялькою-страхом» все, що захоче, аж до повного знищення. У цьому і полягає коректувальне значення тіньового театру і тіньових ляльок.

Мотузяні ляльки. Мотузяні ляльки є багатофункціональними. Вони ефективні для опрацьовування у дітей проблем ідентифікації, спілкування, підвищеної тривожності. Така лялька може бути розміром в зріст дитини. Вона проста у виготовленні: з мотузок збирається контур ляльки, за петельку голова ляльки пристібається на сорочку дитини, а палець дитини просмикується в петлі, що знаходяться на долоньках ляльки. Таким чином, дитина імітує рух ляльки разом з власними рухами.

Площинні ляльки. Площинна лялька є моделлю ляльки, вирізаної з щільного картону або тонкої фанери. Як правило, руки ляльки кріпляться на шарнірах або на кнопках і є рухаються вільно. Такого роду ляльки використовуються для роботи з дітьми, у яких є проблеми в спілкуванні, поведінці, з порушенням образу «Я». Така лялька може мати змінний набір виразів обличчя, які відповідають різним емоційним станам.

Ляльки-рукавички. Ляльки-рукавички традиційно використовуються для дитячих лялькових театрів, різних інсценувань, зображення казок.

Об'ємні ляльки. Об'ємні ляльки традиційно використовуються для програвання рольових ігор. Це звичні іграшки розміром у зріст людини.

Типи водіння ляльок

Зовні — дитина управляє ляльками, що стоять, об'ємними ляльками.

Зверху — робота з ляльками-маріонетками.

Ззаду робота з мотузяними і площинними ляльками.

Зсередини— дитина управляє ляльками-костюмами.

Знизу — управління ковпачковими ляльками та ляльками-рукавичками.

Ожививши ляльку, дитина бачить, що кожен її рух негайно відображається на її поведінці. Таким чином, вона одержує оперативний недирективний зворотний зв'язок на свої дії. Це допомагає їй самостійно коректувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Дитина через ляльку може висловити те, що від себе зробити не може.

Висновки до 3-го питання

Отже: Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленими героями мультфільму, казки, з улюбленою іграшкою. В якості основного прийому корекційної дії використовується лялька як основний об’єкт взаємодії дитини та дорослого (психолога, вихователя, батьків).

«Ожививши» ляльку, дитина вперше в житті відчуває дорослу відповідальність за дії ляльки, за її «життя»; може усвідомлювати причинно-наслідкові зв'язки між своїми діями і змінами рухів ляльки; вчиться знаходити адекватний тілесний вираз різним емоціям, відчуттям, станам; розвивати довільну увагу і здібність до концентрації. Дитина через ляльку може висловити те, що від себе зробити не може.

Різні види ляльок дозволяють віднайти найадекватнішу для ситуації ідентифікацію. Так, на тіньові ляльки найкраще проектуються страхи, за лялькою костюмом чи площинною лялькою сором’язлива дитина може сховатися, щоб почуватися у безпеці, оперуючи лялькою маріонеткою чи лялькою-рукавичкою, дитина вчиться брати ситуацію під свій контроль.

Висновки до теми

Отже: Крім підходів психокорекції класичних та новітніх шкіл психології, існує багатий арсенал психотехнік, котрі дають можливість пацієнту краще зрозуміти свої емоції та проблеми, висловити свої почуття, відпрацювати нові моделі поведінки. Ці психотехніки визнаються усіма напрямками, проте використовуються ними з різною метою та по-різному.

Ст.викладач кафедри

теорії та методики практичної психології Савка І.М.