Покропивний С.Ф., Клименко С.М., Швиданенко Г.О. «Економіка підприємства» -К.:КНЕУ-2000, с. 248.]
Методи планування та прогнозування прибутку
Прогнозування, планування отримання прибутку підприємства-
ми необхідне для складання перспективних і поточних фінансових планів.
Існують такі методи планування операційного прибутку: метод екстраполяції, прямий, за показниками витрат на 1 грн продукції, економічний (аналітичний) метод. У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.
Метод екстраполяції є найбільш простим методом планування формування операційного прибутку підприємства. Він заснований на результатах трендового аналізу динаміки маржинального, валового та чистого операційного прибутку за ряд попередніх періодів і полягає у виявленні «лінії тренда», яка дає змогу спрогнозувати обсяги даних показників.
Разом з тим, цей метод планування операційного прибутку є найменш точним, тому що він не враховує зміну факторів, що впливають на нього. Даний метод може бути використаний лише на попередній стадії планування (коли плани операційної діяльності підприємства ще не сформовані) і тільки на відносно короткий прогнозний період (місяць, квартал). [Бланк И.А. Управление прибылью.-К.: Ника-Центр, Эльга, 1998.-544с.]
Метод прямого розрахункузастосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Сутність його в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах за винятком ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.
Розрахунок планового прибутку (Пп) ведеться за наступною формулою:
Пп = ВДп - Вп - ПДВп - ППп;
де:
ВДп — планова сума валового доходу;
Вп — планова сума валових витрат;
ПДВп — планова сума податків, які сплачуються з доходу.
ППп — планова сума податків, які сплачуються з прибутку.
Аналітичний метод (розрахунково-аналітичний метод) базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їхню величину.
Величина можливого прибутку визначається за формулою:
Пможл=(Рртп*Тп)/100+∆П∆Ф
Де
Рртп — рівень рентабельності товарообороту звітного n-го періоду, %
Тп — плановий товарооборот;
∆П∆Ф — прогнозні зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.
Цей метод застосовується при великому асортименті продукції, які реалізується підприємством, а також як доповнення до прямого методу, тому що він дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток.
Обчислення прибутку аналітичним методом включає три послідовних етапи:
1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік;
2) обчислення обсягу товарообороту на плановий період потім визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;
3) облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження собівартості продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.
Після виконання розрахунків по всім трьох етапах визначається прибуток від реалізації товарної продукції.
Крім прибутку від реалізації товарної продукції в складі прибутку враховується прибуток від реалізації іншої продукції й послуг нетоварного характеру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а також плановані позареалізаційні доходи й видатки.
Прямий метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:
де Пр — прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн; n — кількість видів продукції; Пі — прибуток від реалізації і-го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто
Пі = Ці – С і,
де Ці — оптова ціна і-го виробу, грн; Сі — повна собівартість і-го виробу в плановому періоді, грн; Nі — кількість і-го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.
Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості виробів.
Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Це менш точний метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.
Економічний (аналітичний) метод використовують на підприємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва й реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.
Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.
Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюють у такій послідовності:
· визначають базовий рівень рентабельності стосовно собівартості реалізованої продукції звітного року;
· розраховують прибуток від реалізації планового обсягу порівняної продукції (за її собівартістю) за базового рівня рентабельності;
· визначають збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості на 2 % в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.
Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції обчислюють методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції на підприємстві.
Такими методами можна визначити плановий операційний прибуток.
Потім обчислюють плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховують доходи й витрати від інвестиційної та фінансової діяльності.
Прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприємство у плановому періоді, підлягає розподілу. У розподілі прибутку можна виокремити два етапи:
1) розподіл прибутку; на цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об’єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг;
2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку; на цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення; кошти цих фондів використовують для фінансування відповідних витрат.
Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення фондів нагромадження та споживання.
Використання чистого прибутку (напрям і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством. Їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів.
Фінансовий результат, прибуток (збиток), залежить від умов прибутковості, головними з яких є:
· ринкові ціни на продукцію й послуги підприємства, які складаються залежно від попиту й пропозицій;
· обсяг виробництва й реалізації продукції;
· витрати на виробництво продукції.
Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» (СVP) є досить універсальним методом фінансового планування. Він дає можливість:
1) визначати обсяги виробництва й реалізації продукції з погляду їхньої беззбитковості;
2) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;
3) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подальше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.
Розглянемо кожен із зазначених пунктів.
1. Суть методу — у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, що можна показати формулою
Опр × Ц = Спост + V × Опр ,
де Опр — обсяг продажу, шт.; Ц — оптова ціна продажу, грн;
Спост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн; V — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.
Тоді, Окр = Спост / (Ц – V) ,
де Окр — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.
Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:
1) оптову ціну продажу товару;
2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва й реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо;
3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку зі зміною обсягу виробництва й реалізації продукції. Якщо обсяг зменшується, змінні витрати скорочуються, і навпаки. До змінних витрат належать витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого персоналу, електроенергію, транспортування і т. ін.
[Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Є. Москалюка. — К.: КНЕУ, 2005. — 384 с.]
Нормативний метод. Умовою застосування метода є наявність на підприємстві відповідної нормативної бази. Зазвичай використовуються такі нормативи:
· норма прибутку на власний капітал (його мінімальним аналогом може виступати середня норма депозитного відсотка на грошовому ринку).
· норма прибутку на операційні активи. Ця норма може бути виражена як валовим, так і чистим операційним прибутком.
· норма прибутку на одиницю реалізованої продукції (аналогом може виступати середньогалузева норма прибутку на одиницю реалізованої продукції в останньому передплановому періоді).
Недоліком методу є те, що він не пов'язаний з іншими показниками операційної діяльності (виробничою програмою, операційними витратами, податковими платежами).
Метод цільового формування прибутку дозволяє забезпечити тісний взаємозв'язок його планових показників зі стратегічними цілями управління прибутком в плановому періоді.
Основою цього методу розрахунку є попереднє визначення потреби у власних фінансових ресурсах, що формуються за рахунок чистого операційного прибутку підприємства. Розрахунок ведеться по кожному елементу цієї потреби та охоплює як капіталізовану їхню частину, так і частину, що споживається. Сумарна потреба в засобах, що формуються за рахунок чистого операційного прибутку, являє собою цільову його суму.
На основі цільової суми чистого операційного прибутку визначаються цільові суми відповідно валового та маржинального операційного прибутку. Особлива роль цього методу розрахунку полягає в тому, що отримані на його основі показники операційного прибутку розглядаються як найважливіші цільові орієнтири розвитку всієї операційної діяльності підприємства та являються базовими елементами планування інших найважливіших економічних показників цієї діяльності - суми чистого операційного доходу, обсягу реалізації продукції.