В притулку для неповнолітніх
На думку ряду дослідників, психолого-педагогічна робота з неповнолітніми в притулку носить специфічний характер, що проявляється уже в процесі перших контактів працівників з новоприбулими у притулок дітьми. Ці діти часто перебувають у пригніченому стані, зумовленому різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, пов’язаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних зв'язків. Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування у новій установі. Значна частина дітей, які потрапляють до притулку, мають ті чи інші відхилення у формуванні особистості, стані здоров’я, допускають зриви у поведінці.
Традиційно робота педагога (практичного психолога) в притулку для неповнолітніх здійснюється за такими основними напрямами: діагностична, корекційна та профілактично-виховна робота [55, с.15].
Здійснення діагностичної діяльності передбачає виявлення загального психологічного стану підлітків, визначення основних характерних особливостей особистості та отримання інформації щодо соціальної характеристики сім’ї, соціального статусу дитини, відомостей про стан здоров’я тощо. Головною формою роботи педагога з такими дітьми залишається індивідуальна робота. Як правило, ефективними є індивідуальні бесіди з неповнолітніми. У дітей є потреба бути почутими, виговоритися. У деяких це навіть крик про допомогу. Тому вони охоче ідуть на контакт, очікують приходу психолога, соціального працівника. Індивідуальна робота з дітьми передбачає і консультування з приводу тієї чи іншої проблеми. Це і переживання у зв'язку з втечею із спецПТУ, очікування покарання, туга за рідними, домівкою тощо.
При діагностиці індивідуальних особливостей дітей використовуються такі методики, як: ПДО (визначення типів акцентуацій за А.Лічко), 16-ФОП-Кеттелла, експрес-діагностика характерологічних особливостей особистості Айзенка (підлітковий варіант), проективні методики: “Неіснуюча тварина”, “Малюнок сім’ї”, “Дерево” таінші.
Саме цей відрізок роботи з дітьми в спеціальних установах для неповнолітніх є найбільш важливим. Він не забирає багато часу, проте дає можливість визначити характерні риси у поведінці та особистості дитини..
У результаті здійснення діагностичної діяльності педагог конкретизує проблеми безпритульних дітей, виявляє їх індивідуальні та типові особливості, що дає змогу адекватно здійснювати корекційну та профілактично-виховну роботу з ними й сприяти їх успішній соціалізації чи ресоціалізації.
Водночас практика переконує, що ефективність роботи педагога (практичного психолога) з вихованцями притулку значно залежить від рівня дотримання етичних правил у спілкуванні з ними. Встановлення довіри, позитивних емоційних контактів із даною категорією дітей – одна з передумов успішної реалізації соціально-педагогічних завдань.
Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку, на думку Б.Ковбаса та Л.Фуштей Л., повинна здійснюватись у таких напрямах:
1) з’ясувати всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику);
2) розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини та усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини);
3) домогтися, щоб ці рекомендації були прийняті людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати);
4) навчити всіх, дитину включно, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання;
5) здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес;
6) продовжувати дану роботу до того часу, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку [23, с. 330 -333].
Однак, досягти серйозних змін у поведінці дитини важко, якщо не працювати з усіма компонентами системи, яка детермінує її поведінку (самою дитиною, сім'єю, школою), якщо не змінити умови середовища, в якому вона постійно живе і розвивається. Односторонній підхід буде породжувати неправильні висновки і рекомендації, які призведуть лише до погіршення становища неповнолітнього. Наприклад, у США на рівні громад створюються так звані міждисциплінарні команди, які складаються з фахівців різних галузей (лікарі, соціальні працівники, педагоги, юристи), мають спеціальне фінансування і забезпечують діагностику і терапію в особливо важких випадках [52].
Найважливішою метою соціально-педагогічної роботи з „дитиною вулиці” в притулку є її повернення в сімейне оточення. Як правило, більшість безпритульних (95%) мають обох чи одного з біологічних батьків. Тому соціальному працівнику, в першу чергу необхідно вивчити ситуацію в рідній сім’ї дитини і намагатися поліпшити її так, щоб дитина могла повернутися туди назад. І тільки у разі неможливості повернення дитини в сім’ю можна говорити про альтернативне влаштування дитини (прийомна сім’я, виховні заклади) [70].
Проте, на думку деяких вчених, повернення дитини в сім’ю або до інтернату часто ускладнюють такі обставини:
- діти не хочуть повертатися додому або до інтернату через те, що там незадовільні умови життя або діти зазнали насилля від найближчого оточення;
- батьки дитини втратили житло;
- дитина звикла до „вуличного” способу життя, розбещена вуличною свободою, неробством, безконтрольністю і не бажає повертатися до школи, підпорядковувати свою поведінку певним вимогам;
- у дитини сформувалась залежність від алкоголю, психоактивних речовин і вона не має сили або бажання припинити їх вживання;
- у дитини склались тісні взаємини з іншими дітьми-бродягами, вона емоційно прив’язана до вуличних компаній, бо саме там зустрічає розуміння, доброзичливе ставлення [71].
Узагальнюючи думку багатьох експертів, можна сказати, що головне завдання соціальної допомоги дитині, яка перебуває у стані бродяжництва, набути сім’ю як сприятливе соціально-побутове та психологічне середовище. Мається на увазі:
- повернення у рідну сім’ю, де попередньо врегульований конфлікт з батьками, з ними проведена робота щодо забезпечення порозуміння з дитиною, створення сприятливого психологічного клімату;
- повернення в рідну сім’ю, де попередньо проведена соціальна реабілітація батьків, їм надана соціальна допомога;
- сприяння усиновленню дитини або влаштування у прийомну сім’ю, де забезпечуються сприятливі соціально-побутові умови та доброзичливе ставлення до дитини (коли дитина не має батьків або її рідні батьки позбавлені батьківських прав);
- влаштування до дитячого будинку сімейного типу, де забезпечуються сприятливі соціально-побутові умови та доброзичливе ставлення до дитини.
Саме сімейне середовище, сімейна обстановка, на думку багатьох експертів, здатні створити умови для успішної адаптації та соціалізації дитини. За такого підходу, притулки для неповнолітніх та інтернатні заклади мають відігравати допоміжну чи підготовчу роль, особливо на етапі, коли батьки дитини проходять лікування, соціальну реабілітацію, чи коли дитину готують до входження у нову сім’ю.