Цілі та завдання вивчення розділу
Успішне вивчення розділу дозволяє:
Визначити основні шляхи подолання гендерних конфліктів засобами соціальної роботи.
Оволодіти ключовими словами розділу.
Методичні рекомендації до вивчення Розділу 4.1.
При вивченні Розділу 4.1. важливо:
- вивчаючи пункт 1, зупинитися на понятті гендерних конфліктів;
- вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на види рольових гендерних конфліктів;
- вивчаючи пункт 3, зверніть увагу на феноменидискримінації та сексизму;
- вивчаючи пункт 4, зверніть увагу на сприйняття гомосексуальності.
Навчальний матеріал.
1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте |
Гендерний конфлікт викликаний протиріччям між нормативними уявленнями про риси особистості й особливості поводження чоловіків і жінок і неможливістю або небажанням особистості і групи людей відповідати цим уявленням-вимогам.
Відповідно до аналізу гендерних ролей виділяють три типи конфліктів:
- соціальний
- міжособистісний
- внутріособистісний
Будь-якийгендернийконфлікт базується на статево-рольовій диференціації, що існує в будь-якому суспільстві. На всіх рівнях функціонування соціальної реальності гендерні конфлікти породжуються диференціацією гендерних ролей.
Гендернадиференціація–процес, у якому біологічні розходження між чоловіками і жінками наділяються соціальним значенням і вживаються як засоби соціальної класифікації.
На макрорівні гендерний конфлікт являє собою соціальний конфлікт. У спрощеному вигляді цей конфлікт на макросоціальному рівні можна розглянути як конфлікт інтересів, тобто боротьбу жінок як соціальної групи за більш високий статус у суспільстві. В усіх сучасних суспільствах жінки в порівнянні з чоловіками мають більш низький статус, отже, вони мають менше влади і менше доступу до прийняття рішень, важливих для суспільного розвитку.
У суспільствах немає балансу між „публічними” сферами життя, де домінують чоловіки, і „приватними” сферами, де „правлять” жінки. Материнство, як і раніше, використовується як основний аргумент для закріплення за жінками основної відповідальності за будинок і родину і їхнього відсторонення від прийняття ключових рішень в економіці і політиці. У результаті основні чоловічі цитаделі – міжнародна дипломатія, питання озброєння, операції на ринку цінних паперів, розподіл державного бюджету – залишаються неприступними.
Ситуація стає конфліктною, коли має місце не тільки усвідомлення суперечливих позицій двох сторін, але і це усвідомлення викликає в учасників конфлікту негативні емоційні переживання і спонукає до активних дій, спрямованих на усунення цього протиріччя. У ситуації гендерного соціального конфлікту усвідомлення жінками їх більш низького в порівнянні з чоловіками статусу в суспільстві і незгода з таким сталим порядком може проявитися в активізації жіночих рухів за свої права.
На рівні міжособистісних відносин гендерні конфлікти найбільш поширені в сімейній і професійній сферах – міжособистісні конфлікти.
Сімейні конфлікти. Дослідники, що займаються вивченням сімейних відносин, як правило, звертають увагу на такий значимий показник сімейного життя, як характер розподілу ролей у родині між чоловіком і дружиною. В основі сімейних конфліктів лежать невиправдані чекання, зв'язані з рольовим поводженням чоловіка і жінки.
Гендерні конфлікти в основному викликані потребою в перерозподілі традиційних жіночих і чоловічих ролей. Як правило, чоловіки мають установки на традиційний тип сімейних відносин у побуті (дружина виконує великий обсяг домашніх робіт, а якщо чоловік їй і допомагає, то тільки виконанням традиційних видів „чоловічої роботи”). Жінка частіше схиляється доегалітарноготипу розподілу ролей у родині, при якому сімейні обов'язки поділяються нарівно між чоловіком і дружиною, або розподіляються в залежності від сформованої ситуації: основну частину домашніх справ бере на себе той член родини, у кого більше вільного часу.
Поводження в рамках традиційної чоловічої ролі характеризується напористістю, домінантністю, орієнтацією на контроль і успіх. Вважається, що поведінка чоловіків у порівнянні з поведінкою жінок характеризується більшою реальністю і виваженістю рішень. Жіноче традиційне рольове поводження, навпроти, повинне відрізнятися поступливістю, лагідністю, прийняттям іншого і проявом співчуття до його проблем. Якщо зіставити змістовні характеристики поведінки в рамках гендернихролей зі стратегіями поводження в міжособистісних конфліктах, приведених вище, те легко помітити, що гендерні стереотипи традиційного рольової поведінки виявляються деструктивними в ситуації конфліктної взаємодії.
Гендерний стереотип закріплення соціальних ролей за визначеною статтю впливає на виникненнягендернихконфліктів і наинтраіндивідуальномурівні. Ці рольові конфлікти називаютьсявнутріособистіснимиі являють собою внутрішній стан людини, викликаний його суперечливими уявленнями, мотивами, моделями поведінки.
Більшість концепцій гендерних конфліктів утворені на основі відомих психологічних теорій, що пояснюють причини гендерних конфліктів. Отже, доцільним є розгляд відомих теорій, які пояснюють чинники гендерних конфліктів.
Рольові теорії, розроблені в інтеракційному напрямі, використовуються для пояснення причин гендерних конфліктів. На думку С. Бем рольовий конфлікт працюючої жінки – яскравий приклад міжрольового особистісного конфлікту, який базується на співставленні традиційно нормативних вимог до індивідуально психологічних характеристик рольової поведінки жінки і реальної поведінки жінки в реальній ситуації її життєдіяльності.
Отже, рольовим конфліктом виступає соціальна ситуація, в якій від одного індивіда очікуються різні не сумісні дії.
На думку Дж. Блока, найбільш розповсюджене пояснення виникнення різних видів гендерних конфліктів отримала теорія гендерної соціалізації, яка спирається на психоаналітичний, когнітивний, необіхевіористичній підходи.
Дж. Блок виділив основні положення даної теорії: по-перше, чоловіки та жінки ростуть в різних соціально-психологічних контекстах, по-друге, дані контексти мають вирішальний влив на подальше функціонування чоловіків (та жінок: у чоловіків виникають проблеми у сфері сімейної самореалізації, а у жінок – у сфері професійної самореалізації ).
На думку сучасних дослідників, в процесі диференціювання соціалізації за статтю у особистості під впливом виховання батьків та вчителів формуються уявлення про себе, які обмежують її можливості, наприклад, у виборі професії, будуючи суб'єктивні бар'єри на шляху професійного розвитку у зрілому віці.
Чинниками зазначених проблем, на думку В. Кагана, виступають різні підходи до виховання хлопчиків та дівчаток, зорієнтовані на засвоєння певних норм спрямованості особистості, без врахування індивідуально-психологічних особливостей особистості та виконання відповідних гендерних ролей.
Можна зробити висновок, що традиційний варіант гендерної соціалізації може призводити до конфлікту нереалізованих бажань, який виникає в ситуації співставлення нормативів відповідно до певної статі й індивідуальних характеристик та потреб особистості в реалізації не статевоспецифічних інтересів та бажань.
В 70-х роках ХХ сторіччя виникає концепція андрогінії, яка базується на теоретичному викладі та емпіричному обґрунтуванні доказів можливостей для особистості одночасного володіння маскулінними та фемінними якостями.
Л. Ожигова стверджує, що людина з андрогінними характеристиками може функціонувати більш ефективно та в більш різноманітних умовах, ніж людина з традиційними суто чоловічими чи жіночими якостями.
До появи концепції андрогінії єдино вірним вважався варіант певного розвитку особистості, при якому чоловікам повинні бути притаманні суто маскулінні характеристики, а жінкам – фемінні. На думку В. Кагана, дана гендерна поляризація без вагомої причини обмежувала особистісні можливості, залишаючи право лише на використання частини особистісного потенціалу в рамках психологічного визначення гендерної відповідності.
У багатьох дослідженнях прояв невідповідності статевих якостей особистості та особливостей поведінки розглядалися як девіації та патології особистісного розвитку. Як результат, жінки, які володіли маскулінними характеристиками та чоловіки с фемінними якостями особистості відчували сильний тиск зі сторони соціуму, пов'язаний з осудами та забороною особистісних та поведінкових проявів, не типових статі. Природно, що такі люди гостро переживали стан невідповідності зовнішнім статево специфічним нормам, для них були характерні конфлікти невідповідності очікувань.
Водночас, С. Бем вважає, що концепція андрогінії є гендерно-нейтральною, не має зв'язку з історичною дійсністю, вона не визнає гендерної нерівності і, водночас, концепція андрогінії матеріалізує гендерну поляризацію, яку вона намагалася послабити.
Таким чином, ставлення до концепції андрогінії у дослідників досить різні, проте, більшість науковців вважають, що дана концепція несе в собі конструктивний потенціал для подолання внутрішніх конфліктів, які викликані невідповідністю притаманних особистості індивідуально-психологічних якостей нормативам очікувань та вимог.
Найбільший вклад у пояснюючі моделі виникнення гендерних конфліктів особистості вносить теорія гендерних схем, яка спирається на теорію психологічного научіння та когнітивного розвитку. За даною теорією феномен конфлікту пояснюється за допомогою гендерних схем, використання яких впливають на стандартизацію та єдність індивідуальних соціально-психологічних реакцій, часте використання запобігає сприйняттю різноманітності світу, що у свою чергу затримує розвиток адаптативних та творчих можливостей особистості.
Як зазначає С. Бем, у залежності від особливостей використання гендерних схем люди поділяються на статевотипізованих (постійно використовують гендерні схеми, а тому сприймають світ з позиції дихотомічних термінів протиставляння чоловічого та жіного) та нестатевотипізованих (майже не використовують гендерні схеми, виходячи за обмеження стереотипного світосприйняття та самооцінки).
Отже, кожна людина в залежності від особливостей особистого когнітивного розвитку та індивідуально-психологічної ситуації розвитку в більшій чи меншій мірі підпорядкована нормативному тиску з позиції статево специфічної поведінки, що буде впливати на виникнення гендерних конфліктів.
Водночас, поряд з широко відомими концепціями, які мають продуктивні пояснюючі моделі аналізу гендерних конфліктів, виникає нова теоретична модель – концепція гендерної компетентності. Як стверджує А. Журавлев, дана концепція спирається на основні положення гендерної теорії, вона не тільки пропонує ще один варіант пояснення чинників гендерних конфліктів, але й концентрує свою увагу на шляхах та методах подолання конфліктів гендерного змісту.
Кожна людина різною мірою підпорядкована традиційним моделям статеворольової поведінки, яка презентується інститутами гендерної психології. Проте, як зазначає І. Клецина, статевотипізовані люди (надто фемінні жінки та надто маскулінні чоловіки) особливо сильно мотивовані на реалізацію у своїй поведінці нормативних індивідуально-психологічних та статеворольових стандартів, для них близькі традиційно-патріархальні уявлення. Водночас, вони активно пригнічують в собі поведінку та особистісні якості особистості, які можуть бути розцінені оточуючими як не відповідні гендеру. Загальна самооцінка таких особистостей тісно пов'язана з їх гендерною самооцінкою.
За даними досліджень Ш. Берн, гендерно не компетентні чоловіки та жінки не можуть звільнитися від пригнічення гендерно-поляризованої та андроцентричної культури, тому вони часто переживають конфліктні стани нереалізованих особистих спрямувань та невідповідність очікувань.
Водночас, як зазначає М. Красніков, відчуття внутрішньої напруги та дискомфорту, обмеженості та нереалізованості вимагають виходу. Дані деструктивні відчуття можуть знайти вихід у поведінкових проявах, пов’язаних з пригніченням та обмеженістю прав інших – представників іншої статевої групи. В основі такої поведінки лежать гендерні упередження по відношенню до іншої статі.
Упередження – це соціальна установка з викривленим змістом її когнітивного компоненту, за рахунок чого людина сприймає певні соціальні об’єкти в неадекватному вигляді. З когнітивним компонентом упередження часто пов'язаний сильний, тобто емоційно насичений афективний компонент.
В результаті упередження обумовлюють не тільки викривлене сприйняття соціальних об’єктів, але й неадекватні дії стосовно них.
Таким чином, гендерні упередження – це соціальна настанова з негативним та викривленим змістом, це упереджене ставлення до іншої статі.
І. Кон зазначає, що у гендерних упередженнях відображені розповсюджені норми статево специфічної поведінки, тому упередження виникають по відношенню до тих суб’єктів, які порушують норми традиційно рольової поведінки чоловіків та жінок. Так, наприклад, досить відомі упередження стосовно жінок-політиків, жінок-вчених, жінок-водіїв та стосовно чоловіків, які виконують роль домашньої хазяйки. Також, І. Кон стверджує, що упередження виступають як деструктивний аспект поведінки людини. Саме тому поведінковий компонент упереджень, тобто реальні поведінкові прояви та тактики, свідчать про наявність у людини упереджень по відношенню до будь-якої групи людей.
За даними досліджень багатьох науковців одним із шляхів попередження гендерних конфліктів, може виступати спрямування роботи з різними групами населення, як формування гендерної компетентності. Під гендерною компетентністю розуміється здатність людини, як представника певної статі ефективно функціонувати у сфері міжгрупової та міжособистісної взаємодії шляхом зниження впливу та прояву гендерних упереджень, упорядкування рівнів самооцінки та гендреною просвітою.
До складу гендерної компетентності входять:
1. Знання про існуючі ситуації гендерної нерівності, фактори та умови, які їх викликають.
2. Вміння помічати та адекватно оцінювати ситуації гендерної нерівності у різних сферах життєдіяльності.
3. Здатність не проявляти у своїй поведінці гендернодискримінуючої практики.
4. Здатність вирішувати свої гендерні проблеми та конфлікти, якщо вони виникають.
Отже, формування гендерної компетентності це цілеспрямована діяльність, в результаті якої людина набуває та засвоює гендерні знання, уміння та методи гендерної коректної поведінки.
Виходячи з цього можна дійти висновку, що проблема психологічних чинників гендерних конфліктів є досить актуальною, проте малодослідженою. Провівши теоретичний аналіз з визначеною проблеми, можна констатувати, що:
· Більшість концепцій гендерних конфліктів сформовані на основі відомих психологічних та соціологічних орієнтацій, що і визначило необхідність розгляду визначеного питання крізь призму відомих теорій, в основі яких покладено пояснення причин гендерних конфліктів.
· За результатами теоретичного дослідження можна констатувати, що з позиції рольової теорії чинником гендерного конфлікту виступає соціальна ситуація, в основі якої покладена різниця між очікуваннями та реальними діями особистості.
· Найрозповсюдженіші пояснення виникнення різних видів гендерних конфліктів несе в собі теорія гендерної соціалізації, в основу якої покладений конфлікт нереалізованих бажань, з позиції співставлення нормативів відносно певної статі та індивідуальних якостей і потреб індивіда.
· Теорія андрогінії базується на поясненні можливої одночасної наявності в особистості гендерних якостей різних статей, що несе в собі конструктивний потенціал для подолання конфліктів.
· В процесі теоретичного вивчення була визначена досить нова теорія гендерної компетентності, яка не тільки пояснює причини виникнення конфліктів але й визначає шляхи подолання конфліктів гендерного змісту.
2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте |
М. Франк і Б. Кармен (1980) встановили, що діти, які поводяться строго відповідно до вимог їхньої статевої ролі, часто відрізняються нижчим інтелектом і меншими творчими здібностями. Тому Дж. Плек (1981) вважає, що виконання ролі мужності має не лише позитивні сторони, але й негативні. Більше того, коли ситуація вимагає прояву “жіночих” якостей і дій, у чоловіка, що строго дотримується чоловічої ролі, може виникнути чоловічий ґендерно-рольовий стрес чи за О’Нілом — ґендерно-рольовий конфлікт, характерними ознаками якого є:
1. Обмеження емоційності — труднощі у вираженні своїх емоцій чи заперечення права інших на їхнє вираження.
2. Гомофобія — побоювання гомосексуалів.
3. Потреба контролювати людей і ситуації, проявляти владу.
4. Обмеження сексуальної поведінки і демонстрації прив’язаності.
5. Нав’язливе прагнення до змагальності й успіху.
6. Проблеми з фізичним здоров’ям, що виникають через неправильний спосіб життя.
Серед важливих соціальних функцій людини можна назвати соціальні ролі. Вивчення соціальної структури групи буде неповним без характеристики місця, яке займають в ній члени групи, що визначаються такими базовими поняттями, як позиція, статус і роль. Засвоєння соціальних ролей є обов'язковою умовою соціалізації особистості. Без застосування поняття роль також неможливо описати взаємодію індивіда з групою чи з іншим індивідом.
Отже, в теоретичному ракурсі категорія „роль” є однією з ключових в соціології, суспільній психології та споріднених з нею дисциплінах. Не менш важливим є практичний аспект, оскільки налагодження оптимальної соціальної взаємодії – це важлива задача психологічної практики, що пронизує всі сфери людського буття.
В зарубіжній літературі, присвяченій експериментальному вивченню рольових конфліктів зустрічаються такі основні поняття для опису цього явища та його параметрів:
Рольовий конфлікт (role conflict) – під цим поняттям розуміють різноманітні прояви конфліктної взаємодії людини з іншими людьми та з соціумом, в основі якого лежать суперечності рольової поведінки людини. Для характеристики ролей, що задіяні в рольовому конфлікті використовується поняття ролі, що конфліктують (conflicting roles).
В зарубіжній літературі зустрічається опис різноманітних видів рольового конфлікту, наприклад: множинно-рольовий конфлікт (multiple-role conflict) – поняття, що описує випадки участі особистості в декількох рольових конфліктах; потенціальний рольовий конфлікт (potential role conflict) – ситуація, коли всі ознаки рольового конфлікту є в наявності, але він не перейшов у відкриту фазу; потенційний подвійний рольовий конфлікт (potential dual role conflict) – рольовий конфлікт, що може перейти в подвійну форму; інтравиконавчий рольовий конфлікт (intrasender role conflict) – внутрішній конфлікт, який переживає виконавець, чи „відправник” (sender) ролі; інтервиконавчий рольовий конфлікт (intersender role conflict) – зовнішній конфлікт між „відправниками” ролей; міжпрофесійний рольовий конфлікт (interprofessional role conflict) – конфлікт, що відбувається між різними професійними ролями однієї людини; рольовий конфлікт, що розв'язується (disentangling role conflict) та інші.
Проблеми рольових конфліктів можна розглядати в більш широкому контексті – проблеми рольового стресу (role stress). Так, розглядаються такі 3 види рольових стресів: неоднозначність ролі, рольовий конфлікт і рольове перевантаження, із яких перших два вважаються основними, і їм присвячено найбільша кількість емпіричних досліджень. Неоднозначність ролі (role ambiguity) розглядається як конфліктна ситуація, коли протиріччя виникає між двома різновидами однієї ролі. Рольове перевантаження (role overload) - це ситуація вичерпування ресурсів рольової поведінки, що призводить до емоційного „згоряння” (burnout) людини.
Важливою проблемою теорії та практики є класифікація, чи типологізація рольових конфліктів. В класичній теорії психодрами, де чи не вперше зустрічається це поняття, розглядається чотири основних види рольових конфліктів: 1) інтрарольові (внутрішні конфлікти між компонентами чи різновидами однієї ролі однієї людини); 2) інтеррольові (внутрішні конфлікти між різними ролями однієї людини, які є дивергентними, або суперечать одна одній, і вимагають здійснити власний вибір); 3) інтраперсональні (внутрішні конфлікти, що грунтуються на суперечливому рольовому досвіді людини і проявляються в труднощах становлення її рольової поведінки; 4) інтерперсональні (зовнішні конфлікти, що грунтуються на протиріччях між дивергентними ролями партнерів по спілкуванню).
В сучасній зарубіжній літературі переважають емпіричні підходи з використанням методів психодіагностики, що накладає відбиток на способи типології. Так, можна зустріти такі 3 базисних типи рольового конфлікту (персональна роль (person-role), конфліктуючі очікування членів групи (conflicting expectations of group members), конфлікт завершення засобів (means-end conflict).
Як окремі різновиди рольових конфліктів можна розглядати такі конфлікти, які пов'язані зі статево-рольовою поведінкою людини: гендерно-рольовий конфлікт (gender role conflict) – рольовий конфлікт між статевими чи гендерними ролями; статево-рольовий конфлікт (sex role conflict) – конфлікт, зав'язаний на статеворольову поведінку і різні прояви сексуальності людини.
Статево-рольовий конфлікт існує, коли статеві ролі мають негативні наслідки для людей.
Крім гендерно-рольових девіацій (відхилень) існує багато психологічних проблем, пов'язаних з труднощами та порушеннями гендерного розвитку людини. Серед різних видів гендерно-рольових дисгармоній слід насамперед назвати такі: гендерно-рольовий конфлікт, гендерно-рольовий інфантилізм та гендерно-рольову недостатність. Гендерно-рольовий конфлікт, як вже було сказано, так чи інакше присутній в усіх формах гендерно-рольових дисгармоній.
Гендерно-рольовий інфантилізм - це невідповідність гендерної ролі віковій стадії гендерного розвитку, заміна або компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя. Це проявляється в переважанні дитячих форм гендерно-рольової поведінки, наприклад: в сфері сімейних ролей роль „чоловіка” (чи „жінки”) заміщається роллю „дитини”.
Гендерно-рольова недостатність буває в двох основних формах: гендерно-рольовий дефіцит та атрофія гендерної ролі.
Гендерно-рольовий дефіцит –це затримка рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого гендерна роль не формується, або розвивається в скороченому вигляді. Рольовий дефіцит може розвиватись тоді, коли гендерні ролі прямо чи непрямо заборонялися в дитинстві, не заохочувалися, або зустрічали негативну оцінку значимого соціального оточення.
Атрофія гендерної ролі –це втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування гендерної ролі в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли внаслідок соціальних причин виконання гендерних ролей стає неможливим. Наприклад, після тривалого ув'язнення людина частково чи повністю може втратити таку гендерну роль, як „шлюбний партнер”.
Таким чином ми бачимо, що гендерний розвиток та гендерна соціалізація особистості – це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям і на їх шляху виникають багато протиріч, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей повинне допомогти уникненню цих проблем і протиріч розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку гендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.
Гендерний конфлікт викликаний протиріччям між нормативними уявленнями про риси особистості та особливості поведінки чоловіків і жінок і неможливістю або небажанням особистості і групи людей відповідати цим уявленням-вимогам.
У відповідності з рівнями аналізу гендерних ролей можна розглянути і три типи конфліктів, які можуть бути викликані ситуацією неузгодженості традиційного статеворольової поведінки і потребами особистості в зміні змісту запропонованих гендерних ролей. Будь гендерний конфлікт базується на статеворольової диференціації, існуючої в будь-якому суспільстві. На всіх рівнях функціонування соціальної реальності гендерні конфлікти породжуються диференціацією гендерних ролей. Гендерна диференціація - процес, в якому біологічні відмінності між чоловіками і жінками надається соціальне значення і вони вживаються як способи соціальної класифікації.
На макрорівні гендерний конфлікт являє собою соціальний конфлікт. В основі соціального конфлікту лежить боротьба між соціальними групами людей за реалізацію власних цілей. У спрощеному вигляді гендерний конфлікт на макросоціальному рівні можна розглянути як конфлікт інтересів, тобто боротьбу жінок як соціальної групи за більш високий статус у суспільстві. У всіх сучасних суспільствах жінки порівняно з чоловіками мають більш низьким статусом, отже, вони мають менше влади і менше доступу до прийняття рішень, важливих для суспільного розвитку. „До цих пір не виявлено таке суспільство, в якому жінки володіли б більшою владою, ніж чоловіки”.
У суспільствах немає балансу між „публічними” сферами життя, де домінують чоловіки, і „приватними” сферами, де „правлять” жінки. Материнство, як і раніше, використовується в якості основного аргументу для закріплення за жінками основної відповідальності за будинок і сім'ю і їх усунення від прийняття ключових рішень в економіці та політиці. В результаті основні чоловічі цитаделі - міжнародна дипломатія, питання озброєння, операції на ринку цінних паперів, розподіл державного бюджету - залишаються неприступними. Таким чином, управління державою здійснюється переважно чоловічою частиною населення, яка становить в урядах і парламентах усіх країн переважна більшість, а це призводить до домінування тих цінностей, які пов'язані в першу чергу з задоволенням їхніх власних інтересів.
Ситуація стає конфліктною, коли має місце не тільки усвідомлення суперечливих позицій двох сторін (когнітивний аспект), але це усвідомлення викликає в учасників конфлікту негативні емоційні переживання (емотивний аспект) і спонукає до активних дій (конатівний аспект), спрямованим на усунення цього протиріччя. У ситуації гендерного соціального конфлікту усвідомлення жінками їх нижчого порівняно з чоловіками статусу в суспільстві і незгоду з таким усталеним порядком може проявитися в активізації жіночих рухів за свої права (перша і друга хвиля фемінізму). Останнім часом даний вид конфлікту в демократично орієнтованих суспільствах стає інституціоналізованих, тобто дозволяється законодавчим шляхом.
Так, наприклад, Швеція лідирує серед західних країн у галузі законодавства, що гарантує дотримання рівності статей. Частка жінок, які мають оплачувану роботу, дуже висока: у 1986 році вона дорівнювала 80% для жінок у віці від 16 до 64 років. Будь-який громадянин Швеції може отримати державну допомогу на дитину, що становить близько 90% середньої заробітної плати; виплати починаються за місяць до народження і закінчуються, коли дитині виповниться шість місяців. Батьки домовляються між собою, хто з них візьме відпустку по догляду за дитиною, і залежно від їх рішення шестимісячне допомога виплачується або матері, або батькові. Ці заходи певною мірою довели свою ефективність в тому, що стосується можливостей жінок домогтися високого становища в суспільстві. Так, жінки мають четверту частину місць у парламенті Швеції, і це один з найвищих показників у світі.
На рівні міжособистісних відносин гендерні конфлікти найбільш поширені в сімейної та професійній сферах. Зупинимося на аналізі гендерних конфліктів у сфері сімейних відносин. Дослідники, що займаються вивченням сімейних відносин, як правило, звертають свою увагу на такий значимий показник сімейного життя, як характер розподілу ролей у сім'ї між чоловіком і дружиною. Так, у роботі Ю. Алешиной і І. Борисова поло-рольова диференціація розглядається як комплексний показник, що враховує не тільки реальний розподіл ролей у сім'ї, а й ставлення до нього подружжя. У роботі В. Левкович і О. Зуськова підкреслюється, що потреба подружжя у виконанні певних ролей у сім'ї виступає як одна з базових потреб спільного подружнього життя. В основі сімейних конфліктів лежать невиправдані очікування, пов'язані з рольовим поведінкою подружжя.
Гендерні конфлікти в основному викликані потребою у перерозподілі традиційних жіночих і чоловічих ролей. Як правило, чоловіки мають установки на традиційний тип сімейних відносин у побуті (дружина виконує більший обсяг домашніх робіт, а якщо чоловік їй і допомагає, то тільки виконанням традиційних видів „чоловічої роботи”). Жінки частіше схиляються до егалітарної типу розподілу ролей у сім'ї, при якому сімейні обов'язки діляться порівну між чоловіком і дружиною, або розподіляються залежно від ситуації, що склалася: основну частину домашніх справ бере на себе той член сім'ї, у кого більше вільного часу.
При вивченні гендерних конфліктів не менш важливим, ніж аналіз його причин, є визначення поведінкових стратегій, що сприяють конструктивному розв'язанню виниклих протиріч. Відомі три основні стратегії поведінки в ситуації міжособистісного конфлікту. Перша стратегія відноситься до силових стратегіям поведінки, вона спрямована на досягнення власних інтересів без урахування інтересів партнера. Вона описується в термінах домінування, конкуренції, суперництва. Поведінка характеризується напористістю, використанням жорстких аргументів, виставленням ультимативних вимог, емоційним тиском на партнера. Іншу стратегію взаємодії в конфлікті утворюють такі форми поведінки, які мають у своїй основі прагнення до відходу від конфлікту. Вони можуть мати характер ігнорування проблеми, невизнання існування конфлікту, небажання вирішувати наявну проблему. Інша форма відходу від конфлікту - це поступливість, готовність знехтувати, поступитися своїми інтересами та цілями. У тих випадках, коли поступливість нічим не виправдана, вона розцінюється як нездатність відстоювати свої інтереси, як неконструктивний підхід до вирішення конфлікту. Третя стратегія - переговорна - розцінюється як найбільш ефективний шлях до розв'язання міжособистісних конфліктів. Суть переговорів полягає у виробленні рішень, більшою чи меншою мірою задовольняють інтересам обох сторін.
Поведінка в рамках традиційної чоловічої ролі характеризується напористістю, домінантністю, орієнтацією на контроль і успіх. Вважається, що поведінка чоловіків порівняно з поведінкою жінок характеризується більшою раціональністю та виваженістю рішень. Жіноча традиційне рольова поведінка, навпаки, має відрізнятися поступливістю, поступливістю, прийняттям іншого і проявом співчуття до його проблем. Якщо зіставити змістовні характеристики поведінки в рамках гендерних ролей зі стратегіями поведінки в міжособистісних конфліктах, наведених вище, то легко помітити, що гендерні стереотипи традиційного рольової поведінки виявляються деструктивними в ситуації конфліктної взаємодії. Для чоловічої поведінки, що реалізує традиційну гендерну роль, більшою мірою характерна перша стратегія, а для жіночого - друга, в той час як продуктивною є переговорна стратегія.
Гендерний підхід як теоретичний напрям в суспільних науках виникло як опозиція традиційним дослідженням відносин між статями, що базуються на ідеї доцільності диференціації ролей, статусів і позицій чоловіків і жінок в публічній і приватній сферах життєдіяльності. Гендерний підхід орієнтує людей незалежно від статі на партнерську модель відносин. Відмінні особливості такої моделі відносин полягають в наступному: це відносини двох рівноправних суб'єктів, кожен з яких має власну цінністю і готових до взаємних поступок, спілкування будується на рівних, партнера вислуховують не перериваючи, не оцінюють передчасно і поспішно його судження і вчинки, не нав'язують рад . У ситуації розбіжностей і конфліктів партнерська модель відносин передбачає переговорну стратегію поведінки. Багато психологів пов'язують майбутнє людини з партнерським стилем відносин та взаємодії.
Гендерний стереотип закріплення соціальних ролей за певним підлогою впливає на виникнення гендерних конфліктів і на інтраіндивідуальний рівні. Ці рольові конфлікти називаються внутрілічностнимі і являють собою внутрішній стан людини, викликане його суперечливими уявленнями, мотивами, моделями поведінки. Розглянемо типи гендерних внутрішньоособистісних конфліктів. Найбільш яскравим проявом зіткнення традиційних нормативних вимог до рольового поведінки жінок і реальної ситуації їх життєдіяльності служить феномен, який в соціально-психологічній літературі описаний як „рольовий конфлікт працюючої жінки”. Цей внутрішньоособистісний конфлікт виникає внаслідок великої кількості соціальних ролей, які виконує жінка, і браку фізичних ресурсів для повноцінного виконання цих ролей. Конфлікт між ролями частіше виникає, якщо жінка в рівній мірі орієнтована і на професійне зростання, і на свою сім'ю. У цьому випадку приписи різних соціальних ролей, виконуваних особистістю, перешкоджають їх успішної реалізації. Рольовий конфлікт працюючої жінки розглядається як комплекс суб'єктивних негативних переживань, що виникають у жінки, при негативній оцінці нею того, як вона справляється з суміщенням ролей у професійній і сімейній сферах.
Найбільш виражений деструктивний показник рольового конфлікту - це почуття провини, яке народжується з моделі сприйняття жінкою своїх ролей. Часто це пов'язано з синдромом супержінки: мати в житті все (заміжжя, діти, кар'єра) і чудово виконувати свої обов'язки. Почуття провини характеризується високою стійкістю і безліччю сфер прояву, це - відношення жінки до дітей, дружину, роботу, самій собі. Поведінка, викликане почуттям провини, є компенсаторним, воно збуджується глибокої потребою виправдання, що зроблено щось неправильно, і це необхідно виправити. Почуття провини збуджується несвідомими мотивами і тому не піддається самокорекції. Ймовірність внутрішньоособистісних гендерних конфліктів зростає, якщо людина, всупереч своїм бажанням і потребам, слід соціокультурним приписами (наприклад, „Чоловіки так себе не ведуть”; „Жінки так не чинять”) і підпорядковує свої індивідуальні поведінкові прояви традиційним нормативним моделям чоловічої і жіночої ролі.
Ще одним прикладом внутрішньоособистісних конфліктів, що породжується гендерних стереотипом закріплення соціальних ролей за певною статтю, є екзистенціальна кризова ситуація. Це ситуація, яка зачіпає основи існування людини і звертає його до проблеми свого відносини зі світом, пошуку і отриманню сенсу свого буття. Екзистенційний конфлікт може бути ініційований подіями або зовнішніми обставинами, які несподівано ставлять людину обличчям до обличчя з фундаментальними питаннями його життя, наприклад прийняття важливих необоротних рішень, руйнування деяких фундаментальних змістотворних моделей поведінки або способів взаємодії з іншими. Він зачіпає найбільш важливі, життєво значущі цінності і потреби людини, стає домінантою внутрішнього життя людини і супроводжується сильними емоційними переживаннями.
Так, чоловіки, що сприймають професійну діяльність і кар'єру як єдине і найголовніше призначення свого життя, опиняються в ситуації екзистенціального конфлікту у випадку втрати роботи або виходу на пенсію. „Шок відставки”, пов'язаний з втратою значущого місця в суспільстві, розривом зв'язків з референтною групою, втратою значущої соціальної ролі у свідомості таких чоловіків відображено як „втрата головного сенсу життя”, а на емоційному рівні відзначений усіма ознаками гострого стресового розладу. Жінки, реалізуючи „істинно жіноче призначення бути матір'ю і берегинею домашнього вогнища”, часто переживають екзистенційну кризу в період психологічного відділення дорослих дітей від сім'ї. Якщо раніше вся життя жінок була насичена емоційним та побутової турботою про дітей, то тепер, коли таке звичний плин життя порушується, виникає відчуття порожнечі, непотрібності, безглуздості життя. Живучи життям дітей, багато жінок зовсім забувають про свого власного життя.
Екзистенційний конфлікт, порушуючи звичний хід життя, дезорганізуючи або навіть роблячи неможливою звичайну життєдіяльність, вимагає від людини переосмислення свого життя і її найбільш істотних складових, своїх життєвих цілей, відносин з оточуючими, способу життя та ін Успішне подолання конфлікту є життєво важливим завданням для людини, а результатом його дозволу часто стає поява якихось нових якостей і умов життя.
3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте |
Сексизм (англ. sexism, від лат. sexus — стать) — світогляд, в якому стверджується нерівне становище і різні права статей. Може виявлятися у формі ненависті, недооцінки або упередження по відношенню до представників відповідної статі в цілому (мізогініяабомізандрія) або стереотипізацією суджень по відношенню до представників відповідної статі.
Домінування жінок —матріархат. Домінування чоловіків — патріархат.
Людина, що дотримується ідеології сексизму, називається сексистом.
Наслідком сексизму є статева дискримінація — дискримінація людини за ознакою статі чи гендерної ідентичності. У суспільстві може бути представлений у вигляді системи стереотипів, офіційно закріплених положень або навіть ідеології.
Прихильниці та прихильники такого емансипативного руху як фемінізм становлять авангард у боротьбі з сексизмом. В багатьох західних країнах сексизм є предметом для законодавства і соціальних досліджень, зокрема гендерних студій. Критики ж сексизму зазначають, що він залишається наявним навіть тоді, коли проводиться позитивна дискримінація статі, наприклад, тим, що здійснюються закони про збільшення частки однієї статі на шкоду іншої.
На сьогодні існують різні підходи до визначення сексизму, які однак стоять неподалік одне від одного.
Так в психології сексизм визначається як „стереотипне приписування ознак”. На інтерперсональному рівні також звертається увага на дискримінуюче приписування ролей з боку чоловіків.
У квір-теорії, наприклад, сексизм визначають набагато обширніше. Адже квір-теорія звертає увагу на гетеронормативність сучасного суспільства, вказуючи, що від усіх людей очікується бути гетеросексуальними та сісгендерними (тобто аби стать і гендерна ідентичність збігалися). Відповідно, ЛГБТ та квіри не вписуються у норму відподвідно до своєї статі, гендеру чи сексуальної орієнтації, є дискримінованими.
В соціологічних дослідженнях, напроти, більше наголошується на структурних аспектах сексизму. Тут це означає, що сексизм культурно обумовлений, інституційно закріплений та індивідуально усвідомлюваний. Розповсюджені думки, переконання, вірування і поведінка розглядаються як соціальні практики, які привілеюють чоловіків і підкорюють жінок. Через це знижується цінність поведінки жінок та для чоловіків і жінок фіксуються певні ролі. Такий підхід наголошує на дискримінуючих механізмах суспільних систем (тут патріархат) та одночасно досліджує перетин сексизму з іншими практиками пригнічення, такими як расизм, класизм, ейджизм, гандікапізм чи специфізм.
Сексизм може приймати різні форми, іноді досить тонкі або підсвідомі. Наприклад, Смітсонівський музей американського мистецтва звітується в своєму дослідженні американського цивільного мистецтва (2011) про те, що існує 5193 публічних пам'ятників в США, які зображують людей — і лише 394 з них зображують жінок.
1. Дискримінація в трудовій діяльності.
Заборона (або суспільне несхвалення) особам певної статі займатися деякими професіями або займати певні посади тільки на тій підставі, що вони належать до цієї статі, або з аргументацією, що зводиться до даного засновку.
Нижча оплата праці людей певної статі, як правило — жінок. Може виражатися в більш низькій оплаті за рівну роботу (жінки отримують у середньому на 16% меншу в порівнянні з чоловіками оплату за рівну працю; деякі організації відзначають, що в неформальній економіці розрив може бути ще значнішим) або в нижчій оплаті професій, що вважаються традиційними для осіб певної статі. Так, наприклад, опубліковані в 2006 році в Бюро перепису США статистичні дані показують, що середній дохід на душу населення жіночої статі становив 32 тис. дол. США, тобто лише 76 відсотків від середнього доходу на душу чоловіків (приблизно 42 тис. дол. США) (можна відзначити, що згідно з тими ж даними середньорічні доходи жінок лише трохи більше, ніж на 1 тис. дол. перевищують їх же у чорношкірих, див. також расизм).
„Скляна стеля” — термін американського менеджменту, що описує невидимий і формально ніяк не позначений бар'єр, який обмежує просування жінок по службовій драбині.
Більш високий пенсійний вік для чоловіків у багатьох країнах при більш короткої в середньому тривалості життя.
Нижча соціальна захищеність жінок, що веде до фемінізації, бідності і стрибкам її росту в кризові для суспільства чи економіки держави періоди.
2. Дискримінація в мові.
Соціальні дослідження показали, що в якості загальних займенників використовується непропорційно велике число чоловічих образів щодо жіночих аналогів. Цим виключаються позиції жінок в гендерно неспецифічних випадках. Ототожнення понять „людина” і „чоловік”. У багатьох європейських мовах вони позначаються одним словом: man у англійській, homme у французькій, Mann у німецькій.
Іменники чоловічого роду можуть використовуватись універсально для позначення осіб будь-якої статі, що не можна зазначити щодо іменників жіночого роду. Діє механізм включенності в граматичний чоловічий рід. Для виправлення такого роду проявів мовної дискримінації антисексистськими ініціативами пропонуються фемінітиви та гендерно-нейтральна лексика.
3. Дискримінація в суспільній нормативності.
У більшості країн, де існує призовна система комплектації армії (строкова служба), призову підлягають тільки чоловіки. Для жінок, при цьому, часто відсутня можливість проходження такої служби навіть на добровільній основі.
Різна тривалість терміну служби призовників жіночої та чоловічої статі у разі призову, обов'язкового незалежно від статі.
У тих країнах, де юридичні норми передбачають свободуаборту, матір в більшості випадків має можливість одноосібно приймати рішення про народження дитини, в той час як батько зобов'язаний допомагати в утриманні їх спільних дітей незалежно від своєї згоди на їх народження, в тому числі і в ситуаціях, коли вагітність наступила в результаті обману з боку жінки (наприклад, внаслідок свідомо помилкової заяви про використання нею контрацептивів).
У певних ситуаціях від чоловіка може вимагатися зняття головного убору (наприклад, при виконаннідержавного гімнуабо при відвідуванні церкви). При цьому від жінки в схожих випадках може вимагатися його надягання.
Більш негативне ставлення в суспільстві до чоловічої гомосексуальності, ніж до лесбійства. У деяких країнах (Зімбабве, Замбія та інші), де гомосексуальні контакти караються кримінально, під відповідну статтю потрапляють лише чоловіки. Аналогічна ситуація мала місце в Нацистській Німеччини („Параграф 175”) і в СРСР („Стаття 121”).
Переконання, що при розлученні діти повинні залишатися з матір'ю, а не з батьком (незалежно від особистих якостей і матеріальної забезпеченості батьків і прихильностей дітей).
4. Дискримінація в рекламі.
Поширене в рекламі використання звабливих жіночих образів, приміром, „оближи” (реклама морозива), „візьми в рот” (реклама пельменів), „два метри задоволення” (оголені жіночі ноги в рекламі диванів). Деякі соціальні експерти вважають, що така реклама через свою невідповідність реальному життю формує у їх споживачів комплекс неповноцінності.
З іншого боку, з подібними рекламними образами часто пов'язаний ідеал чоловіка-мачо. Поширюючи його, реклама пропагує цілий світогляд і стиль життя та пропонує характерні взірці поведінки, в контексті яких жінка і жіноче виявляються під загрозою бути культурно-знеціненими, маргіналізованими або повністю виштовханими за межі „патріархальної культури”.
Критики примусової заборони сексистської реклами зазначають, що для ефектичної боротьбі з нею потрібний, насамперед, достатньо високий рівень культури в суспільстві, який робив би невигідним для рекламістів використовувати подібні сексистські образи, суспільно тавруючи їх як „антирекламу”.
5. Дискримінація в політиці.
Непропорційне представлення у владі. Так, наприклад, в США жінок більше чоловіків, проте, наприклад, в конгресі 109-го скликання серед членів парламенту жінок було лише 82 людини, зокрема жінки-сенатори — 14 осіб (14% від загальної кількості), а серед членів Палати представників жінки становлять 68 осіб (15,6%).
Відсутність в деяких країнах виборчого права у жінок.
6. Дискримінація в освіті.
Статева належність як один із нормативів або як неформальна вимога для можливості вступу до навчального закладу. Зокрема це стосується військових навчальних закладів або навчанню професій, які традиційно вважаються „жіночими”.
Офіційна або неформальна залежність навчальної програми від статі в межах окремих навчальних закладів.
4. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте |
Актуальність і необхідність наукового вивчення стереотипного сприйняття людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією обумовлена відсутністю обґрунтованих даних щодо розуміння цього феномену, недоліком експериментальних даних. Так, до цих пір немає точної відповіді, чим спричиняється сексуальний потяг до людей своєї статі, як відбувається формування гомосексуальної орієнтації, чи є якісь відмінні риси у представників сексуальних меншин (фізичні, фізіологічні, поведінкові, психологічні та ін.), або це, більшою мірою вигадки, мало вивчені виховні здібності та можливості гомосексуальних людей. Але як найважливіший фактор можна назвати низький рівень обізнаності нашого суспільства в цьому питанні, і як наслідок – високий рівень перекрученого, спотвореного сприйняття людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, і відповідно їх дискримінація або ж просто ігнорування їх інтересів та життєво важливих проблем.
Знання, які отримує пересічний українець про життя геїв і лесбіянок украй мізерні, випадкові і часто перекручені; крім того, здебільшого вони стосуються зарубіжних прикладів і тому сприймаються як таке явище, що має мало відношення до українських реалій. Головна проблема тут полягає у небажанні помітити проблеми вітчизняних геїв через відсутність у них впевненості в собі і через їх побоювання бути відкритими суспільству. Тому, в будь-якому випадку, будь-яка інформація з тематики нетрадиційних сексуальних стосунків несе відтінок екзотичності і сенсаційності, чим, з одного боку, привертає до себе увагу, а з іншого боку, створює враження чужості і рідкості явища. У масовій свідомості замість достовірної інформації звичайно, як і раніше присутні укорінені забобони і домисли, крізь призму яких і сприймаються нетрадиційні сексуальні стосунки. В таких умовах, часто власний негативний досвід спілкування з якимось окремим геєм або почута інформація про конкретний випадок невиправдано узагальнюється і переноситься на все гомосексуальне співтовариство. Це породжує навішування „ярликів” з боку суспільства і як наслідок - негативні переживання у людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Повністю ігнорувати існування таких людей неможливо, і українському суспільству доводиться стикатися з таким делікатним питанням, якщо ми прагнемо в процесі свого розвитку стати відкритою європейською державою.
Феномен гомосексуальності через відсутність об'єктивної і науково-обґрунтованої статевої освіти, відповідних знань навіть у фахівців з вищою освітою медичного, педагогічного або юридичного профілів оточений далекими від реальності міфами, застарілими соціальними стереотипами, дозвільними домислами. Існує безліч поширених тверджень про відмітні риси гомосексуалів та їх спосіб життя, які є науково необґрунтованими і не відповідають дійсності.
У науковій думці проблемі гомосексуальних відносин було приділено достатньо уваги, зусиль, але все ж єдиної думки у вчених на причини, умови розвитку та сприйняття суспільством немає і зараз.
Протягом багатьох століть стать і сексуальність розглядалися виключно в контексті репродуктивної поведінки, що забезпечує продовження роду. Потяг до людей власної статі виглядав при цьому протиприродним збоченням. Релігійні обґрунтування природи людини стверджували гріховність і протиприродність одностатевих відносин.
Іван Блох (псевдонім німецького сексолога Ойгена Дюрена) пояснює причини нетерпимості старозавітних пророків до одностатевого кохання у своїй „Історії проституції”. Гомосексуальність була пов'язана з релігійними культами язичницьких народів, що жили по сусідству з євреями. Крім того, царські династії Єгипту були схильні до інцесту: фараони традиційно одружувалися на своїх сестрах. Цей звичай процвітав аж до заходу еллінізму.
Культи ж зооморфних богів викликали підозри у пристрасті єгиптян до ритуальної зоофілії (щодо деяких видів тварин це цілком могло бути правдою).
За переказами, Бог заборонив євреям одностатеві зв'язки, інцест і зоофілію, „бовсім цим осквернили себе народи, яких Я виганяю перед вами”. „За чином єгипетського краю, в якій ви жили, не чиніть, і за чином Краю ханаанського, що Я веду вас, не робіть, і звичаями їхніми не ходіть”. Гомосексуали в стародавньому Ізраїлі прирівнювалися до боговідступника - язичникам.
У Біблії заборона на гомосексуальність виражено вельми недвозначно і спрямовано проти обох партнерів, як активного, так і пасивного: „А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, гидоту вчинили обоє вони, нехай будуть віддані на смерть, кров їхня на них”.
Коли ж християнство стало світовою релігією, іудаїстська заборона на „содомський гріх” увійшла у життя народів, які раніше відносилися до гомосексуальності цілком толерантно. Так, християнство нав'язало гомофобію грекам.
Коран також не шанує геїв. Тим не менш, багато мусульманських народів – араби, перси, жителі Середньої Азії традиційно культивували гомосексуальність у різних сферах мистецтва і життя. Cтавлення суспільства до нетрадиційних сексуальних стосунків завжди було подвійним. З одного боку, така поведінка вважалася гріхом, а з іншого боку їй потурали і знать, і поети, і простолюд, приймаючи її швидше глузливо, ніж гнівно.
Довгий час у багатьох релігіях гомосексуальність зводилася до содомії. З виділенням у самостійну галузь медицини психіатрії (термін з'явився в 1808 р.), содомія стала поступово психологізуватися .
Німецький психіатр Карл Фрідріх Отто Вестфаль (1833-1890) назвав цей феномен „протилежним” або „збоченим” сексуальним потягом, в основі якого лежить вроджена патологія розвитку вегетативної нервової системи, що спотворює „весь внутрішній світ власної статі”. Пізніше цей стан стали називати інверсією (звернення, переставлення, вивертання навиворіт) статевого почуття. Таким чином гомосексуал перетворився із злочинця у хворого. Це пояснюється не тільки особистими упередженнями та професійними установками (лікар шукає саме патологію), а й тим, що психіатри та судові медики мали справу з людьми, психіка яких дійсно була обтяжена, крім гомосексуальності ще й психічними проблемами і відхиленнями.
Проти „медикалізації” одностатевого кохання почали протестувати деякі мислителі XIX ст. Німецький журналіст і юрист Карл Генріх Ульріхс (1825-1895), доводив, що „урнінгі” - не хворі, а особлива „третя стать” (жіноча душа в чоловічому тілі). Він виступав проти їх кримінального переслідування. Також німецько-угорський письменник, перекладач і журналіст Кароль Марія Кертбені (1824-1882), який першим (1869 р.) запропонував термін „гомо сексуальність”, не тільки доводив, що гомосексуальність є природною і вродженою, але й апелював до спільних принципів правової держави, яка зобов'язана поширити на гомосексуалів правило невтручання в особисте життя громадян.
Дуже впливовими на початку ХХ ст. були праці берлінського невропатолога Альберта Молля (1862-1939), який одним з перших став вивчати дитячу та підліткову сексуальність. Але найвпливовішим дослідником і теоретиком гомосексуальності початку ХХ ст. був Магнус Гіршфельд (1865-1935). Крім клінічних даних, Гіршфельд першим використав для вивчення гомосексуальності анкетний метод. Він стверджував, що одностатева любов – невід'ємна форма людської сексуальності, а скасування кримінального переслідування гомосексуалів відповідає вищим інтересам суспільства.
Гіршфельд вважав гомосексуальність уродженою, але не патологією. Французькі психіатри також вважали гомосексуальність хворобою. Психоневролог Ж. М. Шарко і психіатр В. Маньян вважали „інверсію генітального почуття” вродженою і безуспішно намагалися вилікувати її за допомогою гіпнозу. Навпаки, психолог Альфред Біне стверджував, що всі статеві збочення – результат специфічної асоціації ідей.
В Італії впливовий психіатр і кримінолог Чезаре Ломброзо (1836-1909) вважав, що гомосексуальність – це форма психічного гермафродитизму,повернення до однієї з пройдених ступенів біологічної еволюції. Факторами, що „розковують” цю приховану біологічну спадщину, Ломброзо вважав епілепсію і кретинізм.
Ріхард Буртон, який вивчав розповсюдженість гомосексуальності, знаходить цей феномен „географічним і кліматичним, але не етнічним”.
Серед російських вчених В.М. Бехтерєв (1857-1927) у статті „Лікування навіюванням перекручених статевих потягів і онанізму” (1898) виводив „хибні статеві потяги” з „патологічних рефлексів”, пропонуючи лікувати їх навіюванням і гіпнозом.
Найвпливовішою теорією гомо-, як і взагалі сексуальності, першої половини ХХ століття був, поза сумнівом, фрейдизм. З одного боку, З. Фрейд трактує гомоеротізм як універсальну стадію психосексуального розвитку, одного разу пройшовши яку, індивід до неї більше не повертається. З іншого боку, він говорить про приховану, латентну гомосексуальність, що не обмежена певними віковими рамками і може проявитися коли завгодно. Досить суперечливі і вказівки Фрейда на сімейні чинники, що сприяють розвитку гомосексуальності. В одному випадку, несприятливим чинником розвитку є владна, авторитарна мати і слабкий батько, що визиває дефіцит чоловічого начала, хлопчикові ні з ким ідентифікуватися. В іншому випадку, навпаки, занадто сильний і жорсткий батько, що пригнічує й сексуально залякує дитину, викликає у хлопчика ефект відштовхування і психологічну фемінізацію.
Що цікаво, З. Фрейд ніколи не називав гомосексуальність хворобою і навіть вважав сублімований гомоеротізм важливим джерелом і компонентом дружніх відносин, альтруїзму й любові до людства.
Але більшість учнів і послідовників Фрейда пішли шляхом ототожнення одностатевої любові з неврозами й іншими особистісними розладами, найчастіше розглядаючи гомосексуальність як їх причину. Так, Карл Густав Юнг (1875-1961) ставився до гомосексуальності з огидою і спеціально її не вивчав, вважаючи вродженою. Альфред Адлер (1870-1937) вважав гомосексуальність збоченням і неврозом, однак, на відміну від Юнга, виводив її перш за все з невдалого досвіду дитячого спілкування з однолітками.
Засуджуючи кримінальне переслідування гомосексуалів, Адлер разом з тим вважав можливим піддавати їх примусової психотерапії.
У 20-му сторіччі популярність придбала нейроендокринна теорія Гюнтера Дьорнера, яка вважає гомосексуальність наслідком порушення гормонального балансу на ранніх стадіях індивідуального розвитку, в результаті чого затримується або порушується статева диференціація головного мозку, а отже – і статево-діморфічної поведінки.
Вчені генетики встановили ряд важливих закономірностей:
1) доведено, що гомосексуальність - явище сімейне;
2) конкордантність (збіг) за гомосексуальністю монозиготних близнюків значно вища, ніж дизиготних;
3) у материнському поколінні гомосексуальних чоловіків і жінок порушеностатистично нормальне співвідношення нащадків чоловічої і жіночої статі.
Ставлення до гомосексуальності в сучасному суспільстві знаходиться в досить широких межах, і хоча в цілому соціологічні опитування в західних країнах за останні півстоліття показують виразний рух у бік прийняття гомосексуальності як варіанта норми, моральні претензії до осіб гомосексуальної орієнтації та їх захисникам продовжують пред'являтися.
У країнах Заходу феномен гомосексуальності до цих пір викликає різко негативне ставлення з боку досить великої частини суспільства. Гомосексуали, бісексуали і латентні гомосексуали в християнських або мусульманських суспільствах звичайно відчувають масу комунікативних, і не тільки, проблем.
Але очевидно, що психологічні проблеми гомосексуальних меншин виходять від пануючої гетеросексуальної більшості. Агресивна гетеросексуальність деформує свідомість і самосвідомість гомосексуалів, народжуючи у них оборонні захисні механізми, знижену самоповагу і інші хворобливі симптоми, і синдроми, які потім психіатрична клініка інтерпретує як іманентні, вроджені властивості гомосексуальності. Багато хто, якщо не всі психологічні труднощі гомосексуалів кореняться не в самій сексуальній орієнтації, а в тій суспільній стигматизації та дискримінації, якій вони піддаються.
Суспільна свідомість малює приблизно наступний образ гомосексуала:
1) це манірний жіночний чоловік, що заманює хлопців;
2) це небезпечний сексуальний маніяк, потенційний гвалтівник, який полює на хлопчиків;
3) любити вони не можуть, вся справа лише обмежується голим сексом.
Щодо дорослих гомосексуалів, на противагу стереотипам, можна сказати, що: 1) у реальному житті деяка частина гомосексуалів дійсно манірна, але за манірності і зовнішності зовсім не можна зі 100%-ю упевненістю говорити про сексуальну орієнтацію суб'єкта. Зустрічаються манірні чоловіки з явно вираженим гіпогонадизмом (можливо, з латентною гомосексуальністю), але всім своїм життям доводять оточуючим свою чоловічу спроможність і гетеросексуальність. За спостереженнями психологів, сексологів більшість бі-і гетеросексуалів неманерні, мають звичайну зовнішність і звичайний стиль поведінки, характерний для відповідної статі; 2) за статистикою, серед насильників і розпусників переважають гетеросексуали. Серійні гвалтівники та вбивці дійсно в багатьох випадках бісексуальні, за даними вчених третина гвалтівників усвідомлюють свій гомоеротізм, вважають себе бісексуальними. Не слід забувати і про синдром „не розрізнення сексуального об'єкту”, який притаманний власникам парафілій. Наявність психічної патології у людини може, серед іншого, проявитися архаїчної бісексуальністю, але крім гомосексуальності, у таких людей є комплекс симптомів психічної патології; 3) гомосексуальним відносинам великими перешкодами в нашій країні є побутова невлаштованість, нестача і дорожнеча житла, сексизм з відсутністю реального правового захисту, небезпека розкриття з несприятливими наслідками, підвищене відчуття небезпеки і недовіра випадковому партнеру.
Тим не менш, деякі гомосексуали довгостроково живуть разом, утворюючи подобу сім'ї, іноді спільно виховують дитину.
Також, поширеними є наступні погляди на гомосексуальність:
1) Гомосексуальність – гріх, всі релігії світу засуджують її.
2) Гомосексуальність – порушення природного призначення людської сексуальності, вона противна природі.
3) Гомосексуальність – психічний розлад і може бути вилікуваний (скоригований).
4) Гомосексуали поділяються на активних і пасивних.
5) Гомосексуальність шкідлива з демографічної точки зору, вона призводить до падіння народжуваності і т. д.
Декриміналізація гомосексуальності та її виключення зі списку психічних захворювань не усунули головну біду - гомофобію суспільства. Вона як і раніше викликає в більшості геїв інтерналізовану гомофобію і невротичний розвиток.
У сучасному суспільстві, не дивлячись на депатологізацію гомосексуальності і загальну тенденцію до пом'якшення у ставленні до представників сексуальних меншин, існує чимала кількість вигадок, стереотипів, міфів стосовно гомосексуалів, які мають істотний вплив на всі сфери їх життєдіяльності, призводять до стигматизації і, місцями, до дискримінації. У дійсності багато психологічних труднощів гомосексуалів корениться саме в суспільному стереотипному їхньому сприйнятті. Тобто їх душевну рівновагу, можливості самореалізації в усіх галузях, сімейне благополуччя, фізичне здоров'я залежать від суспільних відносин та оцінки, а не від самої їх сексуальної орієнтації.
Питання для самоконтролю
1. Які види рольових конфліктів в психології ви знаєте?
2. В чому відмінність статево-рольових та гендерно-рольових конфліктів?
3. Які найтиповіші причини гендерно-рольових конфліктів?
4. Як розвиваються гендерно-рольові конфлікти?
5. Що буває у випадках хронічних гендерно-рольових конфліктів, що не знаходять розв'язання?
6. Як можна подолати гендерно-рольові конфлікти?
7. Яі стереотипи щодо гомо сексуальності ви знаєте?
8. Яким чином можна охарактеризувати сприйняття гомосексуальності суспільством?
Висновки (стисле резюме)
Гендерний конфлікт – взаємодія або психологічний стан, в основі якого лежить суперечливе сприйняття гендерних цінностей, відносин, ролей, що приводить до зіткнення інтересів і цілей. Відмінності в моделях поведінки чоловіків і жінок можуть стати причинами внутрішньоособистісних, міжособистісних і міжгрупових конфліктів. Невідповідність гендерної поведінки культурним нормам виконання гендерної ролі також може породжувати напруженість і конфліктність на роботі.
Гендерний конфлікт має біологічні, психологічні та соціальні витоки:
1. Завдяки диференціації статей природа забезпечує виживання біологічних систем (чоловіки відповідають за динаміку виду і забезпечують мінливість генофонду, а жінки зберігають наявний генофонд і відповідальні за стабільність виду). Тому чоловіча частина популяції відрізняється від жіночої більш високим ступенем відхилення від середніх величин.
2. Гендерні конфлікти часто кореняться в інформаційних моделях, що складаються в психіці учасників. Чоловіки і жінки по-різному прочитують послання один одного, і тоді помилки сприйняття і реагування призводять до конфліктності взаємин. Розповідь про знегоди, неприємності для жінок є, перш за все, спробою отримати співчуття: вони і не чекають конкретних дій на свої скарги. Чоловіки ж відчувають себе зобов'язаними зреагувати „справою” на висловлені проблеми. Обмін дрібними деталями інформації для жінки - засіб і свідоцтво досягнення близькості, чоловік не любить вдаватися в незначні деталі. Хоча, звичайно, індивідуальні відмінності тут більш важливі.
3. Крім усвідомлення проблем, що мають особисту значущість для учасників, можуть мати значення і об'єктивні соціальні причини зіткнення - через розподіл домашніх обов'язків і лідерства в сім'ї, з приводу конкуренції на високооплачувані та престижні робочі місця, участі у владних структурах і т. п.
Проте, статус чоловіків і жінок у суспільстві постійно змінюється. Однак конфліктності соціальних відносин сприяє існуюче в суспільствах опір подальшому поліпшенню статусу жінок. Дискримінація жінок здійснюється і з боку чоловіків, що намагаються зберегти свої привілеї, владу і багатство. Нерівність глибоко вкоренилося в соціальних інститутах - сім'ї, школи, соціалізації.