Що таке філософські категорії?
| Філософія фіксує за допомогою категорій найбільш загальні властивості, зв'язки і відношення речей, закономірності розвитку, які діють і в природі, і в суспільстві, і в людському мисленні. Як універсальні форми наукового мислення, категорії виникли і розвиваються на основі суспільної практики. За своїм змістом вони відображають існуючу поза ними дійсність, властивості й відношення об'єктивного світу. Завдяки категоріям одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального. Відображуючи навколишній світ і ставлення людини до нього, категорії виконують світоглядну функцію, а як найзагальніші форми (засоби, схеми) теоретичної і практичної діяльності — методологічну функцію. Категорії — основні і загальні ознаки, універсальні форми мислення і свідомості, які відображують загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку усіх матеріальних, природних і духовних явищ. Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Гегеля, у якого «Наука логіки» виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у створенні діалектичної логіки, де всі категорії взаємопов'язані, переходять одна в одну і усі разом відтворюють закономірність поступального розвитку. В «Науці логіки» він подає у взаємозв'язку і взаємоопосередкуванні такі категорії: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава явища, дійсність, до якої входять субстанція, причина, взаємодія), поняття (суб'єкт, об'єкт, ідея). Обмеженість гегелівського розуміння категорій полягала в тому, що він розглядав їх як породження й щаблі розгортання світового духу і тому тлумачив як виключно логічні форми, які передують самій матеріальній дійсності й становлять її внутрішню сутність. Категоріальна структура мислення формується на базі суспільно-історичної практики. Безпосередньо категорії мислення відображують універсальні схеми, форми суспільно-політичної діяльності. Разом з тим категорії є розумовими формами осягнення дійсності, способами підведення одиничного, випадкового під загальне, необхідне. Категорії — вузлові пункти пізнання дійсності. Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об'єктивні за своїм змістом, оскільки у них відображуються якісь властивості, відношення і зв'язки явищ об'єктивного світу. Вони формуються не в результаті чисто розумової діяльності людини, а у процесі тривалого пізнання об'єктивного світу. Але хоча вони об'єктивні за змістом, за своєю формою вони суб'єктивні, оскільки є продуктом абстрагуючої діяльності людського мислення, і у цьому полягає їх друга особливість. Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є якимось застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій витікає з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний і духовний світ. |
4. Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.
Ред.]Форми ідеалізму
Є дві форми ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізм в основу всього існуючого кладе свідомість як таку, світовий дух, абсолютну ідею. Найбільш цілісну систему об'єктивного ідеалізму в стародавні часи дав Платон. Свого вищого розвитку об'єктивний ідеалізм досяг у філософії Геґеля, який розробив систему ідеалістичної діалектики. В Україні філософські принципи об'єктивного ідеалізму обстоювали С. Гоцький, О. Новицький, Г. Челпанов. Сучасні поширені школи об'єктивного ідеалізму неотомізм і персоналізм.
Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. Суб'єктивно-ідеалістичні погляди можуть привести до соліпсизму, тобто визнання існування тільки свого «я». Система суб'єктивного ідеалізму найбільш повно була викладена у XVIII ст. у філософії англійського єпископа Дж. Берклі. У формі скептицизму та агноцистизму суб'єктивний ідеалізм розробляли англійський філософ Д. Г'юм та німецький філософ І. Кант. Відомим представником суб'єктивного ідеалізму був Й. Фіхте. В Україні суб'єктивний ідеалізм пропагували П. Юркевич та інші.
Сучасний суб'єктивний ідеалізм розпадається на численні школи: емпіріокритицизм, прагматизм, семантичний ідеалізм, логічний позитивізм, емпіричний реалізм,екзистенціалізм та інші. Для більшості течій сучасного ідеалізму характерний ірраціоналізм — заперечення об'єктивного змісту логічного мислення та заміна його інтуіцією.
Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух,свідомість, ідеальне — вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів. Представники вульгарного матеріалізму вважали, що думки, ідеї, свідомість, тобто те, що зазвичай відносять до ідеального, теж є матеріальним. Однак, зазвичай, матеріалісти визнають існування ідеального, хоча вважають його породженим складно організованою матерією. Матеріалізм у філософії протиставляє себе різним школам ідеалізму, а також дуалізму.
Історія
У класичній метафізиці матеріалізм є доктриною Демокріта та Левкіпа, що все у всесвіті є матерією чи матеріалом. Всі події пояснювалися в рамках рухів та змін, започаткованих цією матерією. На противагу, Платон намагався встановити існування деяких безтілесних об'єктів, які він називав формами. Арістотель теж не обмежив себе повністю матеріалістичним поясненням світу, а вірив, що душа є нематеріальною. Хоча саме його доктрина призвела до витонченіших матеріалістичних поглядів у порівнянні з досократиками, вона жодним чином не вплинула на безкомпромісний матеріалізм Гоббса, що вважається засновником сучасного розуміння матеріалізму.
Для античного матеріалізму, особливо для Епікура, характерний акцент на особисте самовдосконалення людини: звільнення його від страху перед богами, від усіх пристрастей і набуття здатності бути щасливим в будь-яких обставин. На думку деяких дослідників глибокі історичні коріння має матеріалістична традиція вСтародавньому Китаї. Видатним представником цієї традиції вважається філософ Ван Чун.
У сучасному розумінні матеріалізм зароджується починаючи з робіт Томаса Гоббса. Бурхливого розквіту матеріалізм досягає в епоху французького Просвітництва (Ж. Ламетрі, П. Гольбах, Дені Дідро), але він в цей період залишається механістичним і редукціоністським (тобто схильним заперечувати специфіку складного, зводячи його до простого). Англійську матеріалістичну думку в цей час представляють такі мислителі як Джон Толанд, Антоні Коллінз, Давид Гартлі та Джозеф Прістлі. Визначальний вплив на європейську філософію матеріалізм набуває в XIX столітті (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Людвіг Фейєрбах, Давид Фрідріх Штраус, Якоб Молешотт, Карл Фогт,Людвіг Бюхнер, Ернст Геккель, Євген Дюрінг).
З'єднання гегелівської діалектики і матеріалізму почалося майже одночасно в Росії (О. І. Герцен , М. Г. Чернишевський та інші) і в Західній Європі (Маркс, Енгельс).Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, на відміну від всіх інших видів матеріалізму, не зводить матерію тільки до речовини. Матерія охоплює і фізичні поля, і процеси, що відбуваються у світі. З урахуванням накопичених природознавством знань, Володимир Ленін дав нове визначення: матерія — це «… філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них»[1].
Історичний матеріалізм. Довгий час вважалося, що хід історії обумовлений лише суб'єктивною волею і вчинками керівників і не має окремої самостійної об'єктивної спрямованості. Гегель у своїй праці «Філософія історії» припустив, що в основі історичного процесу лежить ідеальне начало, здатне до розвитку за своїми власними законами, вища ідея, яка стає об'єктивною необхідністю для всіх інших. Історичний матеріалізм остаточно відкинув опору на ідеалізм. Маркс вважав, що причиною і рушійною силою історичного розвитку є внутрішні суперечності у виробничій сфері, які з розвитком суспільства набувають форму класової боротьби . Ця причина об'єктивна і, фактично, не залежить від конкретних людей, що беруть участь в історичних процесах.
Природничий матеріалізм. Як особливий вид матеріалізму виділяють природничий матеріалізм, який одержав поширення в природознавстві XIX—XX ст.
Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, у якому людьські дії та вірування пояснюються суто в межах економічних сил, був розвинутий Леніним. Деякі недавні матеріалістичні філософи[Джерело?], вивчаючи відношення між розумом та тілом, скоротили думку до (фізичних) нервових процесів. У всіх цих значеннях матеріалізм є метафізичною доктриною[Джерело?].