Розвиток інфляційних процесів в Україні

Джерело. Вісник НБУ, липень 2006.

Емісійні «шоки» були найдеструктивнішим елементом економічної динаміки. Багаторазове підвищення цін у 1992 році супроводжувалося високими темпами зростання грошової маси в обігу. У цій ситуації НБУ вдався у 1993 році до жорсткої грошової політики, але допустив некоректне визначення темпів стиснення грошової маси, що призвело ще до більшого сплеску інфляції. Була штучно викликана платіжна криза. Заборгованість підприємств майже вдвічі перевищила обсяг промислового виробництва. Економіка почала розвиватись за спіраллю: обмеження грошової емісії – платіжна криза – вимушений емісійний «шок». Наслідком цього стала «рвана» інфляція.

Особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що він не був пов’язаний із зростанням доходів населення. Роздрібні ціни виросли в 102,6 разів, а грошові доходи населення в 25,6 разів. Провідним було зростання оптових цін під впливом зовнішніх факторів – його ініціатором виступала держава.

Уповільнення темпів інфляції у 1994 році свідчить про вихід України з стану гіперінфляції. Це було досягнуто за рахунок трьох факторів: уповільнилося зростання цін на імпортовані енергоносії, зросло адміністративне регулювання цін, здійснювалася жорстка рестрикційна політика НБУ. В монетарній політиці НБУ проводилася політика «дорогих» грошей.

Адміністративне регулювання цін здійснювалося через механізм обмеження рентабельності, надбавок, регулювання тарифів на послуги, штучне утримання валютного курсу. Держава регулювало ціни на вугілля, газ, електроенергію. Таке цінове адміністрування значно поглибило кризові процеси в економіці:

- держава перетворилася на фінансового банкрута;

- платіжні кризи погіршили фінансовий стан підприємств;

- катастрофічно падало виробництво;

- зростала зовнішня заборгованість держави;

- різко зросла «тіньова» економіка.

Цінова політика була деструктивною за своєю суттю, так як відкинула ринкові відносини та ринковий ціновий механізм, що відображає реальні витрати виробництва.

На початок четвертого кварталу 1994 року виникла критична межа для вибуху нового витку інфляції. Споживчі ціни зросли у 2,3 рази, а грошова маса у 4,8 разів ( в 2 рази більше). На це вплинуло емісійні кредити для підтримки сільського господарства та державних закупівель сільськогосподарської продукції. За цих обставин було опрацьовано і розпочато поетапне запровадження нових принципів у ціновій політиці, яка відповідала ринковим відносинам. Це дало змогу скоротити рівень інфляції, який за інерцією почав падати. Завдяки переорієнтації урядової політики і монетарної політики інфляційний процес в Україні був «переламаний» і пішов на спад, поступово почали зменшуватися і темпи падіння ВВП.

Отже природа інфляційного процесу в Україні не була ринковою.

Але успішне приборкання інфляції у 1996 році не призвело до пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися. Це було пов’язано не з монетарною політикою, а з структурою виробництва, яка була неадекватна ринковим умовам. Значна частина підприємств залишалася у власності держави і працювала тільки за її фінансової підтримки. Малий та середній бізнес був відсутній, на фоні інфляції розвивалася криза неплатежів. Тобто, жорстка монетарна політика не супроводжувалася відповідними змінами у реальній економіці та бюджетній сфері. Для виходу із стагфляції необхідно було освоїти нові інструменти монетарного регулювання для підтримки стабільності грошової одиниці. Складовим елементом антиінфляційної політики є грошова реформа, яка спрямовується на усунення наслідків інфляції і створює умови для стабілізації грошей. Така реформа була проведена в Україні у вересні 1996 року – була проведена деномінація при випуску в обіг гривні за співвідношенням 1 : 100000 всіх цінових показників та всіх запасів готівкових та безготівкових грошей. Така пропорція відповідала інфляції за 1991-1996 роки. Ця реформа забезпечила створення національної грошової системи та формування нового механізму підтримання стабільності грошей і грошового обороту.

Стабільність грошової одиниці включає (як свої складові) внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного курсу. Метою грошово-кредитної політики була не сама по собі інфляція чи обмінний курс, а загальна стабільність грошової одиниці, що враховує співвідношення її складових. Тому і реальним монетарним режимом, який використовується, було не таргетування обмінного курсу чи інфляції (або іншого показника), а розгорнуте таргетування стабільності грошової одиниці, яке передбачає постійний моніторинг динаміки цін на товари і послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення, і, в разі потреби, вплив на них засобами грошово-кредитної політики.

У перше про майбутній пріоритет грошово-кредитної політики в Україні було заявлено в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік: «Національний банк поступово створюватиме умови, необхідні для переходу у перспективі до визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики, тобто для прямого таргетування інфляції…» Якщо в Основних засадах на 2003 та 2004 роки пріоритетний орієнтир не визначався, то в основних засадах на 2005 рік чітко окреслюється роль кожного з прогнозних кількісних показників: «Індекс споживчих цін є пріоритетним орієнтиром грошово-кредитної політики. Вплив на динаміку валютного курсу підпорядковується завданням підтримання цінової і фінансової стабільності.»

При цілеутворенні важливо враховувати специфіку взаємозв’язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку. В країнах, що таргетують інфляцією, найпоширенішим є вибір показника інфляції в межах від 1 до 3%. Такий підхід виправданий в умовах збалансованої розвиненої економіки. В цьому разі важливого значення набуває врахування необхідності збереження позитивної номінальної відсоткової ставки і доцільним стає встановлення монетарного режиму, спрямованого на підтримання цінової стабільності. Проте до визначення оптимального рівня інфляції є й інший підхід, згідно з яким інфляційні орієнтири доцільно прив’язувати не до мінімального зростання цін, а до точки, в якій максимізуються чисті виробничі ефекти.

Оскільки основними чинниками інфляційних процесів залишатимуться немонетарні фактори, які входять до компетенції уряду, монетарною стратегією має передбачатися розрахунок базової інфляції, що визначається монетарними чинниками. Її доцільно використовувати в аналітичних цілях для оцінки впливу монетарних заходів на інфляцію. Зазначений інфляційний показник не слід розуміти як таргет, з метою виконання якого застосовуються всі інструменти монетарної політики. Це лише орієнтир для аналізу і прийняття адекватних ситуації рішень.

Крім того існують різні підходи до розуміння таргетування інфляції, зокрема й такі, що трактують його як доволі специфічний за технікою виконання режим. Нині часто використовується (в тому числі й в документах Національного банку України) більш загальна формула: монетарний режим, що базується на ціновій стабільності. Якщо недоліком першого визначення таргетування інфляції є включення до неї не тільки пріоритетності інфляційної цілі, а й певної техніки її забезпечення, що звужує можливості використання цього терміну, то вадою другої формули ( монетарний режим, базований на ціновій стабільності) є звуження значення терміну за рахунок поняття цінової стабільності. Наприклад, можна ставити завдання таргетувати інфляцію на рівні 5%, але при цьому виникає питання, чи виправдано вважати ціновою стабільністю таку інфляцію?

Оскільки монетарна стратегія має окреслити й охарактеризувати майбутню еволюцію монетарного устрою, вона повинна визначити, крім пріоритетної цілі монетарної політики, й інформаційні змінні, на які спиратиметься процедура прийняття рішень у монетарній політиці та застосування інструментів грошово-кредитної політики і напрями їх трансформації. Надання Європейським центральним банком «визначної ролі» показнику зростання грошової маси і виділення його в окрему «опору» прийняття рішень у монетарній політиці дотепер залишається предметом гострих дискусій.

На перший погляд, в Україні немає зв’язку між динамікою грошової маси та інфляцією. Дивись рисунок 8.5.1. Проте він існує, опосередковуючись інституційними змінними. Цю ситуацію обґрунтовано досліджує А.Гриценко, заступник керівника апарату Ради Національного банку України в своїй статті «Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики». Підвищення рівня монетизації економіки проявляється в тому, що темпи зростання грошової маси значно випереджають динаміку попиту на гроші, яка обумовлення зростанням цін та реального ВВП. Це свідчить про те, що з боку господарчої системи спостерігається інституційна (не пов’язана з використанням монетарних інструментів Національного банку) абсорбція грошової частки грошової емісії. За період 2000 - 2005 років рівень монетизації підвищувався.

Монетизація економіки стала головним чинником грошово-кредитної стабільності в умовах інтенсивної емісії грошей. Відновлення економічного зростання та фінансова стабілізація в 2000-2002 роках сприяли посиленню довіри до грошей і банківської системи. Це проявилось у підвищенні рівня та індексу зростання монетизації економіки відповідно. Цей період характеризувався зростанням частки приросту грошової маси МЗ, що поглиналася зростанням рівня монетизації (37.8% в 2000 році, 52.0 – у 2001-му і 72.3% - в 2002 році). Дивись таблицю 8.5.2.

У 2003-2004 роках проявилася нова тенденція - в умовах продовження зростання рівня монетизації відбувається зниження індексу її зростання. Це вплинуло на частку приросту грошової маси, яка поглинається зростанням рівня монетизації: вона знизилась 3 72.3% 2002-го до 58.8% 2003-го та 26.0 2004 року. У цей період відповідно посилився зв’язок між грошовою масою і цінами: в 2003 році – 19.7%, а в 2004 році вже 39.7 приросту грошової маси було поглинуто зростанням цін. Дивись таблицю 8.5.2.

Як відомо 2005 рік характеризувався уповільненням темпів економічного зростання, яке розпочалося ще в другій половині 2004 року. На тлі циклічних процесів, пов’язаних з економічною динамікою, спрацювали також суб’єктивні внутрішні чинники та погіршення зовнішньої кон’юнктури. Під суб’єктивними внутрішніми чинниками маються на увазі процеси, які супроводжували перехід України на передодні президентських виборів 2004 року до нової макроекономічної моделі, яка характеризується значним зростанням соціальної підтримки бюджетної сфери і населення в цілому.

Як наслідок реальні наявні доходи населення зросли в 2005 році на 20.1% (за 2004 рік на – 19.6%), тоді як реальний ВВП – на 2.6% (за 2004 рік – на 12.1%). Витрати і заощадження за 2005 рік збільшилися на 38.4%, а обсяг заощаджень зріс у 2.1 раза. Депозити юридичних осіб зросли на 43.7%, заощадження громадян – на 76%. Усе це не могло не позначитися на рівні монетизації, який у 2005 році досяг 37.65%. в результаті левова частка приросту грошової маси – 69.3 – знову була поглинута зростанням монетизації економіки.

Розрізнення монетарних чинників інфляції, в основі яких лежить емісія грошей, і немонетарних факторів має принципове значення для розуміння інфляційних механізмів. Навпаки, ігнорування цих відмінностей може призвести до неправильних висновків і відповідно до неадекватних рішень. Інакше кажучи, є два принципово відмінних факторів, котрі визначають рівень інфляції: 1) введення грошей в обіг і 2) економічне та інституційне середовище, яке зв’язує цей випуск із динамікою цін. Врахування зазначених обставин і є об’єктивною основою для двох опор в аналізі і прийнятті рішень щодо монетарної політики.

Таблиця 2

Зростання грошової маси не є монетарною цілю і відхилення від неї не потребуватиме автоматичного корегування політики. В нашій країні інфляція поки що має переважно немонетарний характер, і Національний банк не може нести відповідальності за немонетарну інфляцію, яка більшою мірою залежить від політики уряду.

• ⇐ Назад
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• 18
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• 25
• 2627