Соціально-економічні перетворення в Україні на основі нової економічної політики
У березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б) було прийнято рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системи заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (НЕП). НЕП — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку. Основним завданням НЕПу було заспокоїти селянські маси, забезпечити їм стимули до збільшення виробництва продуктів. Була допущена оренда землі і найманий труд батраків. Значну частину земельного фонду країни розподіляли між селянами. Одночасно підтримувалося кооперативне будівництво. До кінця 20-х рр. у сільгоспкооперацію було залучено понад половину селянських господарств, а всіма видами кооперації було охоплено 85 % господарств. НЕП допускав вільну внутрішню торгівлю, ліквідував контроль уряду за нею. Були дозволені певна лібералізація і децентралізація економіки, віддано в оренду дрібні та частково середні підприємства. Проте більшовицьке керівництво не збиралося відмовлятися від будівництва соціалізму. Тому вирішальні галузі економіки – важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля – залишалися під контролем держави.
Рішення, прийняті партійним з’їздом у Москві, були обов’язковими і для України. Вже 27 березня 1921 р. ВЦВК УСРР прийняв закон про заміну розкладки податком. Незважаючи на всі труднощі, в 1922 р. здебільшого вдалося покінчити з голодом, ліквідувати повстанський рух селянства. В 1925-1926 рр. виробництво зерна в Україні досягло довоєнного рівня. Тоді ж здебільшого було відновлено обсяг промислового виробництва: з’явилася перспектива будівництва нових промислових підприємств. Але внутрішня суперечність і поява кризових явищ, які викликав НЕП, намагання забезпечити державу товарним хлібом визначили відмову від НЕПу до кінця 1929 р. Факт існування та визнання УРСР(утворення СРСР у 1922р. и Конституція 1924р.) з чітко окресленою територією, своєю адміністрацією, столицею (Харків), апаратом, можливістю розвивати культуру, мову, літературу, створював певні умови для національно-культурного відродження українського народу.
Успіхи в культурному будівництві 20-х – початку 30-х рр. досягнуті, перш за все, завдяки здійсненню політики, що ввійшла в історію під назвою «коренізація» чи «українізація». У квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) затвердив політику коренізації як офіційну лінію партії. Початок українізації поклав декрет РНК УСРР від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ». Вона зводилась до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов’язкового вживання української мови в установах, зміцнення позицій української школи, культури, науки, до залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апаратах.
Результати українізації 20-х рр. були вагомими. Частка українців серед службовців державного апарату в 1923-1927 рр. зросла з 35 до 54 %. У 1929 р. в УСРР діяло 80 % шкіл і понад 2/3 технікумів та 30 % вузів з українською мовою навчання. Якщо у 1922 р. республіка мала до 10 україномовних газет і журналів, то в 1939 р. з 426 газет 373 були українськими. Припинення політики українізації в УСРР ніколи офіційно не проголошувалося. Але вже з кінця 20-х років національно-державне і національно-культурне будівництво уповільнюється. Накопичений позитивний досвід засуджується і деформується сталінською адміністративно-командною системою. Процес українізації припинився раптово на початку 1933 р. після прибуття на Україну особистого представника Сталіна П. Постишева – озброєного диктаторськими повноваженнями секретаря ЦК ВКП(б). В Україні розгорталася глибока й руйнівна репресивна кампанія, пов’язана з утвердженням тоталітарної системи.