Правові системи Ірландії та Нової Зеландії
Правова система Ірландії. Незалежна Ірландська правова система була започаткована створенням у 1921—1922 pp. самостійної Ірландської держави. До цього в Ірландії чинним було звичаєве право, яке після завоювання країни англійцями було насильницьким шляхом замінено англійським «загальним правом». Саме тому Конституцією 1922 р. було встановлено, що чинні до цього часу норми підлягають застосуванню тільки у разі, якщо вони не суперечать положенням даної Конституції. Чинна Конституція, прийнята у 1937 p., затвердила дане положення. Отже, в Ірландії поряд із законами, що приймалися парламентом незалежної держави після 1922 p., чинними є закони, що приймалися у Лондоні і фактично лише копіювалися парламентом у Дубліні.
Основні риси правової системи Ірландії:
1. Джерелами права є закон і судовий прецедент.
2. Визнається англійська доктрина судового прецеденту, згідно з якою рішення вищих судових інстанцій вважаються обов'язковими для них самих і нижчих судів.
3. Разом з парламентськими актами, які носять характер консолідованих законів, в останні роки розвивається система делегованого законодавства, що дозволяє уряду або окремим міністрам видавати постанови з окремих питань.
4. Продовжують діяти судові прецеденти, які включають рішення судів Ірландії, винесені до приєднання до Англії. Ці прецедентні норми входять у систему ірландського «загального права» і мають ряд незначних відмінностей від англійського права у сфері регулювання земельних відносин і договорів.
5. У сфері законодавства зберігаються акти, прийняті парламентом Ірландії до 1921 р. (вони, як правило, рецепціювали закони Англії), а також діють акти парламенту Ірландії, заснованого у 1929 р. і розпущеного у 1972 р. Важливі галузі законодавства не кодифіковані, а парламентські акти мають характер консолідованих нормативних актів.
Сучасна правова система Нової Зеландії почала формуватися з 1840 p., тобто з часу, коли країна стала англійською колонією. На її території були поширені закони, що приймалися британським парламентом і норми «загального права». Незважаючи на те, що з 1947 р. Нова Зеландія стала самостійною державою, у ній зберігають чинність британські закони, що приймалися у 1840—1947 pp. Нові закони приймаються у розвиток законодавства новозеландським парламентом, створеним у 1852 р. Завдяки його плідній роботі багато англійських законів вже втратили чинність.
Законодавство Нової Зеландії характеризується впорядкованістю. Перевага, проте, надається не кодифікації, а консолідації.
Разом з тим система «загального права» залишається важливим і самостійним джерелом права. Це стає очевидним, коли взяти до уваги, що новозеландські юристи визнають існування єдиної для всієї держави системи «загального права», а тому визнають і силу судового прецеденту за рішеннями, що приймаються вищими судовими інстанціями в Англії, Канаді і т. ін.
Систему новозеландських судів очолює Апеляційний суд. Він розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду в цивільних і кримінальних справах та постанови установ адміністративної юстиції (зокрема, Арбітражного суду). Верховний суд складається з голови і 25 суддів. Він розглядає найскладніші цивільні справи, а також скарги на постанови, що виносяться магістратськими судами і органами адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ розглядається магістратськими судами — нижчою ланкою системи загальних судів.
Багато питань цивільних відносин ще і досі не стали предметом єдиного консолідуючого акта, а регулюються у різних по суті законах (про транспорт, про лікарні тощо) за правилами, близьким до відповідного законодавства і нормам «загального права». Натомість, у сфері сімейного права новозеландські закони характеризуються достатньою своєрідністю. Ще з 1883 р. в них було зафіксовано право заміжніх жінок на самостійне приватне майно. Новозеландські закони дозволяють встановлення батьківства у судовому порядку і прирівнюють дітей, народжених поза шлюбом, до законних.