Вимір шуму на робочих місцях
Методика виміру шуму залежить від двох факторів:
– характеристики робочого місця (постійне місце чи зона обслуговування);
– характеристики шуму по показникам часу тимчасових характеристиках (постійний чи непостійний шум).
Для оцінки параметрів шуму на постійних робочих місцях виробничих приміщень виміри виконуються в зоні, що відповідає установленим постійним місцям. Якщо робочі місця не постійні, то вимір варто робити в декількох місцях так, щоб охопити найбільш можливу велику частину робочої зони. Кількість вимірів у кожному місці виміру – не менш трьох.
Для оцінки шумового режиму у виробничих приміщеннях кількість і розташування місць виміру слідує приймати:
а) для приміщень з однотипним технологічним устаткуванням – не менш чим на трьох постійних робочих місцях чи на трьох відповідних ділянках робочої зони при непостійних робочих місцях;
б) для приміщень із груповим розміщенням однотипного технологічного устаткування – на постійному місці чи відповідної ділянці робочої зони, у центрі кожної групи устаткування;
в) для приміщень зі змішаним розміщенням різнотипного технологічного устаткування – не менш чим на трьох постійних робочих місцях чи відповідно на трьох ділянках робочої зони для кожного типу устаткування;
г) для приміщень з поодиноко працюючим технологічним устаткуванням – на постійному робочому місці чи відповідно в робочій зоні цього устаткування.
Постійний шум – це шум, рівні якого змінюються не більше ніж на 5 дБ за восьмигодинний робочий день. Непостійний шум – це шум, рівні якого змінюються не менш чим на 5 дБ за восьмигодинний робочий день.
Визначення шуму на робочих місцях роблять з метою установлення фактичних його рівнів і порівняння їхній з вимогами стандарту, виявлення робочих місць і зон з підвищеним рівнем шуму і визначення величини його перевищення.
Основними показниками, що характеризують шумову обстановку на робочих місцях, є: рівні звукового тиску на середньогеометричних частотах октавних смуг (дБ); рівні звуку (дБА); еквівалентні рівні звуку (дБА).
2.2.2 Нормування шуму
При нормуванні шуму використовують два методи: нормування по граничному спектрі шуму і нормування рівня звуку в дБА.
Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Тут нормуються рівні звукових тисків у восьми октавних смугах частот. Шум на робочих місцях не повинний перевищувати припустимих рівнів. Сукупність восьми припустимих рівнів звукового тиску називається граничним спектром (ПС). Причому, з ростом частоти (більш неприємний шум) рівні, що допускаються, зменшуються.
Другий метод нормування загального рівня шуму, вимірюваного по шкалі А шумоміра, називають рівнем звуку в дБА і використовують для орієнтованої оцінки постійного і непостійного шуму, тому що в цьому випадку ми не знаємо спектра шуму. Рівень звуку (дБА) зв'язаний із граничним спектром (ПС при частоті 1000 Гц у дБ) залежністю
