Україна в добу Івана Самойловича
Поліщук Люба, 2аа11, 2010, Сех Христина 2бл9, 2013р
В червні 1672р. поблизу Конотопа новим гетьманом України був обраний генеральний суддя Іван Самойлович (1672-1687). Царські представники поновили з ним договір – так званні Конотопські статті, які доповнювали Глухівські 1669р. деякими додатками про обмеження гетьманської влади:
1) Новообраному гетьманові заборонялося без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з гетьманом Дорошенком;
2) Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах із представниками польського уряду в Москві у справах, які стосувалися Війська Запорізького;
3) Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Правобережній Україні в її боротьбі проти Польщі;
4) Гетьман не мав права позбавляти старшину посад або карати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду;
5) Скасовувалися компанійські полки, що були реальною військовою силою, на яку міг опертися гетьман.
За 15-річне гетьманування Івана Самойловича утвердилися державні форми Гетьманщини, що проіснували майже ціле століття. Безперечно, він був українським патріотом і мріяв про якнайбільшу самостійність України, зокрема у 1668 р. підтримав гетьмана І.Брюховецького і взяв участь у повстанні проти засилля московський воєвод в Україні.
У зовнішній політиці гетьман приділяв велику увагу з’єднанню всіх козацьких земель під своєю булавою, виступив проти намагань Запоріжжя проводити окрему політику. Робив спроби об’єднання Правобережної та Лівобережної частин. Не хотів ділитися владою з П.Дорошенком, тому наполягав перед московським урядом на війні з правобережним гетьманом. У березні 1674р. І.Самойлович був проголошений гетьманом обох боків Дніпра, а у вересні 1676р. Дорошенко вручив йому гетьманські клейноди. Правда через два роки його витіснили з Правобережжя турки. Навесні 1687р. Самойлович на чолі 50-тисячної армії вирушив в похід проти Криму із 150-тисячним московським військом під проводом князя В.Голіцина. Але татари підпалили степ і тим самим зробили неможливим їхнє подальше просування. Відповідальність за кримську невдачу звалили на гетьмана І.Самойловича. У цьому були зацікавлені як московські воєводи на чолі з В.Голіциним, так і українська старшина. У доносі поданому старшиною І.Самойловича звинуватили у прагненні відірвати Гетьманщину від Московії, зв’язках із татарами, підпаленні степу та інших гріхах. У результаті, його було заарештовано, позбавлено гетьманства і разом із родиною, окрім сина Григорія – чернігівського полковника, якого по-звірячому закатували, відправлено на заслання до Сибіру. Отже, гетьман І.Самойлович, як і його попередник Д.Многогрішний, став жертвою змови старшини, яка, звичайно, не без московського впливу, знову зрадила Україну, промінявши її загальнодержавні інтереси на свої станові.
22. Національно-визвольна акція Івана Мазепи.
Поліщук Ольга, 2 АА(11) курс, 2010.
І. Мазепа вільно розмовляв російською, польською, латинською, французькою, італійською та турецькою мовою. 25 липня 1967 р. на Коломацькій раді Івана Мазепу обрано гетьманом лівобережної України. Спрямовуючи свою діяльність на зміцнення гетьманської влади, стабілізацію політичного та економічного життя, Мазепа таємно від російського уряду виношував ідею незалежності самостійної України, та при цьому вірно служив царському урядові. Мазепа дбав про розвиток науки і культури, будував на свої кошти церкви, монастирі, школи, шпиталі. Його вважали одним із найбільших і найбагатших феодалів Європи: він володів 20000 маєтків. Цар надавав гетьману різних привілеїв, але водночас не дозволяв йому набувати політичної та військової самостійності. У 1706 р. Мазепа починає переговори зі шведським королем Карлом XII який дав обіцянку забезпечити Україні незалежність. У 1708 р. відкрито перейшов на бік шведів, але у вирішальній битві під Полтавою разом із ними зазнав поразки, що змусило Мазепу тікати до Туреччини.
Культурно просвітницька діяльність гетьмана:
Реставрував 20 та заснував 12 храмів; унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний український архітектурний стиль назвали «мазепинське бароко».
Домігся надання Києво-Могилянській колегії статусу академії, призначив їй щорічну субсидію.
Обдарував цінними речами, іконами українські церкви й монастирі.
Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Максимовича, Ф. Прокоповича і С. Яворського; сам писав вірші.
Направляв дітей старшини на навчання за кордон.
Помер Іван Мазепа в жовтні 1709 року.