Загальні основи педагогіки 3 страница. Експеримент педагогічний:

Експеримент педагогічний:

1) емпірічний метод наукового дослідження;

2) науково поставлений дослід, спостереження за дослід­жуваним явищем в точно створених умовах. При цьому вста­новлюється залежність між тим чи іншим педагогічним впли­вом або умовою виховання та навчання та його результатом.

Експериментальне навчання– один із сучасних ме­тодів дослідження психолого-дидактичних проблем шляхом спеціально змодельованого процесу навчання.

Експертиза – дослідження експертом якихось проблем, питань, інновацій, що потребують спеціальних знань, з пода­ванням мотивованого висновку.

Етична бесіда– одна із форм етичної освіти, яка вико­ристовується у системі морального виховання особистості.

Ефективність навчальних занять – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності й достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

Ефективність уроку – ступінь досягнення заданої мети діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності і достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.

-Є-

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

Єдність процесів викладання та навчання – закономірність процесу навчання, яка виражає спільну діяльність вчителя та учня, при якій у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й удосконалює свої професійні навички вчитель.

Єдині педагогічні вимоги – сукупність єдиних норм, правил щодо поведінки, діяльності і виховання дітей, прийнятих всіма суб'єктами виховання (школа, сім'я, позашкільні заклади, громадськість тощо), які забезпечують узгодженість їх виховних дій.

-З-

Завдання – предмет вирішення, те, що треба зробити для досягнення цілей. Повсякденні завдання пов'язані з оперативною діяльністю (рутина). Проблемні завдання пов'язані переважно з розвитком школи і вимагають спеціально підготовлених дій для прийняття управлінського рішення.

Завдання уроку – комплекс теоретичних і практичних труднощів, які долаються учнями самостійно чи за допомогою вчителя в організованому навчально-виховному процесі і які сприяють їх цілеспрямованому навчанню, вихованню та розвитку.

Завдання уроку освітні – забезпечення в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо;мета – сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички, спеціальні вміння з даного предмета.

Завдання уроку виховні – сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель обмірковує відповідні ситуації, моменти і т. п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів – етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т. п.; сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь; сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання уроку розвивальні – розвиток мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Загальна методологія – деякий узагальнений філософський підхід, загальний спосіб пізнання.

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальноосвітні програми – програми, спрямовані на вирішення задач формування загальної культури особистості, адаптації особистості до життя в суспільстві, створення основи для усвідомленого вибору й освоєння професійних освітніх програм.

Закон– необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірність – 1) об'єктивно існуючий, суттєвий зв'язок між явищами або процесами, що повторюються, і характеризує їх розвиток. З. виражає певний порядок причинного, необхідного стійкого зв'язку між явищами і властивостями об'єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає цілком певні зміни в інших;

2) впорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Закономірності педагогічні – об'єктивні, стійки зв'язки між цілями, можливостями, змістом, умовами, способами, засобами, результатами педагогічної дії (діяльності).

Закономірності навчання (дидактичні):

1) об'єктивні, стійкі і суттєві зв'язки у навчальному процесі, що обумовлюють його ефективність: а) спрямованість навчання на вирішення завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня; б) зміст освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості і зовнішні умови навчання; в) залежність процесу навчання від навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які відображають рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, рівень знань і вмінь, навичок навчальної роботи, ставлення до навчання, фізичний стан і працездатність; г) активний, дієвий характер навчання; ґ) взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня і рівня розвитку його мотиваційної сфери; д) забезпечення успіхів і досягнень учнів у процесі навчання; е) методи, форми і засоби навчання закономірно залежать від його завдань та змісту; є) взаємозв'язок всіх компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені і дієві результати навчання, розвитку і виховання;

2) стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається – закономірність навчання, яка виражає навчально-технічну базу, наявність особистостей у вчительському колективі, які по-справжньому, на високому рівні відповідно світових стандартів, можуть здійснювати навчальний процес у школі.

Запам'ятовування– показник ступеня навченості учнів, при якому учень ідентифікує, опираючись на пам'ять, і відтворює відомі йому “базові” уявлення і знаки, оперування якими дозволить пізнати новий для нього предмет чи символ.

Заохочення– моральне або матеріальне стимулювання будь-якого виду людської життєдіяльності.

Засвоєння– форма пізнання, яка має три довільних або недовільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практичного використання.

Заучування– вид роботи по засвоєнню знань, що по­лягає в закріпленні у пам'яті навчального матеріалу для нас­тупного відтворення на заняттях та застосування в життєвій практиці.

Засоби навчання – 1) спеціально створені об'єкти, які формують навчальне середовище та приймають участь у діяльності, виконуючи при цьому навчальну, виховну та розвивальну функції. Як знаряддя праці вчителя та учнів, З. н. сприяють оптимальному поєднанню теоретичних і практичних компонентів знань, приведенню змісту шкільної освіти у відповідність з рівнем розвитку науки і техніки та суспільства в цілому. З. н. є невід'ємною складовою шкільного навчального процесу і дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці всіх учасників навчального процесу;

2) предмети навчального обладнання, які педагог використовує для передачі інформації, а також для організації самостійної роботи і контролю за процесом засвоєння навчального матеріалу при використанні різних форм навчальної діяльності учнів;

3) підручники, посібники, комп'ютери, навчальні контролюючі машини, відповідні спортивні знаряддя, за допомогою яких учні одержують знання та удосконалюють навички.

Застосування стандартних умінь – показник ступеня навченості, при якому учень переходить на теоретичний рівень усвідомлення пізнаваного предмета, виявляє окремі його сутнісні зв'язки, діючи за відомим, отриманим у готовому вигляді алгоритмом.

Звичка– закріплений у житті людини спосіб дії і поведінки, здійснення якого у певних ситуаціях набирає сили потреби. З. властиве сильне внутрішнє спонукання, схильність до певної дії, вчинку. Розрізняють З. добрі і погані, корисні та шкідливі. Позитивні, корисні З. сприяють духовному зростанню особи. Негативні, шкідливі З. слід викорінювати в процесі виховання і перевиховання людини. З. належить до автоматизованих компонентів поведінки і виробляється внаслідок багаторазового повторення певних способів діяння.

Зміст навчання (в системі професійної підготовки) – науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно освітньо-кваліфікаційного рівня.

Зміст освіти – 1) випливає з основних її функцій: залучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей;

2) система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Чинники, що впливають за З. о.: а) об'єктивні: потреба суспільства у робочій силі; розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій, і докорінними змінами у техніці і технології; б) суб'єктивні: політика керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

3) система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці;

4) в системі професійної підготовки — обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури. З. о. обумовлюються освітньо-кваліфікаційними характеристиками та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства;

5) чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинне оволодіти учень протягом усіх років навчання у школі.

Змістові нововведення – апробація навчальних планів, підручників, які повинні сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, ефективності всебічного розвитку особистості.

Знання– 1) сукупність ідей людини, в яких відображено теоретичне оволодіння нею предметом пізнання;

2) перевірений практикою результат пізнання оточую- чої дійсності, вірне відображення її у свідомості людини;

3) як предмет пізнання З. включають три взаємопов'язані аспекти: а) теоретичний – знання як факти, теоретичні ідеї, поняття; б) практичний – знання як вміння і навички практичного застосування теоретичних знань; в) світоглядно-моральний — знання як сукупність ідей світоглядного та морального характеру;

4) продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства. Види знань: поняття і терміни; знання фактів; знання законів; методів пізнання і способів діяльності. Критеріями оцінки якості знань є такі категорії: а) системність, науковість, узагальненість, усвідомленість, згуртованість, фундаментальність; б) гнучкість, мобільність, оперативність; в) дієвість, спрямованість на практичне використання; г) повнота, об'єм, точність, міцність.

Знання учня – систематизовані наукові та загальнолюдські факти, які засвоюються на основі свідомості і підтверджуються реальною практичною діяльністю школяра.

Зовнішня диференціація – організація навчального процесу, для врахування індивідуальних особливостей учнів останні об'єднуються в спеціальні диференційовані групи. Зовнішня диференціація може здійснюватись шляхом створення гомогенних груп на різних рівнях: на регіональному (типи шкіл); внутрішньо шкільному (профільні, спеціалізовані класи); міжкласному (факультативи, зведені різновікові групи); у межах вільного вибору навчальних предметів на базі інваріантного ядра освіти. Сутністю З. д. є спрямована спеціалізація освіти за інтересами, нахилами і здібностями учнів з метою їх максимального розвитку.

-І-

Ілюстрація – зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності.

Ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ у їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Індивідуальний підхід – одна з головних форм оптимального використання людського фактора на виробництві. І. п. відіграє важливу роль в управлінні кадрами вирішенні таких питань: а) підбір і розподіл кадрів; б) підготовка кадрів і адаптації нових працівників; в) визначення оптимального режиму праці і відпочинку; г) розподіл функцій між членами колективу;

д) визначення форм і методів заохочення працівників.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

Індивідуалізація навчання – 1) принцип урахування індивідуальних особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та здібностей;

2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу індивідуалізації.

Індивідуалізоване навчання – вид навчання, що базується на принципі індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання, яка передбачає врахування особливостей учнів як в середині гомогенних груп, класів, так і гетерогенних.

Індивідуальний підхід – підхід до людини з урахуванням конкретних її особливостей та індивідуальності в цілому.

Індуктивне мислення – рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків як у науковому дослідженні, так і при отриманні учнем нових знань.

Індуктивний метод навчання – спочатку повідомляють факти, демонструють досліди, наочні посібники, організується виконання прав, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Індукція–

1) вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостереження та експериментів на основі даних досліду;

2) один з методів пізнання, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Інноватика– наука про оновлення освіти, теорії інноваційних процесів, учення про створення, сприйняття, оцінку, засвоєння і застосування педагогічних інновацій в їх органічному поєднанні.

Інновації –

1) зміни змісту системи. У педагогічній інтерпретації І. означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу;

2) актуально значущі й системні утворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

3) створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє потреби людини і суспільства.

Інструктаж – метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця.

Інтеграція наукового знання – процес взаємопроникнення структурних елементів (наукової діяльності, інформації, методології) різних галузей, окремих компонентів знання, який супроводжується зростанням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтенсифікація у педагогічній технології означає застосування найновіших форм, методів та прийомів навчально-виховної діяльності у середній школі, ліцеї, гімназії на основі наукових рекомендацій, узагальнення кращого педагогічного досвіду роботи та застосування комп'ютерної техніки. Основу інтенсифікації складає система вправ, які підбирає вчитель для кожного учня, зокрема, враховуючи його рівень інтелектуального розвитку та його фізичний стан.

Інтерв’ю–емпіричний метод дослідження – спосіб отримання необхідної, значущої для розв’язання проблеми дослідження інформації за допомогою усного опитування.

Інтереси –

1) сконцентрованість діяльності людини на тому предметі, який здатний задовольнити ту чи іншу її потребу;

2) вибіркова спрямованість людини на певний об'єкт чи діяльність, викликана позитивним, зацікавленим ставленням, емоційною привабливістю.

Інформатизація освіти – в широкому розумінні — вивчення принципів роботи та різноманітних сфер застосування комп’ютерів, використання інформаційних технологій навчання, забезпечення вільного доступу до глобальних інформаційних ресурсів, сучасна організація управління системою освіти.

Інформатизація системи освіти як одна із ланок загального процесу розвиту суспільства з одного боку, має на меті підвищення ефективності навчання завдяки розширення обсягів інформації та вдосконалення методів її застосування, а з другого – спрямована на те, щоб користувачі могли застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності та навчально-виховному процесі. Основна мета – вдосконалення науково-дослідної та навчально-виховної діяльності навчальних закладів у результаті застосування автоматизованих комплексів і систем під час інформування, проектування, навчання та створення інформаційного середовища для розвитку інтелектуальних сил особистості.

- К -

Категорії – найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості і відношення явищ дійсності та пізнання.

Кваліфікаційна характеристика – документ, що визначає рівень підготовки, стандарт знань, умінь і навичок, які має отримати учень чи слухач після закінчення навчання, К. х. переважної більшості професій, визначених Державним класифікатором, наведені у тарифно-кваліфікаційних документах.

Кваліфікаційна характеристика випускника професійно-технічного навчального закладу – сукупність вимог, що визначають його професійні знання, уміння та навички. Вона є описовою моделлю професії і визначає кінцеві цілі професійної підготовки. Розробляється на основі галузевої кваліфікаційної характеристики професії та визначає загальні інтегровані вимоги до знань, умінь і навичок випускника з професії відповідного рівня кваліфікації (розряду, класу, категорії).

Кваліфікація – ступінь придатності людини до якого-небудь виду праці, рівень підготовленості.

Класифікація – 1) система підпорядкованих понять в якій-небудь галузі знання, складена на основі обліку, загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними;

2) розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками.

Класифікація методів навчання – групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними зв'язків. Варіанти: 1) за джерелом передачі і сприйняття навчальної інформації: словесні, наочні, практичні; 2) за характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, дослідницький; 3) у залежності від основних дидактичних цілей і завдань: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок, усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу, роботи щодо застосування знань на практиці і вироблення вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок; 4) класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації навчання, контролю і самоконтролю у навчанні.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом) протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Клуб – самодіяльне аматорське творче об’єднання, в якому його члени підвищують свою духовну культуру, формують уміння самостійно висловлювати власні думки, відстоювати свої принципи, інтереси та погляди.

Клубні об’єднання – це організаційно оформлені та стабільно працюючі у навчальному закладі групи, що займаються соціально корисною та культурною діяльністю та існують на базі самоврядування.

Колегіум – середній заклад освіти, що забезпечує набуття освіти понад державний освітній мінімум і гуманітарну, суспільно-гуманітарну, гуманітарно-природничу підготовку талановитої учнівської молоді певного регіону України. До колегіуму зараховуються учні, як правило, після закінчення школи ІІ ступеня. Діяль-ність цього навчально-виховного закладу базується на основі “Положення про середній навчально-виховний заклад” (1993 р.).

Коледж – 1) повний триступеневий середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, який забезпечує досягнення кожним учнем соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче державного стандарту;

3) вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Комплексний урок– урок, зміст якого включає логічно взаємопов’язані матеріали з різних навчальних предметів, додаткової літератури, преси та інших джерел. Методика проведення комплексного уроку передбачає запровадження різних прийомів, методів, які забезпечують інтеграцію знань, умінь та навичок учнів.

Контроль– 1) перевірка виконання чого-небудь, облік, спостереження за чим-небудь, ким-небудь.

Розрізняють К. поточний, коли перевіряється й оцінюється певний стан роботи, і К. завершуючий, заключний, коли діяльність оцінюють за кінцевими результатами;

2) процес порівняння (співставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими;

3) система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів.

Концепція – 1) загальний погляд на якесь явище, певний спосіб його розуміння, ідея, задум якоїсь справи, формування принципів її здійснення;

2) система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.

Критерії оцінки передового педагогічного досвіду – актуальність, оригінальність, новизна; висока ефективність; стабільність, збалансованість і комплексність результатів; раціональність витрат часу, зусиль, засобів; можливість відтворення даного досвіду іншими вчителями.

Критерій – 1) мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються певними показниками;

2) мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.

-Л-

Лабораторна робота – практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Лекція– основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

-М-

Метод проектів – притаманна прагматичній педагогіці форма організації навчання, за якою самі учні намічають ті чи інші практичні завдання (проекти) та в процесі їх виконання отримують знання та навички.

Методологічна основа дидактики– закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, праці видатних педагогів.

Міжпредметні зв’язки– взаємна узгодженість навчальних предметів, яка обумовлена системою наук і дидактичними завданнями.

Моделювання– метод педагогічного дослідження, що передбачає створення та дослідження моделей.

Мотив навчання (від гр.– рухаю) – внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумову активність.

-Н-

Навички– компоненти практичної діяльності, що виявляються при виконанні необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового повторення.

Навчальна дискусія – метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, щоб набути нових знань, зміцнити власну думку, формувати вміння її відстоювати.

Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Навчальна лекція– передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим об'ємом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень (часто розглядається як форма організації навчання).

Навчальний план– документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіляє їх за роками навчання із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, а також встановлює структуру навчального року.

Навчальний процес – це система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої органічна єдність і взаємозв’язок викладання й учіння; спрямована на досягнення цілей навчання й виховання. Визначається навчальними планами, навчальними програмами, включає всі види обов’язкових навчальних занять і позааудиторну роботу з учнями.

Навчання– спеціально організований, цілеспрямований та керований процес взаємодії вчителів і учнів, спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил та потенційних можливостей осіб, що навчаються, закріплення навичок самоосвіти у відповідності до поставлених цілей.

Навчання проблемне – тип навчання, що будується на створенні та розв’язанні в ході процесу навчання дидактичних проблемних ситуацій та завдань.

Навчання програмоване– тип навчання, що базується на широкому використанні спеціальних навчальних програм і технічних засобів.

Навчання розвивальне – тип навчання, головною метою якого є не засвоєння конкретних, чітко окреслених знань, умінь і навичок, а всебічний розвиток особистості.

Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об'єктами навчання.

Нормативні навчальні дисципліни– встановлюються державним стандартом освіти, дотримання їх назв та обсягів є обов’язковим для навчального закладу.

-О-

Обдаровані діти– діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності.

Об’єкт– компонент реальності, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

Опитування:

1) емпіричний метод психолого-педагогічного дослідження, що полягає в збиранні інформації, одержаної в процесі бесіди чи інтерв’ю;

2) метод перевірки та контролю знань учнів.

Оптимізація процесу навчання – наближення процесу навчання до оптимального, тобто такого, при якому досягаються найкращі результати при оптимальних витратах зусиль і часу викладача та учнів.

Освіта– це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання.

Осмислення – з’ясування значення, смислу, розуміння чогось.

Особистість – соціальна істота, введена в суспільні відношення і яка є діячем суспільного розвитку.

Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик якогось об’єкту щодо певних вимог.