Чим можна пояснити появу модерністської течії в ук­раїнській культурі кінця Х!Х — початку XX ст.?

Модернізм — закономірний результат розвитку ху­дожнього мислення. Спочатку людина зображає конкретний предмет, потім — символ і, нарешті, фі­лософське бачення суті цього предмета. Отже: мо­дернізм, що набув поширення в українській культурі на рубежі XIX і XX ст., був не тільки виявом кризовості, а й спробою піднятись на вищий щабель у пізнанні та відображенні навколишнього світу.

Зміст, форма, стильові зміни у культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов'язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та закономірностями істо­ричного процесу в цілому. Модернізм — це світоглядна та куль­турно-естетична реакція на вступ людства на рубежі XIX—XX ст, у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулись глобальні зміни, з'явились нові явища, виникли нові тенденції: відчутно посилилась єдність світу, взаємозалежність народів і держав і водночас загострились міждержавні проти­річчя, різко зросла загроза світового конфлікту.

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що знаходить свій вияв у концентрації робочої сили в економіці і у формуванні масових суспільно-політичних ру­хів у політичній сфері. Прогресуюча соціально-економічна ди­ференціація спричиняє зростання політизації суспільного жит­тя, появу на історичній сцені політичних партій, які активно починають претендувати на владу. Все це відбувається на фоні глибокої кризи класичного європейського раціонального світобачення, яке в нових умовах виявилося нездатним дати адек­ватну картину світу, що проходив стадію модернізації. Люди­на черговий раз відчула свою незахищеність, слабкість і непот­рібність.

«Звідки ми, хто ми, куди ми йдемо» — так називається одна з символічних картин французького художника нової мис­тецької хвилі Поля Гогена. Саме ці болючі питання на рубежі XIX та XX ст. гостро постали не тільки у культурі, а й у житті всього суспільства. Свої відповіді на них у культурній сфері запропонував модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний). Ця доволі оригінальна художньо-естетична система об'єднувала цілу низку відносно самостійних ідейно-художніх напрямів та течій —- експресіонізм, кубізм, футуризм, кон­структивізм, сюрреалізм та ін.

В українській літературі першим модерністські гасла вису­нув у 1901 р. поет М.Вороний, який на сторінках «Літератур­но-наукового вісника» у програмному відкритому листі закли­кав повернутись до ідеї «справжньої запашної поезії», тема­тично і жанрово розширити існуючі у тогочасній літературі рамки. Естафету у М.Вороного прийняла група галицьких пи­сьменників «Молода муза» (П.Карманський, В.Пачковський, О.Луцький та ін.), яка у 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зразки та тенденції.

У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції — збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовиразу (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю .народництва і модернізму ста­ла «нова школа» української прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, М.Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи та ін. з новітніми європейськими здобутками — символізмом та психоаналізом.

Наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що знайшло свій вияв у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їх форми. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були В.Жуков, О.Вербицький, М.Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду.

Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла мо­дерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується ціла плеяда українських скульпторів-модерністів — М.Гаврилка, М.Паращук, В.Іщенко, П.Війтович та ін. їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибо­кий психологізм. О.Архипенко збагатив мову пластики XX ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Руці цього майстра належать «Ступаю­ча жінка», «Жінка, яка зачісується» та інші твори.

У живописі прихильниками модерністських експериментів були М.Жук, О.Новаківський, В. та Ф.Кричевські та ін.

Варто підкреслити, що український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. В силу того, що українські землі не мали власної державності, були роз'єднані і фактично перебували в статусі провінцій, суспільний розви­ток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, отже і конфлікти між цивілізацією і куль­турою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений, слабовиражений, неро­звинутий характер українського модернізму. Окремі злети сві­тового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та гли­боку традиційність української культури.

Український модернізм не сформувався як національна са­мобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців. Цей стиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу ро­мантизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним еле­ментом світобачення в будь-яку добу Своєрідність українсь­кого варіанта модернізму полягає і в тім, що він із естетично­го феномена перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до над­бань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід укра­їнського суспільства від етнографічно-побутової самоіндентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національно­го самоусвідомлення — визначення свого місця і ролі у сучас­ному світі.


Король-стара