ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ КЛІТИН ЖИВИХ ОРГАНІЗМІВ

У сучасних і викопних організмів відомі два типи клітин:

· прокаріотичний

· еукаріотичний.

За особливостями будови від­окремили два надцарства – Прокаріоти (доядерних) і Еукаріоти (дійсних ядерних). Проміжні форми між цими найбільшими так­сонами живого поки невідомі.

Основна відмінність прокаріотичної клітини полягає у тому, що її ДНК не організована в хромосоми й не оточена ядерною оболонкою. ДНК еукаріотів зв’язана з білком, організована у хромосоми, що розташовуються в особливому утворенні, по суті найбільшому органоїді клітини, – ядрі. Хромосоми складаються із ДНК, що перебуває у комплексі з білками гістонами, багатими на амінокислоти, аргінін і лізин. Левову частку маси хромосом складають саме гістони.

Сучасними методами хімічного аналізу в складі клітин живих організмів встановлено близько 90 елементів періодичної систе­ми. На молекулярному рівні подібність клітин у тому, що в них знайдені білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти, вітаміни та ін.

Особливістю молекулярної організації рослинних клітин є те, що у них міститься фотосинтезуючий пігмент – хлорофіл. Завдяки фотосинтезу в атмосфері Землі накопичується кисень і щорічно утворюються сотні мільярдів тонн органічних речовин.

Рослинним клітинам, як і тваринним, притаманні такі влас­тивості живого, як

Ø ріст (розподіл клітин за рахунок мітозу),

Ø розвиток,

Ø обмін речовин,

Ø подразливість,

Ø рух,

Ø розмноження;

Ø до того ж статеві клітини тварин і рослин формуються шляхом мейозу і, на відміну від соматичних, мають гаплоїдний (n) набір хромосом.

Клітини рослин і тварин оточені тонкою цитоплазматичною мембраною. Клітини тварин, на відміну від клітин рослин, оточені м’якою і гнучкою мембраною, утвореною переважно моле­кулами полісахаридів, що приєднуються до деяких білків і ліпідів мембрани (глікокалікс). Мембрана оточує клітину зовні і забез­печує живлення клітин (піноцитоз, фагоцитоз). Склад полісаха­ридів специфічний для клітин різних тканин, завдяки чому клі­тини і з’єднуються між собою. Однак у рослин окрім мембрани є ще товста целюлозна клітинна оболонка. Клітини, оточені твер­дою оболонкою, можуть сприймати з навколишнього середо­вища необхідні їм речовини тільки в розчиненому стані. Тому рослини живляться осмотично. Унаслідок цього В більшості рослин спостерігається значно вищий ступінь розчленованості, ніж у тварин, за рахунок розгалуження пагонів і коренів. Клітинна оболонка є в переважної частини бактерій і у всіх грибів, тільки хімічний склад її інший. У грибів вона складається з хітинопо­дібної речовини.

Існування в рослин твердих клітинних оболонок зумовлює ще одну особливість рослинних організмів – їхню нерухомість, тоді як у тварин чимало форм ведуть прикріплений спосіб життя. Саме тому поширення тварин і рослин відбувається в різні пері­оди онтогенезу.

Рослини освоюють нові місця шляхом переносу (вітром чи тваринами) зачатків (спор, насіння), що знаходяться в стані спокою.

Рослинні клітини відрізняються від клітин тварин особливи­ми органоїдами – пластидами, а також розвиненою мережею вакуолей. Останні значною мірою зумовлюють осмотичні влас­тивості клітин. Тваринні клітини ізольовані між собою, а клі­тини рослин з’єднуються каналами ендоплазматичної сітки, які проходять через пори в клітинній оболонці. Як запасні пожив­ні речовини у тваринних клітинах накопичується глікоген, а в рослинних – крохмаль. Форма подразливості в багатоклітинних тварин – рефлекс, у рослин – тропізми і настії. Для рослин властиве як статеве, так і безстатеве розмноження, у більшості виявлене чергування статевого і безстатевого поколінь. У тварин визначальною формою відтворення є статеве розмноження.

Ріст рослин майже необмежений, а у тварин обмежений ви­значеним періодом онтогенезу, після якого ріст припиняється. Безперечно, у сучасних рослин і тварин були спільні предки. Ймовірно, саме вони і були єдиним коренем для еволюційного розвитку і дивергенції рослин і тварин.

 

БУДОВА РОСЛИННОЇ КЛІТИНИ

Клітини можуть бути живими і неживими, малими і великими. Клітини умовно розділяють на паренхімні (довжина у 2-3 рази переважає ширину) – багатогранники величиною у 10-1000 мкм, а також прозенхімні – витягнуті, довжина може переважати ши­рину в 100 разів (волосок бавовнику до 6 см).

Зазвичай розміри клітин вищих рослин складають до 300 мкм. Клітини апельсина видно неозброєним оком, вони сягають у довжину до 1 см, луб’яні волокна кропиви – до 80 мм.

Рослинні клітини (мал. 1) відрізняються від тваринних і клі­тин грибів наявністю пластид (мал. 1, 11), міцної целюлозно-пектинової оболонки, розвиненої системи вакуолей, відсутністю центріолей при діленні. У сформованих клітинах ядро відтиснене крупною центральною вакуолею з клітинним соком. Цитоплазма і ядро складають живий вміст клітини – протопласт. Протопласт відділений від клітинного соку мембраною – тонопластом (мал. 1), від клітинної стінки іншою мембраною – плазмалемою (мал. 1, 11).

 
 

 

 


Мал. 1. Схематична будова рослинної клітини: 1 – пластинчастий комплекс (комплекс Гольджі); 2 – рибосоми; 3 – хлоропласти; 4 – міжклітинні порож­нини; 5 – полірибосоми (зв’язані між собою рибосоми); б – мітохондрії; 7 – лізосоми; 8 – гранульована ендоплазматична сітка (ретикулум); 9 – гладень­ка ендоплазматична сітка; 10 – мікротрубочки; 11 – пластиди; 12 – плазмо­десми, що проходять крізь оболонку; 13 – клітинна оболонка; 14 – ядерце; 15, 18 – ядерна оболонка; 16 — пори в ядерній оболонці; 17 – плазмалема; 19 – гіалоплазма; 20 – тонопласт; 21 – вакуолі; 22 – ядро

Основні компоненти рослинної клітини: клітинна оболонка, мембрана, цитоплазма з ядром (мал. 1, 22) та органелами (пластиди, мітохондрії, ЕПС, комплекс Гольджі, лізосоми, мікротрубочки, рибосоми, вакуолі), включення. Наявність пластид – головна особливість рослинної клітини.

 

КЛІТИННА ОБОЛОНКА

Рослинна клітина, як і тваринна, оточена цитоплазматичною мембраною, але, крім неї, обмежена товстою клітинною оболонкою.

Наявність клітинної оболонки – специфічна особливість рослин, яка зумовила їх малу рухливість. Унаслідок цього жив­лення і дихання організму стали залежати від поверхні тіла, що контактує з довкіллям.

Оболонка клітин рослин складається з целюлози (клітковини), геміцелюлози (напівклітковини) і пектинових речовин. Вона може бути первинна і вторинна. Причому первинна– здебільшого з пектинових речовин і целюлози. У багатьох клітинах після завер­шення їхнього росту на внутрішньому боці вихідної (первинної) клітинної оболонки (стінки) відкладається так звана вторинна, яка складається з молекул целюлози, зібраних у ланцюжки – міцели. Останні зібрані в мікрофібрили, ті – у фібрили, причому кожен шар фібрил в оболонці розташований перпендикулярно до іншо­го, це забезпечує міцність оболонки. У вторинній оболонці воло­кон льону чи волосків бавовнику до 95 % целюлози. З утворенням первинної оболонки в ній формуються тонші ділянки, де фібри­ли целюлози лежать нещільно. Канальці ендоплазматичної сітки проходять крізь клітинну оболонку, з’єднуючи сусідні клітини. Ці ділянки називають первинними поровими полями, а канальці ендоплазматичної сітки – плазмодесмами. Порові поля сусідніх клітин утворюють порові канали. Вони розміщуються один проти одного і розділяються замикаючою плівкою пори.

Потовщення оболонки відбувається, як правило, усередині клітини, а у спор і пилку – ззовні. Нестовщені ділянки клітин­ної оболонки – пори (мал. 2), вони бувають прості і складні. Прості – округлі (у паренхімних клітин) і щілиноподібні (у прозенхімних). Складні – облямовані і напівоблямовані (у клітинах провідних тканин – трахеїдах і судинах).

       
 
   
Мал. 2. Схема облямованої пори: 1 — серединна пластин­ка; 2 — крайова зона замикаючої пластини; 3 — торус; 4 — вторинна оболонка клітини
 

 


Поровий канал має форму лійки, яка широким боком примикає до замикаючої плів­ки. У клітинах хвойних замикаюча плівка облямованих пор має в центрі дископодібне стовщення – торус (мал. 2, 3). Вода прохо­дить через крайову зону замикаючої пластини (мал. 2, 2), а торус дерев’яніє і стає непроникним для неї. Тому в голонасінних рух води з мінеральними речовинами уповільнений. Плазмодесми проникають крізь замикаючі пластини пор, об’єднуючи прото­пласти сусідніх клітин, утворючи симпласт.

З часом унаслідок життєдіяльності клітини у складі оболонки з’являються лігнін, віск, кутин, суберин, мінеральні речовини, що призводить до здерев’яніння, кутинізації, опробковіння, мі­нералізації оболонки, зміни її механічних властивостей, проник­ності тощо. Йод із сірчаною кислотою чи з хлористим цинком, діючи на кутикулу, дає жовтий колір, тоді як целюлоза забарв­люється в синій. З дією судану-ІІІ кутикула набуває оранжево-червоного кольору. Кутикула не розчиняється навіть у концентрованій сірчаній кислоті.

Клітинна оболонка має такі функції:

визначає форму кліти­ни, захищає від факторів зовнішнього середовища,

забезпечує обмін речовин у тканинах (виведення з клітини продуктів обміну та вбирання клітиною води і поживних речовин).

Плазматична мембрана відмежовує внутрішній вміст від зо­внішнього середовища, забезпечує транспорт у клітину води, мі­неральних і органічних речовин шляхом осмосу й активного переносу, а також видаляє продук­ти життєдіяльності. Складається з біліпідного та білкового шарів.

Цитоплазма – позаядерна частина протоплаз­ми, внутрішнє напіврідке середовище клітини, де розташовані ядро й органоїди, забезпечує зв’язок між ними, бере участь в основних процесах жит­тєдіяльності (метаболізму) клітини. Заповнює простір між тонопластом і плазмалемою, скла­дається з гіалоплазми, в якій містяться органоїди й включення. Для цитоплазми характерний рух і обмін речовин, вибіркова пропускна здатність (вода і розчини), подразливість (реакція на температуру, світ­но тощо), ріст, розвиток і розмноження. Гіалоплазма прониза­на мікротрубочками (спіральними глобулами білка тубуліну) та мікрофіламентами (нитками білка актину, які разом утворюють питоскелет).

Органоїди рослинної клітини:

1. Ендоплазматична сітка (ретикулум) (ЕПС) – система дрібних вакуолей і канальців, з’єднаних між собою. Структур­ну основу мембран ЕПС складають молекули ліпідів із вбудованими молекулами білків. Більшість мембранних білків є ферментами. ЕПС може бути гранулярною (з прикріпленими рибосомами, основна функція таких ділянок – синтез і транспортування білків) і гладенькою (без рибосом, функція – синтез і транспортування ліпідів та вуглеводів у клітині та за її межі).

2. Рибосоми – тільця, що містять рибонуклеїнову кислоту, розташовані на ЕПС і в цитоплазмі, беруть участь у синтезі білка. ЕПС і рибосоми – єдиний апарат синтезу і транспорту білка.

3. Мітохондрії (мал. 3) – «силові станції» клітини, відмежовані під цитоплазми двома мембранами (мал. З, 1a-б). Властиві тіль­ки еукаріотичним клітинам. Органоїди еліптичної чи округлої форми не більше 1 мкм. Внутрішня мембрана утворює кристи (складки) (мал. 3, 2), що збільшують її поверхню. Ферменти на кристах прискорюють реакції окиснювання органічних речовин і синтезу молекул АТФ, багатих енергією. Проміжки між кристами заповнені прозорою речовиною – матриксом мітохондрій. У матриксі – рибосоми (мал. 3, 3) і мітохондріальна ДНК у вигляді тонких ниток.

 

 


Основна функція – забезпечення енергетичних потреб клітини через окиснення переважно вуглеводів. Тут син­тезуються багаті енергією АТФ та АДФ- Мітохондрії можуть незалежно від ядра синтезувати власні білки. Існує версія, що мітохондрії і пластиди є прокаріотичними ендосимбіонтами еукаріотичної клітини.

4. Пластинчастий комплекс (комплекс Гольджі – мал. 1, 1) – система порожнин, відмежова­них мембраною від цитоплазми, заповнених білками, жирами і вуглеводами, що використовуються в процесах життєдіяльності або видаляються з клітини. На мембранах комплексу здійсню­ється утворення складних органічних сполук. Він складається з диктіосом (системи пласких відділених один від одного диско­подібних мішечків), цистерн (обмежених мембраною). По бо­ках диктіосоми можуть переходити в систему трубок. Кількість диктіосом у рослинній клітині від 1 до кількох десятків. Від кра­їв диктіосомних пластинок відділяються пухирці, які транспор­тують полісахариди, що синтезуються в диктіосомах. Комплекс Гольджі бере участь в утворенні лізосом. Лізосоми містять гідро­літичні ферменти, за допомогою яких здійснюється внутрішньо­клітинне травлення, прискорюють реакції розщеплення білків до амінокислот, ліпідів – до гліцерину і жирних кислот, полісаха­ридів – до моносахаридів; руйнуються відмерлі частини клітини і цілі клітини.

5. Пластиди – двомембранні органели, характерні тільки для рослинних клітин (мал. 4). Крім власних рибосом та ДНК міс­тять особливі пігменти (хлорофіли ABCD та каротиноїди), що дає змогу здійснити первинний синтез вуглеводів із неорганічних речовин.

У вищих рослин пластиди утворюються з пропластид — дріб­них тілець, які містяться у мерестематичних зонах рослин. З про­пластид, залежно від їх розміщення, можуть утворюватися різні типи пластид.

Хлоропласти – зелені пластиди, які містять хлорофіл і каро­тин та здійснюють фотосинтез. Вони головним чином містяться у листках та стеблах трав’янистих рослин.

Мал. 4. Схематична будова хлоропласта: 1 a-б — мембрани; 2 — гра­ни; 2а — ламела; 3 — тилакоїд; 4 — строми  

 

 

Хромопласти – нефотосинтезуючі забарвлені пластиди, які містять зазвичай червоні, оран­жеві і жовті пігменти (кароти­ноїди). Найбільше хромопластів у плодах та квітках.

Лейкопласти – безбарвні пластиди, що не містять піг­ментів. Вони пристосовані для зберігання поживних речовин, тому їх багато у коренях, коре неплодах, насінні, молодих листках. Залежно від природи нако­пичувальних речовин лейкопласти ділять на групи:

Ø амілопласти — накопичують вуглеводи;

Ø алеопласти — ліпіди у вигляді олій чи жирів;

Ø протеопласти — запасають білки.

Пластиди можуть взаємоперетворюватися.

 

хлоропласти ↔ лейкопласти → хромопласти

 

 


Для нижчих рослин, зокрема водоростей, крім вищезгаданих пігментів характерний пігмент фікобілін. Вони беруть участь у фотосинтезі, постачаючи енергію до молекул хлорофілу (багрян­ім, ціанобактерії). Червоні фікобіліни – фікоеритрини, сині – фікоціани.

5. Вакуолі – одномембранні органели; утворюються з лізосом і нагромаджують запасні поживні речовини. Містять у розчи­неному вигляді білки, вуглеводи, низькомолекулярні продукти синтезу, вітаміни, різні солі. Осмотичний тиск, створюваний речовинами, розчиненими у вакуолевому сокові, спричинюють надходження води у клітину, що зумовлює тургор – напружений стан клітинної стінки. Товсті пружні стінки забезпечують стійкість рослин до статичних і динамічних навантажень.

Для молодих клітин, на відміну від старих, що не здатні діли­тися, характерна велика кількість вакуолей. З часом дрібні ваку­олі зливаються, утворюючи одну центральну велику вакуолю, що займає значну частину простору клітини, відтисняючи до пери­ферії інші структури. У клітинах твірних тканин рослин вакуолі майже відсутні.

 

ЯДРО

Центр управління біохімічними процесами живої клітини, посій спадковості. Поділ ядра передує поділу клітини. До скла­ду ядра входять нуклеопротеїди, жири, ліпопротеїди, вуглеводи, мінеральні солі, нуклеїнові кислоти – ДНК і РНК. Структурні компоненти: подвійна мембрана з порами, ядерний сік (каріоплазма, близька за структурою до гіалоплазми), ядерця (синтез РНК і утворення рибосом), хроматин (комплекс ДНК, РНК і біл­ків), який утворює хромосоми, рибосоми. Хромосоми – основні структури ядра, носії спадкової інформації про ознаки організму, що передається в процесі розподілу материнської клітини дочірнім клітинам, а зі статевими клітинами – дочірнім організмам. Кожен вид організму має свій набір хромосом: їх певну кількість, форму і розміри.

Соматичні (від грец. soma – тіло) клітини організму одного виду містять однаковий набір хромосом. Наприклад, у людини в кожній клітині тіла міститься 46 хромосом, у плодової мухи дрозофіли – 8. Соматичні клітини, як правило, мають подвій­ний набір хромосом. Він називається диплоїдним і позначається 2п. Так, у людини 23 пари хромосом, тобто 2n=46. У статевих клітинах міститься удвічі менше хромосом. Це одинарний, чи гаплоїдний, набір. У людини 1n=23.

Усі хромосоми в соматичних клітинах, на відміну від хромо­сом у статевих клітинах, парні. Хромосоми, що складають одну пару, подібні одна одній; парні хромосоми називають гомологіч­ними. Хромосоми, що належать до різних пар і розрізняються за формою і розмірами, називають негомологічними. У деяких видів набір хромосом може збігатися. Наприклад, у конюшини червоної і гороху посівного 2п=14. Однак хромосоми в них роз­різняються за формою, розмірами, нуклеотидним складом моле­кул ДНК.

 

КЛІТИННІ ВКЛЮЧЕННЯ

 

Клітинні включення – тимчасово виведені з обмінних проце­сів речовини чи кінцеві продукти метаболізму. Утворення вклю­чень у рослинній клітині пов’язане з локальною концентрацією продуктів обміну речовин. Структура, склад і локалізація вклю­чень є діагностичною ознакою видів рослин.

Тверді включення ділять на запасні (крохмальні та алейронові зерна) і екскреторні – кінцеві продукти метаболізму (кристали оксалатів, карбонатів, силікатів тощо). Рідкі – розчинні вугле­води (інулін, глікоген тощо), жири, ефірні олії, алкалоїди, гліко­зиди, поліфеноли та ін. біологічно активні речовини.

Запасні вуглеводи

Крохмаль (мал. 5) – полісахарид – утворюється і відкладається в пластидах у вигляді безбарвних твердих зерен. Під дією йодовмісних реактивів крохмальні зерна набувають фіолетового кольору.

 

 

 

 


Мол. 5. Крохмальні зерна:

1 — овес; 2 - кукурудза; 3 - жито; 4 - молочай; 5 — картопля; 6— пшениця

 

За способом утворення крохмаль поділяють на:

1) первинний – виникає під час фотосинтезу в хлоропластах, існує короткочасно і під дією ферменту діастази гідролізується до глюкози і пере­носиться по всіх частинах рослини; забезпечує про­цеси життєдіяльності;

2) вторинний – транзистор­ний (на шляхах перемі­щення глюкози);

3) запасний (відкладається в амілопластах, зосередже­них у запасних тканинах);

4) оберігальний – у клітинах кореневого чохлика.

Спочатку крохмальні зерна утворюються в певних точках строми пластиди, що називаються твірними центрами, навколо яких крохмаль відкла­дається шарами. Удень формуються шари крохмалю з меншим вмістом води, темніші, а вночі – з більшим вмістом води, світлі­ші. Під мікроскопом ці шари мають вигляд концентричних і екс­центричних. Розрізняють крохмальні зерна прості (з одним твір­ним центром), напівскладні (кілька твірних центрів зі спільними тарами крохмалю зовні), складні (багато центрів без спільного шару крохмалю зовні).

З інтенсивним накопиченням крохмалю амілопласт збільшу­ється, двомембранна оболонка стає дуже тонкою, малопомітною. Крохмальні зерна мають властивості кристалів (у поляризовано­му світлі дають подвійне переломлення променів) та колоїдів (набухають у гарячій воді з утворенням в’язкої речовини).

Найбільші крохмальні зерна характерні для картоплі (до 100 мкм), а в кукурудзи, пшениці вони дрібні (до 30 мкм). Крох­маль накопичується також у плодах та насінні (гречкові, злакові, бобові).

Інулін – полісахарид, розчинний у воді, накопичується пе­реважно у вакуолях у рідкому стані. Наявність інуліну є діа­гностичною ознакою багатьох представників родини айстрових (кульбаби, цикорію, топінамбура, оману). Використовується як замінник цукру.

Пектинові речовини – вуглеводні полімери, значною мі­рою зосереджені в клітинних оболонках (не більше 5 %). Нерозчинні у воді, з додаванням спирту утворюють осад, цукру і кислот — желеподібну масу. Використовуються як емульгатор та зв’язувальний компонент під час виробництва ліків.

Альгінова кислота – полісахарид водоростей, має властивості, подібні до пектинових речовин.

Глікоген – полісахарид, накопичується в цитоплазмі нижчих рослин, грибів.

Ліпіди накопичуються у вигляді жирних крапель у цитоплазмі (переважно в насінні і плодах). Із проростанням насіння зно­ву гідролізуються до розчинних вуглеводів (насіння соняшника, арахіс, кісточки оливок — до 50 %, рицина (рицинова / касторо­ва олія) — до 60 %). Нелеткі сполуки. У вигляді жирних крапель відкладаються в деревній паренхімі деяких деревних рослин (бе­рези, липи, дуба). Зазвичай вони накопичуються безпосередньо в гіалоплазмі у вигляді сферичних тіл, що іноді називають сферосомами.

Характерні ознаки жирів:

1) маслянисті на дотик;

2) залишають характерну «маслянисту» пляму на папері, яка не зникає з нагріванням;

3) білого чи жовтувато-білого (від наявності каротиноїдів) кольору;

4) без запаху (запах свідчить про наявність ефірних олій);

5) не розчинні у воді, погано розчинні в етиловому спирті (за винятком рицинової олії);

6) добре розчинні в органічних розчинниках (діетиловому ефірі, хлороформі, бензині);

7) є добрими розчинниками смол, сірки, камфори, фосфору тощо;

8) під впливом лугів омилюються.

Жирні олії можна виявити за допомогою кольорової реакції з Суданом II, яка забарвлює їх у рожевий чи оранжевий колір.

 

Білкові включення

Білкові включення – продукти запасу у вигляді кристалів чи аморфних структур, які набухають у воді. Частіше всього білки відкладаються у ядрі, рідше кристали відкладаються в гіалоплазмі (бульби картоплі, паренхімі стебел), стромі пластид (протеопластах квасолі, ситоподібних елементах однодольних рослин), у розтирених цистернах ЕПС (хрестоцвіті), матриксі мітохондрій та у вакуолях.

Як правило, білки нако­пичуються у вигляді біл­кових тіл – алейронових (мал. 6) чи протеїнових зерен у клітинах сухого насіння. Ці білкові тіла оточені одномембранною оболонкою і містять зернистий чи фібрилярний матрикс білкової природи з кристалічни­ми включеннями білка (глобоїдами і кристалоїдами). Із проростанням насіння білки з білкових тіл витрачаються на фізіологічні процеси росту. Запасні білки білкових тіл синтезуються рибосомами під час формуван­ня насінини. При зневодненні насіння білкові включення ви­сихають і білок кристалізується.

 
 

 

 


Мал. 6. Алейронові зерна в ендоспермі рици­ни:

1 — прості пори;

2 аморфний білок білкового тіла;

3 — кристалоїди;

4 — глобоїди

 

Наявність алейронових зерен – характерна ознака рослин (льону, гарбуза, рицини). Наявність білкових включень виявляють за допомогою кольорових реакцій. Зокрема, при ксантопротеїновій реакції під дією концентрованої азотної кислоти HNО3 при підігріванні білки забарвлюються в яскраво-жовтий колір.

 

Продукти кінцевого метаболізму

Ефірні олії – суміш безазотистих летких сполук (терпенів і їх похідних). Вони накопичуються в різних видільних тканинах (вмістилищах, залозках, залозистих волосках, секреторних кліти­нах, ідіобластах) і не беруть участі в обміні речовин.

Характерні ознаки ефірних олій:

не залишають характерної «маслянистої» плями на папері;

випаровуються з нагріванням;

жовтуватого кольору, прозорі;

мають запах;

розчинні в етиловому спирті, оліях, органічних розчинни­ках.

Смоли – високомолекулярні речовини, можуть міститися у вигляді крапель у цитоплазмі і клітинному сокові чи виділятися назовні, де відкладаються в окремих клітинах, вмістилищах чи смоляних ходах. Не розчинні у воді, не проникні для води і мі­кроорганізмів (мають антисептичні властивості), добре розчинні в ефірі, ацетоні, бензолі. Наявність смол є характерною ознакою ба­гатьох рослин. Звичайно з рослин смоли виділяються з ефірними оліями, камедями, стеринами тощо. У медицині смоли використо­вують переважно для виготовлення ранозаживлюваних пластирів і клеїв; деякі смоли мають послаблювальну, седативну дію.

Солі кальцію (оксалати чи карбонати) – відкладаються тіль­ки у вакуолях. За структурою кальцію оксалат поділяють на: по­одинокі кристали, рафіди (мал. 7, 1) – голчасті кристали, зібрані в пучки (виноград), друзи (мал. 7, 3; кристали зрослі між собою в округлі утворення), кристалічний пісок (мал. 7, 4; стебло бузи­ни, листки пасльонових). Частіше в різних органах рослин тра­пляються друзи, особливо в листках та корі. Кристали кальцію карбонату відкладаються у вигляді цистолітів – гроноподібних утворень на внутрішніх виступах клітинної стінки (кропивові).

Крім цього, в оболонках клітин відкладається калію карбо­нат (гіпс) чи кремнезем (у клітинних оболонках багатьох злаків і осок).

ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

 

1.Кристи характерні для: хлоропластів, ендоплазматичної сітки, мітохондрій?

2.Які з охарактеризованих структур мають двомембранну оболонку, одномембранну?

 


Мал. 7. Тверді кристалічні включення: 1 — рафіди; 2 — рафіди (вигляд звер­ху); 3 — друза; 4 — кристалічний пісок; 5 — поодинокий кристал

 

3.Підібрати правильне твердження: білки синтезуються в хлоропластах, вакуолях, рибосомах, ядрі, пластинчастому комплексі.

4.Підібрати правильне твердження: вуглеводи (крохмаль) синтезуються в хлоропластах, вакуолях, рибосомах, ядрі, пластинчастому комплексі.

5.Підібрати правильне твердження: жири синтезуються в хлоропластах, вакуолях, рибосомах, ядрі, пластинчастому комплексі (комплексі Гольджі).

6.Охарактеризувати спільні та відмінні риси будови клітин тварин, рос­ли м та грибів.

7.Підібрати правильне твердження. Жирні олії – це: леткі речовини, розчиняються у воді; органічних розчинниках; нелеткі речовини; утворюють маслянисту пляму; мають запах; під час дії лугів відбувається реакція омилення.

8.Підібрати правильне твердження. Йод із сірчаною кислотою чи з пористим цинком у разі дії на кутикулу дає: жовтий, синій, червоний, малиновий колір. Тоді як целюлоза забарвлюється в: оранжевий, синій, малиновий колір.

9.Для представників якої родини діагностичною ознакою є наявність інуліну в клітинах?

10.Основними пігментами пластид рослин є: фукоксантин, фікоеритрин, каротиноїди, фікобіліни, хлорофіли?

11.Продуктами кінцевого метаболізму клітини є: ефірні олії, білки, вуглеводи, смоли, солі кальцію?

12.У вакуолях відкладаються: крохмаль, білки, солі кальцію, ефірні олії?

13.Підібрати правильне твердження: пектинові речовини містяться пере­важно у вакуолях, ЕПС, ядрі, клітинній оболонці, вмістилищах, рибосомах.

14.Які пігменти крім хлорофілу наявні в клітинах водоростей?

15.Кристалами карбонату кальцію є друзи, рафіди або цистоліти?

16.До простих пор належать: облямовані, косі, прямі, розгалужені, необлямовані?

17.Наведіть приклади взаємоперетворення пластид.

18.До одномебранних органоїдів належать: мітохондрії, пластинчастий комплекс (Гольджі), ЕПС, вакуолі, пластиди?

19.До немембранних органоїдів належать: рибосоми, джгутики, плас­тиди, вакуолі?

20.Як реактив для виявлення кристалів карбонату кальцію використо­вують: соляну кислоту, гідроксид натрію, оксид заліза (III)?