Сертифікація продовольчих товарів
Ключові слова та поняття: атестація виробництва, біобезпека, ветеринарний сертифікат, генетично модифіковані організми (ТМО), заява про відповідність, знак відповідності, знак сертифікації, ідентифікація харчової продукції, інспекційний контроль, карантинний сертифікат, Комісія "Codex Alimentarius», контроль, ліцензія, мікробіологічні показники, норми безпеки, порядок сертифікації продовольчих товарів, правила обов'язкової сертифікації харчових продуктів, показники безпеки, продовольча безпека продовольча сировина, продукти тривалого зберігання, роздрібна торгівля, санітарно-гігієнічний висновок, система управління безпечністю харчових продуктів, система ХАССП (НАССР), схеми сертифікації продовольчих товарів, токсичність, фіто-санітарний контроль, харчова продукція, швидкопсувні продукти
У сучасному світі така інтегральна категорія, як продовольча безпека, стає синонімом безпеки не тільки безпосередньо споживача харчових продуктів, а й економічної безпеки держави та перспективи виживання людства в цілому. Саме тому для забезпечення глобальної продовольчої безпеки міжнародні організації — ООН. Світова організація торгівлі (WTO). Світовий банк та Комітет всесвітньої продовольчої безпеки, здійснюючи постійниймоніторинг чисельності населення та рівня його життєзабезпечення (у першу чергу, харчовими продуктами), визначають наявні та перспективні запаси продовольства, доступність їх для населення країн. У разі необхідності (природні катастрофи, здійснення спеціальних програм економічного та соціального розвитку) розвинені країни світу організовують гуманітарну продовольчу допомогу іншим країнам для постачання населенню достатньої кількості продуктів харчування.
Раціонально розглядати систему продовольчої безпеки з двох позицій економічної та соціальної. Так. на загальнодержавному економічному рівні продовольча безпека зумовлюється балансом виробництва іа споживання, що забезпечується гармонійним, стосовно темпів зростання попиту, розвиїком сільського господарства, харчової іа інших споріднених галузей промисловості, збалансованою інфраструктурою розподілу запасів і джерел товарних потоків.
Індикативно — це характеризується ступенем забезпеченості країни власними продовольчими товарами, співвідношенням експорту та імпорту, життєво важливими видами продукції (наприклад, енергоносіями), рівнем державних резервів продовольства.
Система управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП)- це насамперед запобіжна система, яка передбачає проведення систематичної ідентифікації, оцінювання та контролю небезпечних чинників (біологічних, хімічних, фізичних, генно-інженерних) у критичних точках технологічного процесу. Система управління безпечністю харчових продуктів базується на безумовному використанні організацією-виробником вимог чинних санітарних норм і правил. Схема взаємодії основних процесів СУЬХГІ надана на рис. 2.7.1.
В Європі та світі винайдено досить дієві механізми щодо безпечності харчових продуктів. Так, в Євросоюзі вже декілька років діють кодекси документів із стратегії безпечності харчових продуктів - «Зелена» та «Біла» книги, набула чинності родина міжнародних стандартів ISO 22000 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів»1 (див. параграф 1.6.), що удосконалює систему безпеки продовольства. Вироблені Директива 93/43/ЄЕС від 14.06.93 р. «Про гігієну харчових продуктів та Кодекс Аліментаріус» та Директива 2001/95/ЄС «Про загальну безпеку продукції» від 03.12.2001 p., що містять вимоги до систем менеджменту безпечності харчових продуктів: а також Директива 2001/18/ЄС від 17.08.2002 р. «Про навмисне вивільнення генетично модифікованих організмів у довкілля» (раніше 90/220/СС), яка є «матір'ю» всіх законів СС щодо генетично модифікованих організмів і встановлює нові стандарти безпеки, спрямовані на захист довкілля та охорону здоров'я громадян. Складено «Рекомендований міжнародний звід правил
1. ISO/TS 22003. Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до органів, то здійснюють аудит і сертифікацію систем менеджменту безпеки харчових продуктів.
2. ISO/TS 22004:2005. Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Настанова із застосування ISO 22000:2005.
3. ISO 22000:2005 Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга.
Харчової гігієни» («Recommcnded International Code of Practice-General Principles of Food Hygiene»— рекомендації CAC/RCP 1-1969 (Rev.4-2003)).
ОСНОВНІ особливості нових міжнародних документів полягають у відході від рекомендаційною характеру старих документів та обов'язковості виконання нових вимог. Вважають, що вони є більш гнучкими, але більш суворими.
Слід зазначити, шо вирішення проблеми безпечності харчових продуктів, передусім, пов'язано з діяльністю таких впливових міжнародних організацій, як Експертна комісія з продовольства при ООН «Codex Alimenlarius» (САС), Організація з питань продовольства та сільського господарства ООН (FAO), Консюмерський Інтернаціонал (Consumer International — CI), Міжнародна організація з стандартизації (ISO), Світова організація торгівлі (WTO), Всесвітня організація охорони здоров'я (WHO), Європейська організація з якості (EOQ) та ін.
Так, Комісію «Codex Alimentarius» (лат. — «Кодекс харчових продуктів»), міжурядовий нормотворчий орган, було створено у 1963 р. згідно зі спільною програмою FAO'WHO. Завданням САС с розроблення міжнародних стандартів і подібних документів щодо безпечності та якості харчових продуктів з метою захисту здоров'я споживачів і забезпечення доброчинної практики у торгівлі харчовими продуктами. Схвалені нормативні документи опубліковано в «Codex Alimentarius». Станом на лютий 2006 року до складу Комісії входять 173 держави-члени і одна організація-член (Європейський Союз), репрезентуючи 98 % світового населення. Засновники САС (FAO і WHO) наділили її ше однією суміжною функцією: координувати всі роботи зі стандартизації харчових продуктів, виконувані міжнародними урядовими та неурядовими організаціями. З того часу ці організації беруть участь у роботі Кодексу як спостерігачі, здійснюючи неоціненну технічну експертизу і забезпечуючи узгодженість між Кодексом та їхньою власною роботою.
Одним з найстаріших постійних спостерігачів у Кодексі є Міжнародна організація з стандартизації (ISO). Традиційно роботи САС та ISO доповнювали одна одну в царині методів аналізування, відбирання зразків і стандартизації для деяких об'єктів споживання. Методи аналізування і відбирання зразків, підтверджені САС для включення в стандарти на причетні до Кодексу об'єкти споживання, мають посилки на численні стандарти ISO. Загальнінастановчі документи щодо відбирання зразків та аналізування також посилаються на відповідні стандарти ISO. Комітет Кодексу з методів аналізування і відбирання зразків є базою для такого співробітництва. Діяльність ISO з розроблення міжнародних стандартів, головним чином для промисловості, розглядається як додаткова до роботи САС. шо створює стандарти та подібні документи переважно для використання урядами.
Світова організація торгівлі (WTO) у 1995 р. додала новий важливий аспект до «Codex Alimentarius», пов'язаний з міжнародною торгівлею. Оскільки в центрі уваги залишається безпека продовольства, стандарти, настанови і рекомендації, прийняті САС, розглядаються як міжнародні стандарти відповідно до «Угоди із застосування санітарних і фітосанітарних норм» (Угода SPS). Інші положення документів Кодексу, шо торкаються таких моментів, як якість та маркування продуктів, пов'язані з «Угодою з технічних бар'єрів у торгівлі» («Кодекс GATT/WTO»). Ці угоди WTO зробили документи Кодексу авторитетними еталонами для міжнародної гармонізації. Пізніше з'явилися нові розробки у сферах, пов'язаних з продовольчою безпекою. У 1993 р. САС схвалив «систему ХАССП» (англ. — «Hazard Analysis Critical Control Points» — HACCP) — «Настанову із застосування Системи
аналізу ризиків і критичних контрольних точок». Толі цю схему Кодекс рекомендував як підхід до менеджменту ризиків, породжуваних харчовими продуктами.
ХАССП — «Настанова із застосування Системи аналізу ризиків і критичних контрольних точок»,
схвалена Експертною комісією з продовольства при ООН «Codex Alimentarius» (САС) у 1993 p. Це — система керування безпечністю харчових продуктів, за допомогою якої визначають, оцінюють і контролюють небезпечні чинники, важливі для безпечності харчових продуктів. ХАССП не є системою з нульовим ризиком, але вона спонукає до мінімізації ризику від потенційно небезпечних чинників у харчових продуктах. Базуючись на сучасних науково обгрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів. Ця концепція набула визнання та отримала поширення у країнах Європи.
Згідно із вимогами ЄС, а головне, із уведенням у дію нового стандарту ISO 22000. з 2006 р. наявність цієї системи стає обов'язковою
Понад сорокарічний досвід використання концепції ХАССП міжнародною спільнотою свідчить, що система ХАССП найкращим чином функціонує., якщо вона базується на семи принципах (рис. 2.7.2).
Дана методологія зарекомендувала себе як ефективний інструмент запобігання можливості виникнення невідповідностей харчових продуктів у технологічному процесі, а також ідентифікації та усунення проблем до того, як невідповідна готова продукція стане джерелом отруєнь або погіршення стану здоров'я споживачів.
Система ХАССП акцентує увагу безпосередньо на процесному коні ролі параметрів здійснення технологічного процесу та оцінення сировини й матеріалів, що використовуються для виготовлення харчового продукту, а також упроваджує стратегію гарантії його безпеки «від ферми до виделки» і грунтується на трьох стовпах:
• законодавчі вимоги до убезпечення харчових продуктів:
• глибокий науковий підхід до ухвалення рішень;
• контроль за виконанням законодавчих вимог.
До основних переваг, які надає підприємству розробка та запровадження системи ХАССП. можна віднести:
• можливість контролю безпечності протягом усього життєвого циклу виробництва харчової продукції;
• зменшення невиробничих витрат (втрати під час виробництва, брак, рекламації):
• зменшення витрат на проміжний контроль і контроль готового продукту за рахунок системного підходу та визначення проблемних місць виробництва, куди необхідно спрямувати ресурс, вивільнивши його з тих процесів, де ситуація може бути не такою критичною;
• чітке розподілення відповідальності персоналу за безпечність продукції підприємства;
• підвищення довіри споживачів та операторів ринку до безпечності продукції підприємства за рахунок наявності задокументованих доказів контролю за процесами;
• перемога під час участі в різних тендерах на постачання харчової продукції;
• уможливлення ефективно використовувати ресурси за рахунок переходу від коригувальних до запобіжних заходів щодо безпечності харчових продуктів;
• додаткові переваги для участі в європейській та міжнародній торгівлі;
• зменшення кількості аудитів та інспекційного контролю, які проводять на підприємстві сторонні організації;
• реалізація вироблюваної продукції за світовими цінами:
• покращання іміджу компанії як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Життєвий цикл реалізації принципів системи ХАССП з використанням настанов
ISO/TS 22004:2005 «Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Настанова із застосування ISO 22000:2005» представлений на рис. 2.7.3.
Міжнародні організації запроваджують нове сучасне трактування поняття «безпечність харчових продуктів» — це відсутність не тільки безпосереднього, а й віддаленого (у майбутніх поколіннях) негативного впливу Продукту на організм людини. Передусім, це актуально для продукції, що містить генетично модифіковані (трансгенні) організми, виробництво якої зростає в геометричній прогресії. Найінтенсивніше використовуються ГМО для потреб медицини, енергозберігання. сільськогосподарського виробництва, харчової та хімічної промисловості та ін.
Генетично модифікований організм (ГМО)— будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах, а саме:
• рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження;
• методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу підготовленого зовні організму, включаючи мікроін'єкції, макроін'єкції та мікроінкапсуляції;
• злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин. Директива ЄС 2001/18/ЄС дозволила використання ГМО в агрокультурі, фармакології
та інших галузях. Директива також містить процедуру отримання загальноєвропейського
дозволу на комерціалізацію ГМО (виведення на ринок). У 2002 р. норму рівня дозволеного генетичного забруднення продуктів харчування в законодавстві ЄС зменшено з 1 % до 0,5 %. Генетично модифіковані організми (ГМО) містяться не тільки в низці овочевих культур, але й у ковбасах, сосисках, м'ясних консервах, пельменях, сирі, йогуртах, кашах, цукерках, шоколаді й навіть дитячому харчуванні, тобто у звичайних повсякденних продуктах. Відрізнити їх за кольором або смаком неможливо.
Результати впровадження нових технологій вражають. У 2001 р. ГМагрокультури вирощувалися вже у 15 країнах світу на площі 52,6 млн. га (площа більша, ніж територія Великої Британії). Обсяг реалізації тільки насіння модифікованих агрокультур досяг 3,5 млрд. доларів CUJA. В останні роки світовий обсяг інвестицій у біотехнологію щороку складає 15 млрд. доларів США. Контролюють технології створення ГМ-рослин такі відомі транснаціональні компанії з капіталом у мільярди доларів США, як Дюпон, Монсанто, Адванта тощо. Досвід передачі технологій в галузі генної інженерії характерний для деяких міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної служби по впровадженню досягнень агробіотехнології (ISAAA).
Комерційний прибуток від продукування трансгенних культур за останні п'ять років збільшився у 30 разів. Згідно із положеннями Картахенського протоколу з біологічної безпеки планується прийняття єдиних для Євросоюзу правил обігу генетично модифікованих продуктів. Угоди в рамках Світової організації торгівлі, зокрема із санітарного і фітосанітарного контролю (SPS) та про інтелектуальну власність у сфері торгівлі (TRIPS), містять пункти про біобезпеку. Відмічено, що для забезпечення сталого розвитку торгові угоди повинні бути взаємодоповнюючими. Проте, COT не розглядає соціально-економічні загрози, пов'язані із ГМО: наприклад, те, що їх розповсюдження може спричинити зникнення традиційних культур та ін. Наслідки ж споживання харчових продуктів із ГМ1 практично не прогнозовані.
Запровадження ефективної системи управління безпечністю харчових продуктів — актуальне й для нашої держави. Адже однією з основних проблем сучасного вітчизняного продовольчого ринку є підміна традиційних товарів продуктами-сурогатами та фальсифікація продукції. В тому числі все активніше завойовують український ринок сільськогосподарські продукти і взагалі продукти харчування, виготовлені за новітніми технологіями з використанням генної інженерії, в основному імпортного виробництва. Статистика свідчить, що в Україні внаслідок насичення ринку неякісними, фальсифікованими, небезпечними для здоров'я і життя товарами гине 75 тис. людей на рік, з них 13% — він неякісних і фальсифікованих алкогольних напоїв.
Для нашої країни, безперечно, найбільш прийнятним засобом створення гарантійбезпеки харчових продуктів є впровадження сучасної концепції системи ХАССП (НАССР), яка може застосовуватися на всіх ланках харчового ланцюга — від збирання врожаю і до місць споживання. Базуючись на сучасних науково обгрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів.
Доцільно зауважити, що концептуальні пріоритети розвитку системи продовольчої безпеки в Україні знаходяться в стадії гармонізації з міжнародними в аспекті основного стратегічного курсу нашої країни на вступ до ЄС. реалізації державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної структурної перебудови та зростання економіки.
Безперечно, що механічне копіювання європейських вимог на українське підґрунтя неможливо через значні невідповідності, які склалися історично.
В Україні правові засади безпечності харчових продуктів декларує Конституція України, у ст. 42 якої записано, що «держава захитає права споживачів, здійснює; коні роль за якістю і безпечністю продукції». Законодавча база складається із Законів України «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХГІ (в редакції від 01.12.2005 р. № 3161 -1V). «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 06.09.2005 p. № 2809-IV, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підтвердження якості та безпечності харчових продуктів і продовольчої сировини» від 08.09.2005 p. № 2863-1V, «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 p. № I 103-V, «Про дитяче харчування» від 14.09.2006 p. № 142-V; а також санітарних правил і норм, медико-біологічних вимог, низки стандартів, чисельних нормативних актів щодо нагляду за ринками.
В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчої сировини» від 07.08.2001 р № 601/2001 наголошено на необхідності «здійснювати заходи щодо впровадження на підприємствах, що виробляють продовольчі товари, міжнародних систем забезпечення безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини»; «...вжити заходів щодо подальшої гармонізації системи сертифікації сільськогосподарської продукції в Україні та норм, що регламентують санітарний, ветеринарний та фітосані гарний контроль, з міжнародними стандартами та вимогами».
На виконання цих та інших законодавчих та нормативних документів набув чинності національних стандартів ДСТУ 4161-2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги» відповідно до наказу Держспоживстандарту України № 53 від 07.04.2003 р. Цей стандарт реалізує вимоги Директиви Ради ЄС 93/43 «Про гігієну харчових продуктів та Кодекс Аліментаріус» від 14.06.93 р. і містить вимоги до систем управління з метою підвищення якості, безпечності та конкурентоспроможності вітчизняної харчової продукції, що забезпечує захист інтересів і здоров'я споживачів, сприяє розширенню ринків збуту у вітчизняному та світовому економічному просторі, підвищує авторитет підприємства та імідж України в цілому.
Актуальним є й прийняття стандарту ДСТУ ISO 15161:2004 «Настанови щодо застосування ДСТУ ISO 9001:2001 у виробництві харчових продуктів та напоїв», яким запроваджено системи управління безпечністю харчових продуктів та системою ХАСС1І.
У 2007 р. Держспоживстандартом України було затверджено ДСТУ ISO 22000:2007 «Системи управління безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга» гармонізований зі стандартом ISO 22000:2005 «Системи менеджменту безпечності харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга».
Порядок і вимоги до проведення обов'язкової сертифікації харчових продуктів у Державній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО (далі — Система) встановлюються «Правилами обов'язкової сертифікації харчових продуктів» (далі Правила), затверджених Наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 02.06.97 р. № 322.
Вимоги Правил ( обов'язковими для органів сертифікації харчових продуктів (далі — органи сертифікації), що акредитовані в Системі, а також для підприємств незалежно від форм власності, в тому числі іноземних, які виробляють або постачають продукцію в Україну.
Сертифікація харчових продуктів в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників, характеристик і властивостей продукції, процесів і послуг на підставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості. Право на проведення робіт із сертифікації продукції, послуг надається виключно лабораторіям (центрам) будь-якої форми власності та аудиторам, що акредитовані в Системі та занесені до її Реєстру.
Система встановлює відповідальність:
• виробника за невідповідність сертифікованої продукції, послуг вимогам нормативних документів і порушення правил Системи;
• продавця чи постачальника — за відсутність сертифікатів або знаків відповідності на продукцію, що реалізується;
• випробувальної лабораторії (центру) — за достовірність та об'єктивність результатів випробувань сертифікованої продукції чи послуг.
Знак відповідності, технічні вимоги до нього, порядок та правила його застосування встановлені ДСТУ 2296-93. Основою інформаційного забезпечення Системи є її Реєстр, який ведеться згідно з вимогами ДСТУ 3415-95 і публікується в інформаційних виданнях Держспоживстандарту У країни.
Сертифікації підлягає продукція, яка:
• вироблена в Україні;
• ввозиться в Україну і позначена виробником як відповідна діючим в Україні нормативним документам;
• ввозиться в Україну і не позначена виробником як відповідна діючим в Україні нормативним документам, але може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинному в Україні нормативному документу на аналогічну продукцію;
• ввозиться в Україну і не позначена виробником як відповідна діючим в Україні нормативним документам і яка не може бути ідентифікована як така, що має відповідати чинному в Україні нормативному документу.
У визначених законодавством випадках для сертифікації у Системі продукції рослинного та тваринного походження, що ввозиться в Україну або вивозиться з неї. повинен бути дозвіл Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства сільського господарства і продовольства України та (або) Головної державної інспекції карантину рослин України.
Обов'язкова сертифікація продукції у Системі проводиться на відповідність обов'язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів щодо безпеки життя, здоров'я людей та охорони довкілля. Порядок обов'язкової сертифікації конкретного виду імпортної продукції у Системі встановлює орган сертифікації відповідно до Правил, а також «Порядку ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов'язковій сертифікації», затвердженого наказом Державної митної служби України і Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 10.05.94 р. № 107/126, і «Порядку проведення робіт з сертифікації продукції
іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості», затвердженого наказом Державного комітету України з стандартизації, метрології та сертифікації від 02.08.96 р. № 329.
Порядок одержання сертифіката відповідності продукції висвітлений в параграфі 2.5.
Подання заявки на проведення сертифікації харчової продукції.Для проведення обов'язкової сертифікації харчової продукції підприємства, установи, організації і громадяни — суб'єкти господарської діяльності, у тому числі іноземні, незалежно від форм власності (далі заявник), подають в акредитований орган сертифікації заявку на проведення сертифікації продукції в Системі УкрСЕПРО (див. рис. 2.7.4).
Інформація про акредитовані органи сертифікації продукції і (послуг) міститься в довідкових матеріалах, що складаються на підставі даних Реєстру Системи і публікуються Держспоживстандартом України.
У разі відсутності при поданні заявки акредитованого в Системі органу сертифікації продукції заявка подається безпосередньо до Держспоживстандарту України.
Якщо існує декілька акредитованих органів сертифікації конкретної о виду продукції, заявник має право подати заявку в будь-який з них.
Усі документи, що направляються разом із заявкою до органу сертифікації, оформляються державною мовою. При сертифікації імпортованої продукції документи складаються мовою оригіналу з завіреним автентичним перекладом українською або російською мовою.
Взаємини між заявником і органом сертифікації регулюються договорами, укладеними між ними.
Аналіз документації харчової продукції.Подану заявку розглядає орган сертифікації, який розглядає та приймає рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифікації. Орган сертифікації надсилає заявнику та випробувальній лабораторії рішення за заявкою. Термін розгляду заявки та прийняття рішення за нею не повинен перевищувати 15 днів від дня її реєстрації. Копія підписаного рішення за заявкою зберігається у справі про сертифікацію. Сертифікат видається на термін до п'яти років, з урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості.
Обстеження виробництва харчової продукціїпроводиться комісією, що призначається органом сертифікації, до складу якої входять спеціалісти з виробництва конкретного виду продукції чи послуг. Склад комісії та програма її роботи затверджуються керівництвом органу сертифікації.
За результатами атестації харчової продукціївидаються рекомендації про періодичність випробувань, кількість зразків і проб, необхідних для сертифікації, способи і правила їх відбору. Результати атестації оформляються атестатом виробництва, що реєструється в Реєстрі Системи і направляється заявнику, а йото копія у територіальний орган Держспоживстандарту.
Сертифікація систем якості проводиться з ініціативи заявника чи за рішенням органу сертифікації, якщо це передбачене схемою сертифікації, органами, акредитованими в Системі на право проведення таких робіт. Результати сертифікації системи якості оформляються сертифікатом системи якості, що видається заявнику, а копія направляється в орган сертифікації.
Сертифікат якості — це супровідний документ, що засвідчує якість виробленої продукції, товару, який постачається, наданих послуг і містить показники якості, технічні характеристики.
За наявності сертифіката на систему якості, що поширюється на виробництво продукції, надання послуг, заявлених на сертифікацію, заявник додає до заявки копію цього сертифіката. Перевірка в такому разі здійснюється для підтвердження того, що продукція, яка випускається підприємством, чи надані послуги відповідають обов'язковим вимогам нормативних документів.
Орган сертифікації після одержання заявки і копії сертифіката системи якості подає в орган сертифікації системи якості запит щодо документального підтвердження задовільного функціонування на підприємстві системи якості. Після одержання документів зпозитивною відповіддю і їх аналізом орган сертифікації визначає схему сертифікації продукції, що передбачає сертифікацію системи якості.
Якщо за результатами розгляду заявки отримані позитивні результати аналізу, то приймається рішення про схему проведення сертифікації.Правила вибору схеми (моделі) сертифікації продукції'.
а) Схема (модель) сертифікації заявленої харчової продукції визначається органом сертифікації за узгодженням із заявником до початку робіт із сертифікації. Вибір схеми (моделі) залежить від виду продукції, її кількості, стану виробництва та інших вихідних даних.
б) Для сертифікації харчової продукції вітчизняного виробництва та імпортної застосовуються такі схеми (моделі) (табл. 2.7.1).
1 — сертифікація кожної партії;
2 — сертифікація з обстеженням виробництва;
3 — сертифікація з атестацією виробництва;
4 — сертифікація з оцінкою сертифікованої системи якості.
в) Схеми (моделі) сертифікації з атестацією виробництва або з оцінкою сертифікованої системи якості застосовуються лише за бажанням виробника (включаючи іноземного) продукції, що випускається серійно, одержати сертифікат на термін дії з правом самостійно застосовувати його до кожної випущеної партії продукції.
Схема І. Сертифікація партії харчової продукції проводиться шляхом випробування зразків, відібраних з цієї партії в порядку та у кількості, шо встановлені органом сертифікації відповідно до вимог нормативних документів.
На підставі позитивних результатів випробувань видається сертифікат відповідності на партію (із вказівкою обсягу сертифікованої партії) з терміном дії до одного року, але не перевищуючи терміну придатності продукції (якщо він установлений). У сертифікаті відповідності, що видається на партію харчової продукції, зазначаються відомості про розмір партії, дату виготовлення продукції, номер і дату підписання договору (контракту), за яким ця партія завезена в Україну.
Після видачі сертифіката технічний нагляд за продукцією не здійснюється.
Схема 2 використовується для одержання сертифіката відповідності на харчову продукцію, що випускається серійно. Сертифікат відповідності при цьому видається на підставі позитивних результатів випробування зразків харчової продукції і проведення обстеження виробництва.
Якщо продукція, виготовлена серійно, сертифікована за цією схемою, то орган сертифікації відповідно до затвердженої програми технічного контролю здійснює технічний нагляд, контрольні випробування продукції, що відбирається з місць виробництва чи торгівлі.
Сертифікат відповідності за цією схемою видається терміном дії до двох років. Схема 3. Сертифікація харчової продукції, що випускається серійно із проведенням атестації виробництвапередбачає:
• випробування зразків продукції;
• атестацію виробництва;
• технічний нагляд (контрольні випробування, контроль атестованого виробництва). При використанні такої схеми сертифікат відповідності видається на термін до трьох
років, але не більше терміну дії атестата виробництва.
Таблиця 2.7.1
Схеми (моделі) сертифікації харчової продукції в системі УкрСЕПРО
Схема 4. Сертифікація харчової продукції, що випускається серійно із сертифікацією системи якості виробництва передбачає:
• випробування зразків;
• сертифікацію системи якості, а якщо вона вже сертифікована, то оцінку системи якості;
• технічний нагляд і контроль за відповідністю системи якості установленим вимогам і дієвістю системи якості.
Сертифікат видається на термін бо п'яти років, з урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості.
Відбірання, ідентифікація та випробування зразків харчової продукціїпроводиться органом сертифікації або, за його дорученням, іншою, не залежною від виробника організацією.
Кількість зразків харчової продукції для випробувань (кількість упаковок, загальна маса, точкова маса, кількість і розміщення точок відбору) встановлюється органом сертифікації відповідно до вимог міжнародних та (або) державних стандартів на цю продукцію. За відсутності стандартів правила відбору зразків (їх кількість) встановлюються органом сертифікації залежно від обсягів випуску (партії).
Відбірання зразків представником органу сертифікації проводиться виключно в присутності представника виробника (постачальника) і оформляється актом відбору зразків із зазначенням таких відомостей:
• місце і дата відбору зразків;
• назва продукції;
• назва виробника продукції;
• розмір партії продукції;
• дата виготовлення або граничні дати виготовлення партії;
• характеристика продукції в споживчій упаковці:
• термін та умови зберігання продукції;
• кількість зразків для випробувань та зразків-свідків для зберігання.
Акт оформляється в трьох примірниках і підписується особою, що проводила відбір, та представником підприємства-виробника або постачальника. Один примірник залишається у виробника, другий (разом із зразками-свідками) надсилається в орган сертифікації для зберігання, третій (разом із зразками для випробувань) — в акредитовану випробувальну лабораторію, яка зазначена в рішенні за заявкою.
Відібрані зразки для випробувань та зберігання маркують і пломбують.
Підприємство-виробник (постачальник) передає відібрані для випробувань та зберігання зразки продукції у випробувальну лабораторію та в орган сертифікації за свої кошти.
Ідентифікація харчової продукції проводиться органом сертифікації за результатами аналізу інформації, що наведена на етикетці чи в маркуванні, візуального огляду продукції, визначення (у разі необхідності) в акредитованих випробувальних лабораторіях органолептичних та фізико-хімічних показників продукції та звірення їх із вимогами чинних в Україні нормативних документів на аналогічну продукцію за загальною назвою (рис. 2.7.5).
Рис. 2.7.5.
Методи Ідентифікації харчової продукції
Ідентифікація харчової продукції, втому числі імпортної, проводиться з урахуванням таких вимог:
• продукція повинна мати етикетки або чітке маркування, де в доступній для сприйняття формі державною мовою зазначаються: загальна назва; маса (об'єм); склад, який включає перелік використаних в процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо; калорійність (якщо це передбачено для даною продукту); дату виготовлення; термін придатності до споживання (крім продукції, термін придатності якої не обмежений); умови зберігання; найменування та адреса виробника; інша інформація, передбачена чинними в Україні нормативними документами, шо поширюються на цю продукцію;
• не підлягає ідентифікації продукція без етикеток або чіткого маркування, без належної інформації, з наявними ознаками пошкодження упаковок і така, для якої термін придатності до споживання не означений або вичерпаний;
• у разі неможливості ідентифікувати імпортну продукцію за результатами звірення (за загальною назвою) її органолептичних і фізико-хімічних показників з вимогами чинних в Україні нормативних документів на аналогічну продукцію можливість прийняття цієї продукції на обов'язкову сертифікацію вирішується на підставі висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи;
• , за результатами ідентифікації представник органу сертифікації разом із заявником чи
уповноваженою особою заявника складають акт ідентифікації.
Зразки харчової продукції, що не пройшли ідентифікації, на сертифікацію не приймаються!!!
Загальні відомості про відібрані зразки харчової продукції (дата, назва продукції, кількість, заявник та його адреса, прізвище особи, що відібрала зразки тощо) заносяться в спеціальний «Журнал обліку зразків», який ведеться в лабораторії. У разі необхідності зразки позначаються номерами, етикетками або іншим чином, про що робиться запис у журналі.
Частина зразків харчової продукції, що використана для ідентифікації, підлягаєсписанню або поверненню заявнику.
Випробувальна лабораторія повинна забезпечувати умови зберігання зразків харчової продукції для випробувань, а також зразків-свідків згідно з вимогами нормативного документа на продукцію протягом усього терміну зберігання.
Списання або повернення заявнику використаних для ідентифікації зразків харчової продукції скріплюється підписами заявника або його представника і відповідальної особи лабораторії в графі про списання у «Журналі обліку зразків». Залишок зразків продукції приймається випробувальною лабораторією на відповідальне зберігання до закінчення випробувань і, залежно від їх результатів, або повертається під розписку заявнику, або зберігається випробувальною лабораторією як зразок-свідок сертифікованої продукції. Термін зберігання зразка-свідка не перевищувати терміну придатності продукції до споживання.
Випробування зразків харчової продукції проводять виключно акредитовані в Системі випробувальні лабораторії, які визначені органом сертифікації в рішенні за заявкою.
Самостійне прийняття випробувальною лабораторією рішень про проведення випробувань зразків з метою сертифікації харчової продукції не допускається.
Зразки харчової продукції випробовуються на відповідність усім вимогам чинних в Україні нормативних документів, що зазначені в рішенні за заявкою, в тому числі на відповідність обов'язковим вимогам.
Використані зразки харчової продукції, що в повному обсязі випробувані за показниками безпеки, списують або повертають заявнику.
За результатами випробувань випробувальна лабораторія пода< до органу сертифікації протокол випробувань харчової продукції. Протокол повинен бути підписаний виконавцями робіт і затверджений керівником випробувальної лабораторії. Якщо випробування проводилось у випробувальній лабораторії, що акредитована в Системі тільки на технічну компетентність, протокол випробувань повинен бути підписаний також представником органу сертифікації, який (за дорученням органу сертифікації) брав участь у випробуваннях.
Протокол випробувань повинен містити:
• посилання на позначення та назву чинних нормативних документів на методи випробувань:
• графу «Вимоги нормативного документа до продукції», в якій записують конкретну норму, визначену нормативним документом:
• графу «Результати вимірювань (випробувань)», в якій записують числовий результат вимірювань.
Записи на зразок «Відповідає», «В нормі» чи «Не виявлено» не допускаються для показників, що підлягають вимірюванню. Якщо результат вимірювань (випробувань) нижчий від межі чутливості застосованого приладу чи методу вимірювань (випробувань), в зазначеній графі робиться запис: «Менше ніж...» і наводиться визначене числове значення межі чутливості приладу або методу вимірювань (випробувань).
Пломбування зразка-свідка сертифікованої харчової продукції виконує відповідальна особа органу сертифікації або, за рішенням органу, відповідальна особа випробувальної
лабораторії, що проводила випробування з метою сертифікації на підставі позитивного рішення органу сертифікації щодо можливості видачі сертифіката відповідності на харчову продукцію за заявкою.
Пломбування зразка-свідка виконується за методом, що виключає підміну, заміну чи доступ до продукції без руйнування пломби випробувальної лабораторії.
Видача сертифіката відповідності на харчову продукцію та занесення її до Реєстру Державної системи сертифікаціїздійснюється винятково органом з сертифікації продукції, який розглядав результати робіт із сертифікації харчової продукції за заявкою. За позитивними висновками розгляду результатів робіт із сертифікації заявнику видасться оригінал сертифіката відповідності (рис. 2.7.6).
Заповнення реквізитів, передбачених сертифікатом відповідності, є обов'язковим. У разі коли заходи, передбачені в реквізитах і сертифікатів відповідності, не проводилися, в реквізиті робиться запис: «Не проводилось», «Не маркується». «Не наноситься».
У сертифікаті відповідності, що видається на партію продукції, зазначаються відомості про розмір партії, дата виготовлення продукції та номер і дата підписання договору (контракту), за яким ця партія ввезена в Україну.
На зворотному боці форми (бланка) сертифіката відповідності в реквізиті «Випробувань, що проведені випробувальною лабораторією» для вітчизняної продукції зазначаються також відомості щодо назви державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України, яка дала дозвіл виробнику на виготовлення і реалізацію продукції в Україні з зазначенням реєстраційного номера, дати його видачі та прізвища, ініціалів і посади особи, уповноваженої Міністерством охорони здоров'я України.
Реєстраційний номер сертифіката відповідності в Реєстрі Системи визначає уповноважена особа органу сертифікації.
Копія виданого сертифіката відповідності харчової продукції зберігається органом сертифікації у справі про сертифікацію продукції заявника. Другий примірник копії подається до Держспоживстандарту України.
Визнання іноземних сертифікатів, що підтверджують відповідність імпортної харчової продукції вимогам чинних в Україні нормативних документів. Визнанню в Системі підлягають сертифікати, видані уповноваженими органами інших держав (далі — іноземний сертифікат), шляхом укладання угод про визнання результатів сертифікації продукції або ухвалення рішення про визнання згідно з ДСТУ 3417-96 «Система сертифікації Укр-СЕГІРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується».
Свідченням про визнання іноземних сертифікатів є сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання.
Технічний нагляд за сертифікованою харчовою продукцією під час її виробництва,як вже сказано, полягає у проведенні періодичних контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються у виробника чи в торговельних організаціях. Залежно від схеми (моделі) сертифікації застосовуються одночасно і такі види технічного нагляду:
• періодичний технічний нагляд за станом виробництва або за атестованим виробництвом сертифікованої продукції;
• періодична оцінка ефективності функціонування сертифікованої системи якості у виробника.
За результатами технічного нагляду виконавець складає і подає до органу сертифікації звіт, в якому зазначаються можливі причини невідповідностей визначеним вимогам (за наявності) та пропонуються коригувальні заходи.
Орган сертифікації може прийняти рішення про проведення додаткових випробувань чи перевірок залежно від інформації про стан сертифікованої продукції, яка надходить від споживачів і органів контролю.
Орган сертифікації може тимчасово припинити або зупинити дію сертифіката відповідності у разі:
• виявлення невідповідностіхарчової продукції вимогам, шо встановлені під час сертифікації;
• порушення вимог технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, маркування харчової продукції тощо;
• внесення виробником змін до нормативних документів, методів випробувань, складу тощо, які можуть вплинути на відповідність сертифікованої харчової продукції визначеним вимогам, без попереднього узгодження з органом сертифікації;
• порушення умов договору заявником.
Орган сертифікації продукції в триденний термін надсилає письмову інформацію про прийняте рішення щодо призупинення або припинення дії сертифіката відповідності до Держспоживстандарту України, його територіального органу та заявника. Рішення про тимчасове припинення дії сертифіката відповідності може бути скасоване у тому разі, якщо проведенням коригувальних заходів виробник може усунути невідповідності та причини зникнення в місячний термін і підтвердити відповідність продукції визначеним вимогам без проведення випробувань в акредитованій випробувальній лабораторії.
За інших обставин дія сертифіката відповідності зупиняється. Коригувальні заходи проводяться виробником продукції зразу ж після одержання рішення органу сертифікації. Контроль за виконанням коригувальних заходів здійснює орган сертифікації, що видав сертифікат відповідності.
Усі витрати щодо проведення коригувальних заходів та контролю за їх виконанням несе виробник сер інфікованої продукції. Коригувальні заходи вважаються успішно виконаними, якщо:
• продукція після їх виконання відповідає вимогам нормативних документів;
• внесено зміни до виробничого процесу, що виключають виготовлення продукції, яка вимагатиме повторного проведення коригувальних заходів;
• невідповідна продукція вилучена зі складів, оптових баз, закладів торгівлі, у споживачів, доопрацьована або знищена чи проведені інші дії, які забезпечують належну ефективність вжитих заходів.
Повідомлення про успішне виконання коригувальних заходів із рекомендацією про відновлення дії сертифіката відповідності надсилається організацією, що контролює, в орган сертифікації, яким прийнято рішення про проведення коригувальних заходів.
Інформацію про результати сертифікації харчової продукціїнадає орган з сертифікації, який веде облік виданих ним сертифікатів і направляє їх копії до Держспоживстандарту України, який на підставі реєстру системи сертифікації УкрСЕПРО видає довідники, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції.
Отже, як ми могли впевнитись, в Україні діє відпрацьована система сертифікації харчової продукції. Проте, сучасний етап розвитку товарного ринку свідчить про те, що до цього часу в країні не створено ефективну систему нагляду і контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, а також систему інформування громадян про їх права і реальний стан справ на споживчому ринку. І це вимагає подальшого удосконалення процедури визначення безпечності харчових продуктів. В цьому плані, на наш погляд, потребують поліпшення декілька принципових факторів:
1. Потребує перебудови система сертифікації, зокрема слід посилитироль добровільної сертифікації, яка є основою прозорості відношення виробника до споживача. Адже на будь-якому ринку, локальному чи глобальному, довіра споживача — це вирішальний чинник. Стандарти можуть стати засобом забезпечення цієї довіри на тлі зростання соціальної відповідальності, корпоративної етики, які демонструють транснаціональні компанії.
3. Для України характерна відсутність єдиної системи в галузі наукових досліджень щодо визначення безпечності продовольства. Це значно знижує рівень довіри до українських товарів.
2. Актуальним є потреба у розширенні переліку показників, удосконалення методик їх визначення. Наприклад, у Німеччині визначають близько 100 показників безпечності питної води, а в Україні їх приблизно 50. Активне запровадження в процедури визначення рівня безпечності продовольства в усьому світі нових результатів наукових досліджень, отриманих у певній країні, повинно мати перманентний характер.
3. Ускладнює ситуацію дублювання функцій державними організаціями, що здійснюють нагляд за якістю та безпекою товарів (органи Держспоживстандарту, митної служби. Міністерство екології. Санітарно-епідеміологічна служба. Державна служба ветеринарної медицини, інспекція карантину рослин та ін.). Відсутнє чітке розмежування функцій нагляду та контролю. Основними проблемами, що потребують негайного
вирішення, с розроблення єдиної загальнодержавної Стратегії формування безпеки продовольства та раціоналізація загальної системи її державного контролю.
4. Па жаль, спроби поліпшити ситуацію через прийняття нової редакції Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» (від 08.09.2005 p. № 2863-IV) не виправили, а значно ускладнили ситуацію. Адже в законі фактично не відображені принципи формування безпечності харчових продуктів згідно з вимогами міжнародних документів, зокрема «Codex Alimen-tarius». Не створено засад для наукової діяльності щодо безпечності товарів. Натомість закон створює дискримінаційні умови для вітчизняного виробника, вимагаючи періодичного отримання експлуатаційного дозволу на здійснення своєї діяльності. Гака кількість фіскальних органів та їхня розкоординованість є абсурдними для Європи; цей підхід створює новий бар'єр для розвитку конкурентних відносин. Незважаючи на те. що закон спростив процедуру імпорту в Україну продовольчої сировини, він не лише не змінив ситуації стосовно вітчизняного товаровиробника, а практично значно погіршив її, не виконавши свого основного завдання.
5. Існують суттєві термінологічні розбіжності у вітчизняній законодавчо-нормативній документації. Так. ЄС оперує (диною парою антонімів — «безпечна» та «дефектна» продукція. Натомість в українській законодавчій базі близькими за значенням, але не узгодженими є терміни «якість», «безпека», «небезпечна», «нестандартна», «неякісна», «некомплектна» продукція (чи товар), а також «дефект», «недолік», «істотний недолік». Це не лише ускладнює ситуацію, а й унеможливлює вирішення спорів між виробниками та споживачами в разі придбання ними неякісної продукції, провокує появу фальсифікатів. Створення єдиного термінологічного апарату є лише одним засобом поліпшення ситуації. Зокрема, два нових Закони («Про безпечність та якість харчових продуктів» від 06.09.2005 р. № 2X09-1V та «Про м'ясо та м'ясні продукти» від 22.02.2006 р.) навіть не повністю кореспондують один з одним. В одному, наприклад, йдеться про безпеку харчових продуктів, а іншому - про безпечність. Низка інших термінів обох згаданих Законів не відповідають ані стандартизованим визначенням «Рекомендованого міжнародного зводу правил харчової гігієни» (рекомендаціям CAC7RCP 1-1969 (Rev.4-2003)) ані Угоді SPS «Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів.
6. Доцільно якнайшвидше прийняти національні версії стандартів серії ISO 22000. докорінно поліпшити систему санітарії та гігієни на виробництві харчових продуктів, створити єдиний орган з контролю за їх безпечністю, запровадити ефективну систему підготовки та підвищення кваліфікації інженерно-технічного складу підприємств галузі тощо.
7. Прийняття Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 p. № I 103-V аж ніяк не вирішує проблему, адже наукові розробки щодо створення ГМО в Україні на сьогодні знаходяться в критичному становищі внаслідок відсутності підтримки наукових структур з боку держави та відтоку вчених (значна кількість спеціалістів в сфері біотехнології останнім часом покинула Україну для
роботи за кордоном).В державі не існус достатньої кількості випробувальних лабораторій, які б на 100 % могла б діагностувати наявність у продуктах вмонтованих генів. На наш погляд, на кожний компонент, що входить до складу продуктів харчування, слід мати повну інформацію аж до описів патентів, використаних під час конструювання ГМО. дані про наявність диких родичів на території держави, про країни, де ці агрокультури вже випробувалися, повні дані токсикологічних випробувань тощо. Без такої інформації ввезення ГМ-продуктів являє собою загрозу національній безпеці.
Сертифікація послуг
Ключові слова та поняття: види послуг, виробничі послуги, готельні послуги, громадське харчування, групи та підгрупи однорідних послуг, екологічні параметри, критерії оцінки якості послуг, матеріальні послуги, нематеріальні послуги, методи перевірки послуги, обслуговування, пасажирські і вантажні перевезення, побутове обслуговування населення, очікування споживачів, об'єкт обслуговування, побутові послуги, послуги торгівлі, порядок сертифікації послуг, послуги, послуги харчування, професійна майстерність виконавця, процес надання послуги, сервіс, сервісні послуги, властивості послуг, сертифікація послуг, соціально-побутові послуги, суб'єкт обслуговування, сфера обслуговування, схеми сертифікації послуг, туризм
У процесі ринкової взаємодії виробники, посередники, споживачі вступають у різноманітні взаємовідносини, результатом яких можуть бути не лише дії. пов'язані з речовими взаємовідносинами (купівля-продаж товару), але й з комплексом операцій, які супроводжують або обумовлюють цю взаємодію й опосередковуються різними послугами.
Послуги посідають значне місце у сучасному житті людей. За традицією ЮНЕСКО ООН кожне десятиліття відмічає актуальним для людства девізом. Період з 1990-2000 рр. було присвячено розвитку сфери послуг. За даними ЮНЕСКО тут зайнято близько 70 % світового працездатного населення. Частка послуг у світовій торгівлі становить понад 25 %; за прогнозами експертів до 2010 р. обсяг торгівлі послугами перевищить обсяг торгівлі товарами. На сьогоднішній день найбільшими експортерами послуг є США і західноєвропейські країни, однак азіатські країни (Китай. Таїланд) за щорічним приростом експорту послуг посідають перше місце в світі (переважно за рахунок телекомунікація і передачі інформації). Завдяки можливостям електронного зв'язку постійно розширюються послуги по кредитуванню під заставу, страхуванню, обміну валют, брокерським операціям тощо. В Україні частка послуг у внутрішньому валовому продукті становить 18,7 % (у Росії наближається до 30 %).
В економічній літературі існує велика кількість визначень поняття «послуга». Проте жодне з них не одержало загального визнання у зв'язку з неоднорідністю послуг. Тому в більшості теоретичних досліджень і даних статистики послуги класифікуються виходячи з
локальних задач дослідження, мети статистичного уявлення про діяльність сфери послуг чи її окремих елементів.
В законі «Про захист прав споживачів» категорія «послуга»класифікується як «діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб».
Тобто послугу можна розглядати як результат економічної діяльності, яка не створює товару, але продається та купується під час торговельних операцій.
Група однорідних послуг— сукупність послуг, шо характеризуються загальним цільовим або функціональним призначенням.
Підгрупа однорідних послуг— частина групи однорідних послуг, що характеризуються загальним функціональним призначенням і визначеними споживачами властивостями.
Вид послуг— складова підгрупи однорідних послуг, що характеризуються загальними конструктивними, технологічними рішеннями або іншими ознаками.
Класифікація вітчизняних послуг почалась у 1970-х рр. з послуг виробництва й охопила понад 1500 видів послуг. Проте вона не с вичерпною, тому що не містить нових видів послуг. Загальноприйнятим було класифікувати послуги залежно від призначення: матеріальні, нематеріальні (або соціально-культурні), виробничі.
Під матеріальною послугою розуміють діяльність виконавця щодо задоволення матеріальних потреб споживача. її результатом є. як правило, перетворена продукція (наприклад, приготовлена їжа. побудований будинок, технічно обслужений автомобіль, комунальні ресурси і йод.). Матеріальні послуги виливають на споживчі властивості предмета.
Нематеріальна (або соціально-культурна) послуга — це діяльність виконавця щодо задоволення соціально-культурних потреб споживача: фізичних, етичних, інтелектуальних і духовних. Об'єктом такої послуги є власне споживач (наприклад, пацієнт клініки; відпочиваючий санаторію; відвідувач ресторану; турист; пасажир; студент і аспірант: глядач; відвідувач музею і ін.).
Виробнича послуга — це діяльність виконавця щодо задоволення потреб підприємств і організацій (наприклад, роботи з налагодження і техобслуговування обладнання, засобів вимірювань і випробувань; дослідно-конструкторські та технологічні роботи і т.д.).
Сьогодні з метою визначення груп та підгруп однорідних послуг, видів послуг, до яких встановлюються вимоги у нормативних документах з стандартизації, проводять класифікацію існуючих послуг на підставі певних ознак, що враховують специфіку послуг та процесів обслуговування.
Така класифікація дозволяє упорядкувати всю існуючу систему різноманітних послуг, передбачити виникнення можливих нових видів послуг, визначити об'єкти стандартизації у сфері послуг із врахуванням їх взаємозв'язків і встановити структуру та склад нормативних документів, які повинні бути розроблені для взаємопов'язаної регламентації вимог, узгоджених як за об'єктами регламентації, так і за конкретними вимогами до аналогічних об'єктів стандартизації для всіх категорій та видів нормативних документів з стандартизації у сфері послуг (рис. 2.8.1).
За сферою обслуговування, відповідно до сучасного стану економіки, послуги поділяються на три великі групи:
• послуги виробничо-економічної інфраструктури;
• послуги ринкової інфраструктури;
• послуги соціально-побутової інфраструктури.
Належність окремих підгруп послуг до вказаних вище груп наведено у табл. 2.8.1. іа призначенням послуги поділяються на групи:
• науково-технічні;
• виробничі;
• фінансово-економічні;
• інформаційні;
• консультаційні;
• побутові;
• культурно-розважальні;
• культурно-просвітницькі;
• комунальні тощо.
За формою надання послуги поділяють гак:
• послуги, які потребують безпосереднього контакту виконавця із споживачем;
• послуги, які не потребують безпосереднього контакту виконавця із споживачем;
• комбіновані послуги (послуги, виконання яких можливе як за першим, так і за другим варіантами).
За видом діяльності виділяють групи, підгрупи, види послуг, наприклад послуги технічного обслуговування та ремонту, будівельні послуги, послуги з охорони здоров'я та ін.
За об'єктом обслуговування виділяють конкретні послуги, наприклад технічне обслуговування та ремонт електропобутових приладів, ремонт квартир, приймання та доставляння телеграм, профілактичний огляд і диспансеризація робітників підприємства тощо.
Деталізація у цій кваліфікаційній групі залежить від деталізації об'єкта обслуговування. Рівень деталізації визначається певними потребами, а також необхідністю встановлення специфічних вимог як до послуги, пов'язаної з конкретним об'єктом (суб'єктом), так і до обслуговування.
За суб'єктами обслуговування виділяють:
• послуги для підприємств;
• послуги для населення (колективу громадян або окремих громадян).
На рис.2.8.2 представлені загальні характеристики, що визначають вимоги до послуг та процесів їх надання.
Рис. 2.8.2.
Обов'язкові вимоги до послуг та процесів їх надання
Перелічені обов'язкові вимоги встановлюють у нормативній документації за необхідна по залежно від особливостей послуг
Вимоги безпеки для життя, здоров'я і майна споживача під час надання йому послуги містять вимоги електробезпеки, пожежної безпеки, вибухобезпеки, ядерної і радіаційної безпеки, безпеки впливу хімічних і забруднювальних речовин, до засобів захисту і заходів убезпечення під час надання певних послуг
За необхідності встановлюються класи небезпеки, допустимі і граничні рівні небезпечних і шкідливих чинників, які впливають на ступінь безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів під час їх обслуговування або користування ними певними послугами.
В Європі ні світівинайдено досить дієві механізми щодо урізноманітнення видів послу і та підвищення їх якості. Не останню роль тут відіграють стандартизація та сертифікація. Стандартизація у сфері послуг — це спосіб забезпечити захист інтересів споживачів у аспектах безпеки для житія і здоров'я людини та екології. Стандарти на послуги слугують стимулом для конкуруючих в цій області фірм по поліпшенню якості і вдосконалення асортименту послуг при умові здатності забезпечити їх базовий рівень.
Слід зазначити, що як об'єкт стандартизації, послуга являє певну трудність, оскільки не всі її характеристики можуть бути виражені кількісно. Основні підходи до стандартизації послуг представлені в табл. 2.8.2.
Таблиця 2.8.2
Основні підходи до стандартизації послуг
Критерій | Зміст |
Мета стандартизації послуг | • реалізація єдиної технічної політики у сфері стандартизації послуг; • захист прав та інтересів споживачів послуг; • забезпечення якості і конкурентоспроможності послуг та обслуговування; • раціональне використання всіх видів ресурсів, підвищення техніко-економічних показників діяльності у сфері послуг; • впровадження і використання сучасних виробничих та інформаційних технологій підчас обслуговування |
Основні принципи стандартизації послуг | • врахування світового досвіду, засвоєння нових безвідходних технологій, безпечних для навколишнього природного середовища, здоров'я та життя людини; • встановлення вимог щодо якості послуги та обслуговування; • навчання фахівців управління якості послуг та обслуговування на рівні міжнародних вимог; • підготовка та впровадження комплексу нормативних документів з питань стандартизації послуг, гармонізованих з міжнародними, регіональними і, в разі необхідності, з національними нормативними документами; • взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів з питань стандартизації послуг усіх рівнів та категорій; • придатність нормативних документів з питань стандартизації послуг для їх сертифікації; • відкритість інформації про чинні стандарти і програми робіт з стандартизації послуг, виходячи з вимог чинного законодавства; • відповідність структури і складу нормативного забезпечення діяльності у сфері послуг та обслуговування складу та взаємозв'язкам об'єктів стандартизації цієї сфери, раціональність, однозначність, несуперечливість та обгрунтованість вимог нормативних документів, можливість їх перевірки; • постійне вдосконалення та оновлювальність нормативних документів з стандартизації послуг |
Закінчення табл. 2.8.2