Регіональний розвиток міжгалузевих комплексів України

 

Міжгалузевий комплекс (МГК) – система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер.

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися максимальний ефект при найменших витратах.

Основними структурно-функціональними блоками комплексів вироб­ничої сфери є такі:

  • галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і пере­робна промисловість в АПК);
  • обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);
  • галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та управлінська діяльність).

Вивчення пропорційності розвитку МГК дає можливість установити ступінь освоєння території регіону, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним природним умовам, визначити необхідні зміни в перспективі та виявити роль кожного з них у системі територіального поділу праці.

Дослідження структури міжгалузевих комплексів і визначення їхніх типів дає змогу складати територіальну модель районного виробничого комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс містить групи галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива, виробництві, передаванні та використанні електроенергії, тепла.

Серед паливних галузей України провідною є вугільна промисловість. У структурі паливно-енергетичних ресурсів України головним є кам’яне вугілля. Його видобуток зосереджений в Донецькому та Львівсько-Волинському кам'яновугільних басейнах.

Проблеми розвитку Донбасу та модернізації вугільної промисловості набувають дуже важливого значення. Для вирішення їх потрібно освоювати нові вугільні пласти в Західному Донбасі (Дніпропетровській і Запорізькій областях), закрити нерентабельні шахти, де запаси вугілля вже вичерпано; повністю модернізувати шахтне устаткування і перейти до нових технологій у галузі.

Високого розвитку в Україні набула електроенергетика. На території нашої країни розміщені великі атомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.

Водночас слід зазначити, що подальший розвиток атомної енергетики стримується відсутністю надійних атомних реакторів, підприємств з виробництва ядерного палива, вичерпанням можливостей території країни для будівництва нових ядерних об'єктів, а також через велику соціальну напруженість, викликану катастрофою на Чорнобильській АЕС. У таких умовах основним є введення в дію по­тужностей на теплових та гідроакумулювальних електростанціях.

У перспективі головним має бути структурна перебудова господарського комплексу України і переорієнтація його на переважний розвиток тих галузей, які найменше забруднюють природне середовище, мало енерго-, матеріало-, фондо- і працемісткі.

Гірничо-металургійний комплекс України – це сукупність під­приємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сиро­вини для металургії, виробництво чавуну, сталі кольорових і дорогоцін­них металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сирови­ни. До гірничо-металургійного комплексу належить також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо.

Основними споживачами продукції гірничо-металургійного комплексу є машинобудування, будівництво, транспорт. Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія

Сприятливими умовами для розвитку гірничо-металургійного комплексу в Україні є територіальні поєднання насамперед Донбасу і Придніпров'я, великих родовищ коксівного вугілля, залізної та марганцевої руд, високоякісних вапняків і формувальних пісків та вогнетривів, наявність родовищ алюмінієвої сировини, ртутних, титанових, нікелевих, ванадієвих, молібденових руд, магнієвої сировини, руд якісних металів; забезпечення районів розвитку металургійного виробництва транспортною мережею і водними ресурсами, великий попит на метал; значна кількість вторинної сировини.

Гірничо-металургійному комплексу притаманна висока концентрація, автоматизація та механізація виробничих процесів, компактність територіального зосередження. Виробництво чорних металів зосереджено на підприємствах, що розміщені в чотирьох регіо­нах – у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), Криворіжжі (Кривий Ріг), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов'ї (Маріуполь). Основними чинниками розміщення підприємств повного циклу (їх в Україні 12) є місця залягання залізної руди та коксівного вугілля. Це пов'язано з великою сировино- та паливомісткістю виробництва.

Порівняно з чорною металургією менш розвинена в Україні кольорова металургія, що пов'язано передусім з відсутністю розвіданих сировинних ресурсів. В Україні виробляється алюміній, цинк, титан і магній, ртуть, латунний і мідний прокат; цирконій, кобальт, ніобій.

Машинобудівний комплекс – міжгалузевий господарський комплекс України, що об'єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій, підприємств (об'єднань), продукція яких (машини устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загальноекономічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність

До складу машинобудівного комплексу входять три великі групи галу­зей: машинобудування (16 комплексних інтегрованих галузей, 90 галу­зей і підгалузей), промисловість металевих конструкцій і виробів (14 галузей), ремонт машин і устаткування (16 галузей).

Провідне місце в машинобудівному комплексі України посідають сільськогосподарське машинобудування, автомобілебудування, електротехніка, важке і тракторне машинобудування. Розвинене також приладобудування: виробництво засобів автоматизації й управління, верстатобудівна та інструментальна галузі промисловості, які слід віднести до галузей високої технології.

Вирішальне значення при розміщенні галузей машинобудівного комплексу мають споживчий, сировинний, трудовий, науковий транспортний, економіко-географічний фактори.

Структура машинобудування країни характеризується переважанням металомістких галузей і недостатнім розвитком наукомістких. Для роз­витку останніх в Україні є всі необхідні умови (розвинена науково-дослідна база, виробничий і науковий потенціал, вигідне транспортно-географічне положення, що зумовлює ефективний зв'язок як з економіч­ними районами всередині країни, так і з зарубіжними країнами, а також розвиток загальнобудівної бази).

Оборонна промисловість України представлена 700 підприємствами. В Україні достатній розвиток отримали радіоелектроніка, ракетно-космічна, танкова, суднобудівна та деякі інші галузі промисловості. Зарубіжні фірми виявляють посилений інтерес до підприємств українського ВПК. Україна є розробником бойового залізничного ракетного комплексу, який стоїть на озброєнні ракетних військ стратегічного призначення Росії.

Важливою проблемою ВПК є демонтаж і утилізація озброєння. Світо­вий досвід свідчить, що в цілому утилізація боєприпасів — процес об'єк­тивно збитковий.

Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, виробляють різноманітну хімічну продукцію.

До складу сучасного хімічного комплексу входять постадійно взаємопов'язані галузі:

  • гірничо-хімічна (видобуток мінеральної сировини);
  • основна хімія (отримання солей, кислот, мінеральних добрив);
  • хімія органічного синтезу (виробництво вуглецевої сировини, напівфабрикатів);
  • хімія полімерів (отримання пластмас, каучуку, різних волокон);
  • переробка полімерних матеріалів (виготовлення шин, поліетиленової плівки).

Розміщення і розвиток галузей чи окремих виробництв хімічного комплексу визначається дією різних чинників: сировинного, паливно-енер­гетичного, водного, трудоресурсного. споживчо-збутового, екологічного тощо. Вирішальне значення має водний чинник, адже сучасні хімічні виробниц­тва є значним споживачем води й одночасно джерелом забруднення водойм скидами відпрацьованих вод.

До особливо водомістких належать виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва. Не менш важливе значення у розвитку хімічних виробництв має енергетичний чинник.

До лісових ресурсів належать деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санаторно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Лісовиробничий комплекс складається з таких підкомплексів: лісогосподарський, деревопереробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний.

Складові лісогосподарського підкомплексу забезпечують розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їхніх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Лісогосподарський комплекс включає заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин тощо. Лісовим господарством займаються в основному лісництва, а лісозаготівлею — лісгоспзаг.

Деревообробний підкомплекс представлений рядом галузей. Підприємства переважно завершальних стадій деревообробного циклу розміщені в усіх областях України. Однак лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівель.

Целюлозно-паперовий підкомплекс в Україні розвинений недостатньо. Для його розвитку необхідне поєднання таких чинників, як наявність сировини, води й електроенергії.

Лісохімічний підкомплекс включає підприємства, які виготовляють вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо.

Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують.

Промисловість будматеріалів є найважливішою складовою будівельного комплексу. На розміщення підприємств будматеріалів і будіндустрії впливають сировинний та споживчий фактори.

Продовольчий комплекс – це сукупність взаємопов'язаних підприємств з виробництва продовольчої сировини, її заготівлі, переробки, зберігання і реалізації через торговельно-розподільчу мережу і ринок. В основі формування продовольчого комплексу лежать агропромислова інтеграція і комплексоутворення при використанні продовольчих сировинних ресурсів сільського господарства, лісових угідь, ставків, річок і морів, мінеральних вод.

Комплекс галузей виробництва непродовольчих товарів досить склад­ний за структурою та видами діяльності. До його складу входять галузі легкої промисловості, а також виробництво радіоприймачів і радіоелек­тронної апаратури, телевізорів, годинників, легкових автомобілів, меблів, побутової техніки та запасних частин до неї, мікроелектроніки, мікропро­цесорних засобів, касетних відеомагнітофонів, холодильників і морозиль­ників, швейних, в'язальних і пральних машин, мотоциклів, мопедів і вело­сипедів, пилососів, автоматичних посудомийних машин, фото- і кіноматеріалів, фармацевтичних препаратів, лакофарбових матеріалів, засобів захисту рослин тощо.

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та ін., а промисловість – технічними тканинами тощо.

На розміщення підприємств легкої промисловості, особливо текстильної, великий вплив має науково-технічний прогрес. Підприємства легкої промисловості розміщені в усіх областях України, зокрема в регіонах концентрації міського населення або пунктах надходження сировини.

Основні підгалузі комплексу: текстильна, трикотажна швейна, шкіряна, хутряна промисловості, галантерейне виробництво, поліграфічна, фарфоро-фаянсова промисловість.

Транспортний комплекс — це територіальне поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які, взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить також сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв'язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними ви­дами транспорту: автомобільний, морський, залізничний, річковий, трубопровідний, авіаційний.

Соціальна інфраструктура — це сукупність галузей невиробничої сфери, що створюють загальні умови для раціональної організації основних видів діяльності людини — трудової, суспільно-політичної, у сфері духовної культури та побуту.

До галузей соціальної інфраструктури відносять: торгівлю в тій її частині, що здійснює реалізацію продукції, громадське харчування, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт і зв'язок, що обслуговує населення і невиробничі галузі; освіту й охорону здоров'я; фізкультуру і спорт; туристично-екскурсійні організації; соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; масову інформацію; науку та наукове обслуговування; підготовку кадрів; кредит і державне страхування; органи державного управління і гро­мадських організацій