Продуктивність праці : сутність та значення її підвищення
Під продуктивністю праці як економічної категорії заведено розуміти ефективність трудових витрат ,здатність конкурентної праці створити за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.
Рівень продуктивності праці визначається кількість продукції ( обсяги робіт чи послуг ) що виробляє один працівник за одиницю робочого часу ( годину зміну добу ) або кількістю робочого часу , що виробляється на виробництво одиниці продукції : ( робіт чи послуг ).
Методи вимірювання продуктивності праці:
1. Прямий
Виробітку = 
Показники рівня виробітку:
A.Вартісні :
Загальна вартість виробітку , обсяг продажу , додана вартість
Б. Натуральні :
Обсяг продукції в фізичних одиницях
В. Трудові:
Обсяг продукції в нормо годинах, оцінка трудо витрат на виконання замовлення .
2. Обернений:
Трудо міскість = 
№6 Показники і методи визначення продуктивності праці. Чинники зростання ПП на підприємстві
Продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.
Методи вимірюванні продуктивності праці:
1) натуральний метод: обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховують в натуральних одиницях (шт., тонни, метри тощо). Цей метод широко використовується всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях, що виробляють однорідну продукцію. Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Крім того, даний метод не дозволяє врахувати зміни обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції.
2) трудовий метод: обсяг виробленої продукції визначається в нормо-годинах. Даний метод використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Цей метод має обмежене застосування, оскільки базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Крім того, на підприємствах розраховують здебільшого технологічну трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників.
3) вартісний метод: дозволяє порівняти різнорідну продукцію з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування та обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Під продуктивністю праці як економічною категорією слід розуміти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що виробляє один працівник за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.
Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції та розраховувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.
Натуральні показники найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть використовуватися лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.
Трудові показники потребують налагодженої роботи нормування та обліку. Їх використовують на робочих місцях, дільницях, де дуже великі залишки незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних або вартісних вимірах.
Вартісні- найуніверсальніші показники, вони застосовуються для визначення рівня та динаміки продуктивності праці.
Розрахунки можливого зростання продуктивності праці, фактори впливу
Цілеспрямоване управління продуктивністю праці потребує класифікації чинників її росту. Всі чинники зростання продуктивності праці діляться на:
зовнішні;
внутрішні.
Зовнішні чинники - це ті, які об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства - стратегія і політика, законодавство, ринок, зрушення в суспільстві, природні ресурси.
Внутрішні чинники - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати - продукція, технологія, матеріали, енергія, персонал.
№7 Поняття класифікація і структура основних засобів підприємства
Основні засоби – це довго строкові активи якими підприємство володіє тривалий час із метою продовження та здійснення своєї діяльності а не для перепродажу.
Основні засоби за ( бухгалтерським обліком ) – це матеріальні активи які підприємство утримує з метою їх використання в процесі виробництва або постачання товарів надання послуг здавання в аренду іншим особам очікуваний строк корисного використання ( експлуатації) яким більше 1 року ( або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
1. Земельні ділянки
2. Капітальні витрати на покращення земель
3. Будівлі споруди та передавальні пристрої (газо водо проводи, електро лінії)
4. Машини устаткування( електроно обчислювальні машини…. Які перевищують 2з половиною тис. гривень)
5. Транспортні засоби
6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі)
7. Робоча і продуктивна худоба
8. Багато річні насадження
9. Інші засоби…
10. Бібліотечні фонди
11. Малоціні не оборотні матеріальні активи
12. Тимчасові споруди
13. Природні ресурси
14. Інвентарні тари
15. Предмети прокату
16. Дострокові багаторічні групи
Мінімальні строки використання:
2- 15р. , 3- 12, 15, 10р., 4 -5,2р., 5- 5р., 6- 4р., 7-6р., 8-10р., 9-12р., 12-5р., 14-6р., 15-5р., 16-7р.
Серед основних виробничих засобів виділяють активну і пасивну частину.
До активної частини належать основні засоби які безпосередньо діють на предмети праці.
До пасивної частини належать ОЗ які створюють умови для здійснення процесу виробництва і забезпечують нормальне функціонування (будівлі , споруди)
Для цілей податкового обліку з метою нарахування податкової амортизації основні засоби поділяють : виробничі і невиробничі. Основні вподатковому обліку не амортизуються.
Структура основних засобів – це спів відношення між вартістю окремих груп основних засобів та їх загальної вартості, що виражена у відсотках.
№8 Методи оцінки основних засобів
Основні засоби – це дострокові активи якими підприємство володіє тривалий час із метою продовження та здійснення своєї діяльності а не для перепродажу.
Види вартості:
З метою визначення загальної суми необоротніх активів підприємства аналізу структури та ефективності використання основних засобів . Формуваня поточних ознак і розрахунків. Здіснюють оцінку основних засобів використовують такі види дартості:
1. Залежно від моменту проведення оцінки:
А) за первісною ( початковою )
Б) відновною вартістю
2. Залежно від стану основних фондів:
А) за повною
Б) залишковою вартістю
Первісна вартість основних засобів – це фактична їхня вартість на момент ведення в дію чи придбання. Сюда включаються витрати на основну та інші пов’язані з покупкою О.З..
Залишкова вартість О.З. – характеризує реальну їхню вартість і ще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Вона є розрахунковою виличиною і визначається як різниця повної первиною відновленою вартістю та накопиченою на момент обчислення. Сумою зносу основних засобів.
Відновна вартість О.З. – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати щой первісна вартість, але за сучасними цінами.
Залишкова відновна ( залишкова переоцінка) вартість – це вартість яка визначається шляхом переоцінки первісної вартості. Близька до реальної вартості на певний момент часу. За умов наявності інфляційних процесів застосовується для ефективної оцінки величини оборотніх засобів використання.
Ліквідаційна - це сума коштів яку підприємство очікує отримати від реалізації об’єкта основних засобів після закінчення строку його корисного використання очікуваних витрат пов’язаних з ліквідацією.
Справедлива вартість – це сума за якою може бути здійснено обмін об’єкта О.З. в результаті операцій між зацікавленими сторонами.