Основні етапи розвитку економічної науки
Лекція 1.
Тема 1. Предмет, метод та функції економічної науки.
1. Основні етапи розвитку економічної науки.
2. Предмет вивчення політекономії.
3. Методологія економічного дослідження.
4. Структура та функції економічної науки.
5. Економічна політика та її цілі.
Основні етапи розвитку економічної науки.
Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати свою власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, яке тісно пов’язане з потребами та інтересами людей. В перекладі з грецької економіка означає мистецтво ведення домашнього господарства – (“ойкос” – дім, домашнє господарство, “номос” – вчення, закон). Вперше цей термін ввів у обіг Аристотель (ІІІ ст.до.н.е.). Він розділив науку про багатство на економіку та хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою – накопичення грошей, до якого ставився негативно. Отже, економічна думка зародилася ще в стародавньому світі і була це певна сума поглядів на господарські явища, рушійні сили економічної діяльності. Істотного розвитку досягла вона в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н. е.), Платона (427-347 рр. до н. е.), Аристотеля (384-322 рр. до н. е.), а також мислителів Стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. Зокрема, у працях Ксенофонта “Економіка” та “Про доходи” зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.
Так, Ксенофонт першим здійснив спробу аналізу поділу праці, розумів міру залежності поділу праці від розмірів ринку, розрізняв просту і складну працю, вперше поставив питання про властивості товару — корисність (мінову вартість) і цінність (вартість), був близьким до розуміння грошей як специфічного товару, виділяв дві їх функції — засіб обігу і засіб нагромадження (скарб).
Платон підійшов до розуміння суті вартості товару, яка, на його думку, виникає при обміні, здогадувався про ще одну функцію грошей — міри вартості. Він поставив питання про основу і рівень ціни, вважав, що ціни повинна регулювати держава, а за основу братись ціна, що приносить помірний прибуток. Платон різко засуджував лихварство, торгівлю вважав заняттям недостойним, виступав проти нагромадження великих багатств. Він розробляв, проекти ідеальної держави (одна із них — легендарна Атлантида), яка регулює економічне життя.
Аристотель далі розвинув уявлення про властивості товару (споживна і мінова вартість), гроші (на його думку, вони з’явились в результаті домовленості людей), аналізував форми обміну (мінову торгівлю і товарний обіг) і обіг грошей як капіталу. Він розглядав шляхи досягнення багатства, розрізняючи сфери «економіки» (задоволення природних потреб людини і держави через придбання споживних благ) і «хриматистики» (мистецтво наживати необмежені багатства через торгівлю і лихварство), засуджуючи заняття торгівлею і лихварством. Аристотель також висував і проекти створення ідеальної держави, намагаючись навіювати ці ідеї своєму вихованцю — майбутньому «володареві світу» Олександру Македонському.
Проте й «великі греки» були дітьми свого часу. Вони виступали принциповими прибічниками рабства і натурального (самодостатнього) господарства. Поділ людей на рабів і вільних пояснювали законами природи, вважаючи рабство вічним станом речей, а суспільний прогрес вбачали у побудові ідеальної рабовласницької держави.
Економічна думка Стародавнього Риму зосереджувалась на вирішенні аграрних питань, використанні праці гігантської маси рабів, організації рабовласницького господарства (латифундій — сільськогосподарських і ергастеріїв — ремісничих господарств). Ці проблеми розглядали римські аристократи Катон Старший (234-149 рр. до н. є.), Варрон (1 ст. до н.е.), Колумелла (1 ст. н. є.).
Підсумовуючи етап зародження економічної думки, слід підкреслити, що її об’єктом була економічна роль рабовласницької держави, а методом пізнання — найпростіший, емпіричний метод, що ґрунтується на власному досвіді дослідника.
Але не кожна економічна думка розвивається у систему погляді і стає економічним вченням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). назва ж походить від грецьких слів “політикос” – суспільний, державний і “ойкономія” – управління, домашнє господарство.
Оскільки товарні відносини охопили передусім сферу торгівлі то й першою в нові часи 15-17 ст. в країнах Західної Європи утворилася школа меркантилістів (торговець, купець). Вони виходили з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об’єктом дослідження був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство (під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші). Загалом у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони – Мен, Монкретьє, Джон Локк, Джон Ло не створили наукової системи, бо як зазначав К. Маркс, справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.
Перенесення аналізу із сфери обігу у сферу виробництва стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної економічної науки.
Першими представниками класичної політичної економії були фізіократи (влада природи; Франція 18 ст.). Її представники Франсуа Кене (1694-1774 рр.) і Буагільбер перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва. Але вони вважали, що багатство створюється лише в сільському господарстві. А вже в працях таких видатних представників класичної політекономії як Петті (1623-1687 рр.), А. Сміт (1723-1790 рр.), Д. Рікардо (1772-1823 рр.) основним об’єктом дослідження стало саме виробництво. Велике значення мали праці А.Сміта “Дослідження про природу та причини багатства народів” та Рікардо “Начало політекономії та оподаткування”. Вони виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників.
Класична політична економія пройшла довгий еволюційний шлях тривалістю у два століття: від наукових прозрінь Петті до цілісної наукової системи Рікардо. Основні її досягнення коротко можна викласти в таких тезах:
— намагання проникнути в глибину економічних явищ і процесів за допомогою методу логічної абстракції, об’єктивного і неупередженого дослідження;
— в основі наукового вчення класичної економічної школи Заходились уявлення про існування об’єктивних (тобто незалежних від волі і свідомості людей) економічних законів (які Сміт називав «невидимою рукою»), що діють подібно законам природи і визначають розвиток суспільства, і які здатні забезпечити природну рівновагу і саморегулювання ринкової економічної системи;
— розробка і розвиток теорії трудової вартості, яка лежала і в основі теорії розподілу доходів (заробітної плати, прибутку, проценту і ренти), дослідження економічної природи доходів;
— розвиток теорії грошей, яка віддавала належне як товарній природі грошей, так і кількісній теорії грошей; згідно останньої обґрунтовувалась необхідність впровадження у грошовий обіг банкнот (паперових грошей), розширення сфери кредитних відносин;
— дослідження суті капіталу, механізму його нагромадження та процесів відтворення, створення моделі відтворення суспільного продукту;
— відстоювання принципу «вільної торгівлі» на міжнародному ринку, тобто торгівлі без всяких обмежень;
— розробка ряду рекомендацій для господарської діяльності підприємств і економічної політики держави.
Заслугою Сміта стало визначення подвійного завдання політичної економії як "науки: проведення абстрактного аналізу об’єктивної економічної реальності (позитивна сторона) і підготовка на ґрунті держаних висновків рекомендацій для здійснення економічної політики фірми і держави (нормативна сторона).
Рікардо визначав предмет економічної науки, як економічні відносин людей, які утворюють суспільні класи. Головним її завданням він вважав дослідження законів, що знаходяться в основі розподілу національного доходу між основними класами у формі заробітної плати, прибутку і земельної ренти. Політична економія при цьому розглядалась як наука про кількісні і якісні співвідношення цих доходів.
До класичної школи генетично також належали економічні вчення французького економіста Ж. В. Сея (1767-1832рр.) і англійського економіста Т. Мальтуса (1766-1834рр.), які мали ряд специфічних особливостей.
Сей, критикуючи економічне вчення Рікардо, опирався на деякі ідеї Сміта. Найбільш відомою теорією Сея стала теорія «трьох факторів» виробництва, яка пояснює утворення вартості (багатства) результатом дії трьох чинників — капіталу, праці і землі (природи). Кожному з них відповідає і своя форма доходу — прибуток, заробітна плата і рента. Ця теорія — своєрідний розвиток і доповнення теорії трудової вартості. Вона мала і сьогодні має особливе значення. Даний підхід до природи вартості і доходів лежить в основі багатьох сучасних економічних теорій. Розвиваючи ідеї Тюрго, Сей заклав основи теорії «корисності», яка дала поштовх до появи цілого напряму економічної науки — неокласичної економічної теорії. Згідно Неї, вартість товару визначається його корисністю, а корисність надає благам цінність, аби вартість. Певне значення для розвитку сучасної економічної теорії мали також теорія збуту і теорія криз Сея.
Головна заслуга Мальтуса полягає у створенні теорії «витрат виробництва», яка пояснює вартість продукту витратами виробництва. Цей підхід потім розвивався кількома поколіннями економістів, зокрема, й видатним економістам 20 ст. Дж. М. Кейнсом. Але у нас Мальтус був відомий перш за все своєю теорією народонаселення, в основі якої знаходиться уявлення про заробітну плату як «мінімуму засобів існування», яке бере початки ще з вчення фізіократі» і поділялось Рікардо. Проте причиною цього Мальтус і вважав надлишок населення, тому оголошував війни, епідемії, стихійні лиха благом для людства. У цьому проявлявся реакційний характер даної теорії.
Останнім представником класичної політичної економії вважається швейцарський економіст Л. С. де Сісмонді (1773-1842 рр.), вчення якого теж мало значні особливості. Зокрема, він стояв на позиціях захисту інтересів дрібних виробників, чим поступово пориває з традиціями класичної школи.
Подальша розробка економічної теорії здійснювалась за двома основними напрямами. На основі відкриття Марксом двоїстого характеру праці, було розкрито економічну суть експлуатації людини людиною. Головна його праця “Капітал” стала віхою в історії. Іншим шляхом розробки економічної теорії пішов Маршал та його послідовники. Основна праця Маршала “Екномікс” видана в 1890 році. Важливу роль в розробці економічної теорії відіграла праця Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” 1936 рік.