Яка гранична швидкість обертання кола по його периферії?

Тема 2. Планшет сцени і його механізація

План

1. Оболаштування планшета сцени

2. Кулісні машини

3. Поворотний планшет

4. Підйомно-опускні площадки

5. Накатні площадки

За своєю конструкцією планшети сцени діляться на три типи: глухі (нерозбірні), розбірні й механізовані.

· Глухий планшет – це суцільний настил із цільних дощок, що, мало придатний для сучасного театру.

· Розбірний щитовий планшет - досить розповсюджений вид традиційного планшета сцени. Вся ігрова частина сцени покривається окремими знімними щитами, а закулісні простори-суцільним дощатим настилом. Наявність знімних щитів дозволяє влаштовувати різні отвори й люки-провали, необхідні як для здійснення деяких сценічних ефектів, так і спуска акторів зі сцени в трюм.

· Сучасні сцени забезпечуються механізованим планшетом. Такі планшети обладнаються поворотними колами, підйомно-опускними площадками й іншим стаціонарним устаткуванням.

Всі планшети будуються за єдиною схемою незалежно від способу його механізації. Дерев'яний настил укладається на несучі балки каркаса сцени. Каркас сцени являє собою ряд металевих або бетонних балок, покладенихпаралельно рампі, починаючи від червоної лінії. Відстань між балками коливається в межах від 1,2 до 1,5м. Цієї відстані досить для облаштування ігрового люка.

Поверх несучих балок укладаються дерев'яні підщитові прокладки (мал. 1). Вони служать опорами для щитів, дошки яких ідуть перпендикулярно рампі (краю сцени). По середній лінії під-щитових прокладок пригвинчуються поздовжні бруски - міжщитові прокладки. Вони служать пазами й обмежниками щитів, що вирівнюють їх в одну лінію.

Планшет сцени виготовляється з доброякісної дрібнослойної деревини соснової породи. Всі великих і середні по розмірах сучки висвердлюються, а отвори, що вийшли, зашпаровуються дерев'яними пробками на клею.

Велике значення для якості планшетного настилу має вологість деревини. Вона не повинна перевищувати 12%. Всі ці міри запобігають псуванню планшета при висиханні дерева. Нерівний, зіпсований планшет із щілинами й вибоями утрудняє роботу на сцені й небезпечний в експлуатації. Нерівності планшета особливо позначаються на стійкості верстатів і плавності ходу фурок і інших сценічних механізмів.

Настил планшета і всі несучі конструкції розраховуються на рівномірно розподілене вертикальне навантаження не менш 400кг/м²із запасом міцності рівним 1,4. Крім цього, окремі дошки перевіряються на концентроване навантаження, прикладене до середини прольоту й рівне 100 кг. Прогин дощок під впливом максимального навантаження не повинен перевищувати 1/350 частини вільного прольоту. Чим товстіші дошки, тим міцніше й жорсткіше настил.

Це одна сторона справи. Друга, не менш важлива, полягає в тім, що, по-перше, у товстому настилі міцніше тримаються цвяхи й штопори, якими прикріплюються декорації, а по-друге, різко зменшується гучність шумів і стукотів. Адже під планшетом перебуває великий незаповнений простір трюму, тому він є відмінним резонатором. При тонкому настилі навіть шум кроків одного актора може бути добре чутний у залі для глядачів. Товсті дошки усувають це небажане явище, заглушаючи всі шуми. Тому за будь-яких умов для настилу сцени варто використовувати дошки товщиною не менш 60мм.

У сучасному театрі планшетні щити, як і весь настил, збирають із брусків, поставлених на ребро. Як показує досвід, "палубний" настил менше жолобиться, не сколюється від цвяхів і тому є довговічним.

У процесі експлуатації необхідно стежити за тим, щоб планшет сцени завжди був рівним, але не слизьким. Виступаючі металеві частини-головки болтів, шурупів та ін. занурюються в деревину не менш ніж на 1мм.

Якщо під половик, що настилається на сцену, попадають склизькі металеві частини: кришки лючків для підключення освітлювальної апаратури і т.д., то їхні контури пробиваються цвяхами, що запобігає ковзанню постілки.

Один раз у тиждень призначається вологе прибирання - миття сцени із застосуванням мила або синтетичних мийних засобів. В оперно-балетних театрах мити сцену можна тільки вночі або рано ранком, тому що між миттям і початком балетного спектаклю повинне пройти не менш дванадцяти годин.

Систематичне очищення й зволоження повітря здійснюється як переносними, так і стаціонарними установками - гідропультами, розпилювачами й т.д.

Кулісні машини

Кулісні машини - один з найстарших видів устаткування сцени. У наш час таку техніку можна зустріти буквально в трьох-чотирьох театрах, що не піддавалася реконструкції. Проте, кулісні машини в сучасному спектаклі можуть зайняти гідне місце. При наявності кулісних машин значно спрощується техніка кріплення й подачі на ігрову частину багатьох елементів декорацій. З їхньою допомогою можуть "розсовуватися" або "руйнуватися" стіни, "плисти" кораблі, проходити різні панорами й багато чого іншого. Кулісні машини надають значну допомогу у вирішенні проблеми безшумного привода фурок і точної спрямованості їхнього руху.

Принцип кулісних машин може бути використаний для відкритого руху по сцені меблів. На очах у публіки через лаштунки можуть виїжджали письмові столи, дивани, кораблі, розподіляючись по точно заданій мізансцені.

Основа кулісної машини, так званий кулісний верстат, являє собою дерев'яну або металеву раму з ходовими колесами в нижній частині (мал. 2). Котки верстата їздять по рельсам, прокладеним по підлозі першого трюму, а рама постійно знаходиться в прорізі-щілини планшета сцени. Таким чином, кулісний верстат вільно переміщається по рейках трюму, стійко сковзаючи в щілині планшета, не вимагаючи при цьому ніяких додаткових кріплень. До кулісного верстата зверху може кріпитися будь-яка конструкція: рами для облаштування широких стінок, стійки для монтування таких декорацій як колони, дерева та ін. Кулісний верстат може закінчуватися знімними сходами, телескопічною щоглою, пристосуванням для польотів і т.п. Важливо, щоб товщина верхньої частини верстата, що перебуває в щілині, була не більше 50мм.

Обертовий планшет.

Поворотне коло - один з найпоширеніших механізмів сцени. Перше застосування кола на європейській сцені переслідувало досить просту мету –швидку зміну будованих декорацій. У сучасному театрі застосування кола дає можливість розгортати дію в змінному просторі, здійснювати прийоми кінематографічної панорами, великого плану. Динаміка кола часто використовується для побудови особливо виразних мізансцен, посилення емоційного впливу. У деяких випадках для цього навіть не потрібне декораційне оформлення, а досить обертання самої сцени.

По конструкції кола розділяються на стаціонарні: врізні дискові й барабанні і накладні.

Врізне дискове коло – це плоский диск, врізаний у планшет сцени так, що рівень настилу кола точно збігається з рівнем настилу сцени. Обертовий диск забезпечується знімними щитами для утворення люків.

Барабанне коло являє собою двох- або триповерхову конструкцію, верхній поверх якої перебуває на одному рівні із планшетом сцени. У конструкцію кола вписуються окремі площадки, що піднімаються і опускаються за допомогою електроприподу чи гідравліки. Підйом і спуск площадок може здійснюватись одночасно з обертанням кола. Сполучення вертикального й обертового руху значно підвищує художні можливості поворотної сцени.

Накладні кола - це тимчасові спорудження, що накладаються поверх основного планшета. Нескладні конструкції розбірних кіл легко монтуються на планшеті під час встановлення декорацій і прибираються по закінченню спектаклю. Вони не зв'язані законом співвідношення діаметра до ширини порталу й можуть бути використані на сценах будь-яких розмірів. Кількість накладних кіл, застосовуваних в одному спектаклі, у принципі не обмежено. Відомі випадки використання трьох, чотирьох і навіть п'яти обертових дисків. Їхнє місце розташування не фіксується раз і назавжди, як у дискового або барабанного, а може мінятися залежно від бажання художника й режисера. У цьому випадку мають значну перевагу системи тимчасових, переносних конструкцій поворотних кіл.

Однак дана система має й свої недоліки. У накладних колах досить важко, а часом і зовсім неможливий облаштувати не тільки підйомно-опускні площадки, але й прості люки-провали. Крім цього, рівень настилу кола завжди вище рівня основного планшета сцени. Отже, щоб знищити перепад висот між колом й сценою, потрібні спеціальні верстати-вистилки, що як би піднімають нерухливі частини сцени в межах ігрової площадки. Будівництво цих додаткових верстатів найчастіше приводить до значних матеріальних і трудових витрат.

Розвиток принципу поворотної сцени не обмежується тільки колами або системою кіл. Подальшою модифікацією принципу поворотної сцени є обертове кільце. Системи обертових кілець мають кілька різноманітних варіанті:

· Кільця, що охоплюють нерухливе внутрішнє коло,

· кільця, що обертаються разом або порізно з колом,

· концентричні кільця, кожна комбінація відкриває всі нові й нові варіанти й сполучення, спонукуючи творчу фантазію до пошуків нових динамічних форм вираження.

Концентричні кільця мають ряд переваг перед найпоширенішою системою коло-кільце. Обертання декількох планів сцени з різними швидкостями в різних напрямках дає виняткову можливість зміни ракурсів, перебудови окремих частин декорацій у різноманітних сполученнях. Але разом з тим наявність декількох кілець різко скорочує площу внутрішнього кругу й позбавляє сцену не тільки підйомно-опускних частин, але й елементарних люків-провалів. Правда, і при наявності одного кільця проблема не знімається повністю, але все-таки тут є більші можливості облаштування підйомників і знімних щитів.

Так само як кола, кільця можуть бути дискового, барабанного й накладного типу. Що стосується стаціонарних пристроїв, то габарити кілець визначаються за законами, виведеним практикою. Дослідним шляхом установлено, що кільця шириною менш 1,5 м мало придатні для повноцінного використання в монтувальному рішенні спектаклю. Але, збільшуючи ширину кільця, ми зменшуємо площу внутрішнього кругу й разом із цим можливість його обігравання в монтувальному й художнім відношенні. Тому прийнято вважати, що будівництво стаціонарного кільця доцільно тільки в тих випадках, коли його зовнішній діаметр буде становити не менш 12м. При такому діаметрі ширина кільця може бути рівної 1,5м, а внутрішнє коло 9м у поперечнику.При збільшенні зовнішнього діаметра до 14м ширина кільця досягає 2м. У поворотних сценах більших розмірів максимальна ширина кільця дорівнює 2,5м.Більші розміри недоцільні, тому що в цьому випадку внутрішнє поворотне коло занадто віддаляється від глядачів.

Конструктивне втілення ідеї поворотної сцени залежить не тільки від таланта конструктора, але й від ряду інших причин, у тому числі розмірів сцени, матеріальних можливостей, специфічнихзавдань, які ставить театр як замовник.

Розглянемо принципові схеми, а також познайомимося з деякими рішеннями, що одержали найбільше поширення.

Урізне дискове коло просте в облаштуванні й складає основу механізації переважної більшості театральних сцен. Каркас кола робиться суцільнозварним зі сталевих балок різного профілю так, щоб залишити якнайбільше площі для пристрою люків і піднімальних площадок. В ідеалі каркас кола повинен складатися з ряду паралельних балок, розміщених одна від іншої на ширину плану. При роботі коло витримує не тільки значні вертикальні навантаження, але й стискаючі, тому конструкція каркаса повинна бути особливо міцною й твердою.

Конструкція врізного дискового кола, розповсюджена в театрі, передбачає певну кількість розкриваємої площі, при збереженні всіх вимог міцності й твердості (мал. 3). Основу конструкції становить міцний кільцевий пояс, що проходить по зовнішній окружності кола, і потужна балка, що проходить через діаметр. Головна балка складається із двох сталевих двотаврових профілів. Від її в перпендикулярному напрямку відходять несучі балки, на які опирається дерев'яний настил. У центрі кола головна балка розрізана на дві частини. Її кінці приєднуються до поворотного шарніра центральної опори кола. Для того щоб можна було розкрити великі по розмірах люки, у системі каркаса передбачені чотири знімні балки полегшеної конструкції. Вони знаходяться в середній частині кола праворуч і ліворуч від головної. Так що, крім люків, розташованих за планами, можна організувати великі провали, по своїй конфігурації наближеній до квадрата.

Центральна опора кола не тільки фіксує його в одній точці, але й сприймає вертикальні навантаження. У центрі опори й стовпа передбачається поздовжній отвір для подачі на сцену пари, води або повітря під час руху кола.

Ходова частина кола складається з рейки, що є частиною каркаса, і серії котків, установлених на бетонній естакаді. Така схема забезпечує плавний рух кола, охороняючи рельс від деформацій. Під впливом нерівномірних навантажень котки при установці їх на коло можуть деформувати рейковий хід. Крім того, що проникає крізь щілини планшета бруд осідає на робочій поверхні рейки, утрудняючи рух. Для підвищення плавності ходу кола застосовуються спарені котки на балансирі.

Корпуса котків відливають із чавуну й насаджують на шарикопідшипники. У зовнішній обід котків запресовують гуму. Прогумовані котки вимагають додаткових зусиль, прикладених для обертання кола, особливо при пусковому моменті, тому що між гумою й сталлю рейки виникають значні сили тертя. Але цей недолік компенсується надзвичайно важливим для театру результатом-безшумністю ходу. В ідеалі робота кола не повинна бути чутна навіть у порожньому залі. Чим більше діаметр котка, тим повільніше він обертається. А чим менше швидкість обертання, тим нижче рівень шуму, виробленого кожним котком. Разом зі збільшенням габаритів котка збільшується й плавність ходу. Для дискових кіл діаметр котка повинен бути дорівнює 465мм при ширині 128мм.

Настил кола будується за принципом настилу планшета сцени. Аналогічні й розрахункові навантаження. Знімна частина застеляється окремими щитами, а інша - суцільним настилом з таких же дощок товщиною від 60 мм і вище. Щити укладаються перпендикулярно несучим балкам.

Особливе значення має точний обріз настилу по зовнішньому радіусу. Неправильно обпиляне коло буде місцями зачіпати за нерухливу частину планшета або утворювати значні щілини. Окантовочні дошки підганяються так, щоб зазор між окружністю й нерухливим планшетом був не більше 10мм. Правилами техніки безпеки великий зазор не допускається[1].

У центрі кола повинен бути отвір для підключення електроапаратури, що знаходиться на колі під час спектаклю. Місця підключень передбачаються й в інших точках обертового планшета.

У зарубіжних театрах можна зустріти кола, каркас яких вибудуваний за принципом каркаса планшета сцени – ряди потужних паралельних балок, без центральної опори. Центрування кола здійснюється горизонтальними котками, установленими в нижній частині каркаса. Ці котки притискаються до вертикальної частини кільцевої балки, привареної до нижньої площини каркаса, відступаючи на деяку відстань від краю кола. Таке рішення привабливо ще й тим, що простір трюму, розташоване під навкруги, залишається зовсім вільним.

Найширшого застосування одержав привод, здійснюваний нескінченним тросом, що охоплює коло по всій його окружності (мал. 4). Для більше щільного зчеплення троса з окружністю по зовнішньому краю рейкової балки встановлюються спеціальні тросодержатели - дерев'яні або пластикові бруски із трикутним пазом. Провідний трос заклинюється в цих пазах, забезпечуючи потрібні сили зчеплення між ним і окружністю (див.мал. 4).

Гранична окружна швидкість обертання кола по його периферії рівняється 1м/сек.

У схемі електропривода передбачається пристрій для аварійної зупинки. Аварійний ручний привод має знімні рукоятки й електроблокування, що не допускають включення електропривода при обертанні кола вручну. Управління колом здійснюється зі спеціального пульта, що звичайно знаходиться на планшеті сцени.Ключ управління при пуску проходить через проміжне положення, при якому загоряється світлове попереджуюче табло "коло включене".

Обертання кола виконується тільки по команді машиніста сцени або помічника режисера, які зобов'язані стежити за тим, щоб установлені на колі декорації були не тільки міцно прикріплені до настилу, але й не виходили за його межі.

Барабанне коло (мал. 5) відрізняється від дискового наявністю обертового трюму, що необхідний для встановлення підйомно-опускних площадок. Сталеві котки, що знаходяться у нижній частині барабана, спираються на кругову рейку, що лежить на бетонній підлозі останнього поверху трюму. На центр кола лягають значні вертикальні й горизонтальні навантаження, тому він робиться у вигляді потужної опорної п'яти.

Привод барабанного кола буває трьох типів: тросовий, зубчастий і колесомоторний.Тросовий привод нічим не відрізняється від привода дискового кола. В одних випадках приводний трос охоплює нижню частину барабана, в інші проходить по його верхньому поясі. Розташування троса залежить від розташування котків.

Зубчастий привод складається з кільцевої зубчастої рейки, прикріпленої до нижньої частини барабана, і зубчастого колеса електролебідки, що знаходистья за межами кола. Зубчасте кільце встановлюється в центрі кола.

При колесомоторному приводі крутний момент передається безпосередньо на ведучі колеса кола. Електроприводи монтуються в нижній частині каркаса барабана, і тихохідний вал редуктора жорстко зв'язується з віссю ведучого колеса. Багаторічна експлуатація такого привода в Центральному театрі Російської Армії довела його переваги. Черв'ячні редуктори, точність всіх сполучень і старанність обробки обертових частин, значна глибина трюму – все це забезпечує низький рівень шумів, що проникають у сценічний простір. Особливо вигідний цей привод у багатоповерхових колах, що мають великий діаметр, тобто в тих випадках, коли власна вага конструкції й корисне навантаження в сумі становлять значні величини.

Піднімальні площадки на колі робляться у вигляді двоповерхової конструкції з верхнім і нижнім настилом. Відстань між настилами дорівнює висоті одного трюму. При максимальній висоті підйому нижній настил підходить до рівня планшета, закриваючи отвори, що вийшли.

Такі площадки найчастіше забезпечуються гвинтовими підйомниками на електричному приводі (мал. 6). Електропривод установлюється в нижній частині каркаса під кожною площадкою.

Кожна площадка має одну приводну лебідку й систему передавальних валів, які забезпечують повну синхронізацію обертання всіх чотирьох гвинтів і рівне без перекосів рух площадки. Гвинти, по яких сковзає площадка, одночасно служать твердими напрявляючими.

Двоповерховий барабан має один істотний недолік. Оскільки верхні кінці гвинтів доходять до планшета й кріпляться до його несучих конструкцій, між окремими площадками залишаються мертві, нерухливі ділянки (мал. 7). В художнім і монтувальному відношенні набагато вигідніше мати ряд дотичних площадок без розмежувальних смуг між ними. Така система можлива при наявності триповерхового обертового барабана.

У триярусному барабані провідні гвинти закріплюються не під верхнім планшетом, а під настилом першого трюму. Конструкція площадки займає вже не один, а два поверхи барабана.

Настил площадки монтується на сталеву єдину раму, шарнірно закріплену по стороні, зверненої до залу для глядачів. Інша сторона опирається на гвинтові домкрати, що приводяться в рух через передавальні вали одним електромотором (мал. 7). Максимальний кут нахилу планшета допускається не більше 15°. Крім електромеханічного приводу площадок застосовуються й гідравлічні системи.

Все управління підйомно-опускними площадками зосереджується на спеціальному пульті, разом із кнопками привода кола. З метою безпеки конструкція барабана обноситься сітчастим огородженням. Для того щоб виконавці могли пройти в середину барабана, в огородженні передбачаються дверні стулки, які автоматично закриваються при обертанні кола. Нижня частина барабана не має запобіжного огородження, оскільки вона призначена тільки для розміщення робочих механізмів і не обслуговується під час дії.

Накладні кола мають безліч конструктивних варіантів. Можна сказати, скільки театрів, стільки й конструкцій. Незалежно від вибору того або іншого типу при конструюванні накладного кола виникають загальні проблеми, пов'язані зі зручностями в експлуатації, зовнішніми габаритами, ваговими характеристиками. Основні вимоги, пропоновані до цього виду техніки, зводяться до наступного - твердість конструкції, безшумність роботи, портативність, мінімальність затрачуваного часу на складання й розбирання. (мал. 8, 9).

Настил кола складається зі знімних дощатих, пластикових або фанерних щитів. Товщина настилу залежить від відстані між опорами, на які він лягає. Інакше - від величини вільного прольоту, оскільки розрахунок настилу ведеться, виходячи з тих же навантажень, що й при розрахунку каркаса. Як правило для настилу використовують дошки товщиною від 25 до 30мм, тверді пластики або фанеру товщиною відповідно 5-6 мм.

За будь-яких умов, відповідно до Правил з техніки безпеки в театрах, вага окремої нерозбірної частини кола, так само як і будь-яких декораційних елементів, не може перевищувати 80кг.

Театральні лебідки мають велику маневреність. У міру потреби їх можна пересувати в будь-яку точку сцени, вивозити на інші площадки.

Велика сила зчеплення троса з колом досягається, якщо трос охопить коло цілком. Для цієї мети служать притискні ролики, що прибиваються до планшета в безпосередній близькості від кола (мал. 10).

Підйомно-опускні площадки

Найпростішим видом площадки, що переміщається, є так званий люк-провал, розрахований на підйом і спуск однієї людини. Від підйомно-опускних площадок люк-провал відрізняється тим, що його робоча площадка не може підніматися вище рівня сцени. Ця конструкція розрахована тільки на опускання, "провалювання" невеликих ділянок планшета.

Класична схема люка-провалу наведена на мал. 11. Дерев'яна площадка люка переміщається за допомогою мотузки або троса. Для полегшення підйому в приводну систему вводяться противаги. Розрахункова вага контргруза складає приблизно половину передбачуваної вантажопідйомності.

Люки-провали й невеликі опускні площадки призначаються головним чином для здійснення різного роду сценічних ефектів, таких, як знамените "танення" Снігурки, поява Мефистофеля, накритих столів у вигляді "скатертини-самобранки" та ін.

Для вертикального переміщення декорацій і зміни рельєфу сцени застосовуються стаціонарні підйомно-опускні пристрої. Підйомно-опускна механізація сцени здійснюється двома способами: планами, що переміщаються, і окремими площадками.

У першому випадку кожний ігровий план сцени піднімається або опускається на певний рівень.

Способи підйому й спуска окремих частин планшета сцени різні. Найбільше поширення одержали гвинтові підйомники, про які йшла мова вище.

Крім шпиндельних (гвинтових) способів переміщення площадок застосовуються приводи на гнучких тягах (із тросів або ланцюгів) з противагами, гідравлічні й шарнирно-вижимні системи. Одна з схем наведена на мал. 12.

Канатні приводи мають досить високий КПД, прості в користуванні й малошумні. Ланцюгові передачі роблять більше шуму й мають більше низький КПД. Для всіх цих пристроїв потрібні особливо надійні гальмові механізми, стопори, що замикають площадки в потрібних положеннях. При витяжці канатів, можливе виникнення перекосів і заклинювання всього механізму.

У шарнирно-віджимних системах площадка піднімається гвинтами з гайками, гідроциліндрами, спеціальними ланцюгами (мал.13). Опорні балки з одного кінця мають шарніри, а з іншого рухомі опори.

Гранична швидкість для всіх типів підйомно-опускних площадок дорівнює 0,75 м/сек.

Особливе місце в ряді підйомно-опускних пристроїв займає спіральний підйомник, розроблений канадською фірмою GALA за назвою “Spiralit". Робота цього підйомника робить досить сильне враження, оскільки з невеликої підставки висотою усього біля напівметра виростає металева колона, що піднімає сценічну площадку на висоту трьох, чотирьох і більше метрів. Принцип конструкції полягає у витягуванні нагору плоскої горизонтальної спіралі, шляхом закладу між її витками другої спіралі вертикального розташування. (мал.14). Так утвориться колона діаметром 228мм. Однак як показала практика, ця оригінальна система з ряду причин, у тому числі й через високу вартість, поки ще не одержала великого поширення.

Електричний привод завоював міцні позиції в механізації сцени, але останнім часом деякі театри стали знову вертатися до гідравлічних систем, якими на початку століття були обладнані багато сцен європейських театрів. Справа в тому, що старі системи не дозволяли централізувати управління всіма механізмами. Кожний приводний пристрій управлявся своїми вентилями, що перебувають безпосередньо в привода. Тому для керування механізмами сцени була потрібно велика кількість обслуговуючого персоналу. Тепер у гідравлічні механізми стали вводитися електричні й електронні системи дистанційного керування.

Гідравлічний привід відповідає самим головним вимогам театру: безшумний у роботі, має великий діапазон плавної зміни швидкості, однак вимагає ретельного технічного спостереження за всією системою.

Накатні площадки.

Накатні площадки або, як їх інакше називають, фурки слугують для переміщення строєних декораційних комплексів. Стаціонарні площадки розміщаються в кишенях сцени й на ар'єрсцені. Розміри фурок стаціонарного типу визначаються розмірами портального отвору.Звичайно їхня довжина дорівнює або трохи перевищує ширину порталу, а ширина займає приблизно одну третину глибини сцени.

Таким чином, фурка являє собою самостійну пересувну сцену, що перекриває портальний отвір і несе повне оформлення однієї картини спектаклю.

Монтувальні можливості фурок розширюються введенням у їхній каркас люкових отворів, розміри яких збігаються з підйомно-опускними площадками основного планшета, і розбивкою всієї конструкції на окремі складові частини. В одних випадках фурка може використовуватися цілком, в інших – окремими секціями. Як правило, фурки, що перебувають у кишенях сцени, розбиваються на секції по різних напрямках. Якщо одна фурка розрізана на частини по лініях, паралельних рампі, то друга складається із секцій, перпендикулярних їй. Крім цього, кожна секція може бути розрізана по довжині. Нахил фурочного планшета убік залу для глядачів здійснюється за допомогою гвинтових домкратів, або важільною системою з фіксацією кута нахилу підпірними брусками.

Металевий каркас і дощатий настил фурок будуються, виходячи з норм і правил облаштування настилу й каркаса урізного кола й основного планшета сцени. Люкові отвори закриваються знімними щитами, а інша частина зашивається суцільним настилом.

Ходова частина фурок складається з котків, що мають сталевий, гумовий або пластиковий обід. Для того щоб котки не зношували планшет, а хід фурки був рівним, у настил сцени по напрямку руху урізаються бруски із твердих порід дерева з мінімальною кількістю стиків.

Всі стаціонарні накатні площадки повинні мати пристрій для точної фіксації напрямку руху. Направляючими фурок слугують колейные рельси, врізані в планшет сцени, або зубчасті рейки.

Приводна установка стаціонарних фурок здебільшого базується на застосуванні електромеханічних лебідок. Електропривод установлюється окремо від фурки або вбудовується в її каркас. Окремо стаціонарна силова установка з'єднується з фуркой за допомогою тросів. Для того щоб фурка рухалася в обох напрямках, необхідно два тягових троси, прикріплених до обох кінців площадки. Трос, прикріплений до переднього кінця фурки, пропускається через блок, установлений під планшетом сцени, і проводиться у зворотному напрямку до лебідки (мал.105). Другий трос прямо намотується на барабан привода. Намотування обох тросів на барабан здійснюється в різних напрямках так, щоб при обертанні барабана убік намотування одного троса з іншої розмотувався. Тягові троси, прокладені поверх планшета сцени, створюють певну небезпеку для працюючих на сцені людей, тому в стаціонарних, та й у тимчасових пристроях, тросову систему намагаються сховати під настил сцени або використовувати для цього напрямні колії.

Тросова система може бути замінена шарнірним ланцюгом.

У найбільш досконалих пристроях застосовується радіоуправління рухом площадок, коли при наявності спеціальних котків фурки можуть переміщатися по різних напрямках. Вирівнювання площини фурки до рівня планшета здійснюється опусканням відповідних підйомно-опускних площадок сцени.

Транспортерні пристрої в театрі бувають як стаціонарними (устаткування сцени), так і мобільними (приналежність оформлення спектаклю).

І ті, і інші мають загальний принциповий пристрій, практично нічим не відрізняє від промислових транспортерів і пристроїв типу "бігова доріжка" (мал.106). Несучою поверхнею може служити транспортерна текстильна або синтетична стрічка, що переміщається по гладкій поверхні, а також шарнірно з'єднані між собою дерев'яні бруски. В останньому випадку бруски приєднуються до провідного нескінченного ланцюга.

Мал.1

Планшет сцени:

1 - міжщитова прокладка;

2 - щит настилу;

3 - шпонка щита;

4 - подщитовая прокладка;

5 - балка каркаса сцени

Мал. 2.

Кулісні машини:

А - кулісна машина з металу;

Б - кулісна машина з дерева:

1 -знімна рама кулісного верстата;

2 - планшет;

3 - кулісний верстат;

4 - рейковий хід;

5 - ходові колеса

Мал. 3.

Врізне дискове коло:

А – загальний вид;

Б – поперечний розріз (деталь);

1 - настил;

2 - знімні щити;

3 - центральна опора;

4 - знімні балки;

5 - головна балка;

6 – естакада;

7 - ходове колесо;

8 - тросодержатель;

9 - центральний стовп

Мал. 4.

Схема тросового привода кола:

1 - коло;

2 - тросодержатель;

3 - трос;

4 - направляючий блок;

5 - натяжний блок;

6 - канатоведучий шків;

7 - противага

Мал. 5.

Схема барабанного кола:

А - коло з верхнім розташуванням котків;

Б - коло з нижнім розташуванням котків:

1 -каркас кола;

2 – коток;

3 – опора

Мал. 6.

Гвинтова підйомно-опускна площадка:

1 - каркас площадки;

2 - настил планшета;

3 - гвинт привода;

4 - гайка;

5 - кутовий редуктор;

6 - двигун;

7 – редуктор

Мал. 7. Схема розміщення в колі підйомно-опускних площадок:

А - при двоповерховому барабані;

Б - при триповерховому барабані;

1- планшет сцени;

2 - площадка;

3 - ходові колеса кола;

4 - центральна опора

Мал. 8.

Механізм нахилу площадки типу

"гвинт - гайка":

1 - площадка;

2 - гвинт;

3 - черв'ячна пара

Мал. 9.

Накладне коло:

А - вид зверху;

Б – вид збоку;

В - коток;

Г - кріпильний болт.

1 - центральна частина;

2 – настил;

3 - коток;

4 - рама сектора

Мал. 10.

Накладне коло балкової конструкції:

1 -радіальна балка-ферма;

2 - поперечні балки;

3 -щити настилу;

4 - варіанти конструкції радіальних балок;

5 - привод;

6 - ходові котки;

7-стяжка;

8 - сталеве кільце;

9 - центральна опора

Мал. 11.

Схема привода накладного кола:

1 - коло;

2 - трос;

3 - притискні ролики;

4 – лебідка

Мал. 12.

Люк-Провал

Мал. 13.

Підйомно- опускна площадка на гнучких тягах:

1-противага;

2-тяговий трос;

3-блоки;

4-площадка;

5-привод

Мал. 14.

Підйомно-опускна площадка віджимного типу:

А - Площадка на гвинтовому приводі;

Б - Площадка на гідравлічному приводі:

1- площадка;

2 - опорна балка;

3 - приводний механізм,

4 - гідроциліндр

Мал. 15.

Принцип роботи ланцюга «Spiralia»:

1 - ланцюг;

2 - провідна зірка;

3 - піднімаєма конструкция

Мал. 16.

Схема привода стаціонарної накатної площадки:

1 – планшет сцени;

2 – площадка;

3 – напрямний ніж;

4 – паз у планшеті сцени;

5 – привод;

6 – обвідної блок

Мал. 17.

Транспортер:

1-привод;

2-опорний верстат;

3-стрічка;

4-натяжний гвинт;

5 –вал

1. На які типи за своєю конструкцією планшети сцени поділяються?

а.Горизонтальні, підйомні, розбірні

б.Суцільні, вертикальні, декоративні

в.Глухі, розбірні, механізовані

г.Суцільні, розбірні

Що таке трюм?

а.Простір над планшетом сцени

б.Простір під планшетом сцени

в.Допоміжний простір для зберігання декорацій

г.Отвір в планшеті сцени для появи акторів та створення ефектів

3. За конструкцією кола поділяються на…

а.Кільцеві, конфігуративні, підйомно-опускні

б.Врізані (дискові), барабанні, накладні

в.Рухомі, нерухомі, малорухомі