Учасники гарантійних операцій та взаємовідносини між ними

Банківська гарантія може виставлятися бенефіціару напряму, без авізування через банк бенефіціара. У цьому випадку в гарантійній операції приймають участь мінімум три сторони.

1. Принципал— наказодавець по гарантії, що уповноважує свій банк виставити гарантію, він же інструктує свій банк у відношенні того, яку гарантію варто надати (її вид, сума, дата закінчення терміну дії, специфічні умови і т.д.).

2. Гарант, або банк-гарант— банк, що виставляє гарантію (банк принципала).

3. Бенефіціар— особа, на чию користь виставлена гарантія. Взаємовідносини сторін можуть бути схематично показані таким чином (рис. 7.5):

Рис. 7.5. Схема надання прямої гарантії

Дана схема ясно показує, що банк-гарант надає гарантію на користь бенефіціара напряму, без допомоги посередника. Ці гарантії називаються прямими гарантіями.

Такий засіб отримання гарантії менше вигідний бенефіціарові з точки зору перевірки вірогідності гарантії й оперативного зв’язку з банком-гарантом. Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержав спосіб, при якому гарантія авізується через банк бенефіціара. До того ж користування послугами місцевого банку для бенефіціара часто необхідно через національні юридичні і митні формальності, які діють в країні. У цьому випадку до операції підключається четвертий учасник і гарантія дається бенефіціарові місцевим банком на запит банку експортера, що діє в якості контр-гаранта. Таким чином, учасники угоди такі (рис. 7.6):

1) принципал;

2) банк-гарант;

3) авізуючий банк — банк, що робить авізування бенефіціарові отриманої від банка-гаранта гарантії;

4) бенефіціар.

Якщо банк-гарант і банк, що авізує, не є кореспондентами, то в проведенні операції можуть брати участь ще банк-посередник (загальний кореспондент) або декілька банків-посередників. Такі гарантії називаються непрямими.

Відзначимо два моменти при виставленні контргарантії.

• Немає прямого зв’язку між банком принципалів (контргарант) і бенефіціаром по гарантії. (Це означає, що банк, який діє в якості контргаранта, практично не має можливості впливати на бенефіціара при необхідності прискорити виконання зобов’язань за гарантією. Крім того, оскільки банк гаранта виступає на стороні свого клієнта, можливість успішності такого тиску стає ще менше).

• Ця система взаємовідносин діє і нагадує на практиці безвідзивний документарний акредитив: у дійсності в ній беруть участь ті ж сторони (за

 

Рис. 7.6. Схема надання непрямої гарантії

 

малим винятком, механізм дії обернений: імпортер діє як принципал, запитуючи свій банк відкрити акредитив у банку експортера, задача якого складається в авізуванні клієнта-бенефіціара, із наданням або без надання свого підтвердження).

При використанні непрямих гарантій уповільнюється процес реалізації гарантії через залучення зайвої сторони в якості посередника. Витрати також зростають, оскільки банк, що виступає гарантом, буде брати комісію, яку віднесуть на рахунок експортера.

Варто пам’ятати, що днем закінчення контргарантії (виданої банком експортера на користь банку, який діє в якості гаранта) повинна бути дата відмінна, від дня закінчення гарантії, щоб існувала можливість для поштових відстрочок, тому що необхідно переконатися, що банк, який діє в якості гаранта, має достатньо часу для контакту з банком-контргарантом у випадку виникнення претензії. Отже, контргарантія повинна закінчуватися не пізніше ніж через 15 днів після самої гарантії. В окремих випадках можливо збільшення зазначеного терміна.