Реформа освіти (1864) Була створена система початкових шкіл усіх форм власності (грамотність, 4 арифметичні дії, географія, малювання, закон Божий). Платні і безкоштовні
У середині XIX ст. російський уряд висунув ідею розділу Туреччини, претендуючи на Чорноморські протоки. На боці Туреччини виступили Англія і Франція, що призвело до війни, яка дістала назву Східної, або Кримської (1853—1856). Основні бойові дії цієї війни точилися у Криму, де було висаджено англо-франко-турецький десант з метою захопити базу російського чорноморського флоту Севастополь. Оборона Севастополя тривала майже рік — з вересня 1854 до серпня 1855 р. Незважаючи на мужній опір російської армії, він був узятий штурмом. 1856 р. Росія змушена була підписати тяжкий для себе мирний договір. Поразка у цій війні була зумовлена політичною і економічною відсталістю Російської імперії.
Важливим наслідком поразки у Кримській війні стало піднесення антифеодального селянського руху як в усій імперії, так і в Україні зокрема. Одним із проявів цієї боротьби став рух під назвою «Київська козаччина». Коли серед селян кількох повітів Київської губернії поширилися чутки, що цар нібито створює для участі у війні козацьке ополчення, учасникам якого давалася воля з наданням землі, почалися масові заворушення. Селяни перестали коритись поміщикам, оголошуючи себе козаками, створювали власні органи самоврядування. У лютому 1855 р. цей рух охопив 8 із 12 повітів Київської губернії. На придушення «козаччини» були кинуті війська.
Селянські заворушення не припинялись і в подальшому. Активізувався і суспільно-політичний рух, особливо серед молоді. З'явилися численні таємні студентські організації, члени яких вели антиурядову пропаганду серед народних мас. Однією з них була Харківсько-Київська, що складалася із студентів університетів цих міст. Її учасники намагались вести революційну пропаганду шляхом створення недільних шкіл для селян, поширення творчості Т. Шевченка, який 1857 р. повернувся із заслання.
Ситуація вимагала від царського уряду негайного скасування кріпацтва. Для детальної підготовки реформ у Петербурзі був створений Таємний комітет, а на місцях губернські комітети, що мали розглядати різні варіанти скасування кріпацтва. Більшість українських поміщиків у своїх проектах висловлювались за те, щоб зберегти в своїх руках якомога більше землі, оскільки тут земля була найбільш родючою і давала найбільший прибуток.
2. Скасування кріпосного права
Найважливішою подією ІІ половини 19 ст. Стало скасування кріпосного права в Росії. Цьому передувала гостра боротьба в уряді та серед поміщиків. Ще в 1857 р. Цар Олександр ІІ створив секретну комісію для вирішення питання про скасування кріпосного права. До комісії увійшли відомі чиновники, державні діячі, поміщики. Пізніше в усіх губерніях створили дворянські комісії з тією ж метою. Жалюгідне становище економіки Росії, селянські повстання (“Київська козаччина” охопила 422 села, була придушена царською армією в 1855 р.), поразка в російсько-турецькій війні 1853-1856 рр. – усе це штовхало уряд на вживання рішучих заходів.
Після довгих суперечок, погоджень 19 лютого 1861 р. Цар підписав історичні документи – “Маніфест про скасування кріпосного права” і “Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності ”. Пізніше були прийняті додаткові документи, які визначали порядок проведення реформи.
| · Селяни ставали особисто незалежними від поміщика і одержували право на земельний наділ. · Розмір селянської ділянки визначався законом і узгоджувався з поміщиком · Якщо до реформи селянин мав землі більше, ніж встановлювалося «Положенням» від 19.02.1861, то надлишок вилучався на користь поміщика. · За землю селяни повинні були сплатити викуп (20% суми викупу відрізу; 80% держава давала селянам у кредит на 49 років). · До укладання викупної угоди про сплату 20% селяни вважалися тимчасовозобов’язаними, повинні були відпрацьовувати панщину або платити оброк · Державні селяни (Їх було 50%) і козаки одержали волю та землю пізніше, але наділи їм виділялися більші і за нижчу ціну. · На лівобережжі та в Південній Україні наділ надавався в 1,6 рази менше, ніж в інших регіонах Російської імперії · На правобережжі (не довіряючи шляхті) уряд дав селянам землі на 18% більше, але за підвищеними цінами · В українських землях договори з поміщиком про викуп у 90% випадків мали особистий характер (вРосії вони покладалися на громаду) · В Україні поміщикам вдалося переділити в ході реформи землю, забравши у свою власність найбільш родючі ділянки |
У результаті реформи селяни стали особисто вільними, але економічно залежали від поміщиків.
3. Адміністративно-політичні реформи 60—70-х рр. XIX ст.
Логічним продовженням реформи 1861 р. були перетворення адміністративно-політичного управління, які мали на меті пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку після скасування кріпацтва.
Судова реформа (1864 р.) До реформи суди були становими, тобто окремий суд для дворян, окремий – для міщан, окремий – для селян. Судові засідання проводились таємно (не допускалась звинувачена сторона, а також сторона, яка подала судовий позов). Це створювало умови, щоб судді займалися хабарництвом, а їхні нерідко свавільні вироки виносилися з урахуванням класових відмінностей – нижчі верстви діставали суворіші покарання, а легші вироки – дворянам. Права людини не мали ніякого значення (більше дивилися на те, хто перед судом – дворянин чи селянин і т. д.). Державні чиновники мали змогу активно втручатися і впливати на судові рішення. Реформа 1864 р. виправила ці недоліки у судочинстві. Був введений загальний суд для усіх станів і загальний порядок судочинства (крім духовенства і військових). Вводилась рівна відповідальність усіх станів перед судом і незалежність суду від держ. адміністрації. Були створені мирові суди, що розглядали справи, сума збитку від яких не перевищувала 500 крб. і загальні суди – більш серйозні справи. Судові засідання стали відкритими. Зявились адвокати.
Земська реформа (1864 р.) В усіх українських губерніях, окрім Правобережжя (де уряд не бажав посилення впливу польського дворянства), запроваджувалося земське самоуправління. Замість призначення „згори” урядових чиновників, жителі губерній і повітів тепер самі обирали земську владу. До складу „земської управи” входили представники поміщиків, міщан і селян. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Місця у Земській управі розподілялися пропорційно до того, скільки майна мають представники кожного стану. Тому виходило в середньому: Поміщики – 70 % майна, значить поміщиків у Земській управі 70%; Відповідно міщани – 25%, селяни – 5%. Земства з моменту їх утворення займалися розвитком медичного обслуговування (безкоштовного), освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою тощо. З 1870 до 1910 кількість лікарень зросла у 7,5 разів. Вони прихильно ставилися до укр. мови у навч. і держ. закладах і намагалися не виконувати накази Ол. ІІ і Ол. ІІІ, щодо заборони укр. мови. Міська реформа (1870) – запровадження самоврядування у містах (міські думи, міські управи). Виконували ті ж самі функції, що і земства, але у межах міста.
Реформа освіти (1864) Була створена система початкових шкіл усіх форм власності (грамотність, 4 арифметичні дії, географія, малювання, закон Божий). Платні і безкоштовні.
Середня освіта: класичні (гуманітарні науки) та реальні (природничі науки) гімназії. Термін навчання – 7 років. Приймали усіх бажаючих, але плата за навчання була високою. Окремо чоловічі і жіночі гімназії.