Моделі державної політики
Даль „Досягнення ДП”
1.Інституціональна – ДП це діяльність політ інститутів які запозичують її легітимність, універсальність, монополію на насилля (результат діяльності державних інститутів, що використовують певні адміністративні процедури та механізми)
2.Концепція політичного процесу – ДП як рез-т політичної діяльності чи політичного циклу, які мають фіксовані щаблі та етапи з вирішення суспільних проблем)
3.Модель (теорія) груп – ДП – оцінює її як рез-т групової боротьби постійного конфлікту між різними групами в сус-ві та уряді з пошуку консенсусу з конкретних питань ДП)
4.Модель (теорія) еліт – ДП – рез-т діяльності політичної та адміністративної еліти, їх уподобань та вибору цілей та пріоритетів.
5.Раціональная модель/теорія раціоналізму – ДП як планомірна д-ть Д з досягнення оптимальних цілей на сонові розроблення наукових технологій управління та аналізу.
6.Інкрементальна/теорія інкременталізму (поступових кроків) – ДП – як послідовна діяльність державної бюрократії з еволюційної зміни існуючого стану справи.
7.Ігрова модель- ДП – як раціональний вибір в конкурентній боротьбі двох найбільш впливових суб’єктів в суспільстві чи уряді.
8.Системна модель/теорія відкритих сиситем – ДП – як рез-т в-ді політико-адмін. сис-ми на запити і потреби відповідних стр-р та чинників зовнішнього середовища.
9.Модель суспільного вибору – ДП – з точки зору діяльності індивіда на основі усвідомлення власних інтересів і прийняття відповідних рішень.
10.Неоінституційна модель
а) контекстуалізм неоінституц моделі: структура і політ процес – функція контексту
б) редукціоналізм – припущення що своїми здобутками соц ситсеми завдячують мікро силам
в) утилітаризм – припущення що індивіди поводяться до наперед встановлених правил.
г) функціоналізм – у суспільстві існують схеми взаємодії які й забезпечують виживання цього суспільства.
Неоінституціоналізм – висвітлює три рівні відносин між державою і громад суспільством:
1. Держ традиція – яка виключає правила і домовленості стосовно всього діапазону держ інституцій і чинить вплив на існуючі у сус-ві моделі політ поведінки.
2. Мезорівень конкретних політичних секторів, який охоплює різні категорії учасників, що утворюють спільноту: урядові учасники, асоціаційні учасники, уважні спостерігачі, тобто іноземні спостерігачі, інші уряди, журналісти, професура.
3. мікрорівень поліичних мереж у межах політичних спільнот або це регулярність взаємодій між учасниками політ спільнот.
Світовий досвід свідчить про існування різних моделей розробки державної політики.
1. Модель «зверху - вниз» передбачає, що державні рішення приймаються на вищих рівнях державного управління, а низові рівні - пасивні виконавці політики.
2. Модель «знизу - вгору» передбачає, що формування державної політики починається з низових структур управління при активному залученні громадян, громадських інститутів.
3. «Централізована модель» передбачає, що політика формується та реалізується силами бюрократичного апарату без залучення інститутів громадянського суспільства, без урахування громадської думки.
4. «Демократична модель» передбачає, що при збереженні централізованого управління держава створює умови для активізації діяльності громадян, використовуючи механізми залучення до розробки державної політики громадян і громадських об'єднань.
Жодна з основних моделей розробки державної політики не зустрічається в «чистому» вигляді; на практиці для вирішення різних за масштабом і характером проблем застосовуються різні підходи до вирішення проблем або стилі формування державної політики.
1. Перспективний підхід - планування та реалізації політики передує аналіз тенденцій і прогнозування розвитку ситуації («робота на випередження»).
2. Реагуючий підхід - конкретні дії по розробці і реалізації політики починаються після того, як проблема набула певний масштаб.
3. Раціональний підхід заснований на використанні економіко-математичних методів і принципу раціональності.
4. Антикризовий підхід - всі зусилля суб'єктів політики спрямовані на подолання критичної ситуації.
Незалежно від типу і моделі державної політики, від того, який підхід до вирішення проблем лежить в її основі, державна політика повинна задовольняти певним показникам: реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві і державі; мати комплексний характер і розглядати будь-яку проблему у взаємозв'язку з іншими проблемами ; повинна бути ефективною і результативною; повинна користуватися довірою населення.