Український народ «…нимало не считает гайдамак злодеями и убийцами, а напротив, героями, мучениками за веру и отечество, подобно древним витязям казачества»
А.Скальський, реакційний історик,
Сучасник Т.Шевченка
У процесі роботи над поемою «Гайдамаки» Шевченко знайомився з працями тодішніх російських і польських істориків. У них вони про масові народні рухи в Росії і на Україні писали не інакше, як про «різню», «смуту» або «розбій». Так, в «Энциклопедическом лексиконе» Плюшара, до якого звертався Шевченко при написанні своєї поеми, гайдамаки показані як «люди, жившие разбоем». Подібні думки висловлені і в статті, надрукованій в 1834 році в журналі «Библиотека для чтения» (Т.4) без підпису автора. В ній говорилося про ті «нещасливі часи», коли «тихий рай» порушили гайдамаки на чолі з Залізняком і Усачем, коли народ було «розбурхано під проводом якогось Гонти»
М.Гнатюк. Поема Т.Г.Шевченка «Гайдамаки». –
К., 1963. – С.10-11.
«Інтродукція»:
· стаття І.Шульгіна «Барская конфедерация» (5-й т. «Энциклопедического лексикона», виданого А.Плюшаром (Пб., 1836)),
· ІІ-й т. «Історії польського королівства» Ю.Бандтке;
· Примітки до повісті М.Чайковського «Вернигора»;
· «Історія Русів».
Зображуючи події Коліївщини, Ш. в усьому залишився вірним народному погляду на характер і причини цих подій. Корінь зла поет бачив не тільки в релігійному і національному гнітові, але насамперед в соціальному гнітові народу польськими магнатами і шляхтою, який і вселив у народі великий гнів і ненависть. І хоча в поемі звучить заклик: “Смерть шляхетству!”, хоч в пориві стихійної помсти ножі повсталих не милували нікого з “чужих”, “іновірців”, один проти одного стали не українці і поляки, а замучений народ і феодальні господарі з їх прислужниками.
Новаторство
Поема була новаторською за своїм ідейним навантаження та художніми якостями:
v на правдивій основі відобразив гайдамацьке повстання як народну революцію, спрямовану проти соціального і національного гноблення укр. народу;
v проголосив ідею селянської революції актуальною для свого часу;
v закликав всі слов’янські народи до братнього єднання і солідарності. У роз’єднаності братніх народів – корені національної ворожнечі;
v пов’язав боротьбу гайдамаків з попередньою історією, зокрема нац.-визв. боротьбою під проводом Б.Хмельницького (не випадково перед вирішальним виступом дух гайдамаків гартують пісні волохів про Б.Хмельницького). Вказав на те, що гайдамаччина – це продовження національної боротьби українців, що ведеться понад століття.
Жанрова природа
У строгому значенні терміну не є епічним твором. Але не є й канонічною ліро-епічною поемою – через велике композиційне та фабульне значення поетичного літописання історичних подій, а також через насиченість сценами масового дійства та голосами різних його учасників.
До національного епосу поему наближає вираженість «народної точки зору» - як у об’єктивних картинах історичної боротьби, так і в ліричних рефлексіях автора (на думку О.Білецького, «драматична ораторія»).
Епопея визвольної боротьби.
Стильові домінанти
Поєднання романтичних та реалістичних елементів.
Безперечно, поет розширив рамки романтичного живопису, по-новому використав народну пісню, вніс нове, народне трактування подій, показав не лише героїв, а й народну масу як дійсного творця історії тощо, але поема лишається твором романтичним. Адже ж ті побутові зарисовки, реалістичні деталі, що присутні в поемі, не знімають романтичної настроєності, яка переважає в творі, - подібні моменти часто зустрічаються в романтичних творах (і у Пушкіна, і у Байрона, і у Міцкевича). Основі принципи побудови образу (Ярема, Гонта), основні риси поетики Шевченка мають в поемі виразні зв’язки з романтичною традицію. В ідейному відношенні поема також близька до історичної концепції революційних романтиків.
М.Коцюбинська
Романтизм виявився у:
v використанні яскравих фарб у змалюванні перебігу подій;
v вияві авторського суб’єктивізму;
v швидкій зміні контрастних картин;
v зображенні бурхливих почуттів дійових осіб;
v змалюванні занадто кривавого фону, в якому діють герої;
v розповідь не затримується на деталях;
v психологічному аналізі душевних потрясінь героїв (Галайди та Гонти);
v частій зміні ритму;
v переходах від поезії до прози і навпаки;
v розірваності композиції, вона не струнка;
v використанні усної нар. творчості, зокрема пісні.
Щодо пісні, то Ш., як і Котляревський, поряд з нар. піснями помістив власне авторські. Серед них героїчні, побутові, ліричні, жартівливі – в залежності від обставин.
Композиція: сюжет
Дві сюжетні лінії:
І– підготовка, наростання і розвиток повстання.
ІІ– життєва доля Яреми, кохання з Оксаною.
Композиція:
1. Лірико-філософський полемічний вступ-присвята: поетичний маніфест молодого поета. В ньому він:
q розмірковує над плинністю всього існуючого в житті, вічними змінами в природі і людському суспільстві: “Все йде, все минає і краю немає ”…
q приходить до висновку, що вічними є лише волелюбні прагнення народу, виразниками яких у минулому були гайдамаки.
q виступив проти критиків М.Польового та Й.Сенковського, які із зневагою ставились до друкованого укр. слова, зокрема до “Кобзаря”: «Коли пустять в хату, / То, зустрівши, насміються, - / Такі, бачте, люди: / Все письменні, друковані».
q вказав, що реакціонери –“письменники друковані” вороже зустрінуть його поетичні твори, будуть радити йому відвернутися від народу, “громади в сіряках”, відмовитися від “мужичої мови”, співати заради слави і грошей низькопробні твори про “Матрьошу”, про “Парашу радость нашу, султан, паркет, шпори”, а не про Ярему в постолах. Він відмежовується від них : “Кричіть собі, я слухать не буду”.
q проголосив кровний зв’язок із героями-месниками, яких він називає “своїми дітьми”, “синами”, загалом зв’язок з народом, його вічними прагненнями до волі.
2. Історичний вступ – “Інтродукція”.
Експозиція.
Вказує на причини повстання: терор і знущання польських конфедератів з українського населення Правобережжя[10].
Центральною є тема історії Речі Посполитої як шляхетської держави, в якій панували шляхетська сваволя та розгул, що врешті і призвело до втрати державності.
Було шляхта, знай, чваниться,
День і ніч гуляє
Та королем коверзує…
Ні Стефан Баторій, ні Ян Собеський не мали реальної влади як королі, тому виступити проти зажерливої шляхти не змогли.
Сейми, сеймики ревіли
Сусіди мовчали
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхетство
Навісне гукає
“Nie pozwalam!” –
Шляхта репетує.
Поет вірно оцінив роль цього “liberum veto” – своєрідну форму шляхетської демократії, яка призвела країну до цілковитого розвалу. Ш. звинуватив здеморалізовану шляхту і магнатство у загибелі Польщі.
Як вищу форму шляхетського розгулу змалював поет явище конфедерацій. У поемі розкрито соціальні причини, що породили селянський рух 1768 року.
3. 10 розділів.
4. Епілог.
5. Передмова (фактично післямова).
6. Жартівливе звертання до передплатників – “Панове субскрибенти”.
7. Примітки, складені самим автором.
Образ Яреми
Поряд з образами історичних осіб – Гонти й Залізняка – образ Яреми Галайди. Знаменно, що в центрі твору він - представник пригніченої частини трудящих – наймитства Þ найактивніший борець.
Прототип: Семен Неживий, діяв у часи повстання на батьківщині поета.
Вперше в українській літературі справжнім героєм твору став звичайний селянин-наймит.
Основа образу Яреми – у великій мірі фольклорна, пісенна. Використано бурлацькі та наймитські пісні. Відфольклорною є народнопоетична героїзація Яреми-месника.
Еволюція образу (не лише такий, який є, але і такий, яким мусить бути):
Не знав сіромаха,
Що виросли крила,
Що неба дістане,
Коли полетить.
Засоби творення:
v ліричний авторський монолог: автор зливається зі своїм героєм, це зближує Ярему з читачем;
v пейзаж: підпорядкований змалюванню внутрішньої краси Яреми. Природа така ж чиста і ніжна, як і душа Яреми.
v афектація, гіперболізація (романтизація образу).
Народ
Головний герой поеми – народ. Це не “тло”, на якому виступають герої-одинаки, а велика дійова рушійна сила.
Вперше у світовій літературі - гайдамаки - справжні герої, творці історії.
Соціальна та національна неоднорідність Þ революція.
Масовість:
Зосталися діти та собаки.
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
Народні співці, їх значна роль у повстанні[11]: збуджували маси, підносили настрій, прославляли ватажків.
Образи Залізняка та Гонти
Романтичними постають і образи ватажків повстання: Залізняка і Гонти.
Не має на меті відтворити образи в історичній реальності: основа – не історичні документи, а народні перекази та пісні.