ПОЖЕЖНА НЕБЕЗПЕКА СТАНЦІЙ І ПРИСТАНЦІЙНИХ

СПОРУД МЕТРОПОЛІТЕНУ

Станції метрополітену по конструктивно-планувальному виконанню поділяються на колонні (основний тип станцій неглибокого закладення), пілонні й односклепінні.

Колонні і пилонні станції глибокого закладення складаються з двох бічних тонелей і розташованого між ними середнього тоннеля. Середній і бічний тоннели мають загальні опори у вигляді колон або пілонів. Внутрішній об'єм пілонів використовується як вентиляційний канал для подачі повітря в об'єм станції. У бічних тоннелях розміщаються залізничні колії з дренажним лотком і пасажирські платформи. У середньому тонелі розміщається розподільний зал, до торця якого з однієї або двох сторін примикають ескалаторні тонелі або сходи.

Широке поширення одержали односклепінні станції, що не мають конструктивного поділу між розподільним залом і посадочними платформами.

Огородження станцій метрополітену в залежності від способу їхнього спорудження виконуються з монолітного бетону, збірного залізобетону, чавунних або залізобетонних блоків. Стіни станцій облицьовуються мармуром, гранітом, плиткою й іншими матеріалами.

До пасажирських приміщень відносяться вестибулі, розподільні зали, аванзали і платформи станцій, пішохідні тонелі, а також ескалатори (сходові спуски).

Рис. 1 – Підземні споруди метрополітену

1.Перегінний тонель; 2.Кіоск вентиляційної шахти; 3.Розподільний зал; 4.Підфундаментний відсік ескалаторного тонеля; 5.Підбалюстрадний простір; 6.Пасажирський відсік ескалаторного тонеля; 7.Вестибуль; 8.Машинний зал ескалатора; 9.Акумуляторна; 10.Службові приміщення; 11.Вентиляційна камера; 12.Приміщення трансформаторів; 13.Приміщення випрямителів; 14.Кабельний підвал; 15.Розподільні пристрої; 16.Кабельний прохід; 17.Натяжна камера ескалаторів; 18.Підплатформенні службові приміщення; 19.Службові приміщення на рівні платформи і вище; 20. Камера з вентиляційними агрегатами; 21.Вентиляційний тонель; 22.Стовбур вентиляційної шахти станції.

Вестибулі можуть бути надземними і підземними. Крім ескалаторного тонеля (сходового спуска) вестибулі мають вихід у службові приміщення: каси, кімнати підрахунку монет, міліції, электрощитові, венткамери й ін. Якщо під підлогою вестибуля розташовується машинний зал ескалатора, то він також має вихід у вестибуль.

У залежності від величини пасажиропотоків розміри розподільних залів станцій можуть бути різними: шириною 8-12 м., довжиною 40-200 м. Платформи станцій мають ширину 3-4 м., довжину 100-160 м.

1.2. ПОЖЕЖНА НЕБЕЗПЕКА ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖІ В СЛУЖБОВИХ ПРИМІЩЕННЯХ

Службові приміщення, які необхідні для експлуатації колії і споруджень метрополітену, організації руху потягів, влаштовують у вестибюлі станції на платформі і під платформою середнього станційного тунелю. До них відносяться: каси, комори, гардероби, майстерні, електрощитові, радіовузли та ін.

Службові приміщення, що розташовані в вестибюлях станції, порівняно з іншими спорудами метрополітену становлять меншу пожежну небезпеку, яка практично нічим не відрізняється від пожежної небезпеки адміністративних будівель.

Службові та технічні приміщення, які розташовані на платформі, мають пожежне навантаження 5-10 кг/м². Однак серед цих приміщень особливу пожежну небезпеку становлять роздягальні де встановлені шафи для спецодягу. В деяких роздягальнях є шафи для сушіння одягу, нерідко в них встановлюють печі потужністю 2-3кВт.

Пожежна навантаженість представлена різноманітними горючими матеріалами і за обсягом складе широкий діапазон значень.

Розвиток пожежі проходить з невисокою інтенсивністю (за винятком сховищ мастильних матеріалів). Основну небезпеку представляє задимлення приміщень. Так через 1-5 хв. Дим починає просочуватись у плат формовий коридор, потім через існуючі на його кінцях виходи на платформу, далі в розподільчу залу і ескалад орний тунель. Задимлення підступів до осередку пожежі під платформою сильно ускладнює його пошук. У результаті на ліквідацію пожежі витрачається значний час, але сама пожежа може бути локалізована одним-двома стволами.

Усі підземні приміщення метрополітену пов’язані між собою, в насідок чого виникає спільна циркуляція повітря. Тому у разі виникнення пожежі в будь якому службовому приміщенні проходить швидке заповнення димом сусідніх приміщень, зростає температура на шляхах евакуації людей і введення сил та засобів пожежегасіння.

Рис. 2 – Розміщення службових приміщень під підлогою розподільного залу

1- бічний тонель станції з платформою; 2,3 – кабельні колектори станції; 4 – коридор службових приміщень; 5 – розподільний зал станції; 6 – службове приміщення; 7 – простір для прокладки кабелів за декоративною стінкою.

Е с к а л а т о р н и й к о м п л е к с забезпечує спуск і підйом пасажирів.

Ескалатори займають особливе місце у комплексі технічного обладнання метрополітену. Це обумовлено тим що будучи засобом для переміщення пасажирів, вони водночас служать і шляхами евакуації у випадку пожежі, до того ж, для станцій глибокого закладання – єдиним.

Пожежне навантаження 40-50кг/м2 рівномірно розподілено на центральному перерізу тонелю у вигляді волокніту, вініпласту, бакелізірованої фанери, гумовотканевих матеріалів, які входять до конструкції ступенів, поручнів і балюстради. У машиному залі ескалаторів зосереджено багато електротехнічного обладнання, а також механізмів, в яких застосовуються мінеральні масла. У системі змащування редукторів головних приладів ескалаторів постійно обертається до 250кг мастил.

Пожежа в ескалаторному тонелі може виникнути як у нижній балюстрадній частині, так і у верхній – на полотні і балюстраді ескалатора. Найбільш можливо у період проведення ремонтних робіт. Наявність горючих матеріалів по всій довжині ескалатора і стійкий вихідний повітряний потік зі швідкістю 0,5 – 2,0м/сек сприяє розвитку пожежі.

Машинні зали характеризуються високою насиченістю електроустаткуванням і кабельними мережами напругою до 380 В, у системі змащення звертається до 200 кг мастила. Зі службових приміщень ескалаторного комплексу найбільшу небезпеку представляють комори, пожежне навантаження яких досягає 100 кг/м².

Найменування приміщень станцій	Пожежне навантаження, кг/м²
Пасажирські приміщення
Службово-технічні приміщення (електрощитові, апаратні, акумуляторні, радіовузли, калориферні і вентиляційні камери, майстерні, бойлерні)	5 — 40
Службово-побутові приміщення (кімнати чергового персоналу, медпункти, кімнати відпочинку, комори)	30 — 70
Підплатформенні кабельні колектори	10 — 20
Споруди ескалаторного комплексу
машинні зали ескалаторного комплексу
комори ескалаторного комплексу
кабельні споруди підземних електропідстанцій	40 — 90
приміщення випрямних агрегатів, щитові електропідстанцій	15 – 30

В е н т и л я ц і й н і ш а х т и с т а н ц і й. Дані споруда містять у собі наземний воздухозаборний кіоск, стовбур шахти, камеру з вентиляційними агрегатами, шумоглушительную камеру, а також вентиляційний тонель (канал), що примикає до шляхових тоннелям у безпосередній близькості від неї.

Стовбур шахти обладнаний металевими сходами з площадками. У вентиляційній камері зона усмоктування відділена від зони нагнітання металевими дверима, що може бути відкрита з будь-якої сторони. Шляхові тонелі відділені від вентиляційного металевими ґратами, двері яких, також як і двері наземного кіоску замкнені, ключі від них знаходяться в персоналу станції. У вентиляційному тонелі передбачається система клапанів, що дозволяють перекривати його перетин для припинення руху повітря. Безпосередньо у вентиляційній камері розташовуються щити 380 В і щити керування устаткуванням шахти. У значній кількості вентиляційних споруд станцій глибокого закладення як вентиляційний тракт замість вертикального стовбура використовується підфундаментний відсік ескалаторного тонеля. Пожежне навантаження розглянутих споруд невелике.