Жовтень— створення Української повстанської армії (УПА). 2 страница


Тема 10

кою для допомоги місцевому населенню у подоланні наслідків війни, з них до партійного активу належало не більш як 5 % від названої кількості. Отже, слід наголосити, що невинна кров проливалася не тільки радянською вла­дою, а й УПА, вояки якої нині вимагають урівняти себе в правах з воїнами Радянської армії, котрі воювали з фашизмом.

У зв'язку з викладеним необхідно розглядати і наслідки ліквідації гре-ко-католицької церкви, що викликало додаткову соціальну напруженість у західному регіоні України. Однак слід пам'ятати й інше. Якщо православна церква протягом усієї війни духовно об'єднала народи СРСР чим і приско­рила розгром фашизму, то греко-католицька церква на чолі з А. Шептиць-ким тісно співробітничала з нацистським режимом і таким чином зміцніла його позиції на окупованих територіях України. Все це дало підстави владі для репресивних акцій проти неї.

Населення західноукраїнських земель, і на це треба звернути увагу, підтри­мувало УПА і націоналістичні формування, пам'ятаючи і довоєнну колекти­візацію по-сталінськи, й інші репресивні заходи влади. У зв'язку з цим тактика УПА дещо змінилася порівняно з роками війни, але не дуже ефективно. Як і раніше, на першому плані були каральні дії проти всіх тих, хто лояльно пово­дився щодо радянської влади. Дуже жорстоко, відповідно, поводився і беріїв-ський партійний апарат. Слід запам'ятати такі дані: понад 200 тис. мирних жителів було репресовано за явну чи міфічну підтримку ОУН-УПА. Органи держбезпеки СРСР створили 379 фіктивних формувань УПА (6 тис. учас­ників), які знищували інколи цілі села. Отже, братовбивча війна на західно­українських землях не принесла користі жодній зі сторін.

У цілому, і це бажано зробити висновком, ОУН-УПА попри всі негативні моменти і помилки, займає в українській історії одне з провідних місць.

3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50—60-ті pp., їх не­завершеність.Аналізуючи проблеми третього питання семінару, насампе­ред слід звернути увагу на характер демократичних процесів в Україні після смерті Й. Сталіна, що отримали назву "десталінізації", їх суперечливий, не­послідовний, і водночас прогресивний характер. Цей період в історію СРСР увійшов під назвою "відлига". Як наслідок, почалася реабілітація невинно репресованих людей (з другої половини 1953 р. до XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.) було переглянуто всі так званні політичні справи 30-х pp.); усувались деякі викривлення національної політики (відновлено автономію і поверну­то з місць заслань чеченців, карачаївців, калмиків, інгушів); амністія та дозвіл повернутися додому для десятків тисяч тих українців, які були ув'яз­нені в табори за "колоски", а також членам ОУН та УПА; розширено са­мостійність республік СРСР (зокрема, у підпорядкування УРСР перейшло близько 10 тис. підприємств та установ, збільшилась частка промислової про­дукції з 36 % у 1953 р. до 78 % у 1956 p.); почалося відновлення демокра­тичних засад діяльності державних і суспільно-політичних організацій та проведено скорочення управлінців (на 60 тис. у 1953—1956 pp.) тощо.


Україна в 1945—'1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Ідеологію цих змін і втілення їх у життя започаткували КПРС та Ком­партія України, тому що без участі партійного керівництва в тоталітарній державі нічого не відбувається, а тим більше реформи. Особливо слід відзна­чити XX з'їзд КПРС, який започаткував кардинальні зміни в суспільно-полі­тичному житті. Говорячи про його значення, особливу увагу при вивченні цього матеріалу слід приділити політичній постаті М. Хрущова. На час про­ведення з'їзду М. Хрущов всупереч багатьом партійним діячам зважився на викриття сталінщини, навівши у своїй доповіді на закритому засіданні з'їзду "Про культ особи та його наслідки" численні факти злодіянь.

Проаналізувавши діяльність М. Хрущова в цьому контексті, слід виді­лити одну характерну особливість — незавершеність його починань, особ­ливо щодо реабілітації жертв репресій часів сталінщини. При цьому реко­мендується приділити увагу конкретним історичним особам, які виступили проти демократичних починань М. Хрущова. Це — В. Молотов, К. Вороши­лов, Л. Каганович, М. Булганін, Г. Маленков та деякі інші партійні та дер­жавні діячі з оточення Сталіна. Саме це сталінське оточення не допустило обнародування фактів, а тому замість згаданої доповіді М. Хрущова до наро­ду дійшла тільки постанова ЦК КПРС "Про подолання культу особи та його наслідків". І все ж, а це головне, на що слід звернути увагу, саме завдяки М. Хрущову і тим передовим силам, які за ним стояли, почався процес реабі­літації засуджених, який триває і донині. За цей час в Україні реабілітовано понад 300 тис. осіб. Спроба замінити М. Хрущова на посаді першого секрета­ря ЦК КРПС згаданою групою колишніх помічників Сталіна закінчилась про­валом. Насамперед, і на це при вивченні цього матеріалу слід звернути особ­ливу увагу, це відбувалось тому, що прогресивні представники суспільства підтримали починання М. Хрущова і не допустили повернення старих часів.

Необхідно усвідомити також роль і місце в цьому процесі інтелігенції. Часи відлиги були позначені пожвавленням творчого життя в Україні: про­буджувались наука, література, мистецтво. По можливості слід навести кон­кретні приклади, що засвідчили б зрушення в цій справі. Особливу увагу доцільно привернути швидкому розвитку природничих наук, особливо ядер­ної фізики та кібернетики, що дало змогу Україні зайняти передові рубежі в СРСР у цих галузях. Новими вагомими здобутками позначився і розвиток гуманітарних наук, особливо історії та філософії, представники яких опуб­лікували низку талановитих творів.

Причому слід виділити такі приклади, які б допомогли читачам зрозу­міти, що дало можливість нашим науковцям в умовах компартійної системи зробити низку таких відкриттів у галузі науки, які були основою і для по­дальшого її розвитку, включаючи сьогодення. Вирішальна роль належала АН УРСР, до складу якої наприкінці 50-х — на початку 60-х pp. входило 36 НП і 19 інших наукових установ. У цілому кількість вчених за цей час зросла з 37 тис. до 94 тис. Основна увага вчених зосереджувалась на фунда­ментальних проблемах, які визначали перспективи науки. Багато було зроб­лено для розвитку ракетної техніки, космонавтики. Цікаво, наприклад, те,


Тема 10

що у 1964 р. в Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР було споруджено один із найбільших у світі прискорювачів електронів. Українські вчені та інженери спроектували та збудували цифрову машину "Київ" (1960), першу в СРСР керуючу машину широкого профілю "Дніпро" (1961) та ін. Наголошуємо, що багато з цих відкриттів діють і сьогодні.

Аналогічна ситуація склалася в літературі та мистецтві, попри всі її упу­щення. Тут бажано зробити деякі порівняння з наступними етапами нашого розвитку, включаючи роки незалежності. Адже таких здобутків, як, напри­клад, у літературі, ми надалі вже не побачили, оскільки більше не було "відлиг". Саме тоді В. Сосюра написав автобіографічну "Третю роту", поеми "Розстрі­ляне безсмертя" та "Мазепа". Творчими здобутками стали романи М. Стель­маха "Хліб і сіль", Гр. Тютюнника — "Вир", автобіографічна повість О. Дов-"Зачарована Десна", Б. Антоненко-Давидович написав роман "За ширмою". Над романом "Собор" працював О. Гончар. З'явились і нові іме­на — Є. Гуцала, Ліни Костенко, Є. Сверстюка, В. Симоненка. У 1962 р. ви­йшла перша поетична збірка віршів С. Симоненка "Тиша і грім". Згодом по­бачила світ збірка "Земне тяжіння". Цей поет, фактично один із небагатьох дійсно з критичних позицій оцінював реальність, за що у 1963 р. його було жорстоко побито співробітниками міліції в Черкасах, що і стало причиною передчасної смерті поета того ж року. Бажано проаналізувати творчість цього поета для більш глибокого розуміння сучасності.

Розглядаючи напрями реформування економіки СРСР та УРСР у 50-х — першій половині 60-х pp., слід звернути увагу на розуміння певними кола­ми партійних і державних функціонерів, що дефіцитна економіка, відсутність конкуренції, зрівнялівка в оплаті праці, мізерні асигнування на розвиток науки, культури, освіти, відставання, дедалі відчутніше в умовах НТР, від провідних країн світу призвели б до падіння радянської системи. Започатковуючи реформи, партапарат зробив усе, щоб вони не похитнули основ суспільно-політичної системи.

Реформуючи сільське господарство (підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, послаблення податкового тиску на селян, розвиток сільськогосподарської науки, запровадження товарно-грошових відносин, посилене фінансування тощо), радянська влада зберегла колгосп­но-радгоспну систему без змін, зміцнила екстенсивну систему ведення госпо­дарських процесів на селі, зменшилися розміри присадибних господарств, було реорганізовано МТС за кошти колгоспів. Тому після перших відчутних змін у середині 50-х pp., наприкінці 50-х pp. темпи розвитку сільського госпо­дарства різко знизились, що свідчило про наближення кризових явищ. Приско­рило їх і те, що влада стала на шлях обмеження індивідуальної трудової діяль­ності селянства. У 1961 р. вперше запроваджена практика закупівлі зерна та продуктів харчування за кордоном, що мала місце до кінця існування СРСР.

Водночас, враховуючи подальші негативні тенденції у розвитку сільсько­го господарства, включаючи сьогодення, слід більш глибоко проаналізува­ти позитивний досвід його розвитку в зазначений період.


Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Зокрема, позитивні наслідки дало впорядкування системи товарно-гро­шових відносин і відповідно ліквідації заготівлі та введення закупівлі як основної форми постачання міст продовольством. До того ж за 1952—1958 pp. значно зросли заготівельно-закупівельні ціни, у тому числі на зернові куль­тури — майже всемеро, продукти тваринництва — в 5,5 раза. Для порівнян­ня: нині закупівельна ціна на молоко становить 35 коп. за 1 л, а в магазині воно продається внаслідок діяльності посередників по 1 грн 50—70 коп. за 1 л. Аналогічне порівняння можна провести і щодо закупівельних цін на зер­но — в ті роки і нині, коли за врожай в 38 млн т зерна його виробники — селяни внаслідок дій згаданих посередників майже нічого не отримали.

Але в ті роки через саботаж командно-адміністративною системою всіх реформ М. Хрущова у цій сфері уже з кінця 50-х pp. починається її спад. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства рес­публіки зріс на 65 % , то з 1958 до 1964 р. — лише на 3 % . До того ж оточення М. Хрущова, готуючись до його усунення, створювало штучні труднощі в забезпеченні населення продовольством.

Аналізуючи реформи в промисловості, особливу увагу слід приділити рішенню, прийнятому з ініціативи М. Хрущова в 1957 р. — про ліквідацію галузевих міністерств і утворення раднаргоспів. Така децентралізація управ­ління промисловістю розв'язувала руки республіці та її місцевим органам. Введення відрядної форми оплати праці різко стимулювало зростання про­дуктивності промислового виробництва. Ці зміни також дали позитивні ре­зультати. Завдяки переданим під контроль раднаргоспів 10 тис. підприємств до кінця семирічки було введено в дію втричі більше типів машин, агрегатів, ніж у попередній п'ятирічці. За темпами зростання ВНП СРСР вийшов на перші місця у світі, а М. Хрущов за допомогою суспільствознавців зробив "висновок", що через 20 років в СРСР буде побудовано комунізм. Але ці по­чинання були згорнуті одночасно з усуненням їх ініціатора в 1964 р.

Сучасній молоді досить важко усвідомити, що навіть спроба реформуван­ня, послаблення ідеологічного тиску різко підняла довіру більшості радянсь­кого суспільства, а особливо молоді, до радянської влади та КПРС. На їхні заклики українська молодь їхала працювати на численні новобудови Сибіру та Півночі, на "підняття цілини". Але в ці ж роки саме молодь започаткува­ла дискусії на кшталт "що читати й писати, яку музику слухати і які фільми дивитись". Ця тенденція підсилилась після проведення вперше в 1957 р. в Москві Всесвітнього фестивалю молоді та студентів.

Саме в роки "відлиги" почало формуватися покоління людей, яке впер­ше поставило під сумнів офіційно декларовані комуністичні цінності та іде­али на тлі примусової тяжкої праці мільйонів радянських людей.

На завершення слід зазначити, що саме роки "відлиги" все ж були пере­ломними в історії України. Поступовий відхід від сталінської тоталітарної системи формував нову суспільну свідомість, нові погляди на минуле та май­бутнє українського народу. Разом з тим вплив і влада КПРС та Компартії


Тема 10

України були ще вагомими. Після приходу до влади так званого колектив­ного керівництва у вигляді партапарату на чолі з Л. Брежнєвим було згор­нуто всі господарські та адміністративно-партійні реформи М. Хрущова, які дали певний позитивний результат.

Середина 60-х pp. позначена ще однією спробою реформування економі­ки. Реформи 1965р. торкнулися кількох галузей промисловості, будівниц­тва, сільського господарства. На перше місце висувались проблеми оновлен­ня й удосконалення господарського механізму, розвиток економічної само­стійності підприємств і галузей промисловості на основі госпрозрахунку, пропонувалися зміни в порядку планування і матеріального стимулювання в сільському господарстві.

В Україні на нові методи господарювання у 1970р. було переведено до 85 % підприємств, що дало відчутні наслідки. Які були показники економі­чного розвитку України в роки VIIIп'ятирічки? Чому ці економічні рефор­ми було "згорнуто"?

З'ясовуючи причини, що не дали змоги довести до логічного завершення процес оновлення радянського суспільства, зверніть увагу на те, що рефор­ми 60-х pp., як і попередні, не мали комплексного характеру, не охоплюва­ли всіх сфер життя, недостатнім був рівень їх соціальної спрямованості, тоб­то, соціальний захист населення не був пріорітетом, а, головне, вони запро­ваджувались "згори", не стали справою народу. Це породжувало серед ра­дянських людей настрої конформізму, підготувало відповідні основи для май­бутнього застійного періоду.

Основні терміни і поняття

Альтернатива(від лат. чергую, змінюю) — необхідність вибору між дво­ма можливостями, що виключають одна одну.

Геополітика— політична концепція, що використовує географічні дані (територія розташування держави, склад населення та ін.) для визначення політичних і державних доктрин.

Дисидент(від. лат. незгодний) — відступник, погляди якого розходять­ся з ідеологією панівної влади. Дисиденти — учасники руху, спрямованого проти комуністичного тоталітарного режиму. В Україні у 60-х pp. дисиден­ти акцентували увагу переважно на порятунку нації, її духовної культури та мови. З другої половини 70-х pp. активізується рух за права людини. Пра-возахисна течія була представлена Українською гельсінкською групою (УГГ), яка пізніше перетворилася на Українську гельсінкську спілку (УГС). Усьо­го до складу УГС у період 1976—1988pp. входила 41 особа.

Конформізм(від лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, при­стосовницьке сприйняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне ви­знання порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.



 


Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Консерватизм(від лат. зберігаю, охороняю) — прихильність до застарі­лого, віджилого; вороже ставлення до нового, прогресивного в суспільному житті, науці, техніці, мистецтві.

Опозиція(від лат. протиставлення) — протидія, опір якійсь політиці, якимось діям, поглядам.

Стагнація(від лат. болото, стояча вода) — застій у виробництві, торгівлі тощо.

Персонали

Довженко Олександр(1894—1956) — один із основоположників укра­їнського кіномистецтва, письменник і художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (1939), народний артист РСФРР (1950). У 1914 р. закінчив Глухівсь-кий учительський інститут. Був комісаром драматичного театру ім. Тараса Шевченка, перебував на дипломатичній роботі у Варшаві та Берліні. З 1926 р. працював на Одеській кінофабриці, де створив свої перші роботи. В 1936— 1941 pp. — режисер Київської кіностудії художніх фільмів. О. Довженко уві­йшов до історії світового кіно як творець художніх фільмів "Арсенал" (1929), "Земля" (1930), "Щорс" (1939), "Поема про море" (1956). Літературну славу Довженкові принесла книга "Зачарована Десна"(1957).

КоротченкоДем'ян (1894—1969) — партійний і державний діяч. Наро­дився в сім'ї селянина-бідняка. Член компартії з 1918 р. У 20—30-ті pp. на відповідальних партійних посадах. У 1938—1939 pp. — Голова Раднаркому УРСР, у 1939—1947 pp. — секретар ЦК КП(б)У В роки війни — один з органі­заторів партизанського руху в Україні. В 1947—1954 рр. — голова Ради Міністрів УРСР. Від січня 1954 до квітня 1969 р. — Голова Президії Верхов­ної Ради УРСР.

Хрущов Микита(1894—1971) — партійний і державний діяч. Народився на території Курської області. В 1938—1949 pp. (з перервою у квітні — листо­паді 1947 р.) — Перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 pp. — водночас Голова Раднаркому. Під час війни — член військових рад кількох фронтів. З березня 1953 р. — Секретар, з вересня 1953 до жовтня 1964 р. — Перший сек­ретар ЦК КПРС, одночасно (1958—1964) — Голова Ради Міністрів СРСР.

Найважливіші події

1945,26 червня — підписання Статуту Організації Об'єднаних Націй. Ук­раїнська РСР — одна із держав—засновниць ООН.

29 червня— укладання радянсько-чехословацького договору про воз­з'єднання Закарпатської України з УРСР.

1946, 27—ЗО серпня— сесія Верховної Ради Української РСР першого скликання, яка затвердила п'ятирічний план відбудови й розвитку народ­ного господарства республіки на 1946—1950 pp.


Тема 10

8—10 березня— Собор греко-католицької церкви у м. Львові, що прий­няв рішення про скасування Брестської церковної унії, про розрив з Ватика­ном і об'єднання з Руською православною церквою.

1946—1947 pp.— голод в Україні.

1947, квітень — травень— депортація лемків і холмщаків до північної і західної Польщі (акція "Вісла").

1948,1 жовтня— став до ладу газопровід Дашава — Київ.

1949, 21 листопада— схвалення Президією Верховної Ради УРСР дер­жавного гімну, герба і прапора УРСР.

1950,5 березня— загибель командира УПАТ. Чупринки (Р. Шухевич).

1951, 3 квітня— відкриття філіалу АН УРСР у Львові.

2 липня— газета "Правда" "викриває" націоналістичні ухили в ук­раїнській літературі (критика поезії В. Сосюри "Любіть Україну", лібрето опери О. Корнійчука "Богдан Хмельницький").

1953,5 березня— помер Й. Сталін.

Березень— липень— початок "десталінізації", припинення злочинної діяльності Л. Берії.

1954, 19 лютого— указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу
Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

1955р. — перший документ українського самвидаву "Відкритий лист до ООН" українських політичних в'язнів мордовських таборів.

1956,14—25 лютого— XX з'їзд КПРС. На ньому було затверджено Дирек­тиви щодо VI п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, обго­ворено питання попередження світової війни. На з'їзді заслухано промову М. Хрущова та прийнято Постанову ЦК КПРС про культ особи Й. Сталіна.

27 серпня— відзначення 100-річчя з дня народження І. Франка.

1958 р. вересень— перша участь СРСР у міжнародному промисловому ярмарку в м. Марселі (Франція).

1959, 15 жовтня— вбивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.

1960 р.— поява гурту молодих письменників, так званих шістдесятників (В. Симоненко, Ліна Костенко, М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Дзюбата, І. Світличний, Д. Кулиняк та ін.).

1 жовтня— створення в Києві Товариства культурних зв'язків з україн­цями за кордоном.

1961, 10 березня— відзначення 100-річчя з дня смерті Т. Шевченка.

20 травня— уряд УРСР встановив щорічну премію ім. Тараса Шевченка.

17—31 жовтня— XXII з'їзд КПРС, на якому було схвалено програму партії, проголошено курс на побудову комуністичного суспільства.

6 листопада— почав діяти Київський метрополітен.

Січень— суд у Львові над членами Української робітничо-селянської спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.).

1963, 11—15 лютого— Республіканська наукова конференція з питань культури української мови, на якій були засудженні русифікація і звужен­ня сфери функціонування української мови.


Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягали особливості соціальної політики у період відбудови на­родного господарства?

2. Чим пояснити причини, масштаби і наслідки голоду 1946—1947pp.?

3. Як відбувалась радянізація західних областей України у післявоєнні роки?

4. В чому полягають характерні риси та особливості розвитку України в умовах десталінізації (1953—1964)?

Теми рефератів

1. Голод 1946—1947pp., його причини, масштаби й наслідки. Матері­альне становище населення.

2. Ідеологічна ситуація в Україні в перші післявоєнні роки.

3. Розвиток науки та культури в Україні в умовах десталінізації та активізація творчої громадсько-політичної діяльності інтелігенції в Украї­ні в умовах десталінізації. Боротьба влади з "космополітизмом".

4. "Справа лікарів" як черговий привід наступу на інтелігенцію.

Рекомендована література

1. Баран В.К. Україна після Сталіна. — Л., 1992.

2. Вороное І.О., Пилявець Ю.І. Голод 1946—1947 pp. — К., 1990.

3. Історія України. Документи. Матеріали / Уклад., комент. В.Ю. Коро­ля. — К., 2001.

4. Кожукало 1.1946—1947 pp. Невідомий голод//Маршрутами історії. — К.,1990.

5. Король В.Ю. Загадка смерті Сталіна і "справа лікарів" // Історія в школі. — 2002. — № 9.

6. Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942—1952: Док. і мат. — Л.,1991.

7. Савельев В.Л. 50—80-ті. Час пошуків і втрачених можливостей // Про минуле заради майбутнього. — К., 1989.

8. Сверстюк Є. Блудні сини України. — К., 1993.

9. Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР 1939—1989.: 36. док. і мат. — К., 1989.

 

10. Шаповал Ю.І. Сталінізм і Україна. — К., 1995.

11. ЮрчукВ. Культурне життя в Україні у повоєнні роки: світло і тіні. — К.,1995.

12. Яроіи Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. ЗО— 50-ті роки XX століття. — Луцьк, 1995.


Тема 10

План семінарського заняття

1. Дисиденство і правозахисник!рух в 60—80-хpp.

2. Наростання кризових явищ у суспільно економічному розвитку рес­публіки із середини 70 хрр.

3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани іреальність.

Методичні рекомендації

1. Дисиденство і правозахисний рух в 60—80-х pp.Розглядаючи перше питання плану другого семінарського заняття, насамперед слід зазначити, що після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) і "потепління" внутрішньополі­тичного клімату розпочався новий етап національно-визвольної боротьби в Україні. Тут же варто назвати й основні передумови посилення цієї боротьби. Серед них зовнішні передумови: світовий процес деколонізації 50—60-х pp., антикомуністичні заворушення в так званих країнах народної демократії, зокрема в НДР (1953), Польщі й Угорщині (1956), Чехословаччині (1968), а також потужний правозахисний рух, заохочений прийнятою 1948 р. Загаль­ною декларацією прав людини.

Щодо внутрішніх передумов опозиційного руху, то ними були практич­но бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюро­кратії, утиски національного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення. Водночас "хрущовська відлига" сприяла зародженню руху і появі борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови, названих згодом "шістдесятниками", а за рішуче неприйняття ко­муністичної ідеології —"дисидентами".

Далі необхідно назвати основні течії опозиційного руху в Україні другої половини 50—80-х pp. Це самостійницька, яку представляв, зокрема, на­ціонально-визвольний рух підпільних груп, національно-культурницька, яку репрезентував рух "шістдесятників", правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція).

Важливо розкрити концептуальні погляди дисидентів, наголосивши, що найрадикальнішою і найбільш переслідуваною була самостійницька. її пред­ставники боролися за державну незалежність України шляхом агітації за вихід її зі складу СРСР.

Представники національно-культурної течії вимагали духовного і куль­турного відродження українського народу, зокрема його національної само­бутності, традицій, мови, всебічного й об'єктивного висвітлення історично­го минулого. Вони протестували проти антиукраїнських акцій центру, ни­щення пам'яток історії та культури, переслідувань за переконання, незакон­них арештів та закритих політичних судів, чинили опір русифікації, ідео­логічному одурманюванню людей.


Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

На основі рекомендованої літератури слід показати небезпеку русифі­кації в Україні, яка почала набувати все більших масштабів, особливо після усунення П. Шелеста від керівництва республікою в 1972 р. Цю політику русифікації і наступу на інтелігенцію започаткувала стаття-рецензія в № 4 журналу "Комуніст України" за 1973 р. "про серйозні недоліки і по­милки однієї книги", в якій розгромній, але слабо аргументованій критиці було піддано книгу П. Шелеста "Україно наша Радянська", видану 1970 р. Цю публікацію підготували у відділі науки ЦК КПУ. Слід уважно проаналі­зувати аргументи авторів проти згаданої книги і спробувати спростувати їх. Тим більше, що саме вони були приводом для подальшої русифікації і на­ступу на правозахисний рух у цілому та українську інтелігенцію зокрема.

Адже представники національно-культурної течії правозахисного руху цілком слушно висловлювали тривогу з приводу активізації процесу руси­фікації. Слід уважно зіставити і проаналізувати, наприклад, той факт, що вже починаючи з 1964/65 навчального року в старших класах на російську літературу почали відводити 300, а на українську — 175 годин. (До цього було відповідно по 345 годин.) Тобто влада почала процес русифікації україн­ської школи. А після 1972 р. цей процес набув масового характеру. Всього за 1960—1980 pp. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 817. Цікавою інформацією до роздумів є і те, і на це теж слід звернути увагу, що в 60-х pp. на українському книжковому ринку понад 60 % видань було українською мовою, а в 1990 р. — менше 20 % .

Щодо прихильників правозахисної течії, то вони вимагали дотримання Конституції та законів, ідей гуманізму і демократії, свободи і прав людини. На чільне місце вони висували примат особи і другорядність держави, за­хист прав національних меншин.

Релігійна опозиція головним завданням вважала боротьбу за реабіліта­цію та легалізацію Української греко-католицької церкви, протестантських церков та течій, за свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих, звільнен­ня засуджених за віру, реабілітацію страчених служителів культу тощо.

Особливо відчутними були утиски православної церкви. В Україні про­тягом 1957—1964 рр. було закрито 46 % православних храмів. Особливо постраждали центральні та південно-східні райони республіки. Так, на За­поріжжі зі 108 храмів залишилося 9, у Дніпропетровській області — 76, у Криму — 14 тощо. На початку 60-х pp. на догоду компартійним структурам було закрито під безпосереднім керівництвом митрополита Філарета Києво-Печерську лавру — одну з найвидатніших історичних, духовних і архітек­турних пам'яток світу.

Влада мобілізувала засоби масової інформації для посилення атеїстич­ної пропаганди. На початку 1962 р. навіть було внесено зміни до законодав­ства, щоб обмежити відкриття церков. У цьому контексті необхідно проана-


Тема 10