Склад та структура основних фондів. Джерела утворення та відтворення основних фондів. Види зносу основних фондів
Основні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, переносячи свою вартість на вартість готової продукції (чи платних послуг) частинами, у міру спрацювання.
Для обліку, оцінки і аналізу, основні засоби (фонди) класифікуються за рядом ознак.
1.За функціональним призначеннямосновні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
До виробничих основних фондів відносяться ті засоби праці, які безпосередньо приймають участь у виробничому процесі (машини, обладнання), створюють умови для його нормального здійснення (будинки, споруди) і використовуються для збереження і переміщення предметів праці (конвеєри, транспортні засоби). Невиробничі основні фонди – це основні фонди, які безпосередньо не приймають участь у виробничому процесі (житлові будинки, дитячі садки, лікарні та ін.), але знаходяться у веденні промислових підприємств.
2. Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, відповідно до якої всі основні фонди по ознаці однорідності їхнього функціонального призначення і натурально-речовинного складу підрозділяються на визначені види. Представлена у табл. 5.1. видова класифікація основних фондів використовується діючими системами бухгалтерського обліку і статистики.
3. Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, важливе значення має їхній розподіл на дві частини: активну, котра безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує необхідні обсяг і якість продукції, і пасивну, котра створює умови для здійснення процесу виробництва.
До активної частини основних фондів відносяться переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, використовуваний в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальна і комп'ютерна техніка, деякі технічні спорудження — гірські вироблення шахт, газові і нафтові шпари.
Пасивну частинупредставляють будинки, споруди і ін. основні фонди, що не приймають безпосередньої участі у виробничому процесі.
4. Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів є більш прогресивною й ефективною, коли в її складі більшу питому вага має активна частина. Технологічна структура змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш істотними з них є наступні:
- виробничо-технологічні особливості підприємства;
- науково-технічний прогрес і обумовлений їм технічний рівень виробництва;
- рівень розвитку різних форм організації виробництва;
- структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
- вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
- територіальне розміщення підприємства
5. За приналежністю основні фонди поділяються на власні і орендовані.
Власніосновні фонди цілком належать підприємству на правах володіння.
Орендованіосновні фонди належать підприємству на правах використання, а право володіння на них у іншого підприємства.
6.Вікова структура основних фондів характеризує їх розподіл за віковими групами (до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; більше 20 років). Середній вік обладнання можливо розраховується як середньозважений показник. Основне завдання на підприємстві повинне зводитися до того, щоб не допускати надмірного старіння основних фондів (особливо активної частини), так як від цього залежить рівень їх фізичного і морального зносу, і, як наслідок, ефективність роботи підприємства.
Основні фонди в результаті їх експлуатації та природних процесів поступово втрачають свої фізичні і моральні властивості. Процес поступової втрати основними фондами своєї вартості в період їх функціонування називається зносом.
Виділяють фізичний (матеріальний), який ще називають економічний та моральний знос (техніко-економічне знецінення).
Фізичний знос – це поступова втрата основними фондами своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, своєї споживчої вартості, що викликає зменшення їхньої реальної вартості.
На рівень фізичного зносу впливають чинники:
- рівень первісної якості основних фондів;
- ступінь експлуатації основних фондів;
- рівень агресивності середовища, в якому функціонують основні фонди;
- рівень кваліфікації обслуговуючого персоналу;
- своєчасність та якість проведення планово-попереджувальних ремонтів та ін.
Врахування цих факторів в роботі підприємства може в значній мірі вплинути на фізичний стан основних фондів.
Для визначення ступеню фізичного зносу основних фондів використовують ряд показників.
Коефіцієнт фізичного зносу основних фондів (Кф.з.) показує, яка доля основних фондів підприємства є фізично зношеною. Він визначається наступним чином:
(5.1)
де Зоф. – сума зносу основних фондів (накопичена амортизація) за весь період їх експлуатації, (грн.); ПВоф – первісна вартість основних фондів, (грн.); ВВоф – відновна вартість основних фондів, (грн.).
Для об’єктів, фактичний термін експлуатації є нижчим за нормативний, коефіцієнт фізичного зносувизначається за наступною формулою:
, (5.2)
де Тф, Тн – фактичний та нормативний термін експлуатації об’єкту основних фондів, (років).
Для об’єктів, у яких фактичний термін експлуатації дорівнює нормативному або перевищує його, коефіцієнт фізичного зносувизначається так:
, (2.3)
де Тф, Тм – фактичний та можливий термін експлуатації об’єкту основних фондів, (років). Частіше за все, можливий термін експлуатації визначається експертним шляхом.
Фізичний знос будь-якого знаряддя праці (машин, устаткування) можна розділити умовно на дві частин: ту, котра періодично усувається проведенням ремонтів, і ту, котру таким способом усунути неможливо. Згодом знос поступово збільшується і зрештою стає таким, що подальше використання засобу праці у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного зносу, коли потрібно замінити цей засіб праці на нове аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувний (тимчасовий) і неусувний (накопичуваний постійно) фізичний знос основних фондів.
Коефіцієнт придатності(Кпр) основних фондів є зворотним від коефіцієнта фізичного зносу. Він характеризує фізичний стан основних фондів підприємства на визначену дату і розраховується за формулою:
(5.4)
де ПВоф – первісна вартість основних фондів, (грн.); ВВоф – відновна вартість основних фондів, (грн.); Зоф. – сума зносу основних фондів (накопичена амортизація) за весь період їх експлуатації, (грн.); Кф.з. – коефіцієнт фізичного зносу основних фондів.
Наведені формули припускають рівномірний фізичний знос основних фондів, що не завжди співпадає з реальністю, і є недоліком при розрахунках.
Моральний знос -це процес знецінювання діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Сутність морального зносу складається в тому, що об’єкт основних фондів втрачає свою вартість до закінчення фізичного строку його корисного використання, або до моменту фізичного зносу.
Виділяють дві форми морального зносу.
Моральний знос першої формиполягає в тому, що відбувається знецінювання основних фондів такої ж конструкції, які випускались і раніше, внаслідок здешевлення їхнього відтворення в сучасних умовах.
Моральний знос другої форми полягає в тому, що відбувається знецінювання фізично придатних основних фондів, унаслідок появи нових, більш технічно удосконалених і продуктивних, які за конкурентними перевагами витісняють старі.
Коефіцієнт морального зносу (Км.з.) основних фондів (техніко-економічного старіння) визначається за формулою:
(5.5)
де Ц1, Ц0 – ціна (вартість) нового та застосованого об’єкту основних фондів, (грн.); П1, П0 – продуктивність нового та застосованого об’єкту основних фондів, (грн.).
Безупинний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично зношених і технічно застарілих основних фондів. Необхідною передумовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, здійснюване шляхом амортизаційних відрахувань (амортизації). Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість продукції (послуг) з метою її повного відшкодування.
Грошовим виразом амортизації є амортизаційні відрахування, які відповідають ступеню зносу основних фондів. Амортизаційні відрахування є важливою частиною поточних витрат підприємства на виробництво продукції, оскільки вони включаються в собівартість продукції підприємства. Вони виконують наступні функції:
- формування фондів для повного відновлення основних фондів, що вибувають після закінчення терміну їх служби (забезпечення простого відтворення);
- накопичення засобів для розширеного відтворення;
- створення системи планово-фінансових нормативів, необхідних для планування народногосподарських пропорція відтворення основних фондів і розподілу ресурсів устаткування;
- створення системи госпрозрахункових нормативів, використовуваних в розрахунках собівартості, прибутку і рентабельності;
- створення фонду розвитку виробництва, науки і техніка;
- стимулювання швидшого оновлення основних фондів.
Якщо раніше амортизаційні відрахування складалися з двох частин (повне відновлення і капітальний ремонт), то тепер капітальний ремонт, як і інші види ремонту, здійснюється за рахунок поточних витрат виробництва. Згідно чинному законодавству у випадку якщо витрати на ремонт перевищують 5% балансової вартості всіх основних фондів, то їх відносять на збільшення балансової вартості основних фондів.
Вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, розраховують як різницю між собівартістю об'єкта (або іншою сумою, що замінює його собівартість у балансі) і його ліквідаційною вартістю.
Об'єктом амортизації є основні засоби, що мають обмежений строк корисної експлуатації. Земля, наприклад, строк корисного використання якої необмежений, не підлягає амортизації.
Строком корисної експлуатації основних засобівє період, впродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.
Строк корисної експлуатації визначає саме підприємство з урахуванням таких чинників:
- очікуваної потужності або фізичної продуктивності об'єкта:
- очікуваного фізичного зносу;
- морального зносу (внаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);
- правових або аналогічних обмежень щодо використання об'єкта (наприклад, строк оренди, передбачений угодою, або законодавство що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об'єктів, тощо).
Оскільки строк корисної експлуатації визначають виходячи з корисності об'єкту основних засобів для конкретного підприємства, він може бути коротший, ніж нормативний (технічний, економічний) строк експлуатації [20]