Соціальні конфлікти у сучасній Україні
Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за Неладу, ^статус і ресурси, Справа і сфери впливу найрізноманітних соціальних суб'єктів ■=> від владних структур центрального і регіонального рівня до ^трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм - від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних ^спільнот, Ьрухів, Асоціальних інститутів.
Провідною тенденцією розвитку соціальних процесів у сучасній Україні є наростання дезінтеграції традиційних соціальних структур та зв'язків і поступове формування якісно нового типу інтеграції і диференціації суспільства. Внаслідок глибоких економічних і соціальних перетворень від початку 90-х рр. XX ст. суттєво змінилась соціальна структура українського суспільства, формуються його нові соціальні групи, зокрема, власників та підприємців. Значно зміцнились і такі групи, як ♦ номенклатурна бюрократія, ^представники "тіньового" бізнесу, ^фінансова олігархія. Водночас, інтенсивно відбувається маргіналізація суспільства і "декомпозиція" його соціальної структури. Посилюється розходження між її елементами у характері праці, розмірах доходів, рівні освіти тощо. Внаслідок цього зростає соціальна нерівність, яка є головним джерелом реальних та ймовірних соціальних конфліктів.
За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Мова йде про ♦ владу (законодавчу, виконавчу та судову), * підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та ♦ виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форму соціальних антагонізмів. Антагоністичного характеру, зокрема, набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади", по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів. Цей антагонізм охопив усі рівні соціального організму - 'класи, •соціальні групи, 'соціальні інститути, •суспільство у цілому.
Посилюється конфлікт новонародженого класу буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається навколо ^розподілу кредитів, ^механізмів приватизації, ^податкового законодавства. Наростають страйки шахтарів, працівників бюджетної сфери, організовані виступи трудящих у протест проти невиплати заробітної плати, заборгованостей з пенсій, підвищення цін на товари та комунальні послуги. Почастішали акції трудящих, пов'язані із відстоюванням свого права власності на майно підприємств. Поряд з економічними вимогами трудящі все частіше висувають політичні вимоги зміни існуючої системи влади, відставки уряду, переобрання президента України.
Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов'язані з перерозподілом власності та становленням ринкових відносин, які неминуче призводять до поляризації соціальних груп.
Більшість соціально-політичних конфліктів виникають з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери свого впливу. Тут домінують конфлікти між різними гілками влади (зокрема, законодавчою та виконавчою), конфлікти між політичними партіями та блоками (як, наприклад, нинішній конфлікт між провладним блоком "За єдину Україну" та опозиційними політичними силами, представленими блоком "Наша Україна", Соціалістичною та Комуністичною партіями України та блоком Юлії Тимошенко), конфлікти між центральною та регіональною владою.
Увага! Слід зазначити, що політичні конфлікти у сучасній Україні відіграють домінуючу роль, оскільки потреби, інтереси, цілі значної частини електорату не можуть бути реалізованими внаслідок фактичного усунення від важелів влади партій та політичних рухів, що мають найбільшу підтримку виборців, і перебувають в опозиції до існуючої влади. Такий стан справ сприяє конфліктному розвиткові суспільно-політичної ситуації в Україні. Тому усім суб'єктам влади слід прагнути до пом'якшення умов протікання соціально-політичних конфліктів, пошуку компромісу, не допускати, щоб вони переростали у насильницькі дії тієї чи іншої сторони.
Суттєву роль у сучасній українській дійсності відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціально-орієнтованої стратеги, європейської інтеграції та проросіиської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв'язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом проведення публічних дискусій, відкритого обговорення у засобах масової інформації, проведення референдумів з найбільш гострих проблем суспільного розвитку.
Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що значна частина конфліктів, причини яких знаходяться поза політики, набуває політичного забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. Найбільш ефективним шляхом вирішення існуючих тут конфліктів видається їх інституалізація, переведення у правове русло, чітке дотримання їх учасниками букви і норми закону.
Отже, конфлікти у сучасній Україні поступово стають нормою суспільного життя, починають сприйматися суспільною свідомістю не як соціальна патологія, а нормальне явище. Завдання полягає у тому, щоб навчитися ефективно ними управляти, розв'язуючи їх з найменшими для суспільства втратами.
Резюме
Ф. Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв'язання соціальних конфліктів. Предмет соціології конфлікту становить коло наукових проблем, пов 'язаних із: з'ясуванням соціальної природи та сутності конфліктів; принципів їх діагностики та прогнозування; соціологічним аналізом конфліктів; їх типологією та класифікацією; визначенням способів та механізмів управління соціальними конфліктами.
®. Конфлікт - - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів су б 'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів. Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти.
®. Роль конфліктів у житті суспільства виявляється у їх функціях. До позитивних функцій конфліктів належать: соціально-діагностична, регулююча, інтегративна, інноваційна, комунікативна, соціально-психологічна.
®. Структурними елементами конфлікту є: суб'єкти конфлікту, відносини, щосклалися між ними, предмет конфлікту (проблема, спірне питання), з приводу якого він виникає, а також соціальне середовище, у якому протікає.
©. У своєму розвитку конфлікт проходить наступні стадії: виникнення конфліктної ситуації, конфліктна взаємодія (інцидент, ескалація і кульмінація) та завершення конфлікту.
©. Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення. Головними причинами соціальних конфліктів є соціальна нерівність, обмеженість ресурсів та розходження у поглядах та інтересах конфліктуючих сторін.
®. Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між: соціальними су б 'єктами з метою: уникнення їх конфліктної взаємодії, усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів, а у разі їх виникнення - корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв 'язання.
®. До методів розв 'язання конфліктів належать: метод уникнення конфлікту, метод переговорів, метод використання посередництва та метод третейського розгляду. До стратегій виходу з конфлікту - компроміс, співробітництво, домінування та пристосування.
®. Інституалізація конфліктів - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соціальної взаємодії.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. Що таке конфлікт?
2. Які види конфліктів існують?
3. Які функції конфлікти виконують у суспільстві?
4. Що вивчає соціологія конфлікту?
5. Як відбувалося становлення соціології конфлікту?
6. Які класичні теорії конфлікту Вам відомі?
7. У чому полягає сутність провідних сучасних концепцій конфлікту?
8. Які структурні елементи конфлікту прийнято виділяти у конфлікті?
9. Що є динамічними показниками конфлікту?
10. Які головні причини виникнення соціальних конфліктів?
11. На що спрямований процес управління соціальними конфліктами?
12. Які методи розв'язання конфлікту Вам відомі?
13. Що таке "стратегії виходу з конфлікту"!
14. Яких принципів мають дотримують у своїй поведінці конфліктуючі сторони?
15. Як Ви розумієте поняття "інституалізація конфліктів"!
16. Які соціальні конфлікти є найбільш поширеними у сучасній Україні?
План семінарського заняття (2 год.)
1. Сутність конфлікту, його види та функції у суспільстві.
2. Порівняльний аналіз основних соціологічних концепцій конфлікту.
3. Стратегії виходу з конфліктів та умови застосування основних методів їх вирішення.