Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою
ВАРІАНТ № 1
Завдання 1.Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення.
відображення є властивість матеріальних систем у процесі взаємодії відтворювати особливості інших систем. Можна сказати, що відображення є результатом взаємодії об'єктів. в найпростіших організмів, а також рослин сформувалася здатність "відповідати" на вплив зовнішнього середовища і навіть засвоювати (переробляти) продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається подразливістю. Подразливість характеризується певною вибірковістю - найпростіший організм, рослина, тварина пристосовується до навколишнього середовища . Вищою формою відображення на рівні тваринного царства є сприйняття, що дозволяє охопити об'єкт у його цілісності і повноті. Психіка (як результат взаємодії мозку з зовнішнім світом) і психічна діяльність дозволили тваринам не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, а й певною мірою проявляти внутрішню активність по відношенню до неї і навіть змінювати середовище. Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів. Наявність у тварин відчуттів, сприйнять, "вражень", "переживань", наявність елементарного (конкретного, "предметного") мислення є основа виникнення людської свідомості.
Свідомість - вища форма відображення дійсного світу; властива тільки людям і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтроліровані поведінки людини. "Ядром" свідомості, способом його існуванняє є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.
Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.
Слід зауважити, що відображення в неживій природі відповідає першим трьом формам руху матерії (механічної, фізичної, хімічної), відображення в живій природі - біологічній формі, а свідомість - соціальній формі руху матерії.
Завдання 2. Визначте поняття «розвиток».
Розвиток-це незворотна,спрямована,закономірна зміна всіх матеріальних та ідеальних об*єктів.
Розвиток можна вважати вищою формою руху,сутністю руху,а рух можна визначити як будь-яку зміну предмете чи явища.
Завдання 3.
А) Час – це…загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.
Б) Матеріалізм пояснює виникнення свідомості як....розвиток особливої функції мозку людини(завдяки їй людина здатна отримувати знання про природу і саму себе.)Французькі матеріалісти 18 ст. Ламерті,Кабаніс.
ВАРІАНТ № 2
Завдання 1. Розкрийте сутність закону єдності та боротьби протилежностей і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії
1) Перший закон: єдність і боротьба протиріч. Єдність і боротьба протилежностей - загальний закон дійсності і її пізнання людським мисленням. Кожен об'єкт містить в собі протилежності, які знаходяться в нерозривній єдності, взаємопроникають один в одного і взаємовиключають один одного не лише в різних але і в одному і тому ж відношенні. Їх єдність відносна, їх боротьба абсолютна. Боротьба протилежностей означає, що протиріччя безперервно вирішується і так же безперервно відтворюється, а це веде до перетворення старого предмета на новий. Цей закон пояснює тим самим об'єктивне внутрішнє " джерело" всякого руху(відповідає на питання " чому"?), дозволяє зрозуміти рух як саморух На побутовому рівні цей закон добре ілюструється на прикладі людини, усе життя якої складається з боротьби протилежностей. У кожній людині поєднуються хороші і погані якості. У одній ситуації людина поводитиметься як " людина", в іншій ні; сьогодні він один, завтра - інший; довкілля постійно міняє людину, але і людина постійно міняє довкілля.Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.
Зіткнення протилежностей, їхня взаємоборотьба є внутрішнім джерелом будь-яких змін, будь-якого розвитку.
Завдання 2.Дайте визначення поняття «гностицизм»
Гностицизм (грец. знання) — релігійно-науковий термін, яким описують різноманітні релігійні течії та вірування у 2-3 століттях, та інколи і у раніші періоди. Гностицизм виник через природне бажання людини створити науку, що “захищає” доброту та всемогутність Бога від зла світу. Сутнісною основою вчення гностиків було питання зла. Гностики стверджували, що матеріальний світ є зло. З цього випливає, що Творець і Управитель всесвіту – не великий і багатомилостивий Бог а підлегла й недосконала істота – “деміург”.
Завдання 3.
А) “Розсудок” та “відчуття” є двома стовбурами дерева пізнання вважав… Кант
Б) Монізм – це такий філософський принцип, який визначає … наявність єдиного начала, загальний закон влаштування (створеня) всесвіту, що визначає усе різноманіття сущого у тому числі людського бутя.
ВАРІАНТ № 3
Завдання 1.Розкрийте сутність методів наукового пізнання та проаналізуйте їх значення в науково-пізнавального процесі.
Наукове пізнання – вищий тип пізнавальної діяльності людини.
Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, виділяють такі групи методів:
всезагальні методи (діалектика і метафізика);
загальні методи;
спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).
Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.
Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент).
Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти.
Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних. Порівняння — метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.
Вимірювання — метод емпіричного рівня пізнання, з допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної.
Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання.
Абстрагування — це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Узагальнення — це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.
Аналіз — це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження. Вона, як правило, становить початкову стадію вивчення об'єкта.
Синтез — мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.
Індукція — метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.
Дедукція — метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи.
Аналогія — метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.
Моделювання — метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо
Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові.
Формалізація доведень дає можливість звільнитися від звертання до інтуїтивних засобів, що має вирішальне значення для строгості обгрунтувань.
Завдання 2. Дайте визначення об’єктивного ідеалізму.
Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо.
Об'єктивний ідеалізм визнає реальність світу й матерії, однак розцінює їх підпорядкованими певним ідеальним принципам. В цьому відношенні він протистоїть як суб'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму.
Першим визначним представником об'єктивного ідеалізму був Платон.
Завдання 3.
А) Міфологія є … універсальним типом і передумовою філософського світогляду;
Б) Формалізм – це таке співвідношення «зовнішньої» та «внутрішньої» форми, при якому «зовнішня» форма ……………………..по відношенню до «внутрішньої» форми.
ВАРІАНТ № 4
Завдання 1.Розкрийте місце і роль економічних відносин в системі суспільних відносин.
Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини — це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними.
Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.
У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.
Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.
Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Економічні — соціальні — політичні — соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.
У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.
Завдання 2.Сформулюйте основні положення філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.
МАРКСИЗМ — сукупнiсть фiлософських та соцiально-економiчних iдей, розроблених у ХIХ ст. К. Марксом та Ф. Енгельсом на основi творчої переробки основних положень нiмецької класичної фiлософiї, англiйської полiтичної економії та французького утопiчного соцiалiзму. Вчення марксизму опирається зокрема на такі положення:
(1) весь свiт (природний, соцiальний i культурний) у своїй основi є матерiальним i розвивається дiалектичним шляхом;
(2) свiт є принципово пiзнаваним, а сам процес пiзнання є конкретно-iсторичним i пiдпорядковується законам дiалектики;
(3) суспiльне буття не залежить вiд суспiльної свiдомостi, а визначається рівнем розвитку матерiального виробництва;
(4) принципи матерiалiстичної дiалектики застосовні до пояснення iсторичного процесу (формацiйний пiдхiд);
(5) в основі капіталізму лежить «додана вартість», що по суті є неповністю оплаченою вартістю труда робітника;
(6) сучасний етап розвитку суспільства неминуче призведе до краху капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату внаслідок революції.
Соцiально-iсторичнi умови формування марксизму
- розвиток природничих наук, що обгрунтовують розвиток природи (геологія, ембріологія, формулювання теорії Дарвіна тощо);
- формування робітничого класу, та розвиток робітничого руху в Європі, формування робітничих партій та профсоюзів;
- промисловий переворот в Європі 30-40-х рр. ХІХ ст.Теоретичнi джерела формування марксизму
- НКФ: діалектика Гегеля, антропологізм Фейербаха;
- англійська класична політекономія А. Сміта і Д. Рікардо — теорія вартості;
- французький утопічний соціалізм К. Сен-Симона, Ш. Фур’є.
МАРКС. Не опублікував суто філософських робіт, його філософське вчення представлене в полемічних та соціально-економічних працях. Спочатку Маркс виступає послідовником Гегеля, його приваблювала всеохопність гегелівської системи та його розуміння історії людства як розвитку людського уявлення про свободу. Маркс підтримував і гегельянські ідеї розбудови держави, але відмовляється від його розуміння особистості як інструменту діяльності об’єктивного духу. Згодом Маркс схиляється до більш індивідуалістичного розуміння людини у філософії Фейербаха і активно підтримує його критику релігії. Крім того, Маркс впевнений, що змінити світ не можна шляхом змін у свідомості, як випливає з гегелівського ототожнення буття та мислення, тому для нього виявляється фейербахівська формула: основою мислення є буття. Спочатку Маркс зосереджується на способах подолання відчуження в процесі практики і встановлення суспільства без відчуження — комунізму, пізніше звертає увагу на економічний базис історичного розвитку та вплив виробничих відносин на духовне життя людей.
ЕНГЕЛЬС. Свою діяльність зосереджував на створенні цілісної діалектико-матеріалістичної філософської системи, досліджував походження людини та суспільства, роль праці у виокремленні людини з тваринного світу тощо. Після смерті Маркса продовжує розвивати його економічне та політичне вчення.
Завдання 3.
А) Метою історії у праці “Філософія історії“ Гегеля є … сприяння перетворенню філософії на науку, дійсне, істинне знання.
Б) Вперше термін “філософія” запровадив ПІФАГОР
ВАРІАНТ № 6
Завдання 1.Розкрийте та проаналізуйте основні форми суспільної свідомості.
Суспільна свідомість - це філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей.
Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Вона не пуста абстракція. Це - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості.Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонентів людської життєдіяльності в соціальні процеси, точніше за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальним компонентом суспільного буття. До форм свідомості належать політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія і наука. Кожна з цих форм вивчається спеціальними науками: політологією, етикою, естетикою тощо. Щодо філософії, то перед нею стоїть завдання з’ясування природи форми як такої.
Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає у відтворенні самого об’єкта, що здійснюється, перш за все, засобами науки.
Ідеальне знання практично виявлених властивостей об’єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Для здійснення діяльності одного ідеального відображення суб’єкт-об’єктного зв’язку у формі науки недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є, і результатом і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини.
Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передача від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості.Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб’єкта з об’єктом, у яких знаходить відображення сам об’єкт через призму його освоєння суб’єктом. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об’єкта у формі науки і мистецтва. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб’єктних відносин засобами моралі, політики, права.
Люди – інтегровані одиниці соціуму, в який вони об’єднуються за допомогою моральних і політико-правових ругулятивів. Отже, політика, право і мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких утворюються і певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.
Завдання 2.Визначте поняття «сродної праці» у філософії Г.С. Сковороди.
Сковородинська концепція "сродної праці" є засобом пояснення численних феноменів соціального життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві, тоді як історично суспільний поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діяльності — конкретним професіям чи то в галузях матеріального виробництва, чи в сферах розумової діяльності. В суспільстві найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.
Завдання 3.
А) Автором твору «Метафізика» є АРІСТОТЕЛЬ
Б) Якому закону діалектики належить поняття «стрибок»? закон взаємного переходу кількісних змін
ВАРІАНТ № 7
Завдання 1.Розкрийте зміст праці, Сковороди Г.С. «Розмови п’яті подорожніх про істинне щастя в житті»:
у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей. Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть . Людина - «коваль свого щастя» , творець власної долі.
Завдання 2.Сформулюйте гегелівське розуміння сутності історичного процесу (праця «Філософія історії»).
"Філософія історії" – це лекційний курс із всесвітньої історії, прочитаний в Берлінському університеті між 1822–1831pp.
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.
Завдання 3.
А) Напрямок у філософії, який стверджує, що духовність є первинним по відношенню до матеріального світу називається ……ідеалізм
Б) Автором твору «Екзистенціалізм – це гуманізм» є … Жан-Поль САРТР
ВАРІАНТ № 8
Завдання 1.Розкрийте та проаналізуйте основні концепції походження та еволюції людини в історії філософії.
Основні теорії походження людини:
1. Теорія еволюції (К. Фахт, Ч. Дарвін)
2. Теорія креаціонізму (божественного творіння)
3. Теорія зовнішнього втручання
1. Еволюційна теорія
Еволюційна теорія припускає, що людина походить від вищих приматів – людиноподібних істот шляхом поступового видозміни під впливом зовнішніх факторів і природного відбору.
Відповідно до даної теорії, мали місце наступні основні стадії еволюції людини:
- періоди послідовного існування антропоїдних предків людини (австралопітек та ін);
- існування найдавніших людей: пітекантропа (найдавнішого людини, або протерантропа або архантропу);
- стадія палеоантропів, тобто давньої людини (неандертальці та ін.)
- Розвиток сучасних людей (неоантропів).
Австралопітеки – високоорганізовані прямоходячі примати – традиційно було прийнято вважати вихідними формами в родоводу людини. Австралопітеки отримали у спадок від своїх предків деревних багато властивостей, причому найбільш важливими з них були здатність і прагнення до різноманітного поводження з предметами за допомогою рук (маніпулювання) і високий розвиток стадних відносин
Пітекантропи – істоти прямоходячих, середнього зросту і щільної статури, які зберегли, однак, багато мавпячих рис, як у формі черепа, так і в будові лицьового скелета.
Палеоáнтроп (неандерталець)
Неандертальці були людьми середнього зросту, міцної, масивного складання, за загальним будовою скелета стоять ближче до сучасній людині.
Неоантроп
Час появи людини сучасного виду (Homo sapiens) припадає на початок пізнього палеоліту (70-35 тис. років тому). Воно пов'язане з могутнім стрибком у розвитку продуктивних сил, становленням родового суспільства і наслідком процесу завершення біологічної еволюції Homo sapiens.
Неоантропи представлені численними стоянками та поселеннями, де знаходять крем'яні та кістяні знаряддя, залишки житлових споруд. У них існували й складні обряди поховання, прикраси, ними були створені перші шедеври образотворчого мистецтва і т.д.
2. Теорія творіння (креаціонізм)
Погляди, засновані на тому, що людину створив Бог чи боги, виникли набагато раніше, ніж матеріалістичні теорії самозародження життя і еволюції антропоїдних предків у людини. У різних філософських, теологічних навчаннях давнину акт творіння людини приписувався різним божествам.
Значного поширення у світі отримали християнські релігійні погляди на створення світу і людини в ньому, пов'язані з божественним творінням Єгови (Яхве) – єдиного Бога у Всесвіті, який виявляє себе в трьох особах: Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог- Святий Дух.
3. Теорія зовнішнього втручання
Згідно цієї маргінальної паранаукові теорії, поява людей на Землі так чи інакше пов'язане з діяльністю інших цивілізацій. У найпростішому варіанті теорії зовнішнього втручання вважає людей прямими нащадками інопланетян, що висадилися на Землю в доісторичний час.
Більш складні варіанти теорії зовнішнього втручання припускають:
- схрещування іномірян з предками людей;
- породження людини розумної методами генної інженерії;
- створення перших людей гомункулярним способом;
- управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного зверхрозума;
- еволюційний розвиток земного життя і розуму за програмою, спочатку закладеної позаземним зверхрозумом.
Завдання 2.Визначте поняття «абсолютна істина».
Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна істина, а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки.
За своєю сутністю абсолютна істина - це об'єктивна істина, яка пізнана в її повній, закінченій формі.
Завдання 3.
А) Еклектика – це таке вчення про принципи і методи пізнання, яке стверджує, що зв’язки між предметами та явищами … різнорідних понять, теорій, можна поєднати
Б) Автором твору «До критики політичної економії» є … Карл Маркс
ВАРІАНТ № 9
Завдання 1.Розкрийте сутність відчуженя та проаналізуйте його сучасні прояви.
Концептуальне навантаження терміну «відчуження» неодноразово змінювалося впродовж багатьох століть пізнання сутності людської природи. Філософський сенс це поняття отримує тільки в німецькій класичній літературі в роботах І. Канта, І. Фітхе, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, де аналіз відчуження переноситься в сферу мислення. Там воно знаходить своє вираження перш за все у відношенні «Я і Не я».
Оскільки людина розглядається у німецькій класичній філософії як самосвідомість, то будь-яка форма її об'єктивації постає як відчуження, що ототожнюється з опредметненням.
Крім того, німецька класична філософія фіксує ворожість людині буржуазного прогресу. Так, Ф. Шіллер, відзначаючи розколотість людини, його здібностей, вбачає причини цього у поділі праці.
Гегель робить категорію відчуження однією з центральних у своїй філософії, котра була розкрита у гегелівській "Феноменології духу". За Г. Гегелем, відчуження – це явище буржуазної діяльності, у процесі якої духовні якості людини за певних умов перетворюються на товар. Найбільш значущою такою умовою є перетворення приватної власності із засобу в мету. Аналізуючи буржуазну економіку, Г.Гегель висловив думку про те, що капіталістичний спосіб виробництва припускає перетворення всього, у тому числі й духовних здібностей людини в предмет купівлі-продажу. Разом із тим, Г. Гегель відзначив, що відчуження особистості, здійснюється тільки в свідомості й лише через свідомість можливе його подолання. Ідеалістичне розуміння подолання відчуження Г. Гегель засновує на уявленні руху світового духу, який відчужується в природу, в продукти безпосередньої людської діяльності та повертається до себе. Дух, пізнаючи себе в своєму відчуженні, тим самим знімає це ж відчуження.
Досить змістовну концепцію відчуження запропонував та обґрунтував К. Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844 року».
За К. Марксом, кожна людина є відчуженою від іншої і загалом від людської сутності тим більше, чим вищим є рівень експлуатації в цьому суспільстві.
Отже, проблема відчуження є однією з актуальних тем філософії. Вона особливо актуальна в період, коли відбуваються докорінні соціокультурні трансформації, наслідком чого є перегляд і переосмислення традиційних парадигм і понять, які визначають характер життєдіяльності людини в соціумі.
Предметом дослідження даної роботи виступає аналіз проблеми відчуження людини в науковій спадщині К. Маркса.
Карл Маркс надає поняттю відчуження конкретно-історичного характеру і розглядає його не як суб'єктивний феномен свідомості, а як об'єктивне соціально-економічне явище. У його ранніх творах відчуження представляється як багаторівневий феномен, що має декілька форм, кожна з яких відповідає тому або іншому рівню суспільного буття.
Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму - економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття.
Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої.
Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.
Завдання2.Визначте поняття «об’ективна істина».
Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.
Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.
Завдання 3.
А) Діяльність людини відрізняється від всіх форм існування тварини тим, що людина …перетворює (змінює) навколишній світ, а тварина …пристосовується до нього;
Б) Атрибутами матерії є … Рух, Простір та Час
ВАРІАНТ № 10
Завдання 1.Розкрийте сутність закону взаємопереходу кількісних та якісних змін і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
Основні закони розвитку світу розкривають механізм, причину і направленість змін, що відбуваються в ньому. Так, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.
Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".
Якість. Необхідно розрізняти поняття "якість" у побутовому і філософському розумінні. В повсякденному житті ми стикаємося з великим розмаїттям явищ, процесів, предметів. При цьому багато з них не мають ніякого відношення до потреб людини. Але ми все-таки розрізняємо одні предмети та явища від інших (рослина і тварина, вода і кислота, пісок і глина...). Це пояснюється тим, що кожний предмет має свою якісну визначеність, що відрізняє його від інших предметів. Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми й називаємо в філософії якістю.
Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного життя. Втрачаючи свою якість, предметні явища перестають бути тим, чим вони були раніше.
Якісні відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку одного і того самого предмета чи явища (дитинство, юність, мужніння, старість).
На основі сказаного можна дати визначення якості.
Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.
Властивість. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.
Але відчуття дають знання лише про окремі сторони чи ознаки речей, а не знання в цілому. Відчуття не здатні відрізнити суттєве від несуттєвого. А для визначення якості необхідно виділити корінні, суттєві ознаки чи властивості. Це дає мислення. Отже, пізнання якості починається з пізнання властивостей.
Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.
Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість.
Кожна властивість речі проявляється лише у взаємодії із іншими речами.
Не можна, проте, провести абсолютну межу між якістю і властивістю, тому що якість – це найбільш суттєві властивості, що визначають всі інші властивості і без яких річ перестає бути певною річчю.
Кількість. Якість предметів і явищ не існує поза зв'язком з їх кількісною характеристикою. Це теж дуже важливий аспект предметів і явищ.
Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо.
Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п'ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки. Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від одного.
Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Єдність кількості і якості називається мірою. Все має знаходитися в певних кількісних межах. Тепло необхідне для росту рослин, але спека губить їх. Те саме з вологою. Можна дати таке визначення міри.
Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів.
Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами предметів і явищ.
Завдання 2.Визначте сутність ідеології.
Сутність ідеології-система ідей, поглядів цінносни установок і вірувань ,встановлення зв*язку між світоглядом і навпаки поведінка людини,з*ясування сенсу тих процесів і змін ,які відбуваються в суспільстві.
Завдання 3.
А) Аксіологія це вчення про…цінності.
Б) Суспільне буття обумовлює суспільну свідомість, вважають представники…які критикують Маркса
ВАРІАНТ № 11
Завдання 1.Розкрийте відмінності філософії пізнання Р.Декарта та Ф.Бекона.
Бекон.мислитель вказував на непевність чуттєвого сприйняття. Людські почуття обмежені, дають лише знання про зовнішні властивості речей. Цей недолік може бути подоланий за допомогою різних приладів. Але й цього недостатньо. У достовірному пізнанні природи вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Отже, в основу пізнання Ф. Бекон поклав не первісне спостереження як таке, а дослід з певними науковими цілями, організований експеримент. Саме системністю, цілеспрямованістю останній відрізняється від чуттєвого досвіду. Крім того, в науковому експерименті досліджувані природні явища опиняються у таких штучно створених умовах, за яких усе приховане швидше відкривається.
Значення експериментального дослідження природи полягає також у тому, що, відкриваючи шлях до істини, наукові досліди не відходять від потреб практики. Відтак наука відповідає своєму призначенню — служити практиці.
Декарт.Однак шляхи побудови такого знання, а також розуміння природи наукового методу у цих мислителів були різні. Ф. Бекон пішов шляхом емпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший обстоював матеріалістичну точку зору, другий стояв на позиції філософського дуалізму. Саме Декартові належить заслуга розробки дедуктивного методу в умовах формування нової науки. На відміну від Ф. Бекона, для якого уособленням наукового методу була індукція, він свої методологічні розробки грунтує на методі логічної дедукції. Проте дедуктивний метод Декарта не мав нічого спільного із схоластизованою логікою Арістотеля, силогістику якого він піддавав гострій критиці за формалізм і непродуктивність. Силогістичне вчення Арістотеля, яке мало справу із термінами, словами, Р. Декарт відносив до риторики. Натомість він прагнув виробити такий метод, який би сприяв творчому розвиткові наукових знань, спрямовував людський розум до істини. Розуміння цього методу дістало відображення у відомих чотирьох правилах Декарта. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів, або перших начал. другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Третє правило містить необхідність дотримувати певного порядку мислення. Четверте правило, яке Р. Декарт назвав "енумерацією", орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність наукового дослідження.
Завдання 2.Назвіть історичні типи світогляду та дайте визначення кожному з них.
Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності.
Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.
Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них.
Завдання 3.
А) Здатність людини відображати світ в ідеальних образах називається ... свідомістю;
Б) Теорія це… Це вища форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки певної сфери дійсності. В широкому розумінні – це комплекс уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення якого-небудь явища.
Будь-яка теорія – це цілісна система істинного знання, система, що розвивається і яка має складну структуру та виконує ряд функцій. …
ВАРІАНТ № 13
Завдання 1.Розкрийте основні положення твору Ж.П. Сартра „Екзистенціалізм – це гуманізм”
Екзистенціалізм – це філософська течія ХХ ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття; це вчення, що робить можливим людське життя і яке стверджує, що будь-яка дія або істина передбачає людську суб’єктивність.
Екзистенція (лат.) – означає «існування». Філософія екзистенціалізму – філософія людського існування. Сартр дотримувався цієї течії і вважав себе оптимістом. У своїй статті він розкриває основні положення цього вчення та відстоює власну життєву думку і погляди.
На думку Сартра, кожна людина це лише окремий випадок загального поняття «людина». Є буття, навіть якщо не існує Бога, і це передує сущності, тобто людина спочатку існує, з’являється у світі, а потім визначається. Людиною вона стає потім, але такою, якою зробила сама себе. Вона просто є, і не така, якою себе уявляє, а така, якою хоче бути. Тобто екзистенціалізм віддає людині у розпорядження її буття, і робить її відповідальною за це існування.
Сартр багато уваги приділяє свободі, волі людини, її можливістю вибору. За його формулою людина «приречена бути вільною». Коли людина обирає себе, то вона тим самим обирає й інших. Автор занепокоєний відсутністю Бога, оскільки разом з ним зникає будь-яка можливість знайти цінності в цьому світі. Зникають межі можливого, границі допустимого, людина стає вільною, людина – це свобода. Різноманітні знаки, символи кожен розуміє по-своєму. Ніяка загальна мораль та правила не підкажуть вам, що робити в данній ситуації; символів та знаків не існує в світі.
Дійсність є такою, якою її робить та визначає сама люлина. Людина певною мірою є сукупністю своїх дій, власним життям. Вплив моральних принципів залежить і визначається нею. Якщо ти трус, то вважаєш себе таким, проте можеш стати героєм.
Доля людини залежить від неї самої, вона і є доля, бо від її волі, вибору залежить її життя. Людина сама себе створює, вибираючи певну мораль.
Ми постійно знаходимося поза самих себе. Проектуючи себе та втрачаючи себе зсередини, ми існуємо як людина.
За Сартером, екзистенціалізм – це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що крім неї самої немає іншого законодавця. Ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може лише увійшовши в саму себе.
Багато уваги приділяється саме свободі людині. Це показує багатогранність нашого життя та буття. Нагадує, що творцем долі є не Бог, а сама людина, з її можливою спробою вибору. А вже як кожен з нас доходить до правильного рішення залежить від бажання досягнути поставленої мети.
Завдання 2.Визначте поняття «суспільна психологія».
Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.
Завдання 3.
А) „Абсолютна ідея” – це поняття, яким завершується система філософії.... об'єктивного ідеалізму Г.Гегеля...
Б) Гносеологія – це вчення про….пізнання, одна з головних філософських дисциплін яка досліджує закономірності процесу пізнання.;
ВАРІАНТ № 14
Завдання 1.Розкрийте історичні форми діалектики.
Етимологічно "діалектика" (від грец.) означає мистецтво вести полеміку, суперечку, діалог, зіткнення полярних суджень. Сучасна матеріалістична діалектика є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, його пізнання та мислення, що осягає світ. Це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.
Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він підкреслював, що "діалектика" осягає світ ("абсолютну ідею") у єдності протилежних визначень, у саморусі, саморозвитку. Це був новий стиль мислення, який характеризувався гнучкістю й компромісністю.
В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми).
До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.
Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).
Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом.
Вона не завершує розвиток рамками якогось "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні, а матеріалістичний діалектичний метод є докорінно протилежним ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об´єктивна діалектика первинна стосовно суб´єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу і принципи відображення перебувають у нерозривному зв´язку.
Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики (одночасно як законів буття і законів пізнання) стало можливим лише за умови, коли стала дослідженою й зрозумілою роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до об´єктивної дійсності.Це вчення має свою структуру. її елементами є поняття, які обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння їхньої сутності слід з´ясувати їхні місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, слід з´ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові (елементи).
Завдання 2.Сформулюйте основні глобальні проблеми людства.
Проблеми, що стоять перед людством, можна розділити на глобальні та локальні. Глобальні - це проблеми, що існують в масштабах всієї земної кулі. Локальні - існуючі в межах регіону. Основні глобальні проблеми сучасності пов'язані з перспективами взаємовідносин людства з природою Землі і ближнього Космосу в ході як мирного розвитку так і в результаті глобального військового конфлікту. Найважливіші з глобальних проблем.
1. Проблема урбанізації. Зростання міст і населених пунктів привів до істотних перебудов лику Землі, скороченню числа одних видів, зростанню чисельності - інших, у тому числі шкідливих для людини та народного господарства. Яким способом удасться компенсувати ці порушення?
2. Проблема демографічної кризи. Сутність проблеми полягає в тому, чи призведе подальше зростання населення до незворотних руйнівних наслідків для людства і біосфери?
3. Проблема сировинної кризи. Тут суть проблеми - чи призведе зростання використання сировини (як органічного так і мінерального) до його вичерпання?
4. Проблема енергетичної кризи - чи не будуть вичерпані в результаті науково-технічного прогресу і екстенсивного розвитку виробництва всі доступні для людства джерела енергії?
5. Проблема екологічної кризи - чи може ріст людства і науково-технічної прогрес необоротно зруйнувати біосферу Землі?
Існує ряд інших глобальних проблем, які є складовими частинами перерахованих - проблема глобального потепління, руйнування озонового шару, поширення особливо небезпечних захворювань і т.д.
Завдання 3.
А) Філософів, які сумніваються або заперечують можливість досягнути істинного знання називають.. .агностиками
Б) Волюнтаризм – це таке відношення особи до об’єктивних закономірностей, при якому ………………….
ВАРІАНТ № 15
Завдання 1.Розкрийте основні рівні та форми пізнання.
Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Виділяють 2 рівні пізнання: чуттєве пізнання (емпіричний рівень) та раціональнепізнання.
Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.
Формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття , уявлення.
Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент.
Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття. Об'єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об'єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.
Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.
Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.
Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять. виділяють два основні рівні мислення — розсудок і розум.
Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.
Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.
Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — множина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.
Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.
З понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає процес отримання нових результатів у пізнанні. Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.
Завдання 2.Дайте визначення діалектичній та метафізичній концепціям розвитку.
Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній процес та як рух по замкненому колу.
З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну.
Діалектичний погляд - розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового.
Діалектика бачить джерело розвитку у наявності внутрішніх протиріч, метафізика - у зовнішніх факторах.
Завдання 3.
А) «Знання – це …сила(Ф. Бекон):
Б) Свідомість – це …здатність людини відображати світ в ідеальних образах.
ВАРІАНТ № 16
Завдання 1.Розкрийте сутність сучасної світової цивілізації та проаналізуйте її характерні особливості та протиріччя.
При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій у сучасному суспільстві така позиція нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст у сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримиренного конфлікту, пророчимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально "відродити" у наші дні, скажімо, давньослов'янську й античну культуру, адже в історії усе буває лише раз, однак зберігати і використовувати культурні надбання попередніх епох і поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути "колесо історії" назад, а виявлення культурного змісту нашої цивілізації, його реалізація. Мабуть, варто сприймати цивілізацію і культуру не як ворогів, а як союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперішністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, мов душа — тіла. Цивілізація — це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація — жахлива річ, а культура, позбавлена матеріальної оболонки, — річ неможлива. Як засвідчує досвід, у найгіршому стані перебуває культура в країнах, які позбавлені благ сучасної цивілізації. Всім відомо, як в індустріально розвинутих країнах Заходу і Сходу (наприклад, в Японії) вміють шанувати давнину, зберігати пам'ятки історії та культури, підтримувати народні традиції, звичаї. Культурний вандалізм, манкуртизм притаманні країнам, які не засвоїли навичок цивілізованого життя, не здатні існувати за нормами цивілізованого суспільства.
"Ми занадто цивілізовані, але ще недостатньо культурні", — так колись оцінював видатний німецький мислитель І.Кант стан сучасної йому Європи. На його думку, шлях від цивілізації веде до вищої культури, пов'язаної з моральною досконалістю кожної людини. "Ми занадто цивілізовані, щоб бути культурними", — заперечував О.Шпенглер, оцінюючи цивілізацію як смерть культури. "Ми поки що недостатньо цивілізовані, щоб оцінити велич нашої національної культури, зберегти та нагромадити її", — так можна охарактеризувати те, що відбувається зараз з нами. Не можна зберегти історичний зв'язок з минулим, здійснити культурну спадкоємність, залишаючись на місці, у стані соціально-економічної нерухомості. Вірність традиціям не може бути забезпечена зневагою до потреб реального життя людей, до вимог часу. Узгодженість нашої культурної традиції з тим цивілізованим напрямом розвитку, до якого ми повинні повернутись, і становить ту головну проблему, яка сьогодні постає перед народом України на шляху його національно-культурного і духовного відродження та розбудови суверенної демократичної держави.
Завдання 2.Визначте сутність науково-технічної революції.
Науково-технічна революція. Вона є однією зі стадій чи форм НТП, коли останній набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Проявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки.
Завдання 3.
А) Закон єдності та боротьби протилежностей виражає.. сутність процесу ..розвитку.
Б) Суб’єктивний ідеалізм – це напрямок філософії, який…… оводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями. Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний (утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ.
ВАРІАНТ № 17
Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій походження та існування релігії.
Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує.
Відмінність між філософським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії.
Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії.
Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.
Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог.
Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства.
Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння.
Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.
Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.
Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.
Завдання 2. Дайте визначення субстанції як філософської категорії.
Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивіду