Різноманітність стилів життя за О. Тоффлером
На думку ж О. Тоффлера головне , що характерно для періоду науково-технічної революціі,- це величезна різноманітність стилів життя. „Тому іноземець,- пише він,- який попадає нині в американське , англійське , японське суспільство повинен вибирати не із чотирьох – п'яти класових стилів життя , а буквально із сотень різноманітних можливостей”. Вчений пов'язує існування в суспільстві різноманітних стилів життя не з поділом суспільства на класи , групи, соціальні прошарки, а з розподілом культури на субкультури. І тому людям дуже складно зорієнтуватись в цій різноманітності субкультур і створити свій стиль життя , і це викликає масовий невроз серед індивідів. О. Тоффлер з наявністю в суспільстві різних субкультур, і в тому, і в іншому випадках: стиль життя — один з найважливіших елементів, що сприяють, на їхню думку, утворенню цих соціальних верств(класів, груп) і субкультур, їх підтримці в капіталістичному суспільстві . І в той же час стиль життя в їхньому розумінні представляє собою серйозну перешкоду для переходу людей з однієї соціальної групи в іншу, від однієї субкультури до іншої.
Білет 6
1. О. КОНТ – ОСНОВОПОЛОЖНИК СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ ТА НАУКОВОГО ПІДХОДУ ДО ВИВЧЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Термін соціологіявперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.
О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:
· історією їх виникнення,
· розвитку і залежності одна від одної,
· ускладненням їх предмету,
· зростанням складності явищ, які вони вивчають
За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство.Так у цій класифікації з’являється спочатку «соціальна фізика», якій пізніше Конт дає назву «соціологія».
Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:
· Теологічного
· Метафізичного
· Наукового (позитивного)
Через усю соціологічну концепцію О. Конта «червоною ниткою» проходить його ідеал «порядку і прогресу». Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока «розбіжність умів» щодо всіх основних правил, які лежать в основі соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяють повному подоланню суспільної кризи.
Соціологію він поділяв на дві основні частини:
§ соціальна статика (анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу)).
§ Соціальна динаміка (позитивна теорія суспільного розвитку)
2. СТРУКТУРА І РІВНІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ
Під структурою соціологічного знаннярозуміють систему взаємопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм.
Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження.
Теоретична соціологія – основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов’язаних з формуваннями знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, відповідають в основному на два питання: «що пізнається?»(об’єкт) і «як пізнається?»(метод), тобто пов’язані з вирішенням гносеологічних завдань. Напрями теоретичної соціології: *феноменологічна соціологія; *символічний інтеракціонізм; *концепція соціального обміну; *теорія соціальної дії; *функціоналізм (неофункціоналізм); *етнометодологія; *структуралізм (постструктуралізм); *теорія соціального конфлікту; *концепції технократизму;
Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії. на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження.
Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.
Білет 7
1. ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ КУЛЬТУРУ ЯК СКЛАДОВУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
Культура— історично сформована сукупність соціальних норм і цінностей даної суспільної системи.Норми і цінності культури генетично не успадковуються, тому культура своїм існуванням демонструє соціальну природу, виражаючи в кожен момент спрямованість суспільства на створення, збереження і поширення результатів людської діяльності.
Культуру розрізняють — матеріальнуі духовну.
Матеріальнакультура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), представляючи матеріалізацію людських ідей, опредмечення знання. Пов’язана з перетворенням навколишнього Середовища, матеріальна культура включає, по-перше, доцільне формування матеріального Середовища виробництва, по-друге, зміна матеріального Середовища побуту, і, по-третє, зміна соціального Середовища фізичного розвитку людини.
Духовна культура— дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, системи освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літератури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності. Соціологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається разом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культурний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах формується зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності.
Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації особистості, її виховання й навчання. За допомогою книг, засобів масової нформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших та ін.
2. «ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЖИТТЯ» ПИТИРИМА СОРОКІНА
ПітиримСорокін- російсько-американський учений, внесок якого в соціологію був надзвичайно великим. Його перу належить багато фундаментальних праць із різних галузей соціологічної науки. Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціологіїяк генералізуючоїнауки, увага якої фокусується на вивченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, властивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середовищі собі подібних. Такі природничі науки, як хімія, фізика, біологія – це досоціальні науки,а соціологія, на думку вченого, – це надорганічна наука,оскільки вивчає світ надорганіки, світ суспільності, що пов’язаний із мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. Структуруючи соціологічне знання, П. Сорокін дійшов висновку, що воно поділяється на чотири розділи: • соціальна аналітика,чи соціальна анатомія, що вивчає власне суспільну взаємодію, закони та методи соціології тощо; • соціальна механіка,котра вивчає перебіг соціальних процесів, їхні закономірності й тенденції; • соціальна генетика,увага якої сконцентрована на вивченні еволюційних процесів у суспільстві; • соціальна політикаяк суто прикладне знання сфокусоване на вирішенні практичних завдань. Саме до соціальної політики він відносив соціальну медицину та вчення про щастя. Пітирим Сорокін написав низку робіт із соціології екстремальних ситуацій:війни, революції, бідності, голоду.
Білет № 8