Державні витрати, їх економічне та соціальне значення

# Державні витрати - це частина фінансових відносин, що обумовлена використанням централізованих та децентра-■ лізованих доходів держави.

їх специфіка полягає в забезпеченні потреб державної сфери діяльності. Тому зміст і характер витрат безпосередньо пов'язані з функціями держави: економічною, соціальною, управлінською та

оборони._______________________________________________

Державні фінанси 147

Державні витрати безпосередньо складаються з прямих витрат держави, що здійснюються через систему бюджетних та позабюджетних фондів та витрат держпідприємств, організацій.

В умовах загального одержавлення економіки держава виступала найбільшим власником засобів виробництва, і тому широкий розвиток мала економічна функція держави, а сама держава постійно втручалася в економіку.

Однак при переході до ринку, з розвитком різноманітних форм власності ситуація зазнає суттєвих змін. За державою залишається роль координатора економічних процесів, виконувати яку вона має за допомогою економічних методів. Тому значно скорочується дотування, бюджетне фінансування і відповідно докорінним чином змінюється структура державних видатків, посилюється спрямованість державних витрат на здійснення структурної перебудови, природоохоронні та соціальні заходи.

Рис. 5.2. Структура державних витрат

Суттєво збільшується роль місцевих бюджетів щодо покриття витрат з:

Тема 5

> вдосконалення соціально-побутової інфраструктури,

> утримання закладів освіти та охорони здоров'я,

> фінансування муніципального будівництва. Організаційна будова державних витрат базується на дотриманні

таких принципів:

О цільового спрямування коштів;

За роллю в суспільному виробництві розрізняють поточні витрати і витрати на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний бюджет і бюджет розвитку.

Фінансування держвитрат здійснюється у формах:

■=> самофінансування (на госпрозрахункових підприємствах);

■=> бюджетного фінансування (для забезпечення витрат загальнодержавного значення);

■=>' кредитного забезпечення (банківський та державний кредит).

А тому за формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії й виплати, кошторисне фінансування.

Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, заробітна плата, господарські витрати тощо.

Система державних витрат призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни.

Структура створення фінансових ресурсів визначає напрями Ьі використання або, правильніше сказати, суттєво впливає на зазначений процес. В результаті використання фінансових ресурсів закінчується формування структури споживання і нагромадження в державі. Використання фінансових ресурсів можна згрупувати за такими основними напрямами: поповнення основного й оборотного капіталу - капітальний ремонт, дотації планово-збитковим державним підприємницьким структурам, поповнення недостачі оборотних коштів; формування фонду споживання - видатки на соціальний захист населення, видатки на соціально-культурні заходи, задоволення соціальних потреб працівників виробничої сфери, соціальна підтримка окремих верств населення, видатки на оборону й управління тощо; формування фонду нагромадження -капітальні вкладення, придбання обладнання, інвентаря в

Державні фінанси 149

бюджетних установах, витрати на зовнішньоекономічну діяльність держави, створення резервних фондів.

Розглянемо державні витрати за напрямами використання. О Однією з головних функцій держави в соціально-орієнтованій державі є фінансове забезпечення соціальних гарантій населенню. Соціальний захист сам по собі є продуктом розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, й економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Соціальні гарантії забезпечують суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному працюючому нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання в підприємницьку діяльність.

Другий напрям полягає в задоволенні пріоритетних потреб суспільства, таких як здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-освітньої роботи, підготовка кадрів, організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безоплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягнення з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їх трудової діяльності. Наведені форми соціальних гарантій забезпечують підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

За рахунок державних витрат держава має гарантувати своїм громадянам мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

Ч> відновлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

Ко

Тема 5

Ъ здійснення у зв 'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

Ч> захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

При розробці програм соціально-економічного розвитку обов'язково враховуються державні соціальні стандарти і нормативи.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

с> визначення механізму реалізації соціальних прав і державних

соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; ■=> визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо

забезпечення потреб людини в матеріальних благах, послугах

та фінансових ресурсах для їх реалізації; •=> визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного

бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і

місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист,

забезпечення соціальних гарантій населення та утримання

соціальної сфери. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій, мінімальні розміри заробітної плати та пенсій за віком, інших видів соціальних виплат і допомог.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється на таких засадах:

•" забезпечення визначених Конституцією України соціальних

прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина; •" законодавчого встановлення найважливіших державних

соціальних стандартів і нормативів; •" диференційованого за соціально-демографічними ознаками

підходу до визначення нормативів; •" наукової обґрунтованості норм споживання й забезпечення; •■ соціального партнерства; •" гласності та громадського контролю при їх визначенні й

застосуванні; *" урахування вимог норм міжнародних договорів України у

сфері соціального захисту і трудових відносин.

Державні фінанси ш

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

© нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі.за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

© нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

¹ нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

152 Тема 5

Як зазначалося раніше, фінансове забезпечення соціальних гарантій населенню може здійснюватися і через індексацію.

*■■♦ Індексація ~ це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів. Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника тощо.

Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105% (величина порога індексації).

Індексації підлягають грошові доходи громадян у рамках трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Повній індексації підлягають доходи в рамках величини вартості межі малозабезпеченості. Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної величини вартості межі малозабезпеченості індексується у розмірі 80%, наступна частина доходу в рамках величини вартості межі малозабезпеченості - у розмірі 70%. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекси споживчих цін, при виконанні умов індексації.

Підприємства, установи та організації, що перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці у

Державні фінанси 153

зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів із дотриманням діючих співвідношень в оплаті праці.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок коштів відповідного бюджету. Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці працівників за рахунок і в межах власних коштів.

Індексація пенсій і соціальної допомоги проводиться за рахунок Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджетів різних рівнів.

Індексація сум відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника, провадиться за рахунок коштів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що направили їх на навчання, а також за рахунок бюджетних коштів. Фінансування інших об'єктів індексації здійснюється за рахунок джерел, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Контроль за додержанням законодавства про індексацію грошових доходів громадян здійснюється відповідними державними органами, профспілками, їх об'єднаннями. За порушення законодавства про індексацію грошових доходів населення винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися як двосторонній процес з приводу обміну результатами праці, що становить основу економічних, у тому числі фінансових, відносин.

Соціальна сфера активно впливає на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин.

Тема 5

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більш як ЗО відсотків валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Зміна економічної системи зачіпає всі сфери суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, керівники установ і організацій цієї сфери мають застосовувати нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Ширше мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть бути розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального розвитку. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, запропонованих місцевими радами.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм за категоріями видатків. За своїм змістом фінансова норма - це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності

установ в розрахунку на відповідну одиницю._________________

Державні фінанси 155

Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних ітрудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їх абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за категоріями підприємств та організацій в народну освіту, підготовку та охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Викладене дає підстави зробити такі висновки: <=> зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні установ соціальної сфери, об'єктивно зумовлена змінами в їх діяльності; <=> практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштах не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження;

<=> чинний порядок планування не створює умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії.

♦ Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну сферу створення духовних благ, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Адже зростання освітнього рівня робітників виступає суттєвою передумовою кращої їх адаптації до праці в умовах прискореного розвитку науки, техніки та сучасних технологій. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та

професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрівє суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також іекономічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту економічно розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці. При цьому досвід багатьох країн засвідчує той факт, що в більшості з них у структурі надходжень в освіту переважає державна частка. Основною причиною цього є те, що освіта - це той фактор, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи, у крайньому разі, мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Іншою важливою причиною державної підтримки освіти є суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Користь від наявності громадян з високим рівнем освіти отримує не лише окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільний зиск від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава в більшості випадків не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, носять довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного та соціального розвитку країни в цілому.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах ідоповненнях від 23 березня 1996 року, де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

> доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освіт
ніх послуг, що надаються державою;

Р- рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

У гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

> органічний зв'язок зі світовою та національною історією,
культурою, /традиціями;

Тема 5

Державні фінанси

> незалежність освіти від політичних партій, громадських і
релігійних організацій.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів: О Дошкільна освіта:

> дошкільні заклади освіти.

© Загальна середня освіта:

> загальноосвітні школи (у т.ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

> вечірні змінні школи.

© Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

> загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-
інтернати санаторного типу;

> загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

> дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сімї);

> спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

> загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

> допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.
О Позашкільна освіта:

> позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.
© Професійно-технічна освіта:

> професійно-технічні заклади освіти;

> професійно-технічні училища соціальної реабілітації. © Вища освіта:

> вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;

> вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації. © Післядипломна освіта:

> заклади післядипломної освіти III - IV рівнів акредитації
(академії, інститути, центри підвищення кваліфікації,
перепідготовки, вдосконалення);

> інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

© Інші заклади та заходи в галузі освіти:

> придбання підручників;

> методична робота, інші заходи з народної освіти;

> служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним
ремонтом;

158 ^Темв5

> централізовані бухгалтерії;

> групи з централізованого господарського обслуговування;

> інші заклади освіти.

У сучасних умовах особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

У той же час, зростає обсяг позабюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток освіти. Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

^ кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та

перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами; *Ь плата за надання додаткових освітніх послуг; Ч> кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян; ^> доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання воренду приміщень, споруд, обладнання; Ч> дотації місцевих органів влади; % кредити банків;

% добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані
від підприємств, установ, організацій, окремих громадян. У
разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнуван
ня навчально-виховних закладів, установ та заходів системи
освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та
позабюджетні кошти не підлягають вилученню.
У сучасних умовах наука стає безпосередньо виробничою силою,
головною умовою розвитку науково-технічного прогресу та
зростання на його основі ефективності суспільного виробництва.
Державні фінанси 159

Розширення масштабів створення, освоєння і впровадження у виробництво нової високоефективної техніки й технологій забезпечує зростання продуктивності праці, зниження матеріале- і енергоємності, поліпшення якості продукції.

Закон України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 року визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні. Такі напрями формуються на п'ять років на підставі прогнозу розвитку науки і техніки і є складовою прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється через систему державних наукових та науково-технічних програм, а також державне замовлення на науково-технічну продукцію.

Формування переліку державних наукових та науково-технічних програм забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та їх обґрунтування подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України кожні п'ять років до першого березня останнього року дії попередніх пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Кабінет Міністрів України на підставі затверджених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки організовує розробку державних наукових та науково-технічних програм у порядку, визначеному законодавством України.

Державні наукові та науково-технічні програми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Обсяг коштів на фінансування державних наукових і науково-технічних програм за пріоритетними напрямами науки і техніки затверджується у законі про Державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 30 відсотків загального обсягу фінансування видатків на науку з Державного бюджету України.

Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються у законі про Державний бюджет України окремо по кожному пріоритетному напряму розвитку науки і техніки.

Визначаються такі пріоритетні напрями розвитку науки і техніки на період до 2006 року:

■=> фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

Тема5

=> формування громадянського суспільства, демографічної політики, розвиток людського потенціалу;

■=> збереження навколишнього середовища (довкілля);

■=> нові біотехнології] діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

О нові комп 'ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

"=> новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі;

<=> нові речовини і матеріали.

Самоврядними науковими організаціями, що мають державну підтримку, є Національна академія наук України та Українська академія аграрних наук. Кошти на їх діяльність щороку визначаються в бюджеті. Ці організації залучаються до проведення фундаментальних досліджень, розробки і реалізації науково-технічної політики, експертизи важливих наукових і народногосподарських проектів.

За рахунок бюджетних коштів переважно фінансуються фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі в інтересах оборони країни:

+ роботи, що виконуються в межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

+ прикладні науково-технічні розробки, результати яких мають загальнодержавне значення;

+ роботи, пов 'язані з науково-технічним співробітництвом основі міждержавних угод. Бюджетне фінансування науково-технічних робіт здійснюється шляхом:

© базового фінансування як засобу підтримки фундаментальних досліджень, що виконуються в наукових установах і навчальних закладах;

® цільового фінансування наукових досліджень і розробок та пріоритетних напрямів, науково-технічних програм;

Ф контрактного фінансування окремих важливих досліджень і розробок, що пройшли конкурсний відбір.

eg- Видатки на заклади культури і мистецтва. В Україні державні заклади культури і мистецтва виконують велику роботу з культурного обслуговування населення, сприяють розвитку народної творчості.

Державні фінанси ібі

У 1992 році Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про культуру, де визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури та її спрямованість на такі цілі:

•" реалізацію суверенних прав України у сфері культури; •" відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; •" забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; •" реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; •" соціальний захист працівників культури; *" створення матеріальних і фінансових умов для розвиткукультури.

Згідно з бюджетною класифікацією до закладів і заходів культури і мистецтва належать:

© Мистецтво: творчі спілки; театри; філармонії, музичні колективи і ансамблі та інші мистецькі заходи та заклади; видатки на заходи, передбачені державними і місцевими програмами розвитку культури і мистецтва.

® Культура: бібліотеки; музеї та виставки; заповідники; палаци і будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу; школи естетичного виховання дітей.

Ф Кінематографія.

© Архівна справа.

Фінші заходи та заклади в галузі мистецтва і культури: державні премії України в галузі літератури та мистецтва; інші культурно-освітні заклади та заходи.

Фінансування установ культури і мистецтва здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, коштів від надання платних послуг, а також коштів підприємств, організацій, громадських об'єднань та інших джерел.

Відповідно до основ законодавства про культуру для фінансової підтримки цих закладів можуть утворюватися державні та місцеві фонди розвитку культури. Порядок створення і використання коштів таких фондів визначається положеннями, що затверджуються в установленому порядку.

Громадські об'єднання, творчі спілки, підприємницькі структури також можуть створювати фонди підтримки культури. Держава здійснює політику пільгового оподаткування у сфері культури.

Зокрема, звільняються від сплати податків творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об'єднання, що діють у сфері культури, а також заклади культури, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджету.

Не оподатковується податком на прибуток та частина прибутку підприємств, організацій, установ, яка спрямовується на потреби закладів культури (в межах до 4 відсотків балансового прибутку підприємства).

Кожна установа культури і мистецтва має самостійний єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вища організація. Доходи і видатки плануються в кошторисі в загальноустановленому порядку. Так, заробітна плата планується, виходячи з типових штатів, установлених для кожного виду установ залежно від обсягу їх діяльності (наприклад, по бібліотеках - від розміру книжкового фонду та ставок заробітної плати).

Ставки заробітної плати бібліотекарів залежать від рівня освіти та стажу роботи, а працівників інших культурно-освітніх установ -від групи установи. Витрати за іншими категоріями видатків плануються так само, як і по інших бюджетних організаціях.

За невеликими культурно-освітніми установами складаються загальні кошториси в межах району чи міста. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріалів і послуг, оплату послуг з утримання установ, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо.

За деякими закладами культури і мистецтва, що знаходяться на госпрозрахунку, планується надання з бюджету дотацій на розмір витрат, шо не покривається власними доходами. Дотації надаються на покриття збитків національних театрів, філармоній, музичних колективів і ансамблів та інших мистецьких закладів, а також на статутну діяльність всеукраїнських творчих спілок.

Значну увагу держава приділяє фінансуванню видатків на охорону здоров 'я і фізичну культуру.

Піклування про здоров 'я людей -

одна із найважливіших соціальних функцій

держави. Право на медичну допомогу зак-ріплено в

Конституції України. Воно гарантоване безплатною

медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням

мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і

удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії,

проведенням профілактичних заходів та заходів з

оздоровлення навколишнього середовища.

Тема 5

Державні фінанси

У листопаді 1992 року було прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава, відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

У державній системі охорони здоров'я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється в обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофітний ринок надання медичної допомоги.

У результаті загострюються проблеми медичного обслугову вання населення. Вони можуть перетворитися на джерело гостро го соціального напруження і потребують великої уваги з боку держави. Медичне обслуговування населення має розвиватися, орієнтуючись на страхові принципи надання медичної допомоги. Сьогодні фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Обсяги бюджетного фінансування визначаються за науково обгрунтованими нормативами в розрахунку на одного жителя. За рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною зі станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров'я може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і викорис-тання страхових коштів вирішуються у відповідності до чинного законодавства.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров'я. Перша - державна, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія. Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства й установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 відсотків усіх витрат на охорону здоров'я, США - до 50 відсотків.

Обидві системи, і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров'я, й ефективністю діяльності медичних закладів.

Тема 5

Державні фінанси

З фінансового погляду державна модель вимагає менших витрат коштів. Однак у нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка - лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються зі страхових фондів.

Сімейні лікарі повинні ощадливо використовувати кошти страхових фондів, без зайвої потреби не користуватися послугами лікарень і діагностичних центрів. У свою чергу, лікарні, консультаційні та діагностичні центри при неефективній роботі не витримують конкуренції і банкрутують. Крім того, для громадян існує система захисту прав, включаючи систему судового захисту.

Обидві системи мають свої переваги і недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого - створює певну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров'я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої - дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нас удвічі більше лікарів і втроє - ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування в цій країні з Україною порівняти важко. Відсутня в Україні також науково обгрунтована програма розвитку охорони здоров'я в умовах ринку. Якщо за такої організації навіть і вдасться залучити більше грошей на медичну допомогу, вони пропадуть марно.

У більшості країн заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Згідно з чинною бюджетною класифікацією, витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров'я.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не

Гема 5

спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу. Сюди ж включаються видатки на будівництво лікарень, придбання обладнання, медикаментів і предметів загального призначення.

Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговуванням певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки й амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення, забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками.

Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Туди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров'я.

Витрати на медичне обладнання, інструменти, протези, іншу продукцію, що використовується в медичній практиці, включають поставки або фінансування поставок медикаментів, протезів, медичного обладнання, інструментів та іншої медичної техніки.

Прикладні дослідження та експериментальні розробки в галузі охорони здоров'я охоплюють організацію, розвиток, забезпечення діяльності й управління нею в галузі прикладних досліджень і експериментальних розробок, пов'язаних з характером, запобіганням, діагностикою, лікуванням та розповсюдженням різних захворювань.
⇐ Назад
17
18
19
20
21
22
232425
26
27
28
29
30
31
32
Далее ⇒